Файл: ohorona_prac_nepown.doc

На державну службу покладена велика відповідальність за збереження стабільності держави, забезпечення прав і свобод громадян. В Україні організовані підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців.

Перші кроки реформування державної системи, зрозуміло, не внесли кардинальних змін у життя суспільства.

Державний лад України поєднував елементи парламентської республіки, президентського правління та радянської влади. Незважаючи на великий обсяг повноважень, Президент був позбавлений права самостійно формувати уряд, оскільки рішення щодо призначен­ня та звільнення Прем'єр-міністра мали дістати схвалення більшості парламенту. За згодою парламентаріїв Президент також призначав провідних міністрів.

Особливо слабкою і неефективною виявилася вертикаль виконавчої гілки влади. Уряд практичновтратив контроль за регіонами, В цих умовах державний апарат працював з перебоями, влада на місцях виявилася недієздатною. Тому було здійснено реформування діяльності місцевих Рад, обмеживши їх обов'язками місцевого та регіонального самоврядування.

Натомість у березні 1992 р. було утворено інститут представників Президента – голів місцевої державної адміністрації, сформованої на базі колишніх виконкомів місцевих Рад. Представникам Президента надавались досить широкі повноваження, вони були покликані здійснювати виконавчу владу в областях і районах, контролювати органи місцевого самоврядування в плані виконання наданих їм державницьких функцій. Запровадження інституту представників Президента сприяло зміцненню вертикалі виконавчої влади.

Проте ці реорганізації торкнулися більше форми, залишався незмінним зміст: зберігалась тенденція, за якої законодавча влада підміняла виконавчу.

До того ж при владі залишалася колишня партійно-радянська номенклатура. Вихідці із демократичного табору складали незначну частину управлінського апарату, не мали практичного досвіду, були не в змозі радикально змінити ситуацію на краще.

 

---

2. Перегрупування партійно-політичних сил в умовах незалежної держави

На час проголошення незалежності України існувало понад 20 політичних партій. Жодна з них, виступаючи за самостійний розви­ток України, не змогла скористатися сприятливим моментом, щоб взя­ти на себе відповідальність за долю нової держави. Одна з причин цього крилася в суперечливості проголошених партіями гасел, які час­то не відповідали реальній ситуації; мали місце непослідовність дій та організаційнанесформованість нових партій.

Після серпневих подій 1991 р. та заборони Компартії в політичному житті України стали переважати партії та рухи національно-демократичного спрямування.

На численних зборах вони продовжували засуджувати імперський тоталітаризм і виступали за розбудову національної держави, їх заяви відзначалися певною ейфорією щодо швидкого оновлення всіх сфер життя.

Національно-демократичні сили володіли на той час політичною ініціативою, однак не спромоглися вплинути на проведення докорінних реформ, особливо економічних.

Формування партій лівого політичного спрямування. Восени 1991 р. заявив про себе лівий політичний рух.

Активізація його пов'язана зі створенням Соціалістичної партії України (СПУ) на чолі з О.Морозам.До партії вступила більшість членів КПУ, яка в цей час була заборонена.

Ще через півроку проголосила про своє існування Селянська партія України (СелПУ). Вона виступила за відродження селянства як основи зміцнення нової держави.

У жовтні 1993 р. після тривалих дебатів у парламенті і на шпальтах газет відродилася Комуністична партія України (КПУ).

У березні 1995 р. делегати другого з'їзду проголосили КПУ правонаступницею партії, що існувала в складі КПРС і була заборонена в серпні 1991 р.

До лівих відноситься і Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), зареєстрована у квітні 1996 р. Партія виникла в результаті суперечностей у керівництві Соціалістичної партії. Група соціалістів на чолі зН.Вітренко вийшла з цієї партії і проголосила про створення нової.

Виявилося, що лівий рух не втратив ще свого політичного впливу.На виборах до Верховної Ради України 1994 р. партії лівого спрямування здобули 123 мандати (з 397 обраних депутатів).

---

Програмні положення і вимоги лівих партій були близькими або дуже схожими. Вони сповідують пріоритет державних форм господарювання, обережно ставляться до приватної власності, засуджують соціальне розшарування суспільства, виступають за ліквідацію безробіття, за розвиток системи Рад і надання їм виконавчих функцій влади.

У зовнішньополітичних справах виступають за зміцнення зв'язків з країнами СНД і в першу чергу – зРосією.

Ліві сили заявили, що вони мають намір мирним шляхом прийти до влади.

Праве крило політичних сил представляли партії національного і націоналістичного напрямів.

До партій цього спрямування належали Народний Рух (НРУ), Демократична партія України (ДПУ), Українська Республіканська партія (УРП), Конгрес Українських Націоналістів (КУН), Християнсько-демократична партія України (ХДПУ), Українська національна асамблея (УНА).

Проголошення незалежності дало можливість перенести в Україну діяльність Організації українських націоналістів (ОУН), яка раніше функціонувала за кордоном.

У 1995 р. загальна кількість членів партій правої орієнтації становила близько 150 тис. осіб. На виборах до Верховної Ради 1994 р. представники правих партій завоювали 47 депутатських мандатів.

Найвпливовішим серед партій правої орієнтації був Народний Рух України. НРУ пройшов шлях від громадського об'єднання до політичної партії, яка сформувалася у 1992 р. Рух оголосив себе опозицією (але у конституційній, парламентській формі) президентській владі.

Впродовж 1991-1993 рр. майже 28 політичних партій заявили про свою центристську позицію.Представники центристських партій більше ніж інші були пов'язані з президентськими владними структурами, з урядом України. Партії центристського спрямування у 1992 р. заснували громадсько-політичне об'єднання«Нова Україна».

Партії, що проголосили себе центристськими, на тому етапі виявилися малочисельними і мали незначний вплив у суспільстві.

В 1994 р. тільки 6 партій центристською спрямування провели своїх представників до Верховної Ради.

Серед політичних сил центристського напряму лідерство належало Ліберальній партії України (ЛПУ), створеній у вересні 1991 р. До її складу входили переважно представники східних регіонів країни. Ліберальна фракція «Соціально-ринковий вибір» у Верховній Раді у 1994 р. налічувала 27 народних депутатів.

---

Помітну роль у центристському русі відігравала Партія праці України (НПУ). Деякі політологи вважали ППУ представницею директорату потужних промислових об'єднань країни.

До центристського напрямку прилягало соціал-демократичне крило, представлене Соціал-демократичною партією України (СДПУ) і Соціал-демократичною партією України (об'єднаною).

В програмних документах політичних партій, які вважали себе центристськими, суттєвих розбіжностей не існувало. Ці партії зосередили свою увагу на проблемах свободи, справедливості, солідарності, розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки, використанні досягнень науки і техніки, залученні України до процесів європейської інтеграції.

Партійно-політичні сили па етапі проголошення незалежності України виступили за розбудову незалежної держави, однак розходилися в пріоритетах своєї політики.

Президентський курс підтримували партії центристського спрямування. Ліві і праві сили, по суті, були в опозиції до президентської влади.

 

Найбільші політичні партії України на початку 1990-х років

Назва	Голова	Політичне спрямування
Комуністична партія України	Симоненко Петро Миколайович	Ліва
Соціал-демократична партія України (об'єднана)	Медведчук Віктор Володимирович	Центристська
Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»	Драченко Віктор Олександрович	Центристська
Народно-демократична партія	Пустовойтенко Валерій Павлович	Центристська
Трудова партія України	Сирота Михайло Дмитрович	Центристська
Український Народний Рух	Костенко Юрій Іванович	Права
Соціалістична партія України	Мороз Олександр Олександрович	Ліва
Партія зелених України	Кононов Віталій Михайлович	Центристська
Народний Рух України	Удовенко Геннадій Йосипович	Права
Реформи і порядок	Пинзеник Віктор Михайлович	Центристська
Конгрес українських націоналістів	Стецько Ярослава Йосипівна	Права
Селянська партія України	Довгань Сергій Васильович	Ліва
Прогресивна соціалістична партія України	Вітренко Наталія Михайлівна	Ліва

---

 

---