ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 28.03.2024
Просмотров: 21
Скачиваний: 0
Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: 1) у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; 2) за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна.
Право власності на земельну ділянку припиняється з наступних підстав: 1) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; 2) смерть власника земельної ділянки за відсутністю спадкоємців; 3) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; 4) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; 5) конфіскація за рішенням суду; 6) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених законодавством1.
3 Права та обов’язки землевласників. Гарантії права власності
Одним із важливих напрямків забезпечення реалізації права власності на землю слід вважати здійснення суб’єктами права власності на землю наданих їм прав та виконання покладених на них обов’язків.
Власники земельних ділянок мають право: 1) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку; 2) самостійно господарювати на землі; 3) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; 4) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; 5) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; 6) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Власники земельних ділянок зобов’язані: 1) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; 2) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; 3) своєчасно сплачувати земельний податок; 4) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; 5) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; 6) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані по стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; 7) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; 8) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем та інші обов’язки; 9) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у природний стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені й інші обов’язки власників земельних ділянок.
Серед гарантій захисту прав на землю важливе значення мають гарантії саме права власності на землю. Правовою основою гарантій права власності на землю є положення ст. 3 Конституції України, яка закріплює, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Серед гарантій права власності на землю виокремлюються наступні:
1) неможливість позбавлення права власності на земельну ділянку, за винятком випадків, передбачених законодавством;
2) відшкодування вартості земельної ділянки фізичних і юридичних осіб у разі її викупу для суспільних потреб;
3) можливість звернення власника до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки;
4) заборона втручання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування без рішення суду в здійснення власником повноважень;
5) покладання на органи виконавчої влади та місцевого самоврядування відповідальності за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням;
6) встановлення відповідальності у формі визнання недійсними, у встановленому законом порядку, актів органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, якими порушуються повноваження власників;
7) забезпечення власникам відшкодування збитків, заподіяних у разі викупу земель сільськогосподарського призначення для потреб, не пов’язаних із сільським господарством; встановленням обмежень щодо використання земель;
8) запровадження організаційно-правових форм та процедури вирішення земельних спорів.
4. Право користування землею
Право землекористування розглядається в кількох аспектах: 1) в об’єктивному аспекті – це правовий інститут, який являє собою сукупність правових норм, що регулюють підстави, умови та порядок виникнення, здійснення та припинення права землекористування; 2) в суб’єктивному – це гарантована законодавством можливість конкретної особи використовувати у встановленому порядку корисні властивості землі.
Розрізняють право постійного користування землею та використання земель на умовах оренди.
Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності;
б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, положення (статути) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: 1) самостійно господарювати на землі; 2) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; 3) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі; 4) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; 5) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Землекористувачі зобов’язані: 1) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; 2) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; 3) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; 4) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; 5) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; 6) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані по стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; 7) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; 8) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем та інші обов’язки.
Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яка необхідна орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Орендарями земельних ділянок можуть бути громадяни та юридичні особи України, іноземні громадяни та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об’єднання і організації, іноземні держави. Орендодавці це власники земельних ділянок або уповноважені ними особи. Строк оренди земельної ділянки: не більше 5 років – короткострокова, не більше 50 років – довгострокова.
Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи слуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об’єктів, або на земельних ділянках дна водних об’єктів.
Також право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки – на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.
Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).
Відноси, що пов’язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.
Договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі є: 1) об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору; 3) орендна плата; 4) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, що передається в оренду; 5) умови збереження стану об’єкта оренди; 6) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; 7) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 8) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; 9) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини; 10) відповідальність сторін.