ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 09.07.2024
Просмотров: 119
Скачиваний: 0
-
Атретичне тіло. Будова, функції.
Атретичні фолікули й атретичні тіла виникають унаслідок того, що не всі фолікули, які почали ріст, досягають стадії зрілого фолікула. Частина з них редукується, проходить зворотний розвиток - атрезію. Під час атрезії спочатку гине овоцит, а його прозора зона - зморщена, потовщена, гіалінізова- на - довший час лишається у центрі атретичноготіла. Цим останнє відрізняється від жовтого тіла, в центрі якого міститься сполучнотканинний рубець. У разі утворення атретичного тіла після загибелі овоцита починають розростатися клітини внутрішньої теки, які продукують естрогени. Отже, процес атрезії фолікулів необхідний не лише для елімінації зайвих яйцеклітин, але й для забезпечення організму естрогенами. Процес атрезії фолікулів зумовлений білковим гормоном гонадокриніном, який продукується водночас з естрогенами зернистим шаром ростучих та зрілих фолікулів.
-
Намалювати будову схеми кори мозочка.
-
Порівняйте будови кровоносних і лімфатичних капілярів.
Гемокапіляри виконують основну функцію кровоносної системи щодо обміну речовин між кров'ю та тканинами, відіграють роль гістогематичного бар'єра, а також забезпечують мікро- циркуляцію. Гемодинамічні умови в капілярах характеризуються низьким і малою швидкістю кровоплину. Капіляри - найчисленніші судини організму. Здебільшого капіляри утворюють сітку, але можуть формувати і петлі. Стінка капілярів дуже тонка: вона утворена ендотелієм, базальною мембраною та перицитами. Лімфатичні капіляри - це початковий відділ лімфатичної системи. До них із тканин надходить тканинна рідина разом із продуктами обміну речовин, а в патологічних випадках - сторонні частинки, мікроорганізми, клітини злоякісних пухлин. Лімфатичні капіляри утворюють систему сліпо викінчених сплющених ендотеліальних трубок, які анастомозують між собою і пронизують органи чи супроводжують гемокапіляри.
Будова стінки лімфокапілярів порівняно з гемокапілярами має такі особливості : великі ендотеліальні клітини (у три-чотири рази більші, ніжу гемокапілярах); базальна мембрана несуцільна, перицити відсутні; наявність якірних фібрил, які фіксують ендотеліоцити лімфокапіляра до колагенових волокон сполучної тканини, що оточує ці судини; діаметр лімфатичних капілярів у кілька разів більший, ніж відповідних кровоносних.Особливостями будови лімфатичних судин є наявність клапанів та добре розвиненої зовнішньої оболонки.
-
Опишіть будову тимуса.
Тимус розміщений за грудниною. Форма тимуса полігональна, для неї характерна значна індивідуальна і вікова мінливість. Зовні тимус укритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органа вростають перегородки, що поділяють його на часточки. Сполучна тканина капсули тимуса відмежована від його паренхіми базальною мембраною пористого типу, яка у місцях вростання кровоносних судин формує характерні канали, що йдуть вглиб органа. Часточка тимуса є структурною і функціональною одиницею органа. Основою часточки є каркас з так званих епітеліоретикулоцитів особливих епітеліальних клітин зірчастої форми, які контактують своїми відростками, утворюючи сітку. Проміжки між епітеліоретикулоцитами заповнені переважно Т-лімфоцитами, у меншій мірі - макрофагами. Незначну частину серед клітинних елементів тимуса становлять фібробласти, міофібробласти, а також тканинні базофіли. Центральна ділянка часточки тимуса, яка на гістологічних препаратах зафарбовується світліше, ніж периферійна, має назву мозкової речовини; темну периферію часточки називають кірковою речовиною.
Білет 6
-
Емаль. Будову, вигляд на поздовжньому шліфі зуба. Малюнок сторінка 326
Емаль - найтвердіша тканина людського організму, яка покриває коронку зуба. За хімічним складом емаль на 96- 97% складається з неорганічних сполук, 3-4% утворюють органічні компоненти. Серед неорганічних сполук основну масу складають фосфорнокислі солі кальцію, які у вигляді кристалів гідроксиапатиту формули утворюють тверду основу емалі. Значно менший в емалі вміст карбонату та фториду кальцію. Органічним компонентом емалі є білки глікопротеїни, з яких побудований тонкофібрилярний матрикс емалі. Структурною і функціональною одиницею емалі є емалева призма. Вона являє собою пучок фібрил, між якими залягають кристали гідроксиапатиту кальцію. Діаметр емалевої призми 3-5 мкм, ближче до країв вона витоншується. Емалева призма має звивистий хід та утворюється у результаті діяльності клітини-енамелобласта.
-
Кровопостачання печінки.
Особливістю кровопостачання печінки є те, що вона отримує кров з двох судин, які входять у її ворота. Це ворітна вена та печінкова артерія. Ворітна вена збирає кров від усіх непарних органів черевної порожнини і приносить у печінку речовини, що всмокталися у кишках і є необхідними для її життєдіяльності. Печінкова артерія несе від аорти кров, багату на кисень. Ці дві судини розташовані поруч і розгалужуються на дрібніші судини: часткові, сегментарні, міжчасточкові, навко- лочасточкові вени та артерії. Міжчасточкові артерії та вени супроводжуються жовчними протоками і разом утворюють так звані печінкові тріади. Поряд з ними проходять також нервові волокна та лімфатичні судини. Міжчасточкові вени та артерії йдуть уздовж бічних граней часточок, а навколочасточкові, що відходять від них, оперізують часточки на різних рівнях. Від навколочасточкових вен та артерій всередину часточок вростають вхідні артеріоли і венули, які на периферії часточок зливаються, утворюючи синусоїдні капіляри, по яких тече мішана кров у напрямку від периферії до центру часточок.. Вони проходять між тяжами печінкових клітин - печінковими пластинками, в радіальному напрямку і зливаються в центральну вену, яка розташована у центрі печінкової часточки. Кров із часточок впадає у збірні, або підчасточкові, вени. Збірні вени, подібно до міжчасточкових, розміщені між часточками, але не супроводжуються артеріями та жовчними протоками. За цією ознакою вони відрізняються від міжчасточкових вен. Центральні й збірні вени - судини безм'язового типу. Збірні вени, зливаючись, утворюють притоки печінкових вен, які в кількості трьох-чотирьох виходять із печінки і впадають у нижню порожнисту вену. Притоки печінкових вен мають добре розвинені сфінктери, за допомогою яких регулюється відплив крові від часточок і печінки в цілому. Отже, синусоїдні гемокапіляри в печінці розташовані між двома венозними системами - ворітної вени (навколочасточкові вени) та печінкових вен (центральні вени). Сукупність синусоїдних капілярів називають чудесною венозною капілярною сіткою печінки. Унаслідок того що печінка містить велику кількість гемокапілярів з широким діаметром, кров тече у часточках дуже повільно. Це сприяє здійсненню обмінних процесів між кров'ю і клітинами печінки. Крім того, у судинах печінки може депонуватися значна маса крові.