Файл: 9139.pdf

Практична робота № 12 Тема. Оптимізація структури сільськогосподарських ландшафтів

Мета: ознайомити студентів з шляхами оптимізації структури агроландшафтів.

Теоретичні відомості

Для поліпшення якості й екологічної чистоти сільськогосподарської продукції і збереження агроресурсів необхідно впроваджувати агроекологічні підходи до ведення сільського господарства. Ці підходи не вимагають великих інвестицій і, як правило, не знижують виходу сільськогосподарської продукції.

Дані сільськогосподарського використання земельного фонду свідчать, що усього по Україні 60355,0 тис.га землі, у тому числі сільськогосподарські угіддя становлять 42402,0 тис.га, з них рілля 34342,3 тис.га, розораність досягає 81%. За даними вчених, в Україні необхідно зменшити площу ріллі мінімум на 10 млн га і перевести її у природні кормові угіддя та під залісення. При цьому буде дещо відновлено порушене співвідношення між природними комплексами – площами луків, лісу, води, посівів, стабілізується екологічна рівновага в агроландшафтах.

Ідеальною є ситуація, коли на 1 га ріллі припадає 1,6 га природних кормових угідь та 3,5 га лісу. Проте, нині в Україні 1 га орних земель знаходиться під захистом лише 0,23 га сіножатей і пасовищ, 0,30 га лісу та лісових насаджень і 0,11 га площ під водою. Наведені дані свідчать про вкрай розбалансоване в екологічному плані співвідношення між основними типами угідь. В даний час розораність територій, наприклад, у зоні мішаних лісів, у 1,5-2 рази вища, а питома вага природних кормових угідь у 2 рази нижча за норматив. Рівень лісистості по країні становить 87% норми, знижуючись у степових районах до 17% . Усе це сприяє інтенсивному розвитку ерозійних процесів, їх негативному впливу на екологічний стан грунтів особливо чорноземів, які разом із лучно-чорноземними грунтами займають 67,7% сільськогосподарських земель України.

Одним із напрямків постійного розвитку агросфери може стати оптимізація структури сільськогосподарських екосистем.

Ландшафт – це природно-територіальні комплекси з одним геологічним фундаментом та близьким генетичним типом рельєфу. Під агроландшафтами слід розуміти природно-господарські територіальні системи сільськогосподарського призначення, які складаються з географічної оболонки, що в свою чергу є сукупністю природних елементі з різною ступінню антропогенного навантаження, в т.ч. з різною структурою сільськогосподарських угідь.

Агроладшафти формуються в результаті взаємодії природнотериторіальних комплексів з усіма ланцюгами системи землеробства в т.ч. організацією території, інфраструктурою, протиерозійними заходами постійної дії (лісосмуги, протиерозійні гідротехнічні споруди різних типів), межі полів і сівозмін, польові дороги, гідрографічна мережа. Сучасні агроландшафти – складні системи, які створені з різних елементів

агроекосистеми (ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних насаджень) незначних за площею ареалів лісів, чагарників, лісосмуг, природних лук, боліт, торфовищ і розташованих на їх територій доріг, комунікацій і будівельних споруд.

Агроландшафти є системами, що безпосередньо відворюють властивості й умови, необхідні для існування людини, тобто підтримують високу родючість грунту, запобігають її ерозії і деградації, зберігають хімічний і біологічний склад поверхневих і грунтових вод, відтворюють дику флору і фауну.

Структурна організація агроландшафту. Кожний агроладшафт (як і природний ландшафт) характеризується відносною територіальною замкненістю і наявністю у ньому трьох зон:

а) зона зв’язування і трансформації енергії і речовини ( рілля, ліс, луки); б) зона транзиту (схилові землі, улогивини та балкові сітки, тимчасові і

постійні водні джерела, які складають гідрографічну мережу ландшафту); в) зона концентрації і акумуляції речовин та енергії (заплави, ставки,

озера, болота).

Виділяються слідуючі рівні структурної організації агроландшафту: а) з одним замикаючим створом і тимчасовим водотоком;

б) агроландшафт, що складається з декількох улоговинних водозборів і балок з одним замикаючим створом (балочний водозбір);

в) агроландшафт, що складається з декількох балочних водозборів з наявністю постійного водотоку, боліт, озер, заплави (річковий водозбір).

Названі рівні включають такі морфологічні одиниці ландшафту, як під - урочище, урочище, місцевість, які можуть бути використані при складанні агроландшафтної карти території. Для відображення ландшафтнотериторіальної структури проводиться агроландшафтне картографування території. В процесі складання ландшафтної карти дається всебічна характеристика території на основі комплексу карт, розкриваючи ландшафтно-територіальну структуру.

Вихідними картографічними матеріалами являються топографічна карта, грунтові карти, агрохімічна інформація, гідрогеологічні, геоботанічні карти, карти землекористування з розміщенням сівозмін різного типу.

Характеристика агроландшафтних систем.

Для характеристики агроландшафтних систем використовуються слідуючі показники: агрокліматичні особливості, геормофологічна характеристика рельєфу, показники родючості грунту, включаючи баланс гумусу, водний баланс території і загальний режим зволоження, інтенсивність проявлення водної ерозії, дефляції та інших негативних процесів, які пов’язані з господарською діяльністю, забрудненість грунтів важкими металами і радіонуклідами.

Організаці землеробства з урахуванням особливостей природних агроландшафтів (на ландшафтній основі) передбачає чітке уявлення про природні та антропогенні ресурси території. Для відновлення родючості

середньота сильно еродованих грунтів доцільно вивести їх із ріллі з послідуючим використанням під природні угіддя в т.ч. водоохоронні та рекреаційні зони, розширення заповідних територій різного адміністративного підпорядкування, залісення і залуження.

Таким чином за рахунок виведення з обробітку середньота сильно еродованих – інших малопродуктивних та деградованих грунтів є можливість без зниження продуктивності агроекосистеми, суттєво покращити структуру агроландшафту, підсилити процеси саморегуляції і активізувати внутрішні резерви агроландшафту, що сприятиме досягненню екологічної рівноваги. Корекція структури сільськогосподарських ландшафтів в бік зменшення їх розораності, буде сприяти не тільки зниженню інтенсивності ерозійних процесів і непродуктивних втрат азоту, фосфору і калію але і суттєвому покращенню водного балансу території, здешевленню грунтоводоохоронних заходів. Просторова організація території землекористування в умовах здійснення земельної реформи, в т.ч. фермерських господарств, повинно змінюватися з урахуванням збереження природних комплексів агроландшафту в т.ч. малих річок, струмків, лісонасаджень, природних та штучно створених водотоків, міст відтворення дикої флори і фауни.

Таким чином, проблема оптимального співвідношення природних і господарських угідь включає три важливі завдання:

-визначення оптимального співвідношення угідь;

-встановлення мінімально необхідної площі окремої ділянки з природною рослинністю;

-планування оптимальної екологобезпечної територіальної структури

угідь.

З метою створення грунтоводоохоронних агроландшафтів високого ступеню саморегуляції з мінімальними затратами енергії і ресурсів, необхідно здійснювати контурно-смугову організацію території кожного суб’єкту землекористування, як основи сталого розвитку агросфери, покращення якості життя людини.

До екологічно стійких чинників в агроландшафтах відносяться:

-оптимізація водного режиму, підвищення коефіцієнту використання опадів, зарегулювання поверхневого стоку;

-захист грунтів від ерозії і деградації, збереження і відтворення їх корисних властивостей;

-створення життєвого простору для дикої флори і фауни;

-підтримання біорізноманіття в т.ч. шляхом збереження генофонду запилювачів та ентомофагів.

До екологічно нестійких чинників відносяться:

-висока розораність території, особливо в умовах складного рельєфу, в т.ч. водозборів малих річок;

-створення на схилових площах рівнинної прямолінійної організації території;

-ерозійні процеси, що перевищують регіональні допустимі норми;

-розораність присітьових схилів, що прилягають до гідрографічної мережі, природних водотоків і залугованих улоговин;