ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 09.07.2024

Просмотров: 164

Скачиваний: 0

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

4) Поверхневим комплексом клітини

6. Типи гаструляції:

13. Закладка провізорних органів:

5.Міжклітинна речовина сполучної тканини (волокна, основна речевина), будова, значення.

17. Пластинчаста кісткова тканина. Гістогенез, перебудова та регенерація кісткової тканини

18. Назвати і схематично замалювати клітини, які продукують та руйнують кісткову тканину

1. М’язові тканини. Морфо функціональна та філогенетична класифікації (схематично)

2. Гладка м’язова тканина. Структурно-функціональна одиниця (замалювати схематично), регенерація.

3. Гладка м’язова тканина. Способи взаємодії гладких міоцитів в тканині (замалювати схематично)

4. Посмугована скелетна м’язова тканина. Структурно-функціональна одиниця (замалювати схематично). Регенерація

5. Посмугована м’язова тканина. Структурно-функціональна одиниця міофібрили (замалювати схематично)

6. Посмугована скелетна м’язова тканина. Поняття про червоні та білі м’язові волокна. Будова м’яза як органа (замалювати схематично)

7. Серцева м’язова тканина. Будова (замалювати схематично)

8. Кардіоміоцити. Класифікація. Морфо-функціональна характеристика

9. Скоротливі кардіоміоцити. Особливості будови (замалювати схематично)

10. Вставні диски. Замалювати схематично, вказати типи контактів.

1.Нервова тканина. Джерело розвитку. Загальний план будови та ф-і зони нейронів (замалювати схематично).

2.Морфологічна класифікація нейронів (замалювати схематично).

3.Функціональна класифікація нейронів (замалювати схематично в складі рефлекторної дуги).

4.Хроматофільна субстанція. Будова, місця розташування, способи виявлення, функція (замалювати схематично).

5. Нейрофібрили. Будова, місця розташування, способи виявлення, функція (змалювати схематично).

6. Нейроглія. Класифікація (схематично), будова та значення різних типів нейроглії.

7.Нервові волокна. Морфофункціональна характеристика мієлінових нервових волокон (замалювати).

12. Рухові нервові закінчення. Морфофункціональна характеристика (намалювати ультрамікроскопічну схему будови).

Нервова тканина

5. Посмугована м’язова тканина. Структурно-функціональна одиниця міофібрили (замалювати схематично)

Див 4

6. Посмугована скелетна м’язова тканина. Поняття про червоні та білі м’язові волокна. Будова м’яза як органа (замалювати схематично)

У сарколемі міститься розчинний пігментний білок – міоглобін, який зумовлює червоний колір м’язових волокон. Залежно від вмісту саркоплазми, товщини і ферментного складу м’язові волокна поділяють на червоні, білі і проміжні. Червоні волокна мають незначну товщину, велику к-сть міоглобіну, численні мітохондрії, багаті на цитохроми. Білі волокна товстіші, містять менше міоглобіну та мітохондрій.

Окремі посмуговані волокна об’єднуються сполучною тканиною в орган – м’яз. Тонкі прошарки сполучної тканини між м’язовими волокнами називають ендомізієм. Ретикулярні та колагенові волокна ендомізію переплітаються з волокнами сарколеми. На кінці кожного м’язового волокна плазмолема утворює вузькі глибокі вгинання, у які проникають колагенові та ретикулярні волокна. Останні пронизують базальну мембрану та утворюють петлю, яка фіксується до плазмо леми саме у тому місці, де з нею контактують актинові нитки саркомерів. Після виходу за межі базальної мембрани ретикулярні волокна переплітаються з колагеновими, які переходять у сухожилля. Кожне м’язове волокно моє самостійну іннервацію й оточене сіткою гемо капілярів. Комплекс волокна з прилеглими елементами пухкої сполучної тканини є структурною і функціональною одиницею скелетного м’яза і має назву міона. М’язові волокна об’єднуються у пучки, між якими – товстіші прошарки пухкої сполучної тканини – перимізій. У ньому містяться також і еластичні волокна. Сполучна тканина, що оточує м’яз у цілому = епімізій.


7. Серцева м’язова тканина. Будова (замалювати схематично)

Серцевий м’яз побудований з волокон, які анастомозують між собою, утворюючи сітку. М’язові волокна утворені одно- або двоядерними м’язовими клітинами, які розташовані ланцюжком і мають у розрізі прямокутну форму.

8. Кардіоміоцити. Класифікація. Морфо-функціональна характеристика

Розрізняють скоротливі кардіоміоцити і провідні (атипові). Серед останніх за морфологічними та функціональноми особливостями можна визначити 3 типи клітин: пейсмейкерні (невеликі розміри, багатокутна форма, невелика к-сть міофібрили, які не мають упорядкованої орієнтації, Т-система відсутня, багато піноцитозних пухирців та кавеол – ці клітини генерують імпульси до скорочення); перехідні клітини (тонкі витягнуті клітини, міофібрили більше, ніж у попередніх, розташування менш упорядковане – передають збудження до клітин пучка і скоротливих елементів міокарда); волокна Пуркіньє (великі, міофібрили на периферії, орієнтовані у різних напрямках – збудження від перехідних клітин до скоротливих кардіоміоцитів шлуночків).

9. Скоротливі кардіоміоцити. Особливості будови (замалювати схематично)

Ядро локалізується в центрі клітини, в порівнянні з скелетними м’язовими волокнам, більше саркоплазми, мало міофібрили. Значна к-сть мітохондрій, саркоплазматична сітка не так сильно розвинена, як у склетних, не утворює великих термінальних пластинок. У клітинах серцевого м’яза Т-трубочки заходять всередину на рівні Z-пластинок. Т-трубочки у 2 рази ширші, вистелені базальною мембраною, яка лежить назовні від сарколеми. Тут відсутня типова картина тріад. Скоротливі кардіоміоцити сполучаються між собою з утворенням так званих вставних дисків.

10. Вставні диски. Замалювати схематично, вказати типи контактів.

На гістологічних препаратах вставні диски мають вигляд темних смужок, що йдуть упоперек волокна. У поперечних ділянках вставного диска є міжклітинні сполучення трьох типів. Перший – десмосомоподібні контакти, які забезпечують міцне з’єдання клітин; другий – розкидані у поперечних ділянках невеликі щілинні контакти (нексуси), які забезпечують метаболічний зв’язок сусідніх клітин. У поздовжніх ділянках вставного диску є багато щілинних контактів великих розмірів, яким належить головна роль у проведенні імпульсів на типові серцеві міозити. Третій – зони прилипання


1.Нервова тканина. Джерело розвитку. Загальний план будови та ф-і зони нейронів (замалювати схематично).

Розвивається з нервової пластинки, яка є потовщенням ектодерми на спинному боці зародка. Нервова пластинка послідовно перетворюється у нервовий жолобок і нервову трубку, яка, замикаючись, відокремлюється від шкірної ектодерми. Частина клітин нервової пластинки лишається між нервовою трубкою і шкірною ектодермою у вигляді пухкого скупчення клітин, так званого нервового гребеня або гангліозної пластинки. Клітини гребеня мігрують у латеральному і вентральному напрямках і дають такі похідні: ядра черепних нервів, нейрони спинномозкових і автономних вузлів, нейролемоцити (нейроглію), пігментні клітини шкіри.

Нервова тканина складається з нервових клітин (нейронів) і розміщених між ними допоміжних клітин. Нейрони здатні сприймати подразнення, перетворювати його на нервові імпульси і проводити їх до інших нейронів або певних органів. Кожний нейрон складається з тіла і відростків. У тілі розташоване ядро й інші органели. Відростки можуть бути двох типів. Довгий, розгалужений на кінці, має назву аксон. Довжина аксона може сягати десятків сантиметрів, а інколи до 2-3 м. Його функція — проведення нервового збудження від тіла нейрона. Переважно короткі, деревоподібно розгалужені відростки нейрона називають дендритами; ними нервове збудження проводиться до тіла нейрона.


2.Морфологічна класифікація нейронів (замалювати схематично).

Базується на кількості відростків:

1)уніполярні (мають один відросток - аксон);

2)біполярні (мають два відростки – аксон і дендрит);

3)псевдоуніполярні (один відросток, який на певній відстані галузиться на два відростки – аксон і дендрит);

4)мультиполярні (мають багато відростків, серед яких один - аксон).

3.Функціональна класифікація нейронів (замалювати схематично в складі рефлекторної дуги).

Грунтується на функції нервової клітини у складі рефлекторної дуги:

1)аферентні (рецепторні, чутливі) сприймають подразнення і трансформують його у нервовий імпульс;

2)асоціативні (вставні) передають нервовий імпульс між нейронами;

3)еферентні (моторні, рухові, секреторні) забезпечують передачу нервового імпульсу на робочу структуру.

4.Хроматофільна субстанція. Будова, місця розташування, способи виявлення, функція (замалювати схематично).

Під електронним мікроскопом ця структура виявляється гранулярною ЕПС з паралельним розташуванням її сплощених цистерн (так звана ергастоплазма), де інтенсивно синтезується білок. Тигроїд є показником функціонального стану нейрона. Під світловим мікроскопом – грудочки і зерна, які фарбуються базофільно, локалізовані у перикаріоні та дендритах нейронів і не виявляються в аксонах.

5. Нейрофібрили. Будова, місця розташування, способи виявлення, функція (змалювати схематично).

Нейрофібрили – органели спеціального призначення нейронів, їх можна виявити у цитоплазмі при імпрегнації сріблом. Вони мають вигляд тонких ниток діаметром 0,3-0,5 мкм, утворюють щільну сітку в перикаріоні і мають паралельну орієнтацію у складі дендритів і нейритів, включаючи їх найтонші кінцеві розгалуження.Методом електронної мікроскопії виявлено, що нейрофібрилам відповідають пучки нейрофіламентів (мікрофіламентів) діаметром 6-10 нм і нейротубули (мікротрубочки) діаметром 20-30 нм. Мікрофіламенти і мікротрубочки належать до системи цитоскелета нейронів. Останній побудований головним чином з білка спектрину, який є аналогом спектрину еритроцитів і був відкритий пізніше в тканині головного мозку.

6. Нейроглія. Класифікація (схематично), будова та значення різних типів нейроглії.

Середовище, що оточує нейрони. Термін був запропонований Вірховим у 1846. Побудована з клітин. ЇЇ функції: опорна, розмежувальна, трофічна, секреторна, захисна.


Поділяється на:

Макроглію

Астроцити, які зустрічаються винятково в головному та спинному мозку, мають характерний малюнок відростків, що надає клітині зіркоподібного вигляду (завдяки чому в назві з'явився префікс астро-). Головною функцією астроцитів є підтримка, завдяки різним механізмам, сприятливого хімічного середовища для передачі нервових сигналів.

Олігодендроцити, котрі також зустрічаються тільки в ЦНС, формують шарувату жиро-насичену «обгортку», що називається «мієлін», навколо багатьох, але не всіх, аксонів всередині ЦНС. Мієлін відіграє важливу роль у визначенні швидкості розповсюдження електричного нервового сигналу як вибірковий ізолятор. В периферійній нервовіій системі цю функцію електричного ізолятора виконують виробляючі мієлін Шванівські клітини.

Епендимні клітини (або епендимоцити) вистілають заповнені рідиною шлуночки та інші порожнини мозку. Биттям наявних у них війок вони спонукають до руху заповнюючу мозкові порожнини цереброспінальну рідину.

Клітини мікроглії походять безпосередньо від стовбурових клітин («батьківських» клітин для всіх інших типів клітин в нервовій системі; астроцити та олігодендроцити розвиваються вже з мікроглії). Мікрогліальні клітини мають багато функцій, притаманних макрофагам, і є, завдяки цьому, «сміттярами», що поглинають загиблі клітини або відокремлені завдяки деякому ушкодженню частини нормальних клітин. На додаток мікроглія, як і макрофаги в інших тканинах, секретує сигнальні молекули — насамперед широкий спектр цитокінів, котрі також продукуються клітинами імунної системи — що можуть запобігати місцевим запаленням та впливати на процеси виживання або загибелі оточуючих клітин. Завдяки цьому деякі нейробіологи кваліфікують мікроглію як спеціалізований тип макрофагів. В разі ушкодження кількість мікроглії на ушкодженій ділянці значно зростає: деякі з «додаткових» клітин утворюються із вже існуючих в мозку клітин мікроглії, а деякі — з макрофагів, що мігрують до ушкодженої ділянки та потрапляють в мозок через місцеві розриви в кровоносних судинах.