Файл: gistologiya_modul.doc

6. Типи гаструляції:

1) Іміграція – частина бластомерів стінки бластули переміщується, утворючи другий шар.

2) Інвагінація - вп’ячування стінки всередину бластули.

3)Епіболія – обростання дрібними бластомерами анімального полюса навколо великих бластомерів вегетативного полюса.

4)Делямінація – тангенційне розщеплення поверхневого шару бластомерів на два шари.

7. Мезодерма — один з зародкових листків, які формують ембріон тришарових тварин. Мезодерма формується в процесі гаструляції, завдяки міграції клітин з ектодерми, або внаслідок випинання та відокремлення карманів первинної кишки.Похідна: скелетні м'язи, скелет, шкіра шкіри, сполучної тканини, сечостатевої системи, серця , крові ( лімфатичні клітини), нирок та селезінки.

Мезенхіма - зародкова сполучна тканина більшості багатоклітинних тварин і людини. Мезенхіма виникає за рахунок клітин різних зародкових листків (ектодерми, ентодерми і мезодерми). З мезенхіми утворюються сполучна тканина, кровоносні судини, головні м'язи, вісцеральний скелет, пігментні клітини і нижній шар сполучнотканинної частини шкіри.

8.Зародковий листок, абозародковий шар — набірклітин, що формується протягом ембріогенезу тварин. Найкраще зародкові листки виражені у хребетних, мають в життєвому циклі два або три головних шари тканин.Кожний із зародкових листків дає початок строго визначеним органам та тканинам організму в ході процесу, який називається органогенезом.

Ектодерма є початком тканини, яка покриває поверхні тіла. Вона виникає перший і форми з зовнішнього із зародкових листків. Похідна: центральна нервова система, кришталик ока, черепно-сенсорні, гангліїв і нервів, пігментні клітини, голови сполучної тканини, епідермісу, волосся і молочних залоз.

Ентодерма - один із зародкових листків, що формується в процесі ембріогенезу. Формування ентодерми проходить після впинанні стінки бластули в процесі гаструляції, при формуванні первинної кишки.Похідна: шлунка, товстої кишки, печінки, підшлункової залози, сечового міхура, слизової оболонки уретри, епітеліальні частини трахеї, легенів , глотки, щитовидної залози, паращитовидних залоз і кишечника.

9.Первинний органогенез — процес утворення комплексу осьових органів. У різних групах тварин цей процес характеризується своїми особливостями. Наприклад, у хордових на цьому етапі відбувається закладка нервової трубки, хорди і кишкової трубки.В ході подальшого розвитку формування зародка здійснюється за рахунок процесів зростання, диференціювання і морфогенезу. Зростання забезпечує накопичення клітинної маси зародка. В ході процесу диференціювання виникають різно спеціалізовані клітини, що формують різні тканини і органи. Процес морфогенезу забезпечує придбання зародком специфічної форми.

10. Нейруляція — процес утворення нервової пластинки і її замикання у нервову трубку у процесі зародкового розвитку хордових. Нейруляція: препарат в поперечному перерізі, який показує розвиток від нервової пластинки до нервової борозенки (знизу вгору).

11. Ранні стадії розвитку людини: 1. Асинхронний тип повного нерівномірного дроблення з утворенням "темних" і "світлих" бластомерів; 2. Інтерстиціальний тип імплантації. 3. Наявність двох фаз гаструляції - делямінаціі та імміграції, між якими бурхливо розвиваються позазародкові органи; 4. Раннє відокремлення і формування внезародишевих органів, 5 . Раннє освіта амніотичного бульбашки без амниотических складок; 6. Сильний розвиток амніону, хоріона і слабке-жовткового мітка і аллантоиса.

ТИПИ яйцеклітин

1. Алецітальная (безжовткова).

2. Оліголецітальная (мало жовткова) в них жовток рівномірно розподіленийпо цитоплазмі, тому їх називають ізолецітальнимі. Серед них розрізняютьпервинноізолецітальние (у ланцетника) і вдруге ізолецітальние (уссавців н особу),

3. Полілецітальние (многожелтковие)

Дроблення залежить від типу яйцеклітини, від кількості жовтка і йогорозподілу. Розрізняють такі типи дроблення:

1. Повне, рівномірний (у первинно ізолецітальних яйцеклітин ланцетника,

Повністю дробиться зигота на рівні частини - бластомери.

2. Повне, нерівномірне (у мезолецітальних яйцеклітин амфібій).

3. Часткове або меробластіческое (у полілецітальних яйцеклітин птахів).

4.Полное, нерівномірне, асинхронне (у вдруге ізолецітальнихяйцеклітин плацентарних ссавців і людини).

У людини після того, як близько трьох днів, зигота утворюється тверда маса клітин шляхом мітотичного ділення, називається морули. Це і зміни до бластоцисти , що складається із зовнішнього шару називається трофобласта і внутрішньої клітинної маси називається ембріобласт .

13. Закладка провізорних органів:

Хоріон – це похідна трофобласта і мезенхіми. Розрізняють ворсинчастий хоріон і гладкий хоріон. Ворсинчастий хоріон входить до складу плаценти.

Жовточний пухирець Аналог жовткового мішка. Його стінка утворена позазародковою ентодермою (клітини гіпобласта) і позазароковою мезодермою. Він з’єднується жовтковою стеблинкою з первинною кишкою. Функції: кровотворення, утворення попередників статевих клітин.

Алантоїс – це невеликий виріст ентодерми в каудальній частині первинної кишки. Функція – він бере участь у формуванні судин плаценти.

14. Четвертий тиждень життя - зародок, який має вигляд тришарового щитка, починає згинатися в поперечному і подовжньому напрямах. Зародковий щиток стає опуклим, а його краї відмежовуються від навколишнього зародок амніону глибокою борозною - туловищной складкою. Тіло зародка з плоского щитка перетворюється в об'ємний, ектодерма покриває тіло зародка з усіх сторін.З ектодерми надалі утворюються нервова система. Дорсальная частина мезодерми, розташована по боках від хорди, утворює парні потовщені виступи - соміт. Соміти сегментуються, тобто діляться на метамерні ділянки.

15. 1) Імплантація – процес вростання зародка у слизову оболонку матки – починається на п’яту добу ембріогенезу і включає 2 фази – адгезії і інвазії.

Адгезія (прилипання) – це прикріплення бластоцисти до поверхні ендометрію.

Інвазія – це вростання бластоцисти в слизову оболонку матки. Імплантаційна ямка утворюється в результаті впливу ферментів трофобласта.

2) Плацента – це орган, що забезпечує зв’язок між організмом матері і плодом. Тип плаценти в людини – дискоїдальнийгемохоріальний, оскільки ворсинки хоріона омиваються материнською кров’ю. Плацента складається з материнської частини і плодової частини. Материнська частина утворена слизовою оболонкою матки, а плодова ворсинчастим хоріоном.

3) Виділяють три типи плацент у ссавців: дифузна, коли ворсинки розподіляються рівномірно по хоріону (китоподібні, багато копитних), часточкова, коли ворсинки зібрані в групи, розподілені по всій поверхні хоріону (більшість парнокопитні), дискоїдальна, — ворсинки розташовуються на обмеженій, дископодібній ділянці хоріону (комахоїдні, гризуни, мавпи).

16. Критичні періоди розвитку людини: у процесі онтогенезу існують періоди підвищеної чутливості організму до ушкоджу вальної дії чинників зовнішнього середовища (напр. хім. Речовини, іонізуюче випромінювання, наркотичні засоби, віруси, бактерії, а інш.). Періодами підвищеної чутливості у прогенезі є мейоз, а також процес запліднення. У пренатальному онтогенезі до крит. Періо. Відносять: імплантацію (5-6 доба), планцентацію і розвиток осьових зачатків органів (3-8 тиждень), період розвитку голов. Моз. (15-20й тиждень), період формування основних функціональних систем організму (20-24й тиждень), а також процес пологів.

17. Ембріональна індукція. Ембріональну індукцію можна визначити як явище, при якому в процесі ембріогенезу один зачаток впливає на інший, визначаючи шлях його розвитку, і, крім того, сам піддається індукуючому впливу з боку першого зачатка.

Явище ембріональної індукції. За умов нормального розвитку формування окремих частин зародка й організму в цілому узгоджене за місцем та часом. Це пояснюється тим, що, як правило, зачатки одних органів розвиваються під впливом взаємодій із зачатками інших, які заклалися раніше.

Явище взаємодії між частинами зародка під час ембріогенезу, за якої одна з них визначає напрямок розвитку сусідньої, дістало назву ембріональної індукції (від лат. індукціо - спонукання). Та частина зародка, яка впливає на іншу, називається індуктором, або організатором. Остання згодом сама може виступати в цій ролі стосовно інших частин, які розвиваються пізніше. Отже, розвиток зародка - це ланцюг ембріональних індукційних взаємодій.

1. Ткани́на — сукупність клітин, не обов'язково ідентичних, але спільного походження, що разом виконують спільну функцію. Тканинний рівень — це рівень клітинної організації, проміжний відносно клітин та усього організму. Органи утворюються функціональним об'єднанням тканин одного чи кількох видів.

Тканини поділяють на сполучну, епітеліальну, нервову, м’язову.

Заварзін і Хлопін – видатні російські гістологи. Зробили внесок у розвиток вчення про тканини, зокрема, еволюцію тк. Заварзін у 1934р. запропонував поділити всі тк. за їхніми функціями на загальну та спеціальну. До заг. Тк Заварзін відніс епітелій і ткан внутр. серед, а до спеціальних нервову і м’язову.

2. Детермінація (обмеження, визначення) — виникнення якісної своєрідності між частинами зародка на ранніх стадіях його розвитку.

Диференціація клітин, в біології розвитку, — процес, у якому клітини отримують певний тип або «фенотип». Морфологія клітини та картина експресії генів клітини можуть значно змінитися протягом диференціації, але генетичний матеріал зазвичай залишається без змін (хоча і з цього правила є нечисленні винятки.

Комітування - обмеження можливостей шляхів розвитку внаслідок детермінації.

Гіпертрофія — збільшення об’єму і маси органа, клітин під впливом різних факторів.

Атрофі́я — зменшення розмірів органів або тканин, що супроводжується занепадом їхньої діяльності.

3. Розвиток тканин (гістогенез) відбувається в ембріональному періоді.

Детермінація-це вибір подальшого напрямку розвитку клітин, шляхом блокування компонентів геному.

Диференціація – це поява відмінностей між клітинами, завдяки яким вони можуть виконувати специфічні функції.

Диферон-це сукупність клітин, що послідовно розвиваються з одного виду стовбурових клітин до зрілої спеціалізованої клітини.

Стовбурові клітини, також відомі як штамові клітини — це первинні клітини, що зустрічаються в усіх багатоклітинних організмах. Ці клітини можуть самовідновлюватися шляхом поділу клітини, а також можуть дифференціюватися в досить велику кількість спеціалізованих типів клітин.

4. Розвиток тканин (гістогенез) відбувається в ембріональному періоді.

Детермінація-це вибір подальшого напрямку розвитку клітин, шляхом блокування компонентів геному.

Диференціація – це поява відмінностей між клітинами, завдяки яким вони можуть виконувати специфічні функції.

Диферон-це сукупність клітин, що послідовно розвиваються з одного виду стовбурових клітин до зрілої спеціалізованої клітини.

До клітинних похідних належать симпласти і синтиції.

Симпласт – неклітинна структура, яка є масою не розділеної на клітини цитоплазми з великою кількістю ядер.

Синтицій – це група клітин, що поєднані в єдине ціле цитоплазматичними містками.

5. Тканина – це система організму, яка склад із клітинта їх похідних, сформувалася у процесі філогенезу і виконує специфічні функції.

Регенерація — це відновлення структурних елементів тканини замість пошкоджених або загиблих.

Фізіологічна регенерація Відбувається протягом усього життя організму і характеризується оновленням клітин слизових, серозних оболонок, внутрішніх органів, різних тканин, залежно від зміни умов їх існування в процесі виконання тих або інших функцій.