ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 28.06.2019
Просмотров: 153
Скачиваний: 1
5.Напад Німеччини на СРСР, невдачі Червоної армії в боях на території України 1941—1942 pp.
22 червня 1941 року після сигналу «Дортмунд» фашистська Німеччина раптово напала на СРСР. Сконцентровані в мобільні угруповання «Північ», «Центр» і «Південь» німецькі армії швидко просувалися на Ленінград, Москву та Київ. До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000 км, глибина вторгнення на головних напрямках — 400—600 км. За три тижні війни 28 радянських дивізій було повністю розгромлено, а ще 72 дивізії втратили понад 50% особового складу — це 3/5 військ, що перебували в західних округах. Уже 16 липня Гітлер ставив питання про приєднання до Третього рейху радянських територій — України, Білорусії, Прибалтики та інших районів.
Об'єктивні та суб'єктивні причин невдач Червоної армії в перший період Великої Вітчизняної війни. Початок боїв для Червоної армії був вкрай несприятливий. Цілий ряд об'єктивних і суб'єктивних причин зумовили важкі поразки Червоної армії на протязі першого періоду Великої Вітчизняної війни (червень 1941 - листопад 1942 pp.), зокрема на одному з трьох стратегічних наступів - південному, тобто значною мірою українському.
Серед основних причин невдач Червоної армії в перший період війни можна виділити наступні:
- раптовість фашистського нападу;
- розпорошення сил Червоної армії на кордонах- зосередження і розгортання військ з урахуванням нових кордонів не було завершено до початку війни;
- матеріальна непідготовленість до війни;
- міжнародна ізоляція Радянського Союзу
- кращі командні і командирські кадри Червоної армії були репресовані (до 75% командного складу) в 1937-1941 pp.; загалом по лінії наркомату оборони було репресовано не менше 3,5 млн чоловік;
- на стані військ повною мірою позначилася паралізуюча атмосфера культу особи Й. Сталіна;
- радянська військова доктрина базувалася на тезі, схваленій Й. Сталіним, у якій мова йшла про те, що майбутня війна буде вестися на ворожій території;
- до початку війни не було завершено переозброєння Червоної армії;
- значно послабили боєздатність Червоної армії ліквідація перед початком війни механізованих корпусів і створення кавалерійських дивізій;
- радянське військо-політичне керівництво прорахувалося у визначенні можливого напрямку головного удару супротивника; як пріоритетний в Генеральному штабі Червоної армії розглядався київський напрямок, а мінсько-смоленсько-московський - як другорядний;
- народ країни, керівні кадри, були психологічно дезорієнтовані договорами 1939 р, СРСР з Німеччиною; у багатьох політичних, державних, військових діячів, рядових громадян були занадто великі ілюзії з цього приводу.
- відсутність надійних союзників
- некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва тощо.
Загальні риси нацистського «нового порядку»:
Ліквідація суверенітету або державності завойованих держав (територій)
Економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах III рейху
Расова дискримінація, геноцид, антисемітизм
Терор, репресії, масові вбивства невинних людей
Економіку всіх поневолених країн було поставлено на службу загарбникам. Промисловість працювала на замовлення окупантів. Сільське господарство постачало їх продовольством, робоча сила використовувалася на будівництві воєнних об'єктів.
Нацисти установили на окупованих територіях жорстокий окупаційний режим. Вони перетворили Україну в німецьку колонію, що входила в «німецький життєвий простір» і стала джерелом сировини, продовольства, робочої сили для «третього рейха».
Гітлерівський план «Ост» передбачав перетворення України в аграрно-сировинний придаток рейху, життєвий простір для колонізації представників «вищої раси». Протягом 30 років планувалося виселити 65% населення України, на «землі, що звільнилися», переселити німців, а тих місцевих жителів, які залишаться живими, поступово «онімечити».
6. Лiбералiзацiя суспiльно-полiтичного життя ознаменувалася появою людей,якi не йдучи на прямий конфлiкт з властями займали активну життєву позицiю I сподiвлися,що їм вдасться своєю працею змiнити суспiльство на краще.Вони вимагали радикальних перетворень,стаючи в опозицiю не до влади в цiлому,а до тих консервативних сил,якi перешкоджали реформам.Масова поява цих людей вiдбулася в 60-тi роки.Звiдци походить їх назва.найбiльш болючою для них булла нацiональна проблема.Вони захищали рiдну мову,прагнули звiльнитися вiд iдеологiчних штампiв iнтернацiоналiзму пiд яким вiдбувалося росiйщення укра Їнського життя. Свідомість цього покоління зазнало меншого впливу радянської ідеології з усіма її викривленнями. Воно стало свідком падіння культу особи Сталіна. У системі цінностей цього покоління з'явилися несподівані для радянського морального кодексу індивідуалізм, культ свободи самовираження, скептицизм, гуманізм без сурогатних домішок класового підходу, космополітичність культурних смаків. Воно уособлювало собою суспільно-культурне явище, течію, духовний феномен — шістдесятників. Найважливішим моментом у формуванні світогляду шістдесятників був вплив гуманістичної західної культури. Надбання західної культури сприяли підвищенню статусу загальнолюдських цінностей, модернізації свідомості молодшого покоління інтелігенції, посіяли відразу до „соціалістичного реалізму". Закономірним наслідком цих зрушень було відродження інтересу до власної культури, її багатств. Нове покоління інтелігенції, крім більшої свободи та інформованості, мало в активі вищий культурний рівень, талант і смак. Відбулася певна переоцінка цінностей: це покоління вважало природним своє право на розкутість, щирість почуттів, звернення передусім до внутрішнього світу людини В результаті творчість і громадська діяльність шістдесятників стали справжнім проривом у сформованій монолітній системі заідеологізованої культури.
Шiстдесятникiв,якi зважувались на вiдкритий конфлiКт з властями,назвали диссидентами. Їх було дуже мало.Започаткувала цей етап опозицiйного руху Українська робiтничо-селянська спiлка на чолi з Л.Лук’яненком. Особливості дисидентського руху 1960-х - 1980-х pp.:
- у ці роки дисидентський рух став організованим явищем;
- рух здобув яскраво вираженого антитоталітарного характеру;
- дисидентський рух був представлений течіями різного ідеологічного напрямку;
- дисиденти здійснювали зв'язок з громадськістю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціями;
- дисиденти в своїй абсолютній більшості заперечували насильницькі методи боротьби.
Основні течії дисидентського руху:
- національно-визвольна течія;
- боротьба за демократичний соціалізм, або «соціалізм з людським обличчям»;
- демократична правозахисна течія;
- релігійна течія.
7. У середині 1980-х р. до складу СРСР входило 15 союзних республік: Українська, Азербайджанська, Білоруська, Вірменська, Грузинська, Естонська, Казахська, Киргизька, Латвійська, Литовська, Молдавська, РРФСР, Таджицька, Туркменська та Узбецька. На його території проживало понад 270 млн. осіб - представників понад 140 національностей. З початком Перебудови стали відбуватися зміни у відносинах між республіками. Давали про себе знати протиріччя, закладені ще за утворення СРСР. Союзні республіки не мали реальної рівності в рамках Радянського Союзу і державного суверенітету, а гласність «висвітлила» ретельно приховувані сторінки національних відносин. Прагненню республік відокремитися від СРСР сприяли економічна криза, що паралізувала народне господарство всіх республік, і розпад економічних зв'язків. Союзні республіки звинувачували центр у «викачуванні коштів» з регіонів, закликали спочатку до економічного суверенітету, а потім до державної незалежності. У 1988-1989 роках були створені народні фронти в більшості союзних республік.
Серед можливих причин називають наступні:
відцентрові націоналістичні тенденції, властиві, кожній багатонаціональній країні і проявляються у вигляді міжнаціональних протиріч і бажання окремих народів самостійно розвивати свою культуру й економіку;
авторитарний характер радянського суспільства, зокрема гоніння на церкву, переслідування КДБ дисидентів, примусовий колективізм, панування однієї ідеології, заборона на спілкування з закордоном, цензура, відсутність вільного обговорення альтернатив (особливо важливо для інтелігенції);
зростаюче невдоволення населення через перебої з продовольством, особливо в епоху застою і Перебудову, і найнеобхіднішими товарами (холодильники, телевізори, туалетний папір і т. д.), заборони та обмеження (на розмір садової ділянки і т. д.), постійне відставання в рівні життя від розвинених країн Заходу;
диспропорції екстенсивної економіки (характерні для всього часу існування СРСР), наслідком яких ставала постійна нестача товарів народного споживання, зростаюче технічне відставання у всіх сферах обробної промисловості (компенсувати яке в умовах екстенсивної економіки можна тільки високозатратними мобілізаційними заходами, комплекс таких заходів під загальною назвою "Прискорення "був прийнятий в 1987 році, але економічних можливостей виконати його вже не було);
криза довіри до економічної системи: в 1960-1970-і рр.. головним способом боротьби з неминучим при плановій економіці дефіцитом товарів народного споживання була обрана ставка на масовість, простоту і дешевизну матеріалів, більшість підприємств працювали в три зміни, виробляли подібну продукцію з матеріалів невисокої якості. Кількісний план був єдиним способом оцінки ефективності підприємств, контроль якості був мінімізований. Результатом цього стало падіння якості вироблених в України товарів народного споживання. Криза довіри до якості товарів ставав кризою довіри до всієї економічної системи в цілому;
ряд техногенних катастроф ( авіакатастрофи, чорнобильська аварія, крах "Адмірала Нахімова", вибухи газу тощо) і приховування інформації про них;
невдалі спроби реформування радянської системи, що призвели до стагнації, а потім розвалу економіки, що спричинило за собою розвал політичної системи ( економічна реформа 1965 року);
ініційоване американським урядом зниження світових цін на нафту, що похитнулося економіку СРСР.