ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 17.09.2024
Просмотров: 40
Скачиваний: 0
Припинення дій, що порушують право - найбільш результативний спосіб захисту таємниць особистого життя людини.
Примусове виконання обов’язку в натурі є одним із способів захисту суб’єктивних прав. Зазначений спосіб застосовується у тому випадку, коли на особу покладений певний обов’язок, але вона не виконала його, порушивши тим самим суб’єктивні права іншої особи. Зобов’язання вважається виконаним у натурі тільки за умови виконання взятого на себе зобов’язання.
Дана форма захисту застосовується лише при захисті майнових прав. Вона не може застосовуватися при захисті немайнових прав, оскільки можливість використання цього права обмежується лише випадками порушення права внаслідок невиконання уречевленого цивільно-правового зобов’язання.
3. Відшкодування моральної шкоди.
Компенсація моральної шкоди - один із способів захисту особистих прав людини. Законодавство України довго йшло до визнання факту: в результаті заподіяння шкоди особистості неминуче виникають моральні переживання, страждання, змінюється звичний спосіб життя, порушуються нормальні життєві зв’язки, розриваються стосунки з оточуючими людьми, настають інші негативні наслідки. Інакше кажучи, заподіюється моральна шкода. Поява у правовій системі як способу захисту суб’єктивних цивільних прав - компенсації моральної шкоди - обумовлюється прагненням держави створити умови для захисту прав людини, передусім тих, що мають особистий немайновий характер. Моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що заподіюються особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.[3] На жаль, назвати таке визначення поняття моральної шкоди бездоганним не можна було з різних міркувань. Насамперед, у ньому без достатніх підстав відокремлювалися фізичні та моральні страждання, хоча фізичний біль є неминуче і болем душевним, а отже, розривати їх не можна.[4]
Із запропонованого визначення випливав такий логічний ряд: незаконна дія породжує моральні чи фізичні страждання, а моральні чи фізичні страждання викликають моральну шкоду. Однак таке розуміння входило в колізію з логікою життя. Адже моральні страждання: стресовий стан, фізичний біль, крах надій - це і є моральна шкода.[4]
У кожному конкретному випадку негативні емоції, які переживає потерпілий, різні за силою, глибиною, тривалістю, зовнішніми проявами і наслідками. Поступово вони досягають такого кількісного і якісного стану, що тягнуть за собою зміни в різних сферах людської діяльності: втрату творчого натхнення, нервове захворювання, депресію, втрату або погіршення стосунків на роботі, вимушену зміну чи обмеження у виборі професії, втрату звичного кола спілкування, втрату або погіршення стосунків у сім’ї тощо. Зазначені втрати і є моральною шкодою.
Матеріальні збитки можна підрахувати до копійки. Оцінити у грошах вартість страждань, пов'язаних, наприклад, з каліцтвом, чи вартість страждань, викликаних вбивством дитини, неможливо. Звісно, те, що неможливо оцінити в грошах, не може бути відшкодоване грішми.
Стосовно моральних страждань, то ні «відшкодування», ні «компенсація» не підходять повною мірою, адже гроші не можуть ні відшкодувати, ні компенсувати моральної шкоди. Відкриваючи для потерпілого певні нові матеріальні можливості, гроші та час можуть цю шкоду лише заспокоїти.
Тому термін «відшкодування моральної шкоди», як і деякі інші, слід сприймати з певною часткою умовності.
Право на відшкодування моральної шкоди, як зазначено у частині 1 статті 23 ЦК, має особа, права якої порушені. Отже, відшкодування моральної шкоди є способом захисту лише права, а не інтересу. А це неминуче звужує коло тих, хто міг би на таке відшкодування претендувати.[4]
Чи не є ця норма помилковою?
Як записано у п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральна шкода відшкодовується особі, щодо якої була вчинена протиправна поведінка. Близькі родичі цієї особи не мають права на відшкодування, крім випадків, коли такими діями безпосередньо були порушені і їхні права.[3]
Родичі чи інші члени сім'ї мають за законом право на відшкодування моральної шкоди лише у разі смерті потерпілого.
Згідно із частиною 2 статті 1168 ЦК, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Отже, у цьому випадку предметом захисту є інтерес.
Можна сподіватися, що засада справедливості буде підставою для відшкодування моральної шкоди й іншим особам, зокрема, таким, як батьки P., нареченій померлого, яка виявилася вагітною, тобто на розширення переліку осіб, для яких відшкодування моральної шкоди є способом захисту інтересу.
У частині 3 статті 23 ЦК України йдеться про «розмір грошового відшкодування моральної шкоди». Така правова конструкція видається кращою серед тих, якими оперувала наука та судова практика («розмір моральної шкоди», «заподіяна моральна шкода відшкодовується»). Якби у ній було записано «відшкодування за моральну шкоду», її можна було б вважати ідеальною.
4. Право юридичної особи на відшкодуваня моральної шкоди.
За статтею 440 ЦК 1963 р., юридична особа, як і фізична особа, мала право на відшкодування моральної шкоди за порушення її «законних» прав. Як було зазначено у п. 1 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 р. «Про деякі питання практики вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди», дія статті 440 ЦК не поширювалася на зобов'язання, що виникли з договорів. Відповідальність особи, винної у невиконанні договірного зобов'язання, обмежується обов'язком відшкодувати завдані цим збитки та сплатити неустойку.
Право юридичної особи на відшкодування моральної шкоди було передбачено статтею 7 ЦК 1963 р. Норма статті 23 ЦК сформульована так, що дає підставу зробити висновок, наче приниження честі та гідності може стосуватися і юридичної особи. Заслуговує на увагу думка тих, хто вважає, що моральна шкода, завдана юридичній особі, може бути наслідком лише приниження її ділової репутації, адже без ділової репутації честь та гідність юридичної особи існувати не можуть.
За статтею 1167 ЦК, юридичній особі надано право на відшкодування моральної шкоди, завданої їй неправомірним рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування. Ця норма видається помилковою. Інтереси юридичної особи мали би вважатися повністю задоволеними у разі повного відшкодування завданої їй матеріальної шкоди.
У структурі Цивільного кодексу України немає більше жодної статті, в якій юридична особа прямо була б названа суб'єктом права на відшкодування моральної шкоди, в тому числі і упущеної вигоди.
Це мало би зумовити висновок про те, що інші, передбачені Цивільним кодексом випадки до юридичної особи стосуватися не можуть. Юридична особа - як неживий суб'єкт - страждати, переживати не може. Тому слід підтримати позицію тих авторів, котрі вважають взагалі надання юридичній особі права на відшкодування моральної шкоди - принциповою законодавчою помилкою.
У Господарському кодексі можливість відшкодування моральної шкоди суб'єктами господарювання не передбачена. І це, слід вважати, правильно. Проте, неважко заперечити права ректора, голови правління чи керівника іншої юридичної особи на відшкодування моральної шкоди завданої йому особисто як фізичній особі протиправною поведінкою, спрямованою проти права керованої ним юридичної особи.[4]
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є найбільш суворим заходом, що застосовується до правопорушника. Даний спосіб захисту застосовується до майнових прав, оскільки більшість зобов’язань майнового характеру забезпечуються неустойкою, а невиконання обов’язків, що випливають із зобов’язання, тягне за собою виникнення у потерпілої сторони збитків. Захист особистих немайнових прав не може забезпечуватися неустойкою, однак збитки внаслідок порушення немайнових прав повинні бути відшкодовані. При розголошенні банківської таємниці контрагенти можуть розірвати укладені договори з особами, чия таємниця розголошена; при цьому особі заподіюється майнова шкода. Розголошення банківської таємниці може потягти втрату потенційних контрагентів, що призведе до неможливості одержання того прибутку й тих доходів, які потерпілий міг би одержати у разі збереження у таємниці вказаної інформації. Тобто тут має йтися про необхідність відшкодування потерпілій стороні упущеної вигоди.
ЦК передбачає судову форму захисту цивільних прав та інтересів також шляхом визнання правочину недійсним, зміни і припинення правовідношення, визнання незаконним рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.[5]