МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА АКАДЕМІЯ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ АГРАРНО-ІНЖЕНЕРНИЙ ІНСТИТУТ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра безпеки життєдіяльності

Реферат

на тему :

«Світогляд і мораль – визначальні фактори безпеки людини.»

Виконала :

Студентка 1 курсу 3 групи

Факультету : Агротехнологій та екології

Денної форми навчання

Олійник Наталія

Перевірила:

викладач кафедри БЖД

ІТФ Бєловол С. А.

Полтава 2014

План

Вступ

1. Історичний розвиток людини в контексті її світогляду і моралі.

2. Фактори негативного антропогенного впливу на природу та суспільство:

• геноцид ,

• репресії,

• расизм,

• апартеїд ,

• фашизм,

• нацизм,

• вандалізм,

• анархізм.

3. Особиста відповідальність людини за досягнення прийнятого рівня безпеки

• суспільства,

• колективу,

• сім

Використана література.

Вступ

Світогляд – це система поглядів на об’єктивний світ і місце в ньому людини, на відношення людини до оточуючої її дійсності і до самого себе, а також обумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації.

На безпеку життєдіяльності найбільш впливають два основних типи світогляду – житейський і релігійний. На житейському рівні світогляд визначається безпосередніми умовами життя, праці, що передаються з покоління до покоління. Він існує у вигляді здорового глузду, стихійних несистематизованих традиційних уявлень, а також у вигляді знань і навичок, отриманих освітою.

Мораль регулює поведінку і свідомість людини у всіх сферах суспільного життя – в праці, побуті, в політиці, в науці, в сімейних, особистих, внутрішньо групових, міжкласових і міжнародних відносинах.

Духовність – властивість душі, що складається з переважання духовних, моральних і інтелектуальних інтересів над матеріальними.

Безпека життєдіяльності охоплює гармонійну відповідність особистісного образу світу людини до оточуючої реальності і насамперед до екології. Із минулого відомо, що найстрашнішим злом для навколишнього середовища є забруднення людської свідомості хибними, злочинним ідеями. Суспільства, яким було притаманне хижацьке ставлення до природи, які пропагували зверхність одних націй, класів чи інших груп людей над іншими, як свідчить історія, неодмінно гинули. А щодо нас, то наше покоління практично в усіх куточках планети безсоромно грабує в коморах природи те, що належить дітям і онукам. Ліквідація глобальної екологічної кризи є на сьогодні найважливішим завданням людства. Для цього треба виховувати екологічну свідомість всього населення Землі.

1 Історичний розвиток людини в контексті її світогляду і моралі..

---

Визначальним фактором розвитку особистості є становлення її самосвідомості, усвідомлення нею своєї окремішності, свого «Я» і водночас своєї причетності до людства й світу взагалі. Вищою формою особистої самосвідомості є світогляд.

Світогляд часто визначають як органічно-цілісну систему уявлень людини про світ і своє місце а ньому. Однак світогляд є не стільки загальнозовнішньою картиною світу, скільки мірою визначення людиною себе у світі духовно-культурних координат.

Людина не тільки творить культуру, а й торує шлях власного життя. Для кожної окремої особистості світ не є заданим як буття. Особа поділяє у своїй свідомості світ на властивості, відношення, а світ, у свою чергу, насичується смисловим ставленням до себе. Усі предмети світу через світовідчування постають не просто як фізичні об'єкти, а як ціннісні сутності. Ціннісний аспект предметного світу й складає головний зміст світогляду.

Отже, світ постає у самосвідомості людини як насичений смислом та впорядкований людським відношенням. Людина прагне пізнати світ не лише у його існуючих формах, а й у цілому —у його смисловій значущості. Саме тому культурний універсам для світогляду ближчий, ніж об'єктивна дійсність. У культурі цілком реально «живуть» боги, абсолютності добра і зла, прекрасного і потворного, літературні герої, ідеали свободи та правди, образи міфології, мистецтва, поняття філософії тощо. Культурний світ — світ людських визначень, і як такий має свої просторові та часові ознаки, координати й виміри. Саме він є посередником між людиною і світом об'єктивної дійсності, адже буття координат культурного універсаму цілком реальне в системі людських взаємин, почуттів, переживань. Саме нею, осмислений світ і складає фундамент світобачення. Межа, що відокремлює пізнаванний світ від непояснимого, проходить крізь саму людину. Уявлення про світ, що немовби стоїть на трьох китах, спричинялось не просто «браком знань», а було моделюванням світу у визначеннях міфологічної людини, специфічним перенесенням культурних обріїв назовні, в об'єктивну дійсність. Людина творить не тільки культуру, а й онтологічнно (тобто суттєво) творить світ, у якому живе, світ свого усвідомлення реальності і самої себе. Світогляд — не просто «погляд на світ», а «погляд» людини на себе і світ крізь призму цінністно - культурних визначень.

Світогляд, як вища форма самосвідомості людини,— немовби дзеркало, в якому особа бачить себе у світовому інтер'єрі. Природно, що таке «віддзеркалення» є процесом індивідуальним, неповторним, адже дзеркало не десь зовні, а в самій людині Кожна особистість у своєму житті формує власну систему ціннісної орієнтації, власне світобачення з притаманною лише їй системою цінностей, особисту картину світу. Що ж стосується загальної картини світу, то суспільство, як цілісний соціально-духовний організм, формує загальні типи світоглядної орієнтації, загальні способи ставлення до світу, які складають культурну традицію, віддзеркалюють різні форми творчого ставлення ло дійсності й допомагають особистості здійснювати свій світоглядний вибір.

---

Перед кожною особистістю неминуче постають світоглядні питання про світ та його сенс, про сутність життя та його мету тощо. Ці питання є вічними, тому що кожна людина змушена шукати на них відповіді, формуючи своє неповторне світоглядне ставлення до буття. Навряд чи коли-небудь буде остаточна відповідь на питання щодо буття, але спроби відповісти па них складають історію людського духу, широке полотно розгортання людиною власного інтелектуального багатства. Засвоєння цієї історії надає нашим власним світоглядним пошукам ґрунтовності, культурності, можливості світоглядного вибору.

Мораль є найдієвішим визначником світоглядної культури. Зародження моралі пов'язують із первісним суспільством, у якому виникає природна потреба регулювання відносин між людьми на засадах відчуття та усвідомлення значущості одних і безперечної поваги до інших. Практика взаємовідносин у стародавньому суспільстві, що складалася під впливом жорстокої боротьби за існування, поступово творила звичаї, традиції, яких потрібно було суворо дотримуватися. Основою такої моралі були первісна рівність і притаманний родовому суспільству колективізм. Людина природно-духовно відчувала свій нерозривний зв'язок із колекти­вом, бо самостійно не могла протистояти багатьом своїм су­перникам, а також задовольняти свої основні, передусім природні, потреби. Вірність і відданість своєму роду і племені, захист, взаємодопомога, співчуття і милосердя — загальноприйняті норми моралі того часу. В ім'я свого роду виявлялися працелюбність, витриманість, мужність, хоробрість, зневага до смерті. Завдяки спільній праці в первісному суспільстві формувалися такі моральні почуття, як обов'язок, справедливість, прихильність. Те, що у первісному суспільстві не було суттєвої майнової диференціації, — заслуга моралі, яка була єдиною для усіх членів роду, всього племені. Кожен, навіть найслабший представник роду, завдяки загальноприйнятим нормам відчував за собою його колективну силу. А це було джерелом прояву такого морального почуття, як гідність.

Проте не можна сказати, що у первісному суспільстві розвивалися лише позитивні моральні якості людини. Там формувались також негативні моральні риси. Саме в родовому суспільстві з'являється звичай кровної помсти і людоїдства. Суворі принципи життя зумовили формування таких моральних принципів, як жорстокість, зрадництво і фанатизм.

У первісному суспільстві мораль стала однією із засад формування міфологічного світобачення. Вона надихала людину на сліпе підкорення природі, дотримання звичаїв і звичок, які фактично забороняли їй виявляти себе як особистість.

З подальшим розвитком суспільства, людських взаємин сягає нового рівня і мораль. З поділом праці розпадається колективізм родових моральних відносин. На зміну колективістській моралі приходить мораль, яку визначають жадібність, груба пристрасть до насолоди, брудне користолюбство і виправдане грабіжництво. Ця мораль вибирає собі у підручні такі засоби, як злодійство, насильство, зрадництво, підступність. Нова мораль стає позародовою, заперечує звичаї, традиції минулого і натомість проголошує принципи, що виправдовують соціальну нерівність і несправедливість.

---

Проте нова мораль стала не лише кроком назад у формуванні світоглядної культури. Нові члени суспільства — вільні громадяни держави — не сприймали жорстокості, людоїдства, і ці норми почали засуджуватися. Ця мораль зробила найвагоміший внесок у світоглядну культуру — вона вперше засудила наявність у людини рабської свідомості, яка зумовлювала моральну пригніченість особи.

2. Фактори негативного антропогенного впливу на природу та суспільство.

Сучасне життя насичене великою кількістю небезпечних факторів – хімічних, фізичних, біологічних, фізико-хімічних, які часто негативно впливають на здоров’я людей, всього живого у природі. Різноманітність дій всіх шкідливих чинників – абіотичних, біотичних настільки велика, що часто важко встановити окрему їх дію і тому важливо, щоб кожна людина могла їх вирізняти і вміти самостійно приймати дії захисту від них. Тому головним завданням курсу безпечної життєдіяльності людини є навчити її орієнтуватися у небезпеках, загострити чуття небезпеки. Проблема безпеки людини у всіх її сферах діяльності дуже складна, комплексна, має глибинний характер. Вона своїми коренями входить у різні структури людського буття – психофізіологічні, морально-етичні, світоглядні, релігійно-етнічні, культурні, техніко-технологічні, природні, екологічні проблеми. Проблема безпечної життєдіяльності людини не може бути якісно розв`язана тільки шляхом технологічних інновацій. Для цього потрібні загальнотеоретичні знання принципів безпеки, дії небезпечних факторів, умов їх проявів.

Антропогенні катастрофи – це негативні природно-техногенні зміни природного середовища, довкілля – біосфери, викликані дією чинників якісного та кількісного характеру, породжених господарською діяльністю людини. Результати таких катастроф впливають на людей, тваринний і рослинний світ, навколишнє середовище в цілому. велике значення людського фактора у виникненні небезпек та їх проявленні у процесі взаємодії з навколишнім середовищем. Цю взаємодію прийнято визначати формулою (системою) «людина –техніка –середовище» (ЛТС).

Втручаючись у природне середовище та застосовуючи технічні засоби, не завжди враховують негативні наслідки цього: забруднення середовища понад допустимі норми, порушення технологічного процесу, нераціональне використання енергоресурсів тощо.

Уже тепер природа не в змозі нейтралізувати результати антропогенного впливу, що призводить до втрати потрібних компонентів природного середовища або використання деяких з них із невідповідними параметрами, що призводить до зниження рівня безпеки ЖД. Чим вищий рівень безпеки ЖД у суспільстві, тим більше людського ресурсу включається до сфери діяльності, більше залучено засобів виробництва, вищий морально-психологічний стан у суспільстві, і, відповідно, більший національний прибуток, вищий рівень життя людей. Отже, заходи забезпечення БЖД у сучасних умовах становлять один із важливих напрямів діяльності окремої людини і суспільства в цілому в підтриманні сталого розвитку людства. Людський фактор також виявляється у соціальній сфері. Джерелом окремих небезпек у суспільстві є певні групи людей: наркомани, носії небезпечних хвороб, алкоголіки та ін. Економічна, політична, військова та інші види діяльності людей призводять чи можуть призвести до воєн, голоду, геноциду та інших негативних наслідків.

---

На частку діяльності людини припадає від 40 до 80 % причин виникнення небезпек (аварій, катастроф, епідемій тощо) будь-яка діяльність людини потенційно небезпечна.

Геноцид – цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими, політичними або релігійними мотивами. До таких дій відносяться:

• вбивство членів цієї групи;

• нанесення тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;

• навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;

• дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;

• насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.

Слово винайдене Рафаелом Лемкіним у 1943-му році та походить з грецької genos, что означает "рід, племя", с латинским caedo — "вбиваю".

Згадуючи сьогодні акти геноцидів, ми більше, ніж коли не будь, усвідомлюємо, що це були колосальних розмірів трагедії, страшні й неймовірні події, які не мають собі рівних в історії людства. І що найболючіше і, навіть, важко вповні збагнути те, що геноциди були продуманими і зумисними актами, системно проведеними з метою знищення людей в багатьох країнах світу. Від таких злочинів німіє людська природа, кров стинається в жилах.

Акти геноциду, що відбувались в різні часи та в різних країнах можливо порівняти лише з неймовірним стихійним лихом, яке знищує на своєму шляху все живе. Саме так, адже з сторінок історії зникли народи, селища і навіть цілі міста. Трагізм та неосяжний смуток охоплює тих людей, які змогли вижити і дожити до наших днів. Епідемії тифу, віспи та інших небезпечних вірусних хвороб, що виникали в наслідок великої смертності людей та зараження водойм призводили до загибелі тої незначної кількості людей яким вдалося вижити.

Наслідки тих страшних діянь відчутні і в наш час. Страх бути страченим, залишитись голодним, несправедливість світу та різні генетичні порушення, пов’язані з нервовою системою, спостерігаються і зараз саме через акти геноциду

Репре́сії — каральні заходи, покарання, вжиті державними органами. Репресії — це комплекс заходів з арештів, розстрілів і переселення великих мас людей.

Мордуючи селянство голодомором, комуністичний режим ні на мить не забував і про інтелігенцію, яка очолювала процеси українізації, стимулювала національну самосвідомість українського народу, а відповідно й прагнення реального суверенітету. Цілеспрямована боротьба проти української національної інтелігенції, насамперед тієї, яка брала активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917—1921 рр. та українізації, видатних діячів науки й культури, розпочалася вже наприкін. 1920-х років. її першими наслідками стали викриття згадуваного вже "національного ухилу" в КП(б)У, розгром міфічних "Українського національного центру", "Польської організації військової", "Блоку українських націоналістичних партій", "Всеукраїнського боротьбистського центру", "Троцькістсько-націоналістичного блоку" та ін. Застосовуючи фізичний і психологічний терор, каральні органи змушували своїх жертв визнавати членство у цих сфабрикованих "таємних антирадянських організаціях" на показових судових процесах.

---

Смотрите также файлы

• Зміст(Мирна).docx

• КУРСОВА РОБОТА.docx

• Документ Microsoft Office Word (2).docx

• Документ Microsoft Office Word.docx

• ФИН.ОБЛИК 2.docx