Файл: вопросы № 13-15.doc

№13) Льві́вська націона́льна музи́чна акаде́мія і́мені Мико́ли Ли́сенка — вищий навчальний заклад у Львові, утворений 1939 р. на базі ряду музичних навчальних закладів, що існували раніше: Консерваторії Польського (раніше — Галицького) музичного товариства, Консерваторії ім. К. Шимановського, Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка, та, частково, кафедри музикології Університету.

Разом із тим, датою заснування Львівської національної музичної академії прийнято вважати 1853 р., коли була утворена Консерваторія Галицького музичного товариства.

Перед утворенням консерваторії

Зародження Львівської консерваторії пов'язують із діяльністю багатьох видатних музикантів, які проживали в той чи інший період свого життя у Львові. Так, ще у 1796 р. польський композитор і диригент німецького походження, в майбутньому вчитель Фредерика Шопена-- Юзеф Ельснер заснував у Львові т. зв. «Музичну академію», яка була музично-філармонічним товариством, і зосереджувалась на музично-виконавській діяльності. Це товариство проіснувало лише рік, до 1797.

Згодом, у 1826 р. Франц Ксавер Моцарт, син Вольфганга Амадея Моцарта, заснував у Львові Товариство святої Цецилії (Cӓcilienverein), яке поєднувало в собі церковний хор та Інститут співу. Грандіозною подією було для товариства виконання Реквієму Вольфганга Амадея Моцарта 5 грудня 1826 р. в Соборі святого Юра (диригував тоді Кароль Ліпінський). Товариство святої Цецилії, щоправда, проіснувало тільки три роки: до 1829 р.

В 1820-х та 1830-х роках були спроби створити музичне товариство. Із 30-х років неофіційно існувало «Товариство друзів музики» («Verein der Musikfreunden»), яке в 1836 р. налічувало понад 100 аматорів, а керівником на той час був Йоган Рукґабер.

14 серпня 1838 р. це товариство отримало офіційний статус, і згодом отримало назву Галицького музичного товариства. Ціллю товариства був розвиток музичного життя в Галичині: товариство вело концертну діяльність, а також навчально-просвітницьку. В 1839 р. Товариство заснувало музичну школу, а в 1853 р. — консерваторію.

Консерваторія Галицького музичного товариства

На жаль, в 1948 р. під час артилерійського обстрілу будівля, де перебувало музичне товариство, повністю згоріла, а з нею і бібліотека, музичні інструменти, архів товариства. Робота ГМТ почала поступово відновлюватись лише з 1851 р., коли цісар Франц Йосиф І відвідав Львів та надав 2000 золотих ринських фінансової допомоги на віднову діяльності ГМТ.

---

3 грудня 1852 р. за наказом Галицького намісника Вацлава Залєського було узаконено утворення музичної консерваторії. 4 грудня 1853 р. відбулись загальні збори товариства, де обрали основних його членів, зокрема директором консерваторії та першим диригентом концертів ГМТ обрали Йоганна Рукґабера. 1 травня 1854 р. відкрились т.зв. «школи» — класи співу, скрипки та віолончелі.

Протягом 1858–1887 рр. керівником Галицького музичного товариства був піаніст і композитор вірменського походження, учень Фредерика Шопена --Кароль Мікулі; окрім керівничої посади Мікулі був також керівником хору й оркестру, викладав гармонію, композицію та (з 1859 р.) гру на фортепіано, вів репетиції та виконував багато організаційної роботи в товаристві.

Кількість учнів Консерваторії ГМТ зростала,навчальні дисципліни поступово стали охоплювати класи фортепіано, органа, скрипки, альта, віолончелі, контрабаса, флейти, кларнета, валторни, сольного й хорового співу, контрапункту, музичної форми, теорії музики, гармонії. В Консерваторії був і власний оркестр, який виконував симфонії К. В. Глюка, В. А. Моцарта та інших композиторів, також регулярно проводились концерти камерної музики, в яких виступали викладачі консерваторії, зокрема й сам Мікулі. Серед учнів Мікулі були Денис Січинський, Мечислав Солтис, Станіслав Невядомський.

Із 1887 року у зв'язку з погіршенням здоров'я Мікулі полишає посаду директора консерваторії, і його наступником стає Рудольф Шварц, органіст, композитор, дириґент, педагог, теоретик музики. Шварц був директором ГМТ до 1899 р. В 1899 р. Шварц помер, і було оголошено конкурс на посаду директора консерваторії. На посаду обрали Мечислава Солтиса, який залишився незмінним керівником консерваторії аж до 1929 р.

У 1906 р. Товариство побудувало власне приміщення, яке нині є приміщенням Філармонії, а в 1910 освятили Концертний зал. Цікавим фактом є те, що в 1911 р. в Консерваторії ввели клас ритмової гімнастики за методом Еміля Жака-Далькроза.

Якщо до Першої світової війни взаємини між польською та українською частинами музикантів Львова були відносно теплими, то після війни вони дещо загострились і контакти охолонули. Починаючи з 1919 р., після закінчення українсько-польської війни Галицьке музичне товариство все частіше почали називати Польським музичним товариством, хоча офіційно нова назва була затверджена тільки в 14 квітня 1939 р., тобто аж через 20 років. На той час Консерваторія стала основним полем діяльності Музичного товариства, яке стало фактично синонімом Консерваторії.

---

Останнім керівником ГМТ/ПМТ став Адам Солтис, композитор, громадський діяч, педагог. Він був керівником ПМТ із 1930 до 1939 р. В час його керівництва Товариство виконувало музику Йоганна Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена, Георга Фрідріха Генделя, Роберта Шумана, Ріхарда Вагнера, Артюра Онеггера, Золтана Кодаї, Мечислава Солтиса та ін. Окрім ПМТ, Адам Солтис був головою Польської музично-педагогічної спілки (утвореної 1919 р.) та президентом львівського відділу Польського товариства сучасної музики. Він спричинився до перших виконань у Львові музики Кароля Шимановського, Ігора Стравінського, Сергія Прокоф'єва та ін.

В 1939 р. Консерваторія ПМТ припинила своє існування у зв'язку із реорганізацією музичних закладів Львова, здійсненою Радянською владою. В консерваторії ГМТ/ПМТ навчалось багато видатних діячів польської й української музичної культури, зокрема Соломія Крушельницька, Модест Менцинський, Олександр Мишуга, Зофія Лісса, Станіслав Невядомський, Денис Січинський, Юзеф Кофлер та інші.

---

Вищий музичний інститут ім. Миколи Лисенка

Ще з 1891 р. у Львові діяло хорове товариство Боян, яке заснували за ініціативою Анатоля Вахнянина. Ціллю цього хорового товариства було «плекання головно руського національного співу, так хорального, як і сольового, а також інструментальної музики». Згодом «Бояни» утворились і в інших містах Східної Галичини, зокрема у Перемишлі (1891), Бережанах (1892), Стрию (1894), Коломиї (1895), Станіславові (1895, теперішня назва міста — Івано-Франківськ), Чорткові (1898), Чернівцях (1899). Щоби об'єднати ці товариства в єдину структуру та утворити школу музики з українською мовою викладання в 1903 р. утворили «Союз співацьких і музичних товариств», статут якого затвердили 1 лютого 1903^].

Роботу музичний навчальний заклад «Союзу співацьких і музичних товариств» розпочав того ж таки 1903 року, 10 жовтня, і мав назву Вищого музичного інституту. 21 квітня 1907 р. «Союз…» перейменували на «Музичне товариство ім. Миколи Лисенка». Натомість документа, який би засвідчував присвоєння Інститутові імені корифея української музики поки не вдалось знайти, проте перша згадка в пресі такої назви закладу датована вже 5 грудня 1912 р. (в газеті «Діло»). Керівником ВМІ до 1908 р. був Анатоль Вахнянин. Після його смерті керівні обов'язки виконували Олена Ясеницька-Волошин i Володимир Шухевич, доки керівником у 1910 р. не став Станіслав Людкевич (який разом із Вахнянином був одним із ініціаторів створення Інституту). Людкевич, окрім того, викладав тут теорію, гармонію та історію музики. Із 1915 р. керівником Вищого музичного інституту ім. Миколи Лисенка був Василь Барвінський, який також викладав в Інституті теоретичні предмети, зокрема гармонію, а також гру на фортепіано.

У 1909 р. в Інституті організували перший «салоновий» оркестр під керівництвом о. Івана Туркевича. В 1910—11 рр. також реформували навчання в Інституті, згідно з яким було три курси по три роки навчання (раніше тривалість навчання складала 8 років).

Із 1911 р. відкрили класи гри на альті, фортепіанного ансамблю, ансамблевої гри («вправи в збірній музиці для всіх учеників»); із 1913 ввели класи хорового співу й ритмової гімнастики, гри на духових інструментах (кларнет, флейта). У грудні 1913 вирішили сформувати симфонічний оркестр. Із 1913 року велась робота з відкриття філій Вищого музичного інституту в різних містах Східної Галичини (першою стала філія в Стрию в 1913 р.), хоча війна відсунула реалізацію цих планів аж до 1920-х рр.

---

В 1920-х і 1930-х рр. Вищий музичний інститут ім. Миколи Лисенка мав уже сформовану структуру й запозичував її модель у західних консерваторій. Навчання ділилось на три рівні, по 4, 4 та 2 класи відповідно, та передбачало науку дітей від 10 років (з певними попередніми музичними знаннями) та дорослих. Дисципліни, які викладались, включали класи фортепіано, сольного співу, скрипки (ці три класи були з самого початку), альта, віолончелі, контрабаса, флейти, кларнета, фагота; викладались також теоретичні дисципліни: сольфеджіо, теорія музики, гармонія, контрапункт та ін. Окрім того були оркестрові та хорові класи, клас диригування та клас музичної ритміки за системою Еміля Жака-Далькроза.

• Серед найвідоміших викладачів Інституту, окрім Вахнянина, Людкевича й Барвінського були також Микола Колесса, Філарет Колесса, Нестор Нижанківський, Борис Кудрик, Роман Савицький, Стефанія Туркевич-Лукіянович, Одарка Бандрівська, Зиновій Лисько

Назви

• 1854 — консерваторія

• 1880 — консерваторія Галицького музичного товариства у Львові

• 1903 — Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка

• 1939 — Львівська державна консерваторія ім. М. В. Лисенка

• 1992 — Вищий державний музичний інститут ім. М. В. Лисенка

• 2000 — Львівська державна музична академія ім. М. В. Лисенка

• 2007 — Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка

Академія має такі факультети:

• фортепіанний;

• оркестровий — з відділеннями скрипки, струнних (альт, віолончель, контрабас, арфа), духових (дерев'яні, мідні) і ударних інструментів симфонічного оркестру; а також народних інструментів;

• диригентський — з відділеннями хорового й оперно-симфонічного диригування;

• вокальний;

• теоретико-композиторський з відділеннями музикознавства й композиції.

---