ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 28.11.2019
Просмотров: 901
Скачиваний: 2
Тому об’єктом імітаційного моделювання є саме цей показник. Схема моделювання має такий вигляд:
1) визначення статистичних характеристик розподілу грошового потоку та витрат на інновації у кожний окремий рік;
2) генерація значної кількості (500–1000) ітерацій грошового потоку та витрат на інновації у кожний окремий рік;
3) обчислення чистої приведеної вартості для згенерованої сукупності грошового потоку та витрат;
4) оцінка ймовірності досягнення додатного, запланованого, бажаного рівнів чистої приведеної вартості. У ході експертного оцінювання мають бути визначені ймовірності досягнення вартістю грошових потоків та витратами певних значень (наприклад, тих, що заплановано у проекті). Процес експертного оцінювання варто поділити на такі етапи:
І етап: вказати максимально можливий та мінімально можливий рівні ціни послуги, обсягу наданих послуг, витрат на надану послугу;
ІІ етап: розбиття інтервалу від максимального ( max) до мінімального ( min)
значення показника на 3–5 підінтервалів. Для цього використовується традиційна методика побудови інтервального варіаційного ряду;
ІІІ етап: порівняння середніх підінтервалів шляхом оцінки ймовірності
попадання в один інтервал порівняно із попаданням в інший. Для цього експертам необхідно оцінити, наскільки ймовірність попадання показника у перший інтервал більша ймовірності попадання у другий.
ІV етап: обчислення усереднених значень коефіцієнта в межах кожного інтервалу. Визначення ймовірності досягнення середнього значення кожного інтервалу здійснюється шляхом обчислення відношення сумарної кількості балів за конкретним інтервалом до загальної суми балів по всій анкеті. В разі залучення кількох експертів, спочатку слід обчислити усереднену кількість балів, що відповідає кожному попарному порівнянню, а потім здійснювати розрахунки
за вищенаведеною схемою.
1.3.Вплив застосування інноваційної продукції на ефективність агропромислового виробництва
Широке застосування інновацій є одним з найбільш дієвих і ефективних засобів підвищення ефективності агропромислового виробництва та, відповідно, формування продовольчої безпеки. Інновації сприяють росту продуктивних сил, удосконаленню організаційно-економічного механізму в сільському господарстві та розвитку сільських територій. Інноваційний розвиток передбачає використання сучасних технологій агровиробництва, високоефективних сільськогосподарських культур, інформаційних та управлінських технологій. Необхідність активізації інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств обумовлена такими чинниками: - посилення ролі інтенсивних факторів розвитку аграрного виробництва; - необхідність зменшення витрат ресурсів на виробництво одиниці продукції; - фізичне та моральне старіння технологічних і технічних засобів виробництва, що обумовлює високу енергоємність виробництва одиниці продукції та її собівартість; - відсутність вигідної для товаровиробників кредитної політики, спрямованої на оновлення основних засобів виробництва; - недостатня ефективність фінансово-економічного механізму державної підтримки аграрного сектора; - підвищення рівня конкуренції у зв’язку з процесами інтеграції аграрного сектора України у світове господарство; - невідповідність системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для аграрного сектора потребам її інноваційного розвитку. Наведені чинники зумовлюють необхідність інноваційного розвитку агровиробництва. Стратегія інноваційного розвитку підприємств аграрного сектора полягає в тому, щоб через активацію інноваційної діяльності підвищити рівень економічної ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. На нашу думку, інновації в аграрній сфері – це запроваджені нововведення, що забезпечують якісне та кількісне зростання ефективності виробництва продукції і процесів, за рахунок впровадження нових сортів рослин, порід тварин та птиці, нових технологій в рослинництві, тваринництві, нових видів добрив і засобів захисту рослин, нових методів профілактики і лікування тварин й птиці, нових форм організації та управління сільськогосподарськими підприємствами з метою отримання більш економічного, соціального, екологічного ефекту. Перспективи розвитку аграрного сектора України нерозривно пов’язані з економічним ростом цього сектора, що значною мірою визначається інтенсивністю інноваційної діяльності та її результативністю. Аграрний сектор України потребує суттєвих інвестицій для забезпечення динамічного розвитку і виходу на передовий рівень технологій та якості продукції. У 2011 р. прямі іноземні інвестиції у сільське господарство України не надходили. При цьому, розмір прямих іноземних інвестицій безпосередньо характеризує стан інвестиційного клімату в секторах, куди вони спрямовуються, так як прямі іноземні інвестиції здійснюються незалежними іноземними юридичними і фізичними особами, що приймають рішення про інвестування, виходячи з незалежної оцінки стану законодавства, справедливості судової системи, сприятливістю бізнес-клімату, рівня корупції в країні [5]. Для порівняння, за даними Української аграрної конфедерації, прямі іноземні інвестиції у сільське господарство України в 2005 р. склали 86 млн дол. США, у 2006 р. – 95 млн дол. США, у 2007 р. – 153 млн дол. США, у 2008 р. – 246 млн дол. США, у 2009 р. – відтік інвестицій склав 10 млн дол. США, у 2010 р. – надійшло 46 млн дол. США інвестицій, а у 2011 р. – відтік склав 25 млн дол. США (рис. 1.2)
Рис. 1.2 Прямі іноземні інвестиції у сільське господарство України
Аналогічною є динаміка інвестицій в основні засоби в галузі, адже цей показник можна сприймати як оцінку зацікавленості внутрішніх інвесторів. Так, у 2004 р. об’єми інвестицій в основні засоби в аграрній галузі у 2004 р. склали лише 3,38 млрд грн, у 2010 р. даний показник становив 12,23 млрд грн. Починаючи ж з 2005 р. річні темпи приросту інвестицій в основні засоби у середньому були на рівні 30 %, а в окремі роки досягали 77 %. Всього за період 2005–2010 рр. було інвестовано в основні засоби 60,35 млрд грн. Фахівці аграрного сектора наголошують, що саме зростання обсягів інвестицій призводить до збільшення виробництва і експорту аграрної продукції. Якщо на початку 2000-х років Україна виробляла 25–30 млн т зерна та 5–6 млн т олійних, то вже через 10 років країна вийшла на виробництво зерна в обсязі понад 50 млн т, олійних – понад 12 млн т. Аналогічно збільшуються валютні надходження від експорту аграрної продукції. Зокрема, лише реалізація зерна врожаю 2011 р. на експорт в обсязі 23 млн т принесла Україні понад 5,5 млрд дол. США валютної виручки. Для забезпечення інноваційного розвитку аграрної сфери необхідна наявність двох складових – ресурсної та інституційної. Ресурсна складова включає фінансове, кадрове, матеріально-технічне та інформаційне забезпечення. До складу інституційної входить нормативно-правове, організаційно-економічне, інфраструктурне та наукове забезпечення (рис. 1.3).
Рис. 1.3 Складові інноваційного розвитку аграрного сектора
Зростаюче значення інноваційного розвитку потребує зміни інноваційної системи аграрного сектора, що в існуючому стані мало придатна для масового застосовування нововведень. Інноваційний розвиток аграрної сфери визначається двома основними складовими – це наукові дослідження та рівень впровадження їх у виробництво. Відповідно до цих складових необхідно і будувати інноваційну систему, що включатиме два основних напрями – розвиток наукових досліджень в агропромисловій сфері та ефективне використання їх результатів у виробництві. Розвиток наукових досліджень в агропромисловій сфері передбачає науково- технічні розробки як постійно поновлюване джерело зростаючих можливостей інноваційного оновлення аграрного сектора. Світовий досвід засвідчує, що уряди європейських країн акцентують увагу не на самому процесі інноваційної діяльності, а на кінцевому продукті, якого потребує агропромисловий сектор. Відірваність інноваційного процесу від безпосередніх потреб виробників призводить до зменшення кількості впроваджених інновацій і, як наслідок, до спаду обсягу виконаних науково-технічних робіт (рис. 1.4).
Рис. 1.4 Кількість виконаних наукових та науково-технічних робіт, тис од.
Кількість робіт, що виконувалися науковими організаціями України протягом 2008–2010 рр. зменшилася майже на 10 тис. од. [10]. На нашу думку, саме затребуваність інноваційного продукту сприятиме його подальшому виробничому використанню та, відповідно, розвитку всього інноваційного процесу. Затребуваність інновацій виявляється через попит на них. Саме тому, акцентуація на інноваційному процесі, а не на кінцевому продукті призводить до відсутності або недостатності попиту на інноваційний продукт. Наслідками цього стає спад агропромислового виробництва, зниження інтересу до інноваційної діяльності та спад інвестиційної активності у цій сфері.
Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності інноваційної діяльності
3.1. Світовий досвід забезпечення інноваційної діяльності
На сьогодні у світі в рамках трьох основних моделей інноваційного розвитку: американської, європейської та японської сформувались доволі повні та комплексні системи стимулювання різних етапів інноваційного процесу, які оперують багатьма прямими та непрямими інструментами стимулювання: починаючи від етапу досліджень і закінчуючи етапом просування нових технологій, товарів та послуг на ринок. Досвід Європейського співтовариства з питання координації інноваційних політик окремих країн-членів щодо утворення єдиного наукового та інноваційного загальноєвропейського простору вбачається найбільш цікавим та повчальним для України. Основні форми підтримки та стимулювання інноваційної діяльності, що використовуються в розвинених країнах такі :
по-перше це пряме фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт щодо створення та використання інновацій у формі субсидій на розробку та просування нових технологій, товарів та послуг, яке за обсягом складає до 50% сукупних витрат підприємств на такі цілі (характерно для США, Франції). Найбільш поширеною формою субсидій в останні роки стали гранти, які на конкурсних засадах надаються державою, різними міжнародними та громадськими організаціями та іншими спеціальними фондами шляхом фінансування проектів;
по-друге це пільгове кредитування інноваційної діяльності, яке передбачає повну або часткову компенсацію відсотків сплачених за банківськими кредитами за рахунок коштів спеціальних фондів або державного бюджету. Наприклад, у Німеччині для підприємств, які інвестують у модернізацію виробництва, освоєння випуску нових видів продукції або енергозбереження, надаються пільгові кредити у обсязі до 50% від коштів, що витрачає з цією метою підприємство як таке. Крім цього, банківські кредити на закупівлю нового обладнання мають бути застраховані за рахунок державного бюджету. В Італії пільгові кредити на технологічні нововведення надаються у сумі до 80% вартості інноваційного проекту на строк до 15 років;
по-третє це надання податкових пільг та канікул як засіб непрямого стимулювання та мотивування до інноваційної діяльності, оскільки прибуток підприємства є основою фінансування інноваційної діяльності, і його збільшення призводить до зростання інноваційних можливостей компаній;
по-четверте це митні пільги або повне звільнення від сплати митних податків при імпорті наукового або високотехнологічного обладнання.
Лідером світової конкурентоспроможності за багатьма рейтинговими системами є Сполучені Штати Америки. Розглянемо досвід цієї країни в управлінні інноваційними процесами. Інноваційна діяльність у США здійснюється за допомогою державного регулювання інноваційних процесів. Держава підтримує підприємства, які ініціюють та здійснюють інноваційні зміни, через:
- пільгове оподаткування фірм, що здійснюють НДДКР, у розмірі до 20 % приросту витрат на НДДКР порівняно з середньорічним рівнем цих витрат за попередні роки;
- пільгове оподаткування до 20 % витрат компаній на програми фундаментальних наукових досліджень, виконуваних університетами за контрактами з ними;
- вирахування з доходу, що оподатковується, вартості наукової апаратури та обладнання, яке безкоштовно передається компаніями університетам та науково-дослідним організаціям;
- установлення пільгового режиму амортизаційних відрахувань;
- надання інвестиційного податкового кредиту, а саме: зменшення податку на прибуток у розмірі від 6 % до 10 % загальної вартості інвестицій в устаткування.
Інноваційній діяльності у США характерна підтримка розвитку ризикованих проектів за допомогою стимулювання створення венчурних фірм і дослідних центрів дрібних і середніх інноваційних підприємств, державних дослідницьких центрів і спеціальних лабораторій великих промислових корпорацій, а також пільгового безкоштовного субсидування цих суб'єктів інноваційної діяльності Національним науковим фондом США, що дає змогу розвиватися венчурному бізнесу.
Еталоном фонду, що здійснює фінансування фундаментальної науки й інноваційної діяльності, є Національний науковий фонд США - NSF. На сьогодні NSFреалізує такі програми [1, с. 185]:
- програма інноваційних досліджень малого бізнесу (Small Business Innovation Research, SBIR), яка допомагає малому високотехнологічному бізнесу знаходити замовлення федеральних агентств, а також надає підтримку у формуванні початкового капіталу. У даній програмі держава вкладає через свої федеральні агентства кошти в початкову стадію високоризикових проектів;
- гранти на підтримку зв'язків науки з промисловістю (Grant Opportunities for Academic Liaison with Industry, GOALI);
- інновації й організаційні зміни (Innovation and Organizational Change, IOC).
В Європі одним з лідерів у науковому та інноваційному розвитку є Великобританія, уряд якої вважає сприяння розвитку науки й інновацій своєю стратегічною метою. Економічна політика Великобританії щодо активізації інноваційної діяльності в країні здійснюється через різноманітні національні й регіональні програми підтримки інноваційної активності, такі як Mercia, Connect, Enterprise Fellowship Scheme, Medici. У країні збільшується кількість щороку реєстрованих нових патентів і активно створюються венчурні компанії, яким надаються значні пільги щодо:
- зменшення податку на прибуток;
- страхування коштів, які надаються венчурним фірмам з боку держави;
- відшкодування витрат на нововведення згідно з державними програмами щодо субсидування малих інноваційних фірм;
- у будь-якій сумі списання на собівартість продукції (послуг) витрат на НДДКР.
Інноваційна діяльність розглядається як основний механізм підвищення конкурентоспроможності бізнесу в регіонах країн. Для цього створений Регіональний інноваційний фонд, здійснює підтримку інноваційної діяльності з урахуванням потреб регіонів Великобританії. Частина програм має на меті залучення малих і середніх підприємств у інноваційну діяльність.