Файл: Лекція 11,12-Взаємний перетин пов-нь.doc

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 10.12.2021

Просмотров: 59

Скачиваний: 1

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

Лекції №11,12

Тема: Взаємний перетин поверхонь


Лінія перетину – це сукупність точок, що одночасно належать до обох поверхонь. Її можна визначити, якщо використати наступні алгоритми:

1 Алгоритм -Якщо одна з поверхонь є проекціювальною відносно певної площини проекцій (наприклад, бічна поверхня прямого циліндра проекціюється в коло, або одна з поверхонь – проекцію вальна призма), то лінія перетину на цій площині проекцій збігається з лінією проекції поверхні. В такому випадку задача зводиться до визначення проекцій точок лінії взаємного перетину за умови їх належності інший поверхні.

2 Алгоритм -В інших випадках для розв’язування п’ятої позиційної задачі можна застосувати введення поверхонь посередників. Найбільш поширені методи, які засновані на такому введенні, - метод допоміжних січних площин, метод допоміжних концентричних сфер та метод допоміжних ексцентричних сфер. Нижче розглянемо перших два методи.

В методі січних площин як поверхні посередники обираються площини окремого положення. Причому при виборі положення допоміжної площини враховують умову, щоб при перетині із заданими поверхнями утворювалися прості геометричні лінії (кола, прямокутники і т. ін.). Перед введенням допоміжної площини необхідно проаналізувати умову і визначити точки, які не потребують додаткових побудов. Це, наприклад, можуть бути точки, що знаходяться на перетині обрисів поверхонь.

Алгоритм розв’язування п’ятої позиційної задачі методом січних площин можна подати такими діями:

1) вводимо допоміжну січну площину окремого положення;

2) знаходимо лінії перетину введеної площини окремо з кожною із поверхонь;

3) визначаємо точки перетину знайдених ліній;

4) повторюємо п. 1-3 ще для кількох допоміжних площин;

5) з’єднуємо отримані точки між собою;

6) переносимо проекції отриманих точок на іншу площину проекцій;

7) визначаємо видимість.

На рис. 6.8, 6.9 поданий приклад побудови лінії перетину конуса та циліндра методом допоміжних січних площин. По-перше, визначаємо точки 32 та 42, які знаходяться на перетині обрисів поверхонь на фронтальній площині проекцій. Горизонтальні проекції цих точок 31 та 41 отримаємо, якщо перенесемо на горизонтальну проекцію лінії, до якої вони належать. В даному випадку це твірна, яка збігається з обрисом на Π2, а на Π1 збігається з віссю циліндра. Як допоміжну січну площини обираємо площину горизонтального положення α(α2), оскільки при перетині з цією площиною конічна поверхня дає простий переріз у вигляді кола. На Π2 – це коло проекціюється у вигляді відрізка, який збігається із слід-проекцією α2, а на Π1 – у вигляді кола, радіус якого можна визначити. При перетині з циліндром площина α(α2) утворює прямокутник, на Π2 проекція якого збігається із слід-проекцією α2, а на Π1 – збігається з обрисом поверхні циліндра. Результатом перетину кола та прямокутника є точки 11 та 21. Фронтальні проекції цих точок 12 та 22 отримаємо при перенесенні їх на проекцію α2. З’єднавши точки 1-3-2-4-1 отримаємо лінію перетину.





Рисунок 6.8 – Побудова лінії перетину конуса та циліндра методом допоміжних січних площин (наочне зображення)



Рисунок 6.9 – Побудова лінії перетину конуса та циліндра методом допоміжних січних площин (проекційне креслення)





Метод концентричних сфер

Умови використання:

  1. Поверхні, що перетинаються, є поверхнями обертання.

  2. Їх осі перетинаються і лежать в площині паралельній площині проекцій.

Як поверхні- посередники обираються сферичні поверхні з постійним центром в точці перетину осей.

Алгоритм розв’язування п’ятої позиційної задачі методом концентричних сфер можна представити такими діями:

  1. визначаємо центр допоміжних сфер;

  2. визначаємо мінімальний та максимальний радіуси допоміжних сфер;

  3. вводимо допоміжну сферичну поверхню;

  4. знаходимо лінії перетину введеної сфери окремо з кожною із поверхонь;

  5. визначаємо точки перетину знайдених ліній;

  6. повторюємо п. 1 - 5 ще для кількох допоміжних сфер;

  7. з’єднуємо отримані точки між собою;

  8. переносимо проекції отриманих точок на іншу площину проекцій;

  9. визначаємо видимість.

Розглянемо застосування вказаного алгоритму на прикладі перетину закритого тора та циліндра (рис.6.10, 6.11).




Рисунок 6.10 – Побудова лінії перетину циліндра та тора методом допоміжних концентричних сфер (наочне зображення)


Рисунок 6.11 – Побудова лінії перетину циліндра та тора методом допоміжних концентричних сфер (проекційне креслення)


Спочатку визначаємо проекції точок 32 і 42 як результат перетину обрисів заданих поверхонь. Для визначення найглибших точок 12 і 22 необхідно ввести допоміжну концентричну сферу із центром в точці О2 перетину осей циліндра і тора. Радіус сфери обирається таким чином, щоб побудоване коло було вписаним в одну з поверхонь, а іншу перетинало. Результатом перетину тора сферою є коло, яке на фронтальній проекції виглядає як відрізок, що співпадає з екватором сфери. Результатом перетину сфери з циліндром є коло, фронтальна проекція якого виглядає як відрізок А2В2.. Проекції точок 12 і 22 отримаємо на перетині вказаних відрізків. З’єднуємо точки 32 – 12 – 42 – 22 – 32. Горизонтальні проекції точок лінії перетину будуємо шляхом перенесення на відповідні проекції ліній, до яких точки належать: точки 31 і 41 належать до екватора тора, а 11 і 21 – до головного меридіану. З’єднавши відповідні точки, отримаємо горизонтальну проекцію лінії перетину.


Метод ексцентричних сфер.

Умови використання:

  1. Обі дві поверхні повинні бути поверхнями обертання, або одна з поверхонь – мати сукупність перерізів в вигляді кіл.

  2. Взаємне розташування поверхонь характеризується наявністю спільної площини симетрії.

У якості поверхонь-посередників використовують сфери зі змінним центрами та радіусами.



Питання які виносяться на СРС:

- особливі випадки перетину поверхонь 2-го порядку по плоских кривих ( теорема Монжа).


Література – основна (С. 103-119) [8]; (С.65-75) [9];

- додаткова (С. 96-98, 100-106) [12].