Файл: Хирургия.docx

Клініка ефірного маскового наркозу.

Наркотичні речовини викликають характерні зміни у всіх органах і системах. В період насичення ними організму відмічається певна закономір­ність зміни больової чутливості, свідомості, дихання. Ці зміни настають повільно і дають можливість простежувати клініку ефірного наркозу за стадіями і фазами.

У першій стадії наркозу (аналгезії) за кла­сифікацією Гведеля, розрізняють 3 клінічні рів­ні: І-й рівень - відсутність аналгезії, ІІ-й рівень - часткова аналгезія, ІІІ-й рівень - пов­на аналгезія і амнезія. При Ш рівні аналгезії можна виконувати короткотри­валі оперативні втручання.

Друга стадія (збудження). У цій стадії підвищені всі види рефлекторної діяльності органів і систем (гальмування кори і "бунт підкірки").

Третя стадія (хірургічна, глибокого сну). У ній виділяють 4 рівні: Ш₁ – поверхневий нар­коз, під час якого рухливість очних яблук ще зберігається, на слабкі больові подразнення реак­ція відсутня, на сильні – з'являються вегетативні та рухові реакції; Ш₂ - виражений наркоз. Рогівковий рефлекс зникає наприкінці цього рівня. Цей рі­вень використовується для виконання оператив­них втручань; Ш₃ - (рівень розширених зіниць) -передозування. Рогівка суха; Ш₄ - рівень діафрагмального дихання (значне передозування). Цей рівень наркозу неприпустимий.

Четверта стадія - пробудження, яка є повто­ренням пройдених стадій у зворотному напрямку.

Інтратрахеальний наркоз.

Інтрахеальний наркоз – це наркоз при якому наркотичні речовини поступають в організм хворого з наркозного апарату через трубку введену в трахею, бронх або через рот, ніс або через трахеостому. Складовими інтрахеального наркозу є:

а) ввідний наркоз. За допомогою цього наркозу уникається фаза збудження. Для ввідного наркозу застосо­вують найчастіше 1% (40-60 мл) розчин тіонен-талу натрію внутрішньовенно, або сомбревін. На фоні цього наркозу вводяться м'язові релаксанти і проводиться інтубація трахеї. Хворого пе­реводять на штучне дихання;

б) підтримуючий наркоз. Для цього застосовуються випаровуючі або газовипаровуючі наркотич­ні речовини: основні (ефір, фтротан, цикло­пропан, закис азоту, кисень або їх суміші), а також нейролептики, транквілізатори, анальгетики, м'язові релаксанти. Це дає можливість значно зменшувати концентрацію основних анестетиків, а відтак і їх токсичну дію на організм. Як прави­ло, наркоз виконується на І і ІІ рівнях хірур­гічної стадії сну;

---

в) виведення з наркозу. Подача в організм наркотичних і інших речовин припиняється, за винятком кисню. Після пробуд­ження відновлюється спонтанне дихання і тонус еклетних м'язів. Анестезіолог екстубує хворо­го і транспортує його для подальшого нагляду в післяопераційну палату.

Переваги інтратрахеального наркозу перед іншими видами загального знеболювання:

1) дає можливість оперувати на всіх ділянках людського тіла;

2) забезпечує прохідність дихальних шляхів (за­побігає западінню язика, спазму голосової щілини, аспірації крові, слизу та ін.);

3) створює умови для активного відсмоктування з трахеї та бронхів слизу, крові, гною, блювот­них мас та ін.

4) створює оптимальні умови для проведення ШВЛ у будь-якому положенні хворого;

5) забезпечує можливість для широкого використан­ня міеорелакеантів, досягнення розслаблення м'язів за поверхневого рівня наркозу з мінімальною токсичною дію анестетика на організм;

6) зменшує мертвий простір у дихальній системі наркозного апарату;

7) дозволяє виключати з вентиляції окремі ділян­ки легень.

Недоліками іктратрахельмого наркозу є:

а) складність методики;

б) потребує спеціального оснащення і підготовки персоналу;

в) небезпека поширення інфекції в нижчі відділи органів дихання;

г) подразливий вплив інтубаційної трубки на слизову оболонку трахеї.

Протипоказаннями до інтратрахеального нарко­зу е гострі інфекційно-запальні захворювання верхніх дихальних шляхів (фарингіт, трахеїт, ларингіт, рініт і ін.).

Інтравенозний наркоз ("наркоз на кінчику голки").

Питання відпрацьовується практично в перев'язоч­них, операційних, гіпсувальних кімнатах хірур­гічних відділень під час практичних занять, чергування по швидкій допомозі, та під час занять в поліклініці. Інтравенозний наркоз являється основним видом неінгаляційного наркозу. Запропонований в 1902 році російським фар­макологом Н. П. Кровковим. В 1909 році С. П. Федоров застосував його в клініці, використавши для цього гедонал. В 1932р. Веезе використав для внутрішньовенного наркозу добре розчинний в воді гексенал, а Ж.Ланді в 1936 році - тіопентал-натрію (похідні групи бар­бітурової кислоти).

На сьогодні для інтравенозного наркозу використовують найбільш широко препарати з короткою наркотичною дією: гексенал, тіопентал натрію, кетамін, віадріл, сомбревін та ін. Наркотична дія їх пов'язана з пригнічуючим впливом на ретикулярну формацію.

---

Переваги цього наркозу:

а) відсутність стадії збуд­ження;

б) швидке введення в наркоз;

в) приємне засинання (сон на кінчику голки);

г) швидке просинання;

д) простота застосування, відсутність подразнення дихальних шляхів.

Недоліки:

а) труднощі керування глибиною наркозу;

б) відносно мала терапевтична широта;

в) короткочасова анестезія (15-20 хв.);

г) виражене пригнічення дихання, серцево-судинної діяльності;

д) підвищення тонусу м'язів, бронхів, блискаючого нерва, що може при­звести до ларин-госпазму , бронхоспазму, зупинки серця, дихання.

Методика проведення наркозу.

Використовують свіжо приготовані розчини барбі­туратів. Для цього 1,0 препарату (флакон 1,0) перед початком наркозу розчиняють в 100,0 ізотонічного розчину хлориду натрію ( 1% розчин) . Пунктують вену і розчин вводять з швидкістю 1 мл за 10-15 сек.

Після введення 3-5 мл розчину на протязі 30 секунд виявляють чутливість хворого до барбітуратів, після чого введення препаратів продовжують до хірургічної стадії наркозу. Загальна доза препарату не повинна перевищувати 1000 мг. В процесі наркозу анестезіологічна сестра спостерігає за пульсом, артеріальним тиском, диханням, а лікар-анестезіолог – за станом зрачка, рухом очних яблук, наявності рогівкового рефлексу. В хірургічній клініці внутрішньовенний нар­коз використовують для короткочасних операцій, виконання лікувальних та діагностичних маніпуляцій, для ввідного наркозу.

Протипоказання:

а) наявність в анамнезі алергічних реакцій на препарат;

б) відсутність анестезіолога і апарату для ШВЛ.

Нейролептаналгезія (НЛА) – один із видів неінгаляційного комбінованого знеболювання. Знеболюючий ефект досягається поєднанням нейролептиків (дроперидолу) і наркотичних анальгетиків (фентаніл). Результат проявляється зниженням психічної та рухової активності, станом байдужості, втратою чутливості із збереженням свідомості. Застосовується в комбінації з місцевою анестезією або інгаляційним наркозом. Стабілізує роботу серця і судин під час виконання травматичних етапів операції. Електромедикаметозна анестезія ( електронаркоз, Лемон, 1902) один з видів загального знеболювання за допомогою дії електричного струму певної частоти, напруги і сили на головний мозок. Застосовується в комбінації з анестетиками, протисудорожними і седативними препаратами. Знеболювання характеризується виключенням свідомості, стабільністю гемодинаміки, розширенням зіниць. Для проведення електроаналгезії промисловість випускає такі апарати "Електронаркон-1", "Ленар-1", "Елекктросон-4Т", "ЕА-30-1". Цей метод застосовується в акушерстві, при важких токсеміях, опіках, у хворих на алергію, отруєннях, захворюваннях серцево-судинної системи. Ускладнення електронаркозу: можливі опіки в місцях прикладання електродів, судоми, головний біль, гіпертензія.

---

Акупунктурна аналгезія – знеболення за допомогою голковколювання (акупунктури). Для цього використовують спеціальні голки з нержавіючої сталі діаметром біля 0,4 мм. Голку вводять або в "класичні точки", розміщені на так званих меридіанах на відстані від місця виконання оперативних дій, або під шкіру по обидві сторони від операційного розтину. Зниження больової чутливості (гіпоаналгезії) досягається завдяки подразненню нервових закінчень. Але при такому методі повної анестезії не настає. Акупунктурна аналгезія використовується як компонент комбінованого знеболювання в післяопераційному періоді для зняття больового синдрому, зменшення використання наркотичних анальгетиків, тощо. Можливості широкого застосування такої методики для знеболювання операцій вивчаються.

Внутрішньом’язовий кетаміновий наркоз.

За особливими показаннями у складі комбінованого наркозу кетаміновий наркоз є засобом вибору у хворих з дефіцитом обєму циркулюючої крові: у дитячій анестезіології.

---

Догляд за хворими під час і після наркозу.

Питання відпрацьовують в операційних, відділенні анестезіології та палатах інтенсивної терапії. Під час проведення наркозу постійно, кожні 10 -15 хв. Спостерігають і оцінюють основні параметри гамодинаміки.

Медична сестра веде анестезіологічну карту хворого, в якій відмічаються частота пульсу, рівень артеріального та центрального венозного тиску, частота дихання, параметри ШВЛ. Анестезіолог спостерігає за станом хворого, положенням очних яблук, станом зіниці та рогівкового рефлексу.

В осіб з захворюваннями серця виконується постійне моніторне спостереження за серцевою діяльністю. Для виявлення рівня анестезії використовують електроенцефалографічне спостереження, для контролю за вентиляцією легень і метаболічних змін в ході наркозу необхідно проводити дослідження кислотно-лужного стану.

В період виходу хворого з наркозу анестезіолог обов’язково:

- відсмоктує слину з рота, носа, глотки, трахеї хворого.

- виявляє ступінь відновлення дихання (глибину і частоту), ефективність газообміну (колір шкіри і слизової оболонки);

- виміряє артеріальний тиск, ЦВТ, пульс, вислуховує тони серця;

- визначає ступінь відновлення рефлекторної активності (рогізвовий, зіничний, гортанний, кашлевий рефлекси) і свідомість.

Після відновлення самостійного дихання, рефлекторної активності, м’язового тонусу, повної свідомості, нормалізації гемодинаміки і газообміну хворого переводять в післяопераційну палату. В післяопераційній палаті всім хворим на протязі кількох годин призначають інгаляцію кисню. Анестезіолог з палатним лікарем оцінюють загальний стан хворого, призначають терапію на першу добу, знеболюючі та протигістамінні препарати і ін. Ці дані записують в карті спостереження та історії хвороби. Обов’язково здійснюють контроль за сечовиділенням і за станом електролітного обміну.

1. Анестезія (від гр. Anaestesio- знегулення)	- комплекс методів, які застосовують з метою виключення всіх видів чутливості
2. Аналгезія (від гр. Analgesio – знеболювання)	- Виключення больової чутливості
3. Анестетики	- фармакологічні препарати, що виключають чутливість
4. Анестезіологія	- наука яка вивчає способи захисту організму від операційної травми
5. Анестезіологічне забезпечення	- комплекс методів, що застосовують хво-рим під час операцій та болючих маніпу-ляцій з метою захисту їх життя та здоров'я. Анастезіологічне забезпечення включає: - медикаментозний сон; - знеболювання; - міорелаксацію; - забезпечення адекватної функції зовніш-нього дихання; - підтримку оптимального кровообігу в організмі; - нормалізацію метаболічних процесів в тканинах.
6. Премедикація	- комплекс заходів, які проводиться хворими в переддень і за 30-40 хв. в день до операції і для забезпечення психомоторному спокою оперативного втручання. Для цього використовується психологічний вплив лікарів і всього медичного персоналу, також медикаментозная терапія.

---