Файл: ohorona_prac_nepown.doc

Надії робітників на поліпшення свого життя вичерпувалися, і вони вдалися до протесту. В лютому –березні 1992 р. відбувся страйк гірників Криворізького басейну. Страйк підтримали шахтарі Донбасу. На початку вересня того ж року водночас застрайкували гірники Донбасу, Кривбасу та Львівсько-Волинського басейну,авіадиспетчери і машиністи поїздів.

Влада поставилася до страйку вкрай негативно, засудили його і організації національно-демократичного спрямування, звинувативши страйкарів у тому, що вони дозволили собі стати знаряддям як внутрішніх, так і зовнішніх антидержавницьких сил.

Вересневі події показали, що єдиний фронт національно-демократичних сил і робітничого руху, що почав формуватися в боротьбі за незалежність України, виявився розколотим.

Набагато потужніший страйк сколихнув Україну в червні-липні 1993 р.

Він розпочався зупинкою кількох шахт у Донбасі, а незабаром до нього приєдналися робітники інших виробництв регіону та за його межами. Організаторами страйку виступили не тільки страйкові та робітничі комітети, але й директори заводів, обласні, районні та міські Ради.

Під впливом лівих партій – СПУ та КПУ – страйкарі висунули політичні вимоги: проведення референдуму про недовіру Верховній Раді і Президентові, місцевим Радам, вступ до економічного союзу СНД.

Одночасно почали страйк залізничники Кременчука, Миколаєва та Полтави. 9 вересня 1993 р. на підприємствах Львівщини пройшов одноденний страйк протесту.

Невдовзі на майдані перед Верховною Радою кільканадцять тисяч пікетників вимагали відставки уряду і дострокових виборів парламенту. На шахтах Донбасу була оголошена передстрайкова готовність.

Щоб якось змінити ситуацію на краще, після бурхливих дебатів приймається рішення про дострокові випори Верховної Ради та Президента України. Тим самим депутати отримали моральне право знову змагатися за депутатські мандати, а Президент – на більш рішучі дії.

В умовах урядової кризи Президент Л.Кравчук узяв на себебезпосереднє керівництво Кабінетам Міністрів. Саме в цей час уряду вдалося стримати поглиблення кризових явищ в економіці.

7. Деякі підсумки державного будівництва в перші роки незалежності.

Впродовж 1990-1993 рр. в Україні було закладено лише основу для формування й діяльності державно-правових інститутів, реалізації прав і свобод громадян, забезпечення оборони і безпеки держави, існування окремих інститутів громадянського суспільства.

Водночас Верховна Рала виявилася неспроможною завершити процес прийняття нової КонституціїУкраїни, що не давало можливості провести комплексну реформу державної влади. Створені та реформованіструктури не встигали вирішувати назрілі проблеми, відставали від життєвих потреб суспільства.

Ситуація ускладнювалася тим, що па цьому етапі державного будівництва давалася взнакивідсутність науково-обгрунтованої програми державотворення, реформування економіки, переведення її па ринкові відносини.

Об'єктивні та суб'єктивні причини зумовили різке зниження виробництва, падіння життєвого рівня народу, викликали соціальний протест. Наростало невдоволення народу рівнем життя.

Вихід шукався, в основному, в оновленні вищих органів державної влади, але це, звісно, не спрацьовувало, і тому державотворчий процес у перші роки незалежної України не давав бажаного результату.

Однак незаперечним є те. що він поступово все ж таки набирав демократичних рис, створював підґрунтя для майбутніх реформ.