ВУЗ: Национальная академия внутренних дел Украины

Категория: Не указан

Дисциплина: Право

Добавлен: 06.02.2019

Просмотров: 16155

Скачиваний: 5

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

3. У Законі міститься загальне правило, за яким сторони можуть на свій розсуд домовитися про процедуру відводу арбітра. За від­сутності зазначеної домовленості встановлено таку процедуру за­явления відводу.

Сторона, що має намір заявити відвід арбітру, протягом п'ят­надцяти днів після того, як їй стало відомо про сформування скла­ду суду або про будь-які з підстав для відводу, повинна в письмо­вій формі повідомити арбітражний суд про мотиви відводу. Якщо арбітр, якому заявлено відвід, сам не відмовляється від посади або інша сторона не погоджується з відводом, питання про відвід ви­рішується самим арбітражним судом. На жаль, в Законі не зазна­чено, розглядає цей суд заявлений відвід у відсутності арбітра, 1 якому відвід заявлено, чи повним складом арбітрів.

Коли суд задовольнив заявлений відвід, процедура призначення складу суду починається спочатку. Якщо ж заяву про відвід не за-1 доволено, зацікавлена сторона може протягом тридцяти днів після отримання повідомлення про відповідне рішення просити Прези- ; дента Торгово-промислової палати України прийняти рішення проЯ

588

відвід, яке не підлягає оскарженню. 1 в цьому випадку Законом пе­редбачено, що поки це прохання чекає на своє вирішення, арбітраж­ний суд, включаючи арбітра, якому заявлено відвід, може продов­жувати арбітражний розгляд та винести арбітражне рішення.

4. Відвід складу арбітражного суду як такого суттєво відрізня­ється від всіх попередніх випадків. Згідно зі ст. 16 Закону такий відвід можливо заявити лише на підставі відсутності у арбіт­ражного суду компетенції на розгляд справи. В Законі цс позна­чено як відвід арбітражного суду «за некомпетентністю». Я особи­сто не вважаю подібне позначення вдалим. Справа в тому, що термін «некомпетентність» в українській мові може позначати як відсутність компетенції, так і відсутність належної кваліфікації. Проте аналіз відповідної частини тексту Закону свідчить, на мою думку, про те, що заявити відвід всьому складу суду за недостат­ньою кваліфікацією сторони права не мають, бо вони у той чи ін­ший спосіб брали участь у його формуванні.

З цього випливає, що терміном «некомпетентність», за Законом, охоплюється дві самостійні підстави для заявления відводу всього складу арбітражного суду:

відсутність або недійсність арбітражної угоди щодо предмета спору (відсутність компетенції);

вихід суду в процесі розгляду справи за межі наданої компе­тенції (перевищення повноважень).

За буквальним текстом Закону, заява про відсутність у третей­ського суду повноважень на розгляд справи повинна бути зробле­на не пізніше подання заперечень проти позову. При цьому, арбіт­ражний суд сам розглядає таку заяву, бо він, згідно з Законом, може прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбіт­ражної угоди. Законом роз'яснено далі, що з цією метою арбітраж­не застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору (тобто, розглядатись як автономна угода). Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.


Щодо другої з зазначених підстав відводу складу арбітражного суду в цілому Законом передбачається, що заява про те, що тре­тейський суд перевищує межі своєї компетенції, повинна бути фоблена, як тільки питання, яке на думку сторони виходить за ці Межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду.

589

Певною особливістю цього різновиду відводу є й те, що Зако­ном не передбачається можливість звернення зі скаргою до Прези­дента Торгово-промислової палати України стосовно рішення, прийнятого судом за заявленим у такому випадку відводом.

29,3. Здійснення арбітражного розгляду справи

1. Положення Закону щодо здійснення арбітражного прова­дження у справі можна, певною мірою умовно, розподілити на за­гальні та спеціальні. Загальних вимог законом передбачено три.

По-перше, у Законі підкреслена відома міжнародному арбітраж­ному процесу вимога стосовно необхідності рівного ставлення до сторін спору і надання кожній стороні всіх можливостей для ви­кладу своєї позиції у справі. По-друге, в ньому наголошено (і особисто я розцінюю це як суттєве досягнення законодавчої тех­ніки), що повноваження, надані третейському суду, включають повноваження на визначення:

допустимості;

належності;

істотності та

значущості

будь-якого доказу. І, по-третє, за умови дотримання положень цьо­го Закону, сторони можуть на свій розсуд домовитись про проце­дуру розгляду справи третейським судом, яка буде для арбітраж­ного суду обов'язковою.

2. Усі інші положення Закону щодо організації та здійснення арбітражного провадження вступають у дію лише тоді, коли від­повідна домовленість сторін відсутня, що саме і надає мені підста­ви позначати їх як спеціальні. Вони стосуються процедур вирі­шення арбітражним судом таких питань.

а) Арбітражний суд може (ще раз наголошую - за відсутності відповідної угоди сторін та з дотриманням положень цього Зако­ну) вести арбітражний розгляд таким чином, який він вважає на­лежним. Зокрема, він приймає рішення про те, чи проводити усне слухання справи для представлення доказів або усних дебатів, чи здійснювати розгляд тільки на підставі документів та інших мате­ріалів.

З цього правила Законом встановлено єдине виключення такого імісіу: якшо тільки сторони не домовились безпосередньо про те, щоб не проводити усного слухання у справі, суд повинен провести

590

таке слухання на відповідній стадії розгляду (не в цілому,- В. Ч.), якщо про це просить будь-яка із сторін.

б) Ним же визначається місце арбітражу з урахуванням обста­вин справи, включаючи фактор зручності для сторін. Проте, суд може зібратись у будь-якому місці, яке він вважас належним для проведення консультацій між його членами, заслуховування свід­ків, експертів чи сторін або для огляду товарів, іншого майна чи документів.


в) Арбітражний розгляд починається у день, коли прохання про передачу відповідного спору до арбітражу одержане відповідачем.

г) Арбітражний суд визначає мову або мови, які повинні вико­ристовуватись під час розгляду. У зв'язку з цим він може дати розпорядження про те, щоб будь-які заяви і документальні докази супроводжувались перекладом на мову або мови, які визначені третейським судом.

д) У випадках необхідності арбітражний суд може провести у справі експертизу.

е) У тих випадках, коли без зазначення поважної причини пози­вач не подає свою позовну заяву, а відповідач своїх заперечень, або будь-яка сторона не з'являється на слухання або не подає до­кументальні докази, суд може продовжити розгляд та прийняти рішення на підставі доказів, які є у справі.

є) Третейський суд застосовує право, визначене сторонами, а за відсутності домовленості сторін - визначене ним згідно з колізій­ними нормами, які він вважас застосовними. Причому, якщо у за­стосовному праві не висловлено іншого наміру, будь-яке поло­ження права або системи права будь-якої держави повинно тлума­читись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм.

28.4. Припинення арбітражного розгляду справи

З суто процесуальної точки зору арбітражний розгляд справ, згід­но із Законом, закінчується винесенням арбітражним судом:

постанови про припинення арбітражного розгляду справи або

ухвалення рішення у справі.

.1. Арбітражний розгляд припиняється у випадках, коли:

позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду і суд не визнає за­конний інтерес відповідача в остаточному врегулюванні спору;

591

сторони домовляться про припинення розгляду;

суд визнає, що продовження розгляду стало з якоїсь причини непотрібним або неможливим.

Наведені у Законі підстави прийняття арбітражним судом по­станови про припинення арбітражного розгляду справи, скоріш за все, великих ускладнень у процесі їх практичного застосування не викличуть. Проте, залишається не зовсім зрозумілою юридична сила постанови, яка арбітражним судом у таких випадках вино­ситься, особливо, коли мова йде про відмову позивача від своєї вимога.

Певний орієнтир для вирішення цього питання можна знайти у цитованій раніше (див. гл. 27.3.2) справі ВАТ «Кристал» проти фірми «Ем Бі Ел Інтернешснел Іст, Інк», де арбітраж виніс поста­нову про припинення розгляду справи в частині стягнення з відпо­відача 1 869 311 доларів США за неможливістю винесення рішен­ня. Позивач цю постанову оскаржив до Московського міського суду, але суддя відмовив у прийнятті такої скарги. У подальшом; Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду РФ позиції судді підтримала й пояснила, що Законом РФ «Про міжнародний комерційний арбітраж» оспорювання постанови третейського суд) про припинення арбітражного розгляду не передбачено. Оскільки, згідно з цим Законом, ніяке судове втручання в діяльність арбіт­ражу не повинно мати місце, крім випадків, коли вони передбачені у зазначеному Законі, суддя правильно відмовив у прийнятті кло­потання про скасування постанови МКАС при ТПП РФ про при­пинення арбітражного розгляду.


Проте, як зазначено далі, оскільки мандат третейського суду припиняється одночасно з припиненням арбітражного розгляду, а разом з цим припиняє свою дію І арбітражна угода сторін, і, таким чином, спір по суті у арбітражному суді залишився невирішсним, ніщо не заважає позивачу звернутись з відповідним позовом до компетентного федерального суду РФ .

2. Що стосується ухвалення рішення у справі, то Законом пе­редбачаються дві форми припинення арбітражного розгляду справ у цей спосіб:

укладення мирової угоди (ст. ЗО) та

винесення (власне) рішення у справі (ст. З!), тобто - вине­сення так званого «основного» рішення.

1 Див.: Бюллетень Верховного Суда РФ,- 1998-№ 10.-С. 23-24.

592

Якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулюють сніп третейський суд припиняє розгляд, і, на прохання сторін та за в сутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигіяді арбітражного рішення на узгоджених умовах. Законом наголошу­ється, шо таке рішення не тільки повинно відповідати загальним вимогам ст. ЗІ {тобто - вимогам, що висуваються до основного рішення), а й містити в тексті вказівку на те, що воно є арбітраж­ним рішенням. За дотриманням всіх зазначених вимог воно має ту ж сиду і підлягає виконанню так само, як і будь-яке інше арбіт­ражне рішення щодо суті спору.

Власне (основне) арбітражне рішення, за Законом, повинно бути винесено у письмовій формі та підписано одноособовим ар­бітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів фактично присутніх членів суду за умови зазначення в тексті рішення причин відсутності інших під­писів (та при дотриманні правила прийняття рішення більшістю голосів арбітрів, розуміється). В арбітражному рішенні повинні також бути зазначені:

дата рішення та місце арбітражу;

мотиви, на яких воно грунтується;

висновки про задоволення або відхилення позовних вимог;

сума арбітражного збору І витрат по справі, а також їх розпо­діл між сторонами.

Після винесення рішення, кожній стороні повинна бути переда­на його копія, підписана арбітрами, які це рішення прийняли.

3. У Законі не згадується жодне з тих рішень, що можуть бути прийнятими арбітражним судом до прийняття основного рішення (див. гл. 27.2.4-5), хоча це зовсім не означає, що міжнародний ко­мерційний арбітраж на території України позбавлений права їх приймати. Як вже зазначалось, арбітраж, за Законом, може при­йняти, наприклад, рішення про забезпечувальні заходи, або щодо заявленого відводу. На мою думку, він вправі буде оформити у вигляді рішення і ті організаційні заходи, що приймаються на за­безпечення здійснення належного арбітражного розгляду справи. Що стосується рішень, які арбітраж може прийняти після розгляду справи, то вони описані в Законі досить чітко.

Протягом тридцяти днів після отримання рішення, якщо сторо­нами неузгоджено інший строк:


1) будь-яка зі сторін, повідомивши про не Іншу сторону, може просити арбітражний суд виправити будь-яку допущену в рішенні

593

помилку в підрахунках, описку чи друкарську помилку аоо Інші помилки аналогічного характеру. До речі, третейський суд і за своєю ініціативою протягом тридцяти днів від дати арбітражного рішення може винести рішення про виправлення помилки (по­милок);

2) за наявності відповідної домовленості між сторонами будь-яка зі сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити •фєгейський суд дати роз'яснення якого-небудь конкретного пунк­ту або частини арбітражного рішення. Третейський суд, якщо він визнає прохання виправданим, дає роз'яснення (виносить рішення про тлумачення основного арбітражного рішення), яке стає скла­довою частиною останнього;

3) якщо сторони не домовились про інше, будь-яка зі сторін, повідомивши про це іншу сторону, може просити третейський суд винести додаткове рішення стосовно вимог, які були заявлені в ході арбітражного розгляду, проте не були відображені в рішенні. Арбітражний суд, якщо він визнає прохання виправданим, вино­сить таке рішення.

До речі, рішення про виправлення помилок і про тлумачення арбітражного рішення повинні бути винесені арбітражним судом протягом тридцяти днів, а додаткове рішення - протягом шістде­сяти днів після отримання відповідного прохання, хоча, в разі не­обхідності, ці строки можуть бути продовженими судом. Майте на увазі і те, що всі зазначені рішення повинні відповідати тим вимо­гам, які висуваються Законом до основного арбітражного рішення, тобто - тим, які передбачені ст. 31 цього Закону.

23.5. Оспорювання арбітражного рішення

1. Законом запроваджено судовий контроль за справністю рі­шень, винесених міжнародним комерційним арбітражем на тери­торії України (ст. 34 Закону). У цій статті зазначено, що оспорю­вання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування, а з порівняння цієї статті зі ст. 6 Закону випливає, що зазначене клопотання повинно подаватись до обласного, міського (міст Києва і Севастополя) су­дів, або до Верховного Суду Республіки Крим за місцезнаходжен­ням арбітражу.

На жаль, в Законі немає вказівки, до яких саме з існуючих на зазначених територіях відповідних судів - - судів загальної

юрисдикції чи господарських судів відповідного рівня - це клопо­тання повинно подаватись. Не вносить ясності в це питання і ци­тована раніше постанова Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 р. Що стосується нашої доктрини МГІрП, то в ній міс­тяться лише поодинокі висловлення з цього приводу, які важко визнати беззаперечними. Наприклад, Г. А. Цірат вважає, що цими судами є обласні суди загальної юрисдикції'. Може воно й так, але у нашому випадку спір випливає з комерційних угод, а у Госпо­дарсько-процесуальному кодексі України існує розділ XV, який має назву «Провадження у справах за участю іноземних підпри­ємств і організацій».