ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 191
Скачиваний: 1
б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;
в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;
г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні поклилання на джерела.
Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою - сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка: [Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку /. Вихованця [42; 44; 46]; "У працях [1-5]"; [Городенська2009)
Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання - лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера. Наприклад: "рис. 1.1", "див. табл. 1.1.", "у формулі 1.1" тощо.
Взірець оформлення покликань:
"Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її соціальними недугами йекзистенційнйми потребами, соціокультурними типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й жорстокістю буття, у якому живе українська людина" [5,13].
Еліптичні речення П. Дудик вважає різновидом неповних, специфіка яких полягає в тому, що "уявлення про відсутній елемент встановлюється не з об'єктивної ситуації <.. .> і не з сусідніх речень, а безпосередньо випливає з лексико-граматичних особливостей цих речень, підказується їх значенням і формою" [2,216].
О. Пєшковський, на думку якого еліптичні речення - недостатні граматичні сполучення, що представлені в схемі повного речення, але позбавлені тих чи інших форм [5,126-127], визначив низку чинників, якими обумовлена реченнєва неповнота.
У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення дискурсу як одного з найважливіших понять лінгвістики [Бацевич 2004, Селіванова 2002]._
Список використаних джерел - важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання. До нього заносять цитовані, аналізовані джерела, архівні матеріали, дотичні до теми.
Розрізняють такі способи розташування літератури у списку:
^ Абетковий: список використанихджерел має самостійну нумерацію за прізвищами авторів; перших слів назв, якщо авторів не зазначено; авторів з однаковими прізвищами розміщують за абеткою їх ініціалів, а роботи одного автора - за назвою роботи; окремо подають абетковий ряд кирилицею (українською, російською мовами) і ряд мовами з латинським написанням літер (англійською, французькою, німецькою тощо).
^ За типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, офіційні документи, стандарти тощо), а в межах розділу - за абеткою.
* Хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди і звернути увагу на те, коли опубліковано те чи інше джерело.
^ У порядку цитування: такий спосіб застосовують зазвичай у статтях (доповідях), де список використаних джерел невеликий.
Бібліографування - це вид аналітико-синтетичного опрацювання, який полягає в укладанні опису документа. Такі описи можуть бути різними - бібліографічними, архівними, інтернетними тощо. Бібліографічні описи описують опубліковані паперові видання, архівні -описи архівних документів, інтернетні - описи веб-сторінок І терцет.
Орфографічний практикум (пунктуація): пряма і непряма мова.
Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін:
Хтось із дитям удвох бродить різдвяним садком. Каже дитятко: «Я — Бог», трусить сніжком (І. Малкович).
Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно, без допомоги сполучників. У складі слів автора є спеціальні слова, що вводять пряму мову, певною мірою з'ясовують її особливості: говорити, казати, повідомляти, відповідати, запитувати, зазначати, натякати, порадити, попросити, пояснювати, підкреслювати, зауважити, буркнути, думати: «Земля найкраще пахне восени», — говорить сам до себе Тимофій (М. Стельмах). Уводити пряму мову можуть не лише дієслова, а й іменники: питання, відповідь, пропозиція, команда, шепіт.
Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.
Пряма мова завжди береться в лапки. Уживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні.
Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка:
Він має повернутися. В хатину,
де на порозі — сивий чоловік.
Той сивий старець прошепоче: «Сину...»
Старий і сивий, як двадцятий вік.
К. Герасим'юк
Після прямої мови перед словами автора ставиться кома і тире або, якщо пряма мова є питальним чи окличним реченням, знак питання (знак оклику) і тире: «Не клопочися дарма, жінко», — хитали сивими бородами діди. «А знаєте, чому півники подружилися?» — підійшов до дітей тато. «Дідусю, струмок висихає!» — схвильовано повідомили хлоп'ята (В. Чухліб).
Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розстановки знаків:
1) слова автора в середині прямої мови з обох боків виділяються комою і тире: «У вигляді мови, —сказав Олесь Гончар, — дано людині великий дар» (Л. Бортняк);
2) слова автора містяться в середині прямої мови, що складається з двох речень. У цьому випадку перед другим реченням прямої мови ставиться крапка і тире:
«Так воно і є! — мовив дідусь, заглянувши в криничку, — Джерело замулилось». «Нічого, згодяться кошики, — мовить Овдій. — Руки в людини для того, щоб роботу ними робити». «Чому це ви радієте? — запитує Тетян-ка. — Сонця ж нема. Хмарно» (В. Чухліб);
3) слова автора містяться в середині прямої мови і вказують на те, що пряма мова буде продовжуватись. У такому разі після них вживається двокрапка і тире:
«Писанка ще мало досліджена, — говорить учений і додає: — Але є переконливі докази, що вона була відома ще задовго до нашої ери» (В. Скуратівський).
Непряма мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова в лапки не береться.
Речення з непрямою мовою є складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір способу зв'язку залежить від таких умов:
— якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, уживається сполучник що:
Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка (Із журналу);
— якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів щодо його достовірності, вживається сполучник ніби:
Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (В. Симоненко);
— якщо висловлювання було спонукальним реченням, уживається сполучник щоб: Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся (М. Коцюбинський);
— якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, уживається сполучник чи: Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою (О, Донченко).
Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні: Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце. Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія. Головацький запитав Вишлевича, яка ідея в нього найсвятіша (В. Іваничук).
Практичні завдання
та методичні рекомендації
1. На прикладі однієї теми з підручника за фахом проілюструйте різницю між різними видами конспектів: укладіть плановий, текстуальний, вільний, тематичний, опорний, творчий конспекти до обраної теми.
2. Підготуйте описову і реферативну анотацію до наукової або художньої літератури (1 джерело).
3. Укладіть пам’ятку «Вимоги до оформлення списку джерел у студентській науковій роботі» за зразком: характеристика джерела, приклад оформлення. Дивись с. 320 – 322 «Українська мова фахового спрямування» автори Л.Г. Погиба, Т.О. Гребіниченко, Л.М. Голіченко.
4. До теми «Походження і функціонування термінів» (за фахом: математика, фізика, інформатика) укладіть бібліографію, оформіть список згідно з сучасними вимогами до бібліографічного опису.
5. Із фахової літератури доберіть зразки текстів, які ілюструють специфіку власне наукового, науково-навчального і науково-популярного підстилів наукової мови (тексти паспортизуйте).