Добавлен: 08.02.2019
Просмотров: 1245
Скачиваний: 3
Справедливість — це принцип, що регулює відносини між людьми як членами суспільства, які внаслідок цього мають певний соціальний і правовий статус, наділені обов’язками і правами.
Законність — це імперативна настанова орієнтувати власну діяльність та взаємовідносини на дотримання норм права.
Гуманізм — це світоглядний принцип і принцип етики, що означає визнання людини вищою цінністю,віру в людину,її здатність до самовдосконалення, вимогу свободи і захисту гідності особи,ідею про право людини на щастя,про те,що розвиток і внутр. вдосконалення особи має бути кінцевою метою суспільства.
Сутність професійної діяльності працівників правоохоронних органів України — це забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів, запобігання і припинення правопорушень, охорона та забезпечення громадського порядку (ЗУ «Про міліцію», ст. 2). Інші функції — виявлення і розкриття злочинів, захист власності, участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам тощо — є складовими цього важливого обов’язку. Правоохоронні органи — владні структури держави, що гарантують права і законність системи соціальних норм і забезпечують нормальну життєдіяльність нашого суспільства.
Діяльність міліції базується на принципах законності і гуманізму, поваги до особистості, соціальній справедливості, вона передбачає взаємодію з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням (ЗУ «Про міліцію»).
18. Моральні основи оперативно-розшукової діяльності (Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність»).
Традиційно до найважливіших рис візуального спостереження прийнято відносити те, що зміст данного виду оперативно-розшукової діяльності носить негласний характер і в деякій мірі пов'язаний з обмеженням конституц. прав громадян.
Дана обставина залишає місце для цинічних стверджень про те, що питання моралі та етики для професійного оперативного працівника не існує.
Подібна позиція є результатом відображення поверхневого погляду на суть як візуального спостереження безпосередньо, так оперативно-розшукової діяльності вцілому. Дійсно, характер оперативно-розшукової діяльності в законі визначається лише в загальних рисах, не кажучи вже про візуальне спостереження; підзаконні нормативно-правові акти, що регламентують даний вид діяльності, вміщують приписи розмитого характеру поведінки оперативного працівника; практика проведення візуального спостереження пов'язана з необхідністю спілкування оперативного працівника з людьми далеко не бездоганної моралі, що може спричинити професійну деформацію; специфічність засобів і методів візуального спостереження зовнішньо обумовлюється як би існуюче моральне протиріччя між метою і низькими засобами її досягнення.
Одне з фундаментальних положень наукової етики є те, що нема раніше обумовлених добрих чи поганих засобів, а є засоби вимушеності. Але при цьому вона диктує діяти за принципом – ціль визначає, а не виправдовує засоби. Таким чином, кожному оперативному співробітнику потрібно здійснювати підбір засобів, маючи на увазі певні параметри. До їх числа можуть бути віднесені наступні:
-- засіб повинен бути адекватним умовам поставленіої задачі;
-- засіб повинен бути достатнім для досягення поставленої мети, застосування обраного засобу повинно позволити ефективно вирішити поставлену задачу, не залучаючи для цього інші засоби;
-- засіб, який обраний для вирішення поставленої задачі, не повинен знищувати морального характеру мети, більш високої в порівнянні з тією, яка відповідає задачі, що рішається.
Таким чином, з етичної точки зору, здійснення оперативно-розшукової діяльності в основі слід розглядати як моральний компроміс, на який суспільство повинно йти для досягнення благородної мети, але який тим не менше, припускає, що в будь-якому випадку засіб повинен бути адекватним меті.
Стосовно самого візуального спостереження, потрібно відмітити, що компроміс – мабуть найбільш тонкий і складний акт морального вибору, де виликий ризик знищення морального характеру мети в процесі її досягнення. Приймаючи до уваги, що саме по собі візуальне спостереження не може розглядатися в якості моральних комрпомісів, рішення проблеми моральної доцільності багато в чому визначається мірою розробки інституту моральної крайньої необхіності.
Характеристика моральних основ візуального спостереження була б неповною, кли б не сказати про те, що відповідна специфіка накладає особливий морально-психологічний відбиток на характер спілкування співробітників оперативної служби між собою і оперативних апаратів взагалі. В цьому зв'язку дотримується ряд правил (звичаїв), які стосовно до діяльності інших служб можуть викликати непорозуміння і навіть конфлікти.
Все перераховане вище, вкзує не те, що моральні та етичні аспекти проведення візуального спостереження, безпосередньо стосуються оперативних працівників, і для успішного його проведення необхідно розуміти суть всієї оперативно-розшукової діяльності як виду державної правоохоронної діяльності.
20. Непорушність принципів гуманізму, законності і справедливості та вимоги щодо їхнього додержання у Кримінальному кодексі України.
В Конституції України наразі визначені і відображені у КК України принципи:
- законності – у поєднанні з принципом ультраактивності кримінального закону: ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення
Згідно з частинами 3 і 4 ст. 3 КК України принцип законності у кримінальному праві означає, зокрема, що: а) жодним іншим законом, крім КК, не може визначатися, що є злочином, а також повторністю, сукупністю і рецидивом злочинів, співучастю у злочині, готуванням до злочину і замахом на злочин, встановлюватися види і розміри покарання за злочин, а також умови, за яких є можливими звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання, визначатися інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину тощо; б) забороняється застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК шляхом застосування його положень до випадку, який є подібним, але прямо КК не передбачений.
- nullum crimen nulla poena sine lege: діяння, які є злочинами, та відповідальність за них визначаються виключно законами України;
- ретроактивності кримінальн закону: закони та ін норм-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи;
- ne bіs іn іdem: ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
- індивідуального характеру юридичної відповідальності;
- презумпції невинуватості: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду;
- визначення лише законом і встановлення лише вироком суду будь-яких обмежень в користуванні правами людини і громадянина стосовно засудженого;
- заборони жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність покарань.
У КК України закріплені наступні принципи кримінального права:
Принцип законності
Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом; приписи закону про кримінальну відповідальність мають визначати кримінально каране діяння у чітких й ясних виразах і не підлягають розширювальному тлумаченню; застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
Принцип справедливості
Покарання та інші кримінально-правові заходи, застосовувані до особи, яка вчинила діяння, передбачене цим Кодексом, повинні відповідати характерові і ступеневі суспільної небезпеки злочину та обставинам його вчинення; ніхто не може двічі підлягати кримінальній відповідальності за один і той самий злочин.
Принцип гуманізму
Закон про кримінальну відповідальність забезпечує охорону людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки як найвищої соціальної цінності; особі, яка вчинила злочин, суд призначає покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів; у випадках, передбачених цим Кодексом, допускається звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання чи його відбування, а також заміна покарання більш м’яким; покарання та інші кримінально-правові заходи, що застосовуються до особи згідно з цим Кодексом, не можуть мати своїм змістом завдання фізичних страждань чи приниження людської гідності.
25. Взаємозвязок мотиву, психологічного рішення та внутрішніх переконань у моральному виборі.
В історії філософсько-етичної думки одне з визначальних місць належить проблемі свободи морального вибору людиною дій і вчинків, що відрізняються від соціально-масової поведінки більшості. Будучи однією з вічних тем у діалозі різних епох і культурних традицій, ця проблема, певно, як ніяка інша несла на собі відбиток різних ідей і суперечливих суджень, політичних і теоретичних спекуляному самовизначенні особистості ідеї, ідеали, переконання, оскільки відіграють по суті вирішальну роль у ставленні особистості до власної позиції в моральному виборі й виступають підґрунтям ціннісних орієнтацій. Як тут не згадати вираз Лютера «тут стою й не можу інакше!», котрий якраз і відображає здатність людини протипоставити єдину, особистісну позицію обставинам реальної дійсності.
Моральний вибір у власному розумінні слова — це не просто вибір тільки особистої позиції в житті, а й вибір граничних для особистості цінностей, котрі стоять за нею.
Розв'язання загальнофілософської проблеми вибору пов'язане із з'ясуванням природи і сутності людини, її свободи — здатності людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об'єктивної необхідності.
Моральний вибір — акт моральної діяльності, який полягає в тому, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей І способів їх реалізації в лінії поведінки чи окремих вчинків.
Моральним вважають лише такий вибір, за якого людина керується моральним мотивом — внутрішньою, суб'єктивно-особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалізації і орієнтацією на моральні чинники. Споріднені з ним поняття "стимул", "намір", "ціль" характеризують ідеальний аспект вчинку. Мотив відіграє при цьому особливу роль, оскільки він є духовно-емоційною підставою вчинку. Реалізується мотив у цілі, хоч у моральній діяльності можливе незбігання цілі і мотиву.
Керуючись моральними мотивами, людина орієнтується на найвищі, безумовні вселюдські цінності, зважає на ймовірність морального осуду в разі недотримання моральних вимог. Оскільки моральний осуд не передбачає примусових, організаційних санкцій, то суб'єкт морального відношення може здійснювати цей вибір самостійно.
Моральна відповідальність характеризує особистість з точки зору виконання нею моральних вимог. Ця проблема стосується здатності людини взагалі виконати пред'явлені їй моральні вимоги, глибини і правильності їх усвідомлення тощо. З'ясування сутності моральної відповідальності передбачає аналіз моральної самооцінки, морального самоконтролю, самовладання, гідності тощо. На перших етапах морального становлення особистості вони перебувають у зародковому стані, але поступово їх можна перетворити з епізодичних виявів духовно-емоц. життя людини на її глибинні, сутнісні моральні якості.
Моральна самооцінка — результат морального оцінювання людиною своїх вчинків, їх мотивів і моральних якостей. Здатність до об'єктивного самооцінювання дає людині змогу самостійно контролюв. і спрямовувати свої дії і навіть виховувати саму себе.
Моральний самоконтроль — сутність і механізм самостійного регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонук. Механізм самоконтролю охоплює її почуття й уявлення, самооцінку дій, спонук, мотивів.
Самовладання — один із виявів самоконтролю, що полягає у здатності людини, контролюючи свої почуття, спрямовувати діяльність на розв'язання свідомо поставлених моральних завдань. Виявляється самовладання у формі витримки.
Усвідомлення власної гідності є формою самосвідомості. На цьому ґрунтується вимогливість людини до себе. Завдяки почуттю власної гідності людина легше усвідомлює відповідальність перед собою як особистістю. Водночас гідність людини вимагає поваги і від інших людей, визнання її прав і можливостей, високої до неї вимогливості.
30. Поняття особистої честі та гідності і гарантія їхнього дотримання в Європейській конвенції про захист прав людини й основних свобод та Конституції України.
Честь — поняття моральної свідомості й категорія етики, що включає в себе моменти усвідомлення індивідом свого суспільного значення й визнання цього значення з боку суспільства.
За своїм змістом і природою відображеного в ній морального відношення поняття честі аналогічне поняттю гідності. Будучи формою прояву відносини індивіда до самого себе й суспільства до індивіда, честь, як і гідність, відповідним чином регулює поведінку людини й ставлення до нього з боку оточуючих. Але на відміну від поняття гідності поняття честі ґрунтується не на принципі рівності всіх людей у моральному відношенні, а на їхній диференційованій оцінці (залежно від соціального стану особистості, релігійної, расової, національної, класової, професійної й колективної належності або репутації). Критерій цієї оцінки й вимоги до людини, що зв'язують із його честю змінювал історично.
Однієї з різновидів професійної честі є військова честь — внутрішні моральні якості й принципи воїна, що характеризують його поведінку, відношення до виконання військового обов'язку; одна з категорій етики військової.
Гі́дність — це поняття моральної свідомості, яка виражає уявлення про цінність всякої людини як моральної особистості, а також категорія етики, яка означає особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, в якому визнається цінність особистості. Поняття гідності вживається у законодавствах численних країн та у міжнародному праві.
Гідність є одним з ключових понять конституції України (ст. 3, 21, 28, 41, 68, 105). В ній, зокрема, визнано гідність однією з «найвищих соціальних цінностей» в Україні (ст. 3), задекларовано, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ст. 21) та що «кожен має право на повагу до його гідності» (ст. 28).
Гідність громадян охороняється Цивільним кодексом України та Кримінальним кодексом України, зокрема у Цивільному кодексі України:
- гідність визнано особистим немайновим благом (ст. 201);
- задекларовано право на повагу і недоторканність «гідності та честі» фіз осіб (ст. 297);
- зафіксовано право фіз осіб зверн до суду з позовом про захист їх гідності та честі ст. 297;
- приниження «честі та гідності фізичної особи» визнано моральною шкодою, яка підлягає відшкодуванню (ст. 23).
Також в Україні діють міжн конвенції, що стосуються захисту людської гідності — «Євро конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню» та «Конвенція ООН проти катувань та ін жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання»
Права, які захищаються Конвенцією: