Файл: Руденко Л. Міжнар. кред-розрах. операції-2част.doc

Отже, потреба в інформації про надходження грошових кош­тів до підприємства та їх видатки зумовлена необхідністю:

• аналізувати спроможність підприємства генерувати грошові кошти впродовж року;

• виявляти причини різниці між прибутком, грошовими над­ходженнями та видатками;

• досліджувати спроможність підприємства погасити зо­бов'язання та сплатити дивіденди;

• зіставляти, оцінювати та прогнозувати грошові потоки ком­панії;

• аналізувати грошові та негрошові аспекти операцій компанії. Аналіз потоків грошових коштів повинен здійснюватися як на

основі звітних, так і планових показників (платіжного календа­ря). При цьому останні виступають одночасно інструментом управління грошовими потоками. Це досягається шляхом конт­ролю за відповідністю їх реального руху до планових показників та прийняттям необхідних коригуючих заходів.

Отже, звіт про рух грошових коштів суттєво доповнює основ­ні форми фінансової звітності — баланс та звіт про фінансові ре­зультати.

Звіт про рух грошових коштів використовується для прогно­зування суми й часу майбутнього руху коштів, перевірки прове­дених у минулому аналогічних прогнозів, а також при дослі­дження зв'язку між прибутковістю, рухом грошових коштів та впливом зміни цін.

Грошові потоки підприємства відображаються у звіті про рух грошових коштів у розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової, що дає можливість:

• оцінити спроможність підприємства забезпечувати грошові кошти, необхідні для продовження та розширення основної дія­льності без залучення зовнішніх джерел фінансування;

• виявити вкладення коштів у активи, які забезпечуватимуть генерування прибутку та грошових потоків у майбутньому;

• передбачити майбутній рух грошових коштів, пов'язаний з вимогами осіб, що надали підприємству капітал.

Для того щоб зрозуміти реальний рух грошових коштів ком­панії, оцінити синхронність надходження і витрачання грошових коштів, а також поєднати величину одержаного фінансового ре­зультату з етапом грошових коштів компанії, необхідно виділити

Таким чином, складання «Звіту про рух грошових коштів» з відповідними аналітичними висновками фактично і є аналізом руху грошових потоків фірми-позичальника.

Аналіз руху грошових коштів проводиться прямим і непрямим методами. Відмінність у використанні прямого та непрямого ме­тодів стосується лише розділу операційної діяльності.

Аналіз грошових коштів прямим методом дозволяє оцінити лікві­дність компанії, оскільки детально розкриває рух грошових коштів на рахунках. Це дає можливість робити оперативні висновки відносно достатності коштів для сплати за рахунками поточних зобов'язань, а також про можливість здійснення інвестиційної діяльності.

Проте цей метод має суттєвий недолік, оскільки він не роз­криває взаємозв'язку одержаного фінансового результату і зміни величини грошових коштів на рахунках компанії. Тому необхід­но з'ясувати причину можливих розбіжностей. З цією метою проводиться аналіз руху грошових коштів непрямим методом.

Аналіз доцільно починати з оцінювання тих змін, які відбули­ся в складі активів та капіталу підприємства.

Далі потрібно визначити: як зміни за кожною статтею активу й пасиву вплинули на стан грошових коштів компанії та розміри його чистого прибутку.

Зрозуміло, що зменшення дебіторської заборгованості приве­де до збільшення реального припливу грошових коштів. Це озна­чає, що в даному випадку різниця між значенням дебіторської за­боргованості на початок і кінець періоду повинна бути додана до чистого прибутку.

Вплив на чистий прибуток операцій, пов'язаних з придбанням товарно-матеріальних цінностей, характеризується тим, що збі­льшення залишків, наприклад, по рахунках «Виробничі запаси», «Товари» тощо, занижує реальний відплив коштів (сума збіль­шення залишку за цими рахунками повинна бути виключена з чистого прибутку); відповідно, сума зменшення залишків за вка­заними рахунками додасться до чистого прибутку.

Операції, що відображаються на пасивних рахунках, мають зворотний механізм впливу на рух грошових коштів. Якщо зали­шок за рахунками зобов'язань у звітному періоді збільшується, то це означає, що за ними було заплачено менше, ніж показано у витратах (собівартість реалізації завищена), і суму збільшення слід додати до чистого прибутку. Якщо сальдо зменшується, від­повідно, за рахунками зобов'язань було заплачено більше, ніж

народних договорів для забезпечення придбання українськими підприємствами необхідних ресурсів економічного розвитку на зовнішньому ринку.

Одним із небагатьох реальних джерел підтримки вітчизняного виробничого сектора є іноземні міждержавні та банківські кредити.

Стратегія залучення і використання іноземних кредитів ґрун­тується на пріоритетних напрямах розвитку економіки України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 квіт­ня 1995, № 234 (енерго- та ресурсозберігаючі технології, агро­промисловий комплекс, медична та мікробіологічна промисло­вість, авіабудування, ракетобудування, автомобілебудування, легка промисловість, інфраструктура, окремі, надзвичайно важ­ливі об'єкти), програмах діяльності Кабінету Міністрів України з відповідними корективами, що окреслюються Законами про Державний бюджет України на кожний рік.

Останнім часом при залученні іноземних експортних кредитів державні органи докладають зусиль щоб змусити ці ресурси пра­цювати на території України та підтримувати українські підпри­ємства. Міжнародні правила дозволяють фінансувати і ту частку контрактів, яка передбачає постачання товарів або надання по­слуг, що походять не з країни-кредитора, в тому числі й частку власного виробництва (до 15 %). Вимогою до зарубіжного креди­тора при наданні державних гарантій Уряд України висуває ви­конання субконтрактів за експортними контрактами українськи­ми виробниками, створення спільних підприємств.

Залучення і використання іноземних кредитів стимулює збі­льшення прямих іноземних інвестицій в економіку України, про що свідчать окремі приклади, коли спочатку здійснювалась по­ставка в Україну за рахунок іноземного кредиту обладнання, а згодом іноземна компанія-виробник приймала рішення про за­снування спільного підприємства з внесенням прямих інвестицій до статутного фонду і, відповідно, створення додаткового меха­нізму своєчасного погашення залучених кредитів.

Виходячи з необхідності структурних зрушень в українській промисловості, перевага надається спрямуванню іноземних кре­дитів в галузі з високою часткою доданої вартості (машинобуду­вання, переробна, харчова, легка промисловість, інфраструктура).

При прийнятті рішень щодо надання державних гарантій пе­ревага надається не разовим торговельним операціям, а реалізації комплексних інвестиційних проектів, що передбачають системну й структурну перебудову підприємств і галузей, вирішення нага­льних соціальних питань у регіонах.

Починаючи з вересня 1997 р., укладено вісім міжнародних угод про фінансове співробітництво з урядами Японії, Чехії, Фін­ляндії, Канади, Норвегії, Данії, Польщі, Туреччини, які відкри­вають можливість українським підприємствам залучати іноземні кредити на загальну суму понад 1 млрд дол. США та співпрацю­вати з іноземними партнерами в різних напрямах модернізації власного виробництва конкурентоспроможним обладнанням, тим самим інтегруючись у європейську та світову кооперацію.

Усі зазначені угоди були укладені з метою створення рамкових умов для пожвавлення торговельно-економічних стосунків як між державами, так і на рівні суб'єкпв підприємницької діяльності країн. Укладати кредитні угоди в межах зазначених договорів можуть усі банки-агенти Кабінету Міністрів України, які мають широке поле ді­яльності в установленні та розвитку співпраці з провідними інозем­ними банками. Основні умови кредитування наведені в табл. 5.13.

о

Уразі прийняття Валютно-кредитною радою Кабінету Мініс­трів позитивного рішення, юридична особа-резидент подає до Де­партаменту .міжнародного з розвитку та європейської інтеграції Мінекономіки, Мінфіну, банку-агенту повний пакет документів для остаточної експертизи проекту (II етап). У пакеті мають бути:

• заява-анкега із зазначенням предмету застави, вартість якого повинна покривати розмір кредиту, що залучається, з урахуван­ням відсотків і витрат на його обслуговування;

• висновки незалежної аудиторської фірми про можливість реалізації застави з урахуванням кон'юнктури ринку;

• техніко-економічне обґрунтування або бізнес-план проекту;

• річний баланс з усіма додатками, засвідчений аудиторською фірмою, та баланс на останню звітну дату (з відміткою державної податкової адміністрації);

• імпортні контракти, для фінансування яких залучається кре­дит в іноземній валюті під гарантії Кабінету Міністрів України;

• експортні контракти та інші договори на реалізацію продук­ції, за рахунок якої здійснюватиметься погашення кредиту та від­сотків за нього;

• цінова експертиза імпортних та експортних контрактів, а в разі потреби — експертиза економічної ефективності проекту;

• розрахунок окупності кредиту;

• висновок екологічної експертизи (в разі потреби);

• витяги з розрахункового та валютного рахунків в обслуго­вуючому банку;

• зобов'язання про відкриття валютного та розрахункового рахунків у банку-агенті та спрямування на них усіх фінансових коштів;

• зобов'язання про щомісячне подання до Мінекономіки ін­формації про стан та ефективність використання отриманого іно­земного кредиту;

• розгорнутий техніко-технологічний експертний висновок на проект центрального органу виконавчої влади відповідно до га­лузі, його науково- дослідних чи проектних інститутів;

• нотаріально засвідчені копії установчих документів та сві­доцтва про державну реєстрацію підприємства;

• довідка державної податкової адміністрації про стан розра­хунків з бюджетом.

• №	Основні види про­дукції або послуг	Щомісячне вироб­ництво в натура­льному вимірі	Оди­ниці вимір}	Ціна за одини­цю, гри	Щомісячний об'єм у грошо­вому вимірі, тис. грн
  1
  2
  3
  4
  5
  6