ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 30.12.2021

Просмотров: 2855

Скачиваний: 3

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

СОДЕРЖАНИЕ

Лекція 1. Актуальність, мета і задачі дисципліни

Особливості наукової роботи

МАТЕРІАЛИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Практичне заняття №1.

Організація навчальної та науково-дослідної роботи студентів

1.1. Як слухати й записувати лекції

1.2. Як готуватися й відповідати на іспиті

Повторення - мати навчання, але смертельний ворог творчості.

Леонід Мартинов

Учені настільки пішли з головою кожний у своє, що не бачать жодного явища в цілому, включаючи власні дослідження. (Принцип повноти картини) Всі великі відкриття робляться помилково.

(Закон Янга)

1.3. Оформлення звіту з НДР, курсового або дипломного проекту

Всі прожекти зело справні бути повинні, щоб казну зряшно не розоряти й Батьківщині збитку не чинити! А хто стане прожекти аби як ляпати – позбавлю чину й батогом бити велю!

Петро I

1.4. Формування теорії НДР

1.5. Планування НДР

1.6. Технологія наукової роботи

Час розтяжний. Він залежить від того, якого роду вмістом Ви наповнюєте його

С. Маршак

Працездатність мозку

1.7. Пошук літератури й бібліографія

1.9. Пошук професійної інформації в Інтернеті

1.10. Літературна робота науковця

1.11. Як готовити доповідь, статтю й виступати на науковій конференції

1.12. Інші форми представлення результатів наукового дослідження

Монографія

1.13. Деякі рекомендації старшокурсникам

ЛІТЕРАТУРА

Раціональна організація праці в наукових дослідженнях ґрунтується на її плановості, яка реалізується у програмах, робочих планах досліджень, індивідуальних планах і графіках виконання роботи окремими працівниками. Послідовність складання програми та робочого плану досліджень докладно розглянута у розділі 3.2 даних матеріалів.

Індивідуальний план складається кожним виконавцем для тої частини роботи, яка визначена йому в робочому плані. В індивідуальному плані відображується взаємозв’язок досліджень його укладача з роботами, виконуваними іншими науковцями, визначаються передбачуваний результат та його реалізація, термін виконання роботи. Цей план затверджує керівник теми або розділу.

Графік виконання роботи складається на підставі робочого плану з урахуванням індивідуальних планів конкретних виконавців. У ньому зазначають терміни завершення робіт з кожного етапу, впровадження результатів і осіб, які відповідають за дотримання цих термінів. Його затверджує керівник підрозділу, відповідальний за виконання теми або проблеми в цілому.

Оптимізація трудового режиму дослідника забезпечується при раціональній активізації його розумової праці, практичних навичок у пізнавальній діяльності та психофізичних функцій, від яких залежіть працездатність науковця.

Розвиток практичних навичок при проведенні наукових досліджень дозволяє істотно підвищити їх ефективність. Відомо, що ефективність будь-якої праці залежить від працездатності людини, а також від її ставлення до своєї справи. Для розумової праці детальний перелік факторів, що визначають її ефективність виглядає таким чином:

  • власні фізичні, психологічні та професійні якості та особливості науковця: інтелектуальні здібності, кругозір, рівень теоретичних знань та практичних навичок, досвід роботи, швидкість розумових операцій, професійна інтуїція, здатності до знаходження творчих нестандартних рішень, сила волі, наполегливість, послідовність та ритмічність у роботі, стан здоров’я, втомлюваність, моральний та психологічний настрій на виконання доручених досліджень тощо;

  • фактори оточення: температура і вологість навколишнього середовища, наявність сторонніх шумів та вібрацій, освітлення, характеристики предметів оточення та робочої кімнати (форма, розміри, кольори), організація робочого місця, режиму праці і відпочинку;

  • час доби, у який виконується робота (див. розд. 1.6 матеріалів практичних занять).

На продуктивність розумової праці негативно впливають чинники, що відволікають, розпорошують увагу: шум, розмови, переміщення сторонніх осіб, невміння дослідника сконцентруватися на об’єкті дослідження. Ці чинники треба враховувати в організації праці дослідника. Крім цього, приступаючи до роботи, слід якомога точніше визначити її мету, обсяг і термін виконання. Для розвитку високої професійної працездатності досліднику потрібно активно і систематично працювати над дорученими задачами, не вичікуючи, коли виникне бажання чи з’явиться натхнення.


Досліднику, особливо початківцю, необхідно встановити самоконтроль не тільки за обсягом виконуваної роботи, а й за її новизною. Наприкінці кожного робочого дня слід аналізувати зроблене, визначаючи кількість і якість отриманих нових наукових результатів (розроблених теорій, положень, схем, динамічних та математичних моделей, одержаних експериментальних даних). При цьому при збереженні якості досліджень, продуктивність одержання нових результатів має з роками зростати. Таким чином відпрацьовується дисципліна і самодисципліна праці, що є гарантією виконання робіт у встановлений термін.

Велике значення для продуктивності розумової праці має звичка до місця роботи, робоча обстановка. До поняття робочої обстановки відносяться робоче приміщення (кімната, кабінет, лабораторія, бібліотека); робоча зона (письмовий стіл, стілець, шафа, стелаж тощо) і розміщення предметів у ній, температура і вологість повітря навколишнього середовища, освітлення (природне, штучне); звукове поле (шум, вібрація).

Для забезпечення стійкої продуктивності розумової праці необхідно чергувати її з виробничими паузами. Не можна працювати довго без перерви, оскільки це знижує інтерес до роботи, призводить до надмірної перевтоми. Можна порадити робити 10-ти-15-ти хвилинні перерви через кожні 1 - 1,5 години роботи, через 3 - 4 години роботи необхідно улаштовувати більш тривалий відпочинок – 0,5 - 1 годину.

Слід пам’ятати, що відпочинок буває пасивним і активним. Для працівників розумової праці важливо, щоб відпочивала центральна нервова система (мозок) і органи чуттів. Мозок відпочиває найкраще, коли відсутні впливи на нього зовнішніх подразників, тобто коли людина спить. Тільки сон є повним відпочинком. Згідно з вимогами гігієни сну слід лягати і вставати у чітко визначений час; припиняти напружену розумову працю не менш як за 1,5-2 години до сну. Для активного відпочинку при розумовій праці необхідне фізичне навантаження, оскільки вона його практично не містить, тому фізична культура і спорт вкрай необхідні для боротьби з утомою у розумовій праці. Ранкова гімнастика, ходіння на роботу пішки, прогулянки перед сном, фізкультпаузи впродовж робочого дня – все це сприяє високопродуктивній праці науковця.

Кожному працівникові, зайнятому розумовою діяльністю, необхідно належним чином організувати робоче місце – закріпити за ним нормовану виробничу площу і забезпечити залежно від змісту виконуваних робіт столом і стільцем, шафою, необхідною довідковою та спеціальною літературою, письмовими приналежностями, засобами зв’язку та штучного освітлення, обчислювальною і комп’ютерною технікою, папером, потрібними приладами, пристроями та інструментами.

Організація робочого місця має забезпечувати раціоналізацію праці, ліквідацію надмірного фізичного навантаження наукового працівника, скорочення рухів та їх уповільнення, економію робочого часу. Правильно організувати робоче місце – це означає забезпечити його згідно із спеціалізацією і технологічним призначенням, а також з урахуванням існуючого рівня технічного прогресу – обладнанням, інвентарем і виробничими меблями, засобами зв’язку і оргтехніки; налагодити безперебійне і ритмічне обслуговування робочого місця іншими службами, матеріальне і інформаційне забезпечення; створити сприятливі умови для виконання трудових процесів. Матеріально-технічні засоби повинні бути розміщені в зоні робочого місця згідно із змістом виконуваної роботи і вимогами раціональних трудових прийомів. Забезпечення сприятливих умов праці передбачає створення фізіолого-гігієнічного комфорту для виконання науково-дослідних процедур.


Дослідники впродовж 7-8 годин на добу працюють, сидячи за столом. Тому дуже важливо, щоб габаритні розміри його відповідали вимогам НОП. Дослідження показують, що висота конторського стола має відповідати висоті ліктів людини у положенні сидячи, висота стільця – висоті колінного суглоба над підлогою, беручи до уваги висоту підборів. Сидіння стільця не повинно бути пласким. Незначне заглиблення створює зручність для робочої пози дослідника. Зручнішими та гігієнічнішими є стільці з м’якими сидіннями. Спинка стільця має бути широкою і вигнутою за формою спини людини.

На столі не повинно бути нічого зайвого. Оскільки погляд працюючого здебільшого спрямований на лівий бік стола, на ньому розміщують ще не опрацьовані документи, а праворуч – опрацьовані. Розташовуючи столи у робочому приміщенні дослідників, слід виходити з вимоги підвищення продуктивності праці за мінімуму витрат енергії. Одночасно беруть до уваги фізіолого-гігієнічні фактори: кубатуру, площу, напрям денного світла та штучного освітлення, що падає на стіл.

Освітлення є важливим фактором, що впливає на продуктивність праці дослідника. Добре освітлення дає змогу виконувати роботу, не напружуючи зір, створює відчуття бадьорості, посилює зорове сприймання. І навпаки, за поганого освітлення розвивається стан пригніченості, з’являється роздратованість і знижується увага, що призводить до помилок у виконанні науково-дослідних процедур.

Для працівників, зайнятих дослідженням, найсприятливішим є природне освітлення. Фізіологи стверджують, що за природного освітлення продуктивність праці на 10% вища, ніж за штучного. У робочих приміщеннях освітлення може бути бічним, верхнім і комбінованим.

Для забезпечення рівномірного постійного освітлення робочих місць часто використовують штучне освітлення. Як джерела штучного освітлення застосовують електричні лампи розжарювання і люмінесцентні. Освітлення має бути достатнім і не миготіти, забезпечувати захист очей від прямого потрапляння світлових променів. Не повинно бути різких переходів від світла до тіні. Досить, якщо стіл 1,5 м завдовжки освітлюється однією настільною лампою потужністю 60 Вт, розташованою над ним на висоті 35 см. Настільну лампу ставлять зліва і трохи попереду від працюючого, у протилежному разі тінь від правої руки погіршує видимість і перешкоджає роботі. Світло має бути м’яким і не осліплювати. Щоб запобігти осліпленню яскравим світлом, лампу прикривають зеленим або білим матовим абажуром.

У сучасних умовах широко застосовують люмінесцентні лампи, відомі під назвою “лампи денного світла”. За цих ламп стомлення очей настає пізніше, ніж за звичайних ламп розжарювання, а продуктивність підвищується.

Краща гострота зору буває в разі білого освітлення, гірша – блакитного. Колір освітлення впливає не тільки на зір, а й на загальне самопочуття і працездатність.


Для більшої ефективності і природного, і штучного освітлення приміщення робочої кімнати рекомендують фарбувати у світлі тони. Причому що світліше пофарбування стін, то вища ефективність відбиття світла. Наприклад, коефіцієнт відбиття світла, що падає на поверхню білого кольору, – 0,9, світло-жовтого – 0,75, салатового – 0,7, червоного – 0,29, темно-синього – 0,09, чорного – 0,04.

Температурний режим за інших однакових умов також впливає на продуктивність праці. За низької температури в людини, яка працює сидячи, німіють кінцівки, зменшується швидкість рухів. Теплий одяг хоча й зменшує витрату внутрішнього тепла, створює незручність і загальмовує рухи, прискорює втомлення. Підвищена температура також негативно позначається на продуктивності праці – прискорюється дихання, збільшується потовиділення, з’являється почуття слабкості і кволості. Оптимальним температурним режимом у робочих приміщеннях дослідників є 18-20°С. У приміщеннях, де роботи виконують на обчислювальних машинах, в обмуровуванні стін і стелі використовують звукопоглинальні матеріали – перфоровані конструкції, акустичну штукатурку тощо.

Для забезпечення сприятливих умов праці на робочому місці дослідника необхідно, щоб повітря в кімнаті задовольняло вимоги гігієни. Від розмірів приміщення залежить чистота повітря. Незадовільним вважають повітря, яке містить 0,07% вуглекислоти. Для припливу свіжого повітря робоче приміщення рекомендують провітрювати через кожну годину роботи.

Робоча поза також є важливою передумовою правильної організації праці. Від неї залежить економія сил науковця. Фізіологи стверджують, що тривале щоденне повторення робочої пози працівника може бути причиною появи різних патологічних змін в організмі людини. Багаторічні спостереження дають підставу зробити висновок, що неправильний вибір робочої пози призводить до розвитку у науковців кособокості. У переважної більшості їх після багаторічної праці праве плече вище від лівого. Під час роботи необхідно стежити за правильним положенням корпуса тіла і ніг. Є певні рекомендації фізіологів щодо робочої пози науковців, якої слід дотримуватися. Робочу позу науковця вважають правильною, якщо коліна в положенні сидячи розміщуються під робочою площиною (столом), саме в цьому випадку забезпечується оптимальна відстань - 30-35 см - між очима працівника та досліджуваним об’єктом. Слід однак врахувати, що з віком еластичність кришталика ока зменшується і до 40-45 років настільки слабне, що виконувати роботу на вказаній вище нормальній відстані від очей стає неможливо. Тому за перших ознак вікової далекозорості необхідно звертатися до лікаря. Дослідження показують: що раніше науковець почне працювати в окулярах, то краще зберігається зір.

Однак навіть правильний вибір робочої пози не дасть бажаних наслідків, якщо науковці не виконуватимуть під час виробничої паузи фізичних вправ. Експерименти показують, що впродовж робочого дня всі працівники повинні двічі робити виробничу гімнастику з одночасною вентиляцією приміщення. Виробнича гімнастика сприяє не лише підвищенню продуктивності праці, а й поліпшенню загального стану організму, підвищенню його опірності інфекційним захворюванням.


Заходи НОП на робочому місці науковця містять не лише санітарно-гігієнічні умови (розмір робочої зони, чистота повітря, освітлення, температура, шум, вібрація), а й харчування, яке не повинно бути надмірним і відповідати витратам енергії працівника.

До найважливіших заходів НОП на робочому місці належать також виробнича естетика і культура праці.


4.3. Етичні норми і цінності науки

У науці, як і в будь-якій сфері людської діяльності, взаємини між тими, хто в ній зайнятий, та дії кожного з них повинні підкорятись певній системі етичних норм, які визначають, що припустимо, а що ні для вченого. Ці норми виникали паралельно зі створенням та розвитком самої науки; вони є результатом свого роду “історичного відбору”, який зберігає тільки те, що необхідно науці та суспільству на кожному етапі історії.

У нормах наукової етики знаходять своє відображення, по-перше, загальнолюдські моральні вимоги та заборони, пристосовані для особливостей наукової діяльності. Наприклад, крадіжкою або плагіатом називають видачу людиною чужих (отриманих кимось іншим) наукових ідей та результатів за свої; брехнею вважається свідоме викривлення (фальсифікація) даних експерименту.

Крім цього, етичні норми науки утверджують і захищають специфічні цінності, що характерні тільки для неї. Першою серед таких є безкорисний пошук і доведення істини. Широковідомі, наприклад, слова Аристотеля: “Платон мені друг, але істина дорожча”, значення яких в тому, що у своєму прагненні до істини вчений не повинен рахуватися ні з власними симпатіями та антипатіями, ні з будь-якими іншими зовнішніми обставинами. Історія науки, як і історія людства, із вдячністю пам’ятає імена подвижників, які не зрікалися своїх поглядів перед лицем найтяжчих випробувань і навіть самої смерті.

У повсякденній науковій діяльності зазвичай буває непросто одразу оцінити отримане знання як істину або як помилку. І ця обставина знаходить відображення в нормах наукової етики, які не вимагають, щоб результат кожного дослідження неодмінно був істинним знанням. Вони потребують лише того, щоб цей результат був новим знанням і так чи інакше – логічно, експериментально або на підставі розрахунків – обґрунтованим. Відповідальність за дотримування такого роду вимог лежить на самому вченому, і він не може переадресувати її комусь іншому. А для цього він повинен добре знати все те, що зроблено і робиться в його галузі науки; оприлюднюючи результати своїх досліджень, чітко зазначати, на які дослідження попередників і колег він спирався, і саме на цій основі показувати те нове, що відкрив і розробив сам. Крім того, вчений має навести ті докази та аргументи, за допомогою яких він обґрунтував свої результати, і дати вичерпну інформацію, що дозволяла б провести незалежну перевірку його результатів.