ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 02.07.2024
Просмотров: 36
Скачиваний: 0
Ладотональний план та гармонія.
Мелодія пісні виростає із витриманого альтами звука мі, що справляє враження безмежного степового простору, у партії сопран тихо лунає мелодія пісні. Як далека луна вступають альти, повторюючи квінтою нижче мотив з останнього такиу мелодії. Мелодика дуже прозора, наспівна, в основному використовуються ходи на невеликі інтервали.
Композитор використовує тональність е–moll. Тональний план твору дуже розвинений - це є яскравою ознакою внутрішнього драматичного розвитку: контрасна середина побудована на секвенційному ланцюжку відхилень: d-moll/ B-dur/ d-moll/ G-dur/ c-moll/ As-dur/ c-moll/ F-dur. Мінор використано в мелодичному виді: підвищений VI і VII ступені у висхідному русі. Поява висхідного мелодичного тетрахорду (т. 35) привносить деяке заспокоєння і просвітлення перед репризою; натомість третя частина (з т. 41) зберігає е-moll , чим створюється тональна реприза і логічне закінчення твору в цілому.
Для гармонічної мови твору велике значення має витриманий органний пункт, на якому побудовані крайні частини твору:
Метро-ритмічні особливості
Розмір – перемінно-змінний (3/4, 4/4, 5/4, 6/4). Вибраний вид тактового розміру тісно пов’язаний з особливостями мелодики і віршування, а також сприяє метро-ритмічній організації народної теми, яка в оригіналі взагалі не ділиться на такти. За виключенням декількох синкоп, ритм хорових партій в цілому рівний. При цьому існує закономірність – на початку і в кінці фраз лежать, як правило, короткі тривалості (вісімки), а в середині – більш довгі (чвертки й половинні).
Значення темпу надзвичайно велике, тому що характеру кожного музичного образу відповідає більш або менш визначена швидкість руху. Для народної пісні не природне чітке метричне визначення темпу, тому цілком зрозуміло словесне темпове позначення на початку твору – «повільно».
В партитурі велике значення для виразного виконання мають ritenuto, які також є типовими для закінчень куплетів наспівних народних пісень.
Динаміка і кульмінаційний розвиток.
Динамічна шкала твору достатньо різноманітна і дуже розвинена. Градації – від pp на початку фраз до ff на кульмінації і в кінці твору динаміка спадає до pp. Це crescendo при підході до кульмінації (30 такт). На коротких відрізках музики, окремих фразах або тактах застосовуються графічні позначення посилення і скорочення звучності – так звані «вилочки», які розширюються і звужуються. Яскраві динамічні відтінки є невід`ємною ознакою хорової мініатюри, і вони детально вказані автором. В динаміці pp є небезпека співати розслаблено, на пасивному диханні і з не чіткою вимовою слів. Проте тихий спів вимагає більш активного дихання і чіткої вимови.
Головна кульмінація твору (31-35 такти) – утворює центр, після якого спостерігається поступовий спад. Це момент найвищого напруження. Кульмінація зумовлена наявністю найвищої теситури усіх хорових партій, що є яскравим висновком загального драматичного розвитку твору:
Тип і вид хору.
Хорова партитура «Ой у полі, полі» написана для мішаного хору, який складається з 4-х основних партій – S, A, T, B.
Вид хору – мішаний 4-голосний хор a capella.
Діапазон хорових партій та хору в цілому. Теситурні умови.
Діапазони взагалі зручні для кожної партії, тому що в цілому теситура голосів трохи більше октави, що є дуже сприятливим виконавським фактором.
Сопрано: e I октави – fis II октави;
Альти: a малої – h I октави;
Тенори: f малої – f I октави;
Баси: F великої – des малої октави.
Загальний діапазон: F великої – f II октави.
Значна частина хорової партитури знаходиться у найбільш сприятливій для співу теситурі - середній.
Партії сопрано треба звернути особливу увагу на інтонацію низхідного фригійського ступеня, на якому фактично побудована тема народної пісні. Також 34 і 35 такти - в партії сопрано повинні чисто інтонувати в.2 вниз – не підвищуючи її. В 37 такті збільшена секунда при русі вниз обов’язково має виконуватися з відчуттям ладу. В даному випадку вона має інтонуватись в сторону до розширення Інтонаційні труднощі партії тенорів перш за все пов’язані з інтонуванням в.2 та м.2 вгору і вниз. Слід звернути увагу тенорів на проведення теми в їх партії в тактах 17-18.
Хоровий ансамбль.
Партитура потребує обов’язкового дотримання усіх видів ансамблю, одночасне відчуття вертикалі і горизонталі, точно вивірений мелодичний стрій. У гармонічному строї надзвичайно важливими є розуміння всіма хористами того, який виконується акорд або співзвуччя, і яке місце тої чи іншої партії в ньому. Не слід забувати також і про інтонування великої терції у мажорних тризвуках.
У вокально-хоровому аналізі вирізняються 2 види ансамблю: природний і штучний ансамбль. Нерідко у хоровому творі зустрічається таке розташування акорду, при якому теситурні умови в різних партіях неоднакові, і тому досягти рівноваги звучання між голосами буває досить складно. Теситурні умови кожного голосу зручні, коли низька теситура відповідає нюансу piano, середня – mezzo-forte, і висока відповідно – forte. Штучний ансамбль потребує додаткової уваги хормейстера щодо динамічного вирівнювання акорду. 38-39 такти - даний акорд приклад штучного ансамблю, так як теситурні умови окремих партій різні. Сопрано звучать у високій теситурі, а всі інші партії – у середній та низькій.
У даному творі дуже важливий унісонний ансамбль (ансамбль окремої партії), особливо в тому випадку, коли хорова партія проводить тематичний матеріал на фоні органного пункту в інших партіях: уже перший унісон у партії альтів при виконанні на склад «Ой» вимагає синхронної атаки, точного інтонування.
З 37 такту відбувається ускладнення фактури поліфонічними елементами, тому тут важливо дотримуватися гармонічного ансамблю: партії, що вступили, повинні «показати» свою мелодію і «відійти», тим самим поступитися місцем іншим голосам, які теж мають провести свою тематичну лінію.
Метро-ритмічний ансамбль має бути добре відпрацьований, крім змінного розміру широко представлені різноманітні ритмічні формули: синкопи, рух рівними вісімками тощо.
Ритмічний ансамбль пов’язаний воєдино і з інтонаційними елементами музики. Плавному руху мелодії, як правило, відповідає більш рівний ритм однаковими тривалостями, а мелодичне наростання, навпаки дуже часто пов’язане з ритмічним пожвавленням. Даний вид ансамблю особливо важливий в епізодах з гармонічною фактурою, так як кожний акорд хорового tutti має виконуватись точно вирахувано у часі.
Штриховий ансамбль. Композитором практично не виставлені штрихові позначення в партитурі. Основний прийом звуковедення – legato, при якому усі склади мають бути щільно поєднані між собою. На кульмінації застосований також штрих legato, який за звуковидобуванням наближається до marcato. Голосні звуки при виконанні у крайніх частинах потребують м`якої атаки, а на кульмінації – твердої.
Дикційно-артикуляційний ансамбль. У даному творі потрібно правильно формувати голосні звуки у вокалі: усі голосні співаються прикрито, близько, в одній позиції. При співі необхідно приголосні приєднувати до наступного складу: «сві-тли-ці», «чо-рним шо-вком», «зі-лляч-ко» тощо.
Види хорового дихання.
У випадку, коли тривалість звучання перевищує фізичні можливості виконавців, застосовується так зване ланцюгове дихання. Особливо це стосується партії баритонів і басів, які тримають педаль на 2 і більше тактів.
Проте в одному моменті необхідно зробити загальнохорове дихання: в першу чергу це дихання перед кульмінаційним tutti ( 32такт). Даний вид хорового дихання необхідний для того, щоб почати новий епізод з гарною атакою звука і насиченою динамікою.
Особливості диригентського жесту.
Загалом диригентський жест має втілювати насамперед лірично-кантиленну образну сферу. Для передачі більш насичених епізодів (32-34 такти) потрібні вагоміші жести, тому необхідно підключити передпліччя. Всі ауфтакти мають бути спокійними і наповненими.
Цей хоровий твір є одним із кращих на оволодіння змінним розміром.
Підсумок
Пісня-балада «Ой у полі, полі» являє собою своєрідний зразок концентрації провідних рис хорового письма Козицького. Тут з усією повнотою відбилась його здатність створити звукову насичену палітру.
Даний твір написаний для професійного колективу, який зможе донести всі найтонші деталі партитури до слухачів. Він потребує багато музичних якостей і від хористів, і від диригента: тонке відчуття динаміки, фрази, фактури тощо.
Список використаної літератури:
1. Андрос Н., Дженков В., Семененко Н., Тимошенко О. Українська хорова література. – К.: Музична Україна, 1986.
2. Анисимов А. Дирижёр – хормейстер. - Л., 1976.
3. Бенч-Шокало О. Український хоровий спів. – К., 2002.
4. Виноградов К. Работа над дикцией в хоре. - М., 1967.
5. Гордійчук М. П. О. Козицький. – К., 1959.
7. Живов В. Хоровое исполнительство. Теория, методика, практика. – М.: Владос, 2003.
8. Іваницький А. Українська народна музична творчість. – К.: Музична Україна, 1990.
9. Королюк И.І. Корифеї української хорової культури ХХ століття. – К.: Музична Україна, 1994.
10. Мазель Л. Строение музыкальных призведений. М.: «Музыка» 1979.
12. Романовский Н. Хоровой словарь. – М.: Музыка, 2002.
13. Фільц Б. Хорові обробки українських народних пісень, //Наукова думка, К., 1965.
14. Холопова В. Н. Формы музыкальных призведений. Учебное пособие. – С.-П, 1999.
15. Чесноков П. Хор и управление им. – М.: Музыка, 1961.