ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2021
Просмотров: 200
Скачиваний: 1
Зміст
Стор.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Вступ
На
сучасному етапі розвитку сільського
господарства завдання хімізації як
фактора його інтенсифікації значно
розширились: це використання вапна,
гіпсу та інших засобів для меліорації
кислих і солонцюватих ґрунтів, застосування
пестицидів для боротьби з бур'янами,
хворобами і шкідниками сільськогосподарських
культур.
При
широких масштабах застосування в
сільському господарстві мінеральних
і органічних добрив, меліорантів та
пестицидів виникає необхідність
комплексного вивчення їх впливу не лише
на родючість ґрунтів, урожай і якість
продукції, а й на природне середовище.
Постає завдання розробити екологічно
допустимі дози внесення добрив і
пестицидів у сівозміні, визначити
основні напрямки скорочення їх втрат
на шляху від заводу до поля, застосувати
природоохоронні технології внесення.
Отже, спеціалісти сільського господарства
повинні агротехнічно грамотно, раціонально
використовувати добрива, хімічні
меліоранти і пестициди.
Д.М.
Прянишников порівнював виробництво
добрив з відкриттям нових континентів.
Водночас основоположник агрохімії
зазначав, що надлишок добрив ніколи не
замінить нестачу знань. Він говорив:
"...знання застосування добрив без
знання властивостей, способів використання
-подібно до руху в морі без компаса...".
Агрохімічні властивості сучасних
ґрунтів далекі від оптимальних. Більшість
із них характеризується зниженим вмістом
гумусу, від'ємним балансом азоту, фосфору,
калію та мікроелементів. Без вирішення
цих проблем неможливо вирощувати
стабільні високі врожаї сільськогосподарських
культур. Важливим при цьому є врахування
конкретних ґрунтово-кліматичних умов
та сорто-генетичних особливостей
сільськогосподарських культур. Крім
того, застосування добрив запобігає
виснаженню ґрунтів, розвитку ерозії та
покращує показники родючості. З цим,
зокрема, і пов'язане створення
науково-обґрунтованих систем ведення
землеробства для окремих регіонів,
господарств, розробка відповідних
технологій, виведення нових сортів
сільськогосподарських культур тощо.
Вирішуються проблеми збільшення
виробництва білку, підвищення
фотосинтезуючої здатності рослин,
засвоєння атмосферного азоту, використання
біотехнологічних методів у селекції
та виробництві продуктів харчування,
боротьби з ерозією, впровадження
контурно-меліоративного землеробства,
охорони навколишнього середовища,
зменшення негативного впливу важких
сільськогосподарських знарядь на ґрунт.
Усі ці питання певною мірою висвітлені
у запропонованому підручнику. Знання
їх допоможе майбутнім фахівцям забезпечити
правильне застосування добрив та інших
хімічних засобів у сільському господарстві,
запобігти негативному їх впливу на
рослини, тварин, людину, навколишнє
середовище.
Концентрація
і спеціалізація агрохімічного
обслуговування викликали необхідність
вдосконалення форм і методів оперативного
управління технологічними процесами
Хімія
відіграє і відіграватиме велику роль
у задоволенні суспільних потреб людства.
Нині її досягнення використовують майже
в усіх галузях сільського господарства.
Слід пам'ятати про те, що хімізація може
бути благом для людини і суспільства
лише за умови правильного використання
її досягнень. При цьому заслуговують
на увагу безвідходні та безпечні
технології виробництва.
Одним
із основних народногосподарських
завдань залишається збільшення
виробництва біологічно цінної
сільськогосподарської продукції, яка
змогла б забезпечити людину харчовим
раціоном, органічними сполуками,
мінеральними солями тощо у відповідності
з її фізіологічними нормами організму.
Для
інтенсифікації сільськогосподарського
виробництва поряд із механізацією,
електрифікацією, автоматизацією важливим
є впровадження науково-обґрунтованих
енерго-, ресурсозберігаючих природоохоронних
технологій вирощування сільськогосподарських
культур. Засоби хімізації на фоні високої
агротехніки мають відігравати основну
роль. Частка загальних енергетичних
витрат на засоби хімізації за інтенсивного
землеробства становить до
50%.
Науково-технічний
прогрес в усіх галузях народного
господарства обумовлює підсилення
антропогенного впливу на зовнішнє
середовище. Тому особливої уваги потребує
визначення потенціальної і реальної
загрози забруднення навколишнього
середовища засобами хімізації. Для
цього потрібен суворий контроль за їх
використанням. Його оперативність та
якість значною мірою залежить від рівня
професійної підготовки фахівців.
Сільське
господарство є важливою сферою економіки
країни. З ним тісно пов'язані багато
інших галузей, що об'єднуються в
агропромисловий комплекс України (АПК).
Кінцеві продукти АПК, джерелом яких є
сільськогосподарська сировина, становлять
майже 75% роздрібного товарообігу
державної та кооперативної торгівлі.
Тут зосереджено 37% основних виробничих
фондів народного господарства, отримується
понад 40% національного доходу суспільства.
На сільське господарство в Україні
припадає близько 20% загального обсягу
валового продукту.
Нині
продукція сільського господарства
використовується більш ніжу 80 галузях.
Одночасно понад 90 інших галузей економіки
поставляє свою продукцію сільському
господарству. Понад 4/5 основних виробничих
фондів сільського господарства має
промислове походження, а частка
промислової праці в матеріальних
витратах на виробництво сільськогосподарської
продукції становить 60%.
Рівень
і структура виробництва продуктів
харчування сьогодні визначаються не
тільки сільським господарством, а й
іншими галузями економіки. Це дає
підстави зробити висновок про зростання
значення агропромислового комплексу
у вирішенні продовольчої проблеми та
необхідність виділення його як
самостійного об'єкта планування і
управління.
Інтенсивні
фактори зростання ефективності
сільськогосподарського виробництва
умовно можна поділити на виробничо-технічні
та соціально-економічні. Перші охоплюють
перспективні напрями розвитку сільського
господарства і всього АПК з урахуванням
досягнень науково-технічного прогресу
й характеризують потенціальні можливості
поліпшення кінцевих результатів і
зростання ефективності виробництва.
Другі пов'язані з удосконаленням
механізму господарювання, управління
виробництвом, його плануванням,
стимулюванням праці.
Новою
рисою сучасної науки є поява специфічних
комплексних науково-технічних проблем,
вирішення яких знаменує нову стадію
інтеграції фундаментальних та прикладних
досліджень, суспільних, природничих та
технічних наук. На шляху їх системного
вивчення можна здійснювати вплив на
інженерне і науково-технічне мислення,
на норми організації сучасного
науково-технічного знання і, в підсумку,
на науково-технічну стратегію і політику
держави. Важливе місце займали інтеграція
у світову систему підготовки відпрацювання
моделі аграрної освіти кадрів та
створення ефективної функціонуючої
системи "наука - виробництво" з
тісно взаємопов'язаними ланцюгами.
У
галузі землеробства це повинно забезпечити
подальше підвищення родючості ґрунтів,
зростання врожайності зернових,
зернобобових, цукрових буряків, соняшнику,
картоплі, овочів, фруктів та ін. культур.
У зв'язку з цим, на передньому плані
сьогодні стоять питання вдосконалення
насінництва та селекції сільськогосподарських
культур, ефективного використання
добрив, впровадження науково-обґрунтованих
систем землеробства з урахуванням
природно-економічних умов кожної зони,
області, району, господарства, поля.
Розділ
1.
1.1.Характеристика
господарства
ТОВ
“Агро Світ” знаходиться на території
с.Грузьке Конотопського району Сумської
області. Дане господарство спеціалізується
на вирощуванні різноманітних злакових
культур, олійних, цукрового буряку та
багаторічних трав, а також на виробництві
м’ясо-молочної продукції.
Територія
даного господарства оснащена спеціальними
будівлями для зберігання мінеральних
та органічних добрив, сільськогосподарської
продукції, утримання м’ясо-молочного
скоту. Також в ТОВ “Агро Світ” працює
обслуговуючий персонал з обслуговування
полів, будівель та м’ясо-молочного
комплексу. На території господарства
знаходиться машинно-тракторна бригада,
спрямовані для доставки та розвезення
різноманітної продукції та різноманітних
робіт на полях, з метою отримання високих
врожаїв сільськогосподарських
культур.
На
території господарства для зберігання
мінеральних добрив відведені спеціальні
обладнані склади. Підлога в них
асфальтована. Кожен різновид добрива
зберігається окремо. Добрива в мішках
зберігаються в купах, висота яких
визначається в залежності від вологості
добрива і здатності до злежування. Кожен
вид добрива, вміст діючої речовини та
вологість (%) відмічаються на табличці,
яка знаходиться поряд з купою.
Гній
у господарстві зберігається у спеціальних
польових буртах і гноєсховищах.
Гноєсховища розміщуються на відстані
40-60м від приміщень з худобою і не ближче
ніж на 200м від житлових будівель. У
заглиблених гноєсховищах гній
розкладається повільніше, азот
витрачається менше, що супроводжує
кращу його якість. Гній закладають
згідно розробленої технології: спочатку
укладають першу полосу уздовж всієї
стіни гноєсховища (3м шириною і не менше
1м висоти), де споруджений колодязь для
гноївки. Укладають гній штабелями один
поруч з іншим доки не заповниться усе
гноєсховище. Закінчивши укладання,
штабелі зверху вкривають соломою або
ґрунтом і зберігають до періоду
внесення.
Дані
про землекористування господарства
детально представлені в табл.1.
Таблиця
1
Землекористування
господарства на 1.01.2007 р.
|
Назва сівозміни |
№ поля |
Чергування культур |
Площа, га |
|
І польова |
1 |
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
3 |
|
|
|
|
4 |
|
|
|
|
5 |
|
|
|
|
6 |
|
|
|
Загальна площа сівозміни |
|
|
|
|
ІІ польова |
1 |
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
3 |
|
|
|
Загальна площа сівозміни |
|
|
|
|
|
1 |
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
3 |
|
|
|
Загальна площа сівозміни |
|
|
|
|
Всього: |
|
|
|
ТОВ
“Агро Світ” розташоване в другому
агрокліматичному районі Сумської
області, що характеризується помірним
кліматом з теплим літом при значній
кількості вологи і не дуже холодною
зимою з відлигами.
Сума
позитивних температур за період, коли
середньодобова температура буває вище
10° складає 2510°. Гідротермічний коефіцієнт
за період
з температурою вище 10° дорівнює
1,1-1,2.
Найбільш
холодними місяцями є січень і лютий,
абсолютний мінімум температури повітря
мінус 32,9° спостерігався в 1956 році в
лютому і мінус 33,5° у 1964 році в березні.
Зима звичайно настає в другій декаді
листопада. Стійкий сніжний покрив згідно
середньо багаторічними даними
встановлюється в середині грудня.
Тривалість періоду зі стійким сніжним
покривом складає в середньому 103 дня.
Висота сніжного покриву досягає в
середньому 20 см, максимальна висота -
44 см, а мінімальна - 5 см. Розподіл снігу
на більшій частині території
нерівномірний.
Максимальна
глибина промерзання на рівних ділянках
досягає 135 см, мінімальна - 40 см, середня
- 88 см.
У
вигляді снігу випадає 30-35 % річних
опадів, що при сприятливих умовах
водопоглинання створюють значні запаси
продуктивної вологи в ґрунті й забезпечують
формування високого врожаю.
Сама
низька температура на глибині залягання
вузла кущіння озимих досягає в окремі
роки мінус 17°, що нерідко приводить до
загибелі озимих. Повторюваність
температури повітря мінус 25-28° у окремі
роки в січні і лютому складає 25%, в березні
і грудні 10%, а повторюваність небезпечної
для озимих культур температури ґрунту
на глибині вузла кущіння (мінус 15° і
нижче) дорівнює 18-22%.
Зима
сніжна, характеризується хитливою
погодою. Поряд з низькими негативними
температурами від мінус 25° до мінус 37°
мають місце часті відлиги з температурою
+4°, +5°. Часто при відлигах спостерігається
випадання дощу. В окремі роки за зимовий
період буває 30-33 дні з відлигами.
Повторюваність відлиг тривалістю 10
днів і більш складає не менше 50%, вони
майже завжди приводять до сходу сніжного
покриву будь-якої висоти. Часті відлиги
взимку при глибокому промерзанні ґрунту
іноді приводять до застою талих вод на
слабостічних ділянках рельєфу й утворенню
крижаної кірки, що несприятливо
позначається на перезимівлі озимих. Із
різних видів крижаної кірки найбільш
небезпечною є притерта (утворена
безпосередньо на поверхні ґрунту при
сніготаненні), яка при тривалому заляганні
приводить до загибелі озимих. В окремі
роки тривалість залягання крижаної
кірки може коливатися від 10 до 13
декад.
Довжина
без морозного періоду складає близько
155 днів.
Початком
весни вважається дата стійкого переходу
середньодобової температури через 0°
убік підвищення. Сама рання дата переходу
температури спостерігається в першій
п'ятиденці березня. На початку весни, у
зв'язку зі значним прогріванням повітря
відбувається руйнування стійкого
сніжного покриву.
Відтавання
ґрунту по всьому горизонту настає
приблизно через два-три тижня після
того, як зійде сніг. У цей період
спостерігається найбільше зволоження
ґрунту. Спілість ґрунту (м’яко пластичний
стан) настає зазвичай після переходу
середньої добової температури повітря
через 5°. Такий перехід спостерігається
на початку квітня.
Кількість
днів із середньою температурою вище 5°
досягає 199, з температурою вище 10° - 156.
Останні весняні заморозки в повітрі
спостерігаються в третій декаді квітня,
в окремі роки - травня.
Перехід
середньодобової температури через +5°
відповідає початку літнього періоду,
тривалість якого в середньому складає
114 днів.
Абсолютний
максимум температури повітря 38°
зареєстрований у серпні. Заморозки в
літній період спостерігаються дуже
рідко. Найнижча температура повітря
влітку відзначалася в 1966 році в третій
декаді серпня, плюс 1,2°.
В
літній період характерне випадання
злив. Рясні дощі часто спостерігаються
одночасно з іншими небезпечними явищами:
грозою, градом. Зливи разом із грозою і
градом спостерігаються в 20% випадків і
тільки в 2% випадків
вони супроводжувалися сильними
вітрами.
Середньорічна
кількість опадів складає 510 мм.
Для
забезпечення нормальних сходів і кущіння
озимої пшениці такі запаси продуктивної
вологи вважаються задовільними.
Збіг
випадання найбільшої кількості опадів
(табл.6) з максимальним ростом цукрового
буряка й інших культур сприятливо
позначається на формування їхнього
врожаю.
У
середньому за рік у районі переважають
вітри південно-західного (16%) і
південно-східного (15%) напрямків. Середня
швидкість вітру 3,8 м/сек., число днів із
сильним вітром більше 15 м/сек. за рік -
10. У літньо-осінній період переважають
вітри північно-східного напрямку. В
окремі роки суховійні вітри сильно
висушують ґрунт, знижують врожай основних
сільськогосподарських культур.
Відносна
вологість повітря при цьому знижується
до 30%. За вегетаційний період кількість
днів з посухами, при яких в рослинах
порушується водяний режим, досягає
5-15, а в окремі роки від 17 до 34 днів.
Імовірність років з посухами зустрічається
до 4 разів на протязі 10 років, а дуже
інтенсивні бувають один раз у 15-20
років.
Середня
відносна вологість повітря, в основному,
коливається від 45 до 67%.
Осінь
починається з переходу середньодобової
температури повітря через 15° убік
зниження, що буває звичайно на початку
вересня (див.табл.5).
Тривалість
осені в середньому складає близько 70
днів.
Перші
осінні заморозки настають на початку
жовтня з коливаннями між 11 вересня і 27
жовтня. На знижених елементах рельєфу
заморозки більш часті і тривалі в зв'язку
зі скупченням у них холодних мас повітря.
Восени зростає імовірність випадання
опадів, однак кількість їх у порівнянні
з літнім зменшується і складає 121 мм
(див. табл.7). Зменшується кількість
зливових опадів, починають переважати
опади обложного характеру у вигляді
мряки і дощу. Наприкінці осені опади
можуть випадати у виді снігу.
Перехід
середньодобової температури повітря
через 0° убік зниження приймається за
кінець осені, що буває звичайно в середині
листопада (див. табл.5).
В
цілому сукупність кліматичних факторів
у районі розташування господарства
сприятлива для вирощування
сільськогосподарських культур,
оброблюваних у господарстві.
Урожайність
сільськогосподарських культур отримана
за останні три роки наведена в
табл.2.
Таблиця
2
Урожай
сільськогосподарських культур у
господарстві за останні три роки, ц/га
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Згідно
з даними, приведеними в табл. 2, видно,
що урожайність культур, які вирощуються
у даному господарстві порівняно невисока.
Вона також коливається в залежності
від погодних умов. Але основного впливу
на урожайність культур завдали вміст
органічних та мінеральних добрив в
ґрунті. Це свідчить про те, що за останні
роки на полях господарства практично
не вносилися органічні та мінеральні
добрива у зв’язку з фінансовим становищем.
Також для отримання доброго врожаю
потрібно розробляти правильне чергування
культур у сівозміні тому, що потрібно
враховувати вплив попередника.
Схема
польових сівозмін представлена в табл.
3.
Таблиця
3
Схема
польової сівозміни
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Згідно
з вищенаведеною табл.3 поля № 3, 6 та 9
розділені на дві частини кожне. Дана
методика спрямована на більш економніше
використання ресурсів ґрунту. Ми маємо
можливість приділяти більше уваги
кожному з полів у сівозміні: вносити
мінеральні та органічні добрива,
проводити нейтралізацію кислотності
ґрунтового розчину та інші організаційні
заходи з метою покращення умов для більш
рентабельного вирощування
сільськогосподарських
культур.
^ 1.2.Агрохімічна
характеристика ґрунтів
В
господарстві ТОВ “Агро Світ” Конотопського
району Сумської області агрохімічне
обстеження проведене 2003 році. Всього
відібрано 427 змішаних ґрунтових зразків
із загальної площі 3414,3га. Кожний зразок
складався з 16 окремих проб, взятих з
площі 8га, з глибини 0-20см.
Для
агрохімічної характеристики ґрунтів
господарства в кожному зразку визначається:
рН сольової витяжки електрометрично
на рН-метрі рН-150; у 10% зразків рН яких не
перевищував 6,0, гідролітична кислотність
та сума ввібраних основ за методом
Каппена; мікроелементи, важкі метали,
щільність радіоактивного забруднення
цезієм-137, залишки пестицидів, вміст
рухомого фосфору та обмінного калію із
оцтовокислої витяжки за Чіріковим; у
20% зразків – вміст гумусу за методом
Тюріна та лужно-гідролізованого азоту
за методом Корнфілда. Згідно з цими
даними визначено агрохімічний бал та
стан ґрунту окремої ділянки господарства.
На
врожайність сільськогосподарських
культур великого впливу завдають такі
показники, як вміст гумусу в орному шарі
ґрунту, реакція ґрунтового розчину,
сума ввібраних основ, а також не менше
впливають вміст рухомих поживних
речовин. Ці речовини представлені у
вигляді макро- і мікроелементів. Дані
елементи відіграють важливу роль у
процесі росту та розвитку культури,
величини валової урожайності. Насамперед
макроелементи (N, P, K, Ca, Mg, S) та мікроелементи
(B, Mn, Cu, Mo, Zn та інші). Саме дані елементи
входять до складу сухої речовини рослини.
Вони широко впливають на процеси
фотосинтезу, формування врожайності,
розвиток та збільшення промірів різних
частин рослини. Отже несуть безпосередній
вплив на сільськогосподарські культури.
Отже нам потрібно зберігати потрібний
вміст хімічних елементів в ґрунтовому
розчині, тобто підтримувати бездефіцитний
баланс гумусу та поживних елементів.
Для цього потрібно проводити агрохімічні
обстеження ґрунтів польових сівозмін.
Сума
ввібраних основ та кислотність ґрунтового
розчину впливають на структуру ґрунту
та мікрофлору і флору на даній території.
Як нам уже відомо рослини по різному
відносяться до реакції ґрунтового
середовища: одні добре розвиваються на
кислих ґрунтах інші зовсім гинуть. Отже
щоб запобігти даній ситуації потрібно
чітко знати реакцію ґрунтового середовища
та придатність рослин до вирощування
в даних умовах, або проводити меліоративні
заходи по зниженні кислотності, якщо
це необхідно.
Більш
детально агрохімічну характеристику
ґрунтів польової сівозміни №1 наведено
в табл. 4.
Таблиця
4
Агрохімічна
характеристика ґрунтів сівозміни
|
|
|
|
|
|
|
|
|
||
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|||||||
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
З
вищенаведеної таблиці видно, що на
більшості полів даної сівозміни підвищена
гідролітична кислотність ґрунтового
розчину, що потім негативно впливає на
розвиток та урожайність сільськогосподарських
культур. Щодо вмісту поживних речовин
необхідних для вирощування
сільськогосподарських культур, то дані
показники певною мірою задовольняють
певні норми. Але для більш кращої
урожайності нам потрібно вносити
органічні та мінеральні добрива у даній
польовій сівозміні, а також нейтралізувати
кислотність ґрунтового розчину деяких
полів, що і будемо детальніше розглядати
в наступному розділі.
^ Розділ
2. Вапнування ґрунтів
Реакція
ґрунтового розчину має великий вплив
на життя рослин, ґрунтових мікроорганізмів,
швидкість та напрямок хімічних і
біохімічних процесів, що відбуваються
в ґрунті.
С.-г.
культури по-різному реагують на реакцію
ґрунтового розчину. Кисла реакція ґрунту
під впливом високої концентрації іонів
H+;Al3+ порушує
вуглеводний і білковий обмін, у рослинах
знижується вміст хлорофілу, уповільнюється
процес синтезу й активність ферментів,
що приводить в кінцевому результаті до
зниження врожайності і якості с.-г.
продукції.
Кисла
реакція ґрунту негативно впливає на
фізичні і фізико-хімічні властивості
ґрунту: погіршується його структура,
зменшується ємність вбирання, знижується
буферність.
За
відношенням до реакції середовища
ґрунту і чутливістю до вапнування с.-г
культури поділяють на п’ять груп. До
першої групи відносяться найчутливіші
до кислотності і вапнування такі
культури, як люцерна, буркун, цукрові,
столові і кормові буряки, коноплі,
часник, яблуня, слива, чорна смородина.
Такі культури, як картопля, льон, соняшник,
помідори, малина, тютюн легко переносять
кислотність і не потребують
вапнування.
Застосування
сполук кальцію і магнію у вигляді CaCO3;
Mg CO3;
Ca(OH)2;
Mg (OH)2;СaO;
MgO для нейтралізації підвищеної
кислотності ґрунту називається
вапнування.
Внесено
в ґрунт вапно під дією вуглекислого
газу, що є у ґрунтовому розчині поступово
перетворюється на гідрокарбонат кальцію,
а потім утворює гідроксид кальцію, який
дисоціює на іони Ca2+ і
OH-.
Вбирний
комплекс взаємодіє з гідроксидом кальцію
за схемою обмінного вбирання:
Таким
чином, іони Ca2+ витісняють
іони Н+ з
ГВК і нейтралізують кислотність ґрунту.
Тому, як зазначав академік О.Н.Соколовський,
вапно є кращим регулятором родючості
ґрунту.
У
практиці сільськогосподарського
виробництва потребу ґрунту у вапнуванні
визначають за такими ознаками:
-
за станом культурних рослин і наявністю
в посівних характерних бур’янів.
-
за обмінною кислотністю, ступенем
насиченості ґрунту основами.
-
за структурою і відношенням культур
сівозміни до реакції ґрунтового
розчину.
Норми
вапняних добрив визначаються на основі
агрохімічного аналізу ґрунту кількома
методами:
-
за гідролітичною кислотністю, за такою
формулою:
HCa
CO3=1,5*Hг;
де
HCa
CO3 –
норма вапна, т/га;
Hг
– гідролітична кислотність ммоль
(мг-экв) / 100г ґрунту.
-
за нормативними показниками:
Агрохімічна
служба України під час визначення норм
вапна користується нормативними методами
– за величиною витрат CaCO3 на
зміну рH ґрунту на 0,1 частки.
-
за обмінною кислотністю на торфових
ґрунтах.
-
залежно від типу торфів на основі
польових і лабораторних дослідів
встановлені допустимі норми вапна,
т/га.
-
за рH сольової суспензії, гранулометричним
складом і ступенем насиченості ґрунту
основами. їх кислотності з урахуванням
ступеня потреби у вапнуванні та
перспективний план вапнування.
Насамперед
вапняні добрива вносять під найчутливіші
до них культури і на ґрунтах з великою
потребою у вапнуванні. Повторне вапнування
ґрунту даного поля при внесенні певної
норми вапняних добрив (1,5 Hг) проводять
через 8-10 років. При внесенні половини
норми вапна вапнування повторюють через
кожні 4-5 років.
Вапняні
добрива поділяють на три групи: тверді
вапняні породи, які потребують розмелювання
та випалювання; м’які вапняні породи,
що не потребують розмелювання; відходи
промисловості.
Тверді
вапняні породи поділяються на вапняки
(містять 55% СaO і 0,9% MgO), доломітизовані
вапняки (містять 42-55% СaO і 0,9% MgO), доломіти
(з вмістом 30-32% СaO і 18-20% MgO), крейда ( 90-98%
Ca CO3).
М’які
вапняні породи представлені вапняними
туфами (90-98% CaCO3),
гажею (до 30% Ca CO3),
торфотуками (від 15 до 50% Ca CO3).
До
відходів промисловості слід віднести
дефекат (відходи, що залишаються після
переробки цукрових буряків, металургійні
шлаки, цементний пил, золу сланців,
кам’яного вугілля, торфів.
Основними
завданнями вапнування є усунення
підвищеної кислотності ґрунту. Тому
вапняні добрива повинні бути добре
подрібненими(діаметр часток не більше
3мм) і рівномірно розсіяними по полю.
Краще коли вапнування поєднується з
одночасним застосуванням органічних
та мінеральних добрив, ефективність
яких при цьому значно зростає.
Детальніше
план вапнування ґрунтів у сівозміні
розглянемо в табл. 5.
Таблиця
5
План
вапнування ґрунтів у польовій сівозміні
№1
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Отже
згідно з вище приведеною табл. 5 ми
використовуємо меліоранти такі, як
вапняне борошно та дефекат. Дефекат
належить до відходів промисловості.
Його використання більш раціональне
для господарства тому, що воно займається
вирощування цукрового буряку, з відходів
якого потім отримується дефекат. Вміст
вапна в даній речовині коливається в
межах 30-70% залежно від якості переробки
буряку на промислових заводах. Також
до його складу входять в невеликих
кількостях азот, фосфор та калій. Що
стосується вапняного борошна, то це
тверда порода. Даний меліорант отримується
перетиранням вапняку. До його складу
входить 50-60% вапна. Вапняне борошно
широко використовується на всіх кислих
ґрунтах під усі культури, які сприятливо
реагують на вапнування, тобто цукровий
буряк, озиму пшеницю та ін.
Вносимо
хімічні меліорант в половинній дозі
тому, що кількість полів, потребуюча
вапнування, досить значна, і ми маємо
таку можливість через часте чергування
культури цукрового буряку в даній
сівозміні. Повторне внесення хімічних
меліорантів проводимо через 4-5 роки.
Також
на родючість ґрунту та урожайність
рослин впливає внесення органічних
добрив, характеристика яких буде більш
детально розглядатися в наступних
розділах.
^ Розділ
3. Виробництво і розподіл органічних
добрив у господарстві
Органічні
добрива – це добрива, які містять поживні
елементи, головним чином у складі
органічних сполук і в основному є
продуктами природного походження. Їм
у системі удобрення сільськогосподарських
культур належить провідне місце. Це
повні добрива, оскільки їх органічні
сполуки містять макро- і мікроелементи,
що вже брали участь у створенні врожаю.
До
органічних добрив належать підстилковий
і рідкий гній, пташиний послід, торф,
компости, солома, зелені добрива
тощо.
Органічні
добрива ще називають місцевими добривами,
так як вони містять невисокий вміст
поживних речовин і значну кількість
вологи, й з економічної точки зору їх
не доцільно перевозити на великі відстані
та рекомендується застосовувати в
місцях їх отримання.
Гній
є найпоширенішим органічним добривом.
Внесення 1 т гною забезпечує нагромадження
в ґрунті 50-60 кг/га гумусу. Крім, того його
внесення поліпшує умови азотного
живлення рослин, зменшує кислотність
ґрунту, покращує його властивості,
збагачує приґрунтове повітря вуглекислим
газом, покращує мікробіологічну
активність ґрунту.
Органічні
добрива при правильному використанні
є могутнім резервом підвищення родючості
ґрунту, а отже, й урожайності
сільськогосподарських культур. Так, за
останні 20 років втрати гумусу в ґрунтах
України становили понад 10% загального
його вмісту. Для досягнення бездефіцитного
його балансу треба щорічно вносити на
1га орних земель залежно від типу ґрунтів,
в нашій зоні рекомендовані такі норми,
як 11-12т.
^ 3.1.
Виробництво підстилкового гною
Підстилковий
гній складається з твердих і рідких
виділень тварин і підстилки. Залежно
від виду тварин, якості кормів і підстилки,
способу годівлі і зберігання хімічний
склад гною неоднаковий.
Гній
коней та овець містить більше сухих
речовин, а також азоту і калію і при
зберіганні він швидко розкладається,
виділяючи багато тепла. Звідси його
називають гарячим і використовують у
парниках і теплицях як біологічне
паливо.
Гній
великої рогатої худоби та свиней містить
більше води і тому повільніше розкладається
і температура його при зберіганні
підвищується повільно. Тому його
називають холодним.
Свіжий
гній мало придатний для внесення в
ґрунт, він потребує часу для дозрівання.
У практиці господарств використовують
щільний (холодний), пухкий (гарячий) і
пухкий з наступним ущільненням
(гарячо-холодний) способи зберігання
підстилкового гною. При цьому утворюється
гній високої якості, майже без втрат
аміаку.
Пухкий
(гарячий) спосіб зберігання гною
заключається в тому, що гній складають
в штабелі без ущільнення, в яких досить
швидко підвищується температура до
60-700с.
При цьому відбуваються великі втрати
азоту і органічних речовин. Його
використовують іноді для швидкого
виготовлення із досить соломистого
гною.
Пухкий
з наступним ущільненням (гарячо-холодний)спосіб
зберігання гною використовують у
господарствах для знешкодження глистів,
а також знищення насіння бур’янів.
Залежно
від тривалості і способів зберігання
виділяють чотири ступені розкладання
гною:
-
свіжий гній не рекомендується вносити,
оскільки він може викликати денітрифікацію
і втрати азоту з ґрунту, а також містить
насіння бур’янів, що не втратило своєї
схожості.
-
напівперепрілий гній утворюється після
3-5 місячного зберігання. Солома у нього
набуває темно-коричневого кольору,
втрачає міцність і легко розривається.
При цьому гній втрачає 10-30% початкової
маси.
-
перепрілий гній утворюється після
тривалого зберігання і має однорідну
масу, в якій важко знайти окремі соломинки.
Такий гній втрачає близько 50% маси.
-
перегній – це пухка темна маса продукт
глибокого розкладання органічних
речовин гною. Втрати досягають 75%
маси.
Найдоцільніше
використовувати напівперепрілий гній.
В середньому в ньому міститься 0,5%N, 0,25%
P2O5,
0,6%K2O,
0,4%CaO,0,1%
MgO
і великий набір мікроелементів.
В
середньому вихід гною на рік від однієї
голови тварин складає: від великої
рогатої худоби 8-10 т, коней -6-7 т, свиней
1,5-2,0 т, овець 0,8-0,9т.
На
території даного господарства гній
зберігають у гноєсховищах котловинного
і наземного типів. Із гноєсховищ гній
вивозять двічі на рік. Паралельно
займаючись скотарством ТОВ “Агро Світ”
має можливість певною мірою цілком
забезпечувати себе у потребі органічних
добрив, які в подальшому спрямовуються
на отримання кращих врожаїв культурних
рослин та підтримання бездефіцитного
балансу гумусу на полях господарства.
Для
підтримання бездефіцитного балансу в
ґрунті на території ґрунтово-кліматичної
зони, в якій розміщене дане господарство,
внесення гною треба довести до 10-12т на
кожен гектар сівозмінної площі.
До
заходів, що поліпшують якість підстилкового
гною належать: збільшення норм підстилки,
використання соломи, щільне зберігання
гною, компостування його з 2-35 фосфоритного
борошна, попелом.
Норми
підстилкового гною під просапні культури
30-60 т/га, під зернові – 20-30 т/га. Із
внесеного в ґрунт гною в перший рік
використовують рослини 20-30% азоту, 30-40%
фосфору, 60-70% калію загального їх вмісту.
Використання азоту, фосфору і калію на
другий рік відповідно становлять 15-20,
10-15,10-15% , на третій рік 10-15, 15-10, 0-10%.
Більш
детально виробництво підстилкового
гною в даному господарстві наведено в
табл. 6.
Таблиця
6
Виробництво
підстилкового гною у господарстві