4. Загальний план будови надниркових залоз. Зони кіркової речовини і гормони.

Зовні надниркові залози вкриті сполучнотканинною капсу­лою. Паренхіма її складається із двох відмінних за походженням, будовою та функцією частин - поверхневої кіркової речовини та центральної мозко­вої. Кіркові ендокриноцити формують тяжі, орієнтовані пер­пендикулярно до поверхні надниркової залози. Проміжки між тяжами за­повнені прошарками пухкої сполучної тканини. Кіркова речовина містить три відмінних у морфологічному і функціональ­ному відношеннях зони: поверхневу клубочкову, середню пучкову і глибоку сітчасту. Дрібні полігональні клітини клубочкової зони утворюють округлі скупчення - клубочки. Ендокрино­цити цієї зони продукують мінералокортикостероїдні гормони, головним чином альдостерон, який регулює вміст натрію в організмі. Ендокриноцити пучкової зони синтезують глюкокортикос тероїдні гормони (кортизол, кортикостерон), які регулюють обмін вуглеводів, білків, ліпідів, стимулюють енергетичний обмін, а також пригнічують запальні процеси в організмі. Меншою мірою клітини пучкової зони продукують андро­гени - дегідроепіандростерон та андростендіол. Ендокриноцити сітчас­тої зони синтезують стероїди зі слабкою андрогенною дією (нагадують дію чоло­вічих статевих гормонів). Меншою мірою клітини сітчастої зони синтезують глюкокортикоїди, чим доповнюють функцію ендокриноцитів пучкової зони.

---

5. Середня оболонка очного яблука. Будова війчастого тіла.

Власне судинна оболонка середньої оболонки очного яб­лука локалізується у його задній частині, між склерою і зоровою частиною сітківки, живлення якої забезпечує. У судинній оболонці ока, починаючи іззовні, налічується чотири пластинки: надсудинна пластинка , судинна пластинка, судинно-капілярна , базальна мембрана. Війкове (циліарне)тіло - це продов­ження передньої частини судинної оболонки. Війкове тіло поділяється частини: внутрішню - війкову корону і зовнішню - війкове кільце. Від війко­вої корони відходять відростки, а від них - волокна війкового пояска, яким кришталик фіксується до війкового тіла. Основну масу війкового тіла крім відростків утворює війковий, або циліарний, м'яз, який є активною части­ною акомодаційного апарату ока. Війковий м'яз складається із гладких міо- цитів, розміщених у трьох напрямках - меридіанному, радіальному і цирку­лярному. Між гладком'язовими клітинами пучками розташована пухка спо­лучна тканина з мелоноцитами. Скорочення війкового м'яза розслаблює во­локна війкового пояска, внаслідок чого останній перестає натягати капсулу кришталика, який завдяки своїй еластичності стає опуклішим, а його залом­лювальна сила зростає. Війкове тіло і його відростки вкриті війковою частиною сітківки, яка у цій ділянці побудована з двох шарів: одного шару кубічних пігментних епітеліаль­них клітин і одного шару циліндричного безпігментного епітелію. Безпігмент- ний епітелій зсередини вкритий склоподібною війковою мембраною. Епітеліаль­ні клітини, що вкривають війкове тіло і капіляри, у складі його відростків забез­печують утворення водянистої вологи, яка заповнює камери ока.

6. Прищитоподібні залози.

У людини є чотири прищитоподібні залози. Вони розміщені на задній поверхні щи­топодібної залози, під спільною сполучнотканинною капсулою. Струк­турною і функціональною одиницею прищитоподібної залози є трабекула (перекладка). Трабекули побудовані із скупчень кпітин-паратироцитів, які з'єднуються між собою, утворюючи десмосомні контакти. Паратироцити мають добре розвинуті гранулярну ендоплазматичну сітку, комплекс Гольджі, мітохондрії, у цитоплазмі нагромаджують секреторні гра­нули. Залежно від функціонального стану паратироцитів цитоплазма їх може фарбуватися базофільно (так звані головні паратироцити) або ацидофіль­но (ацидофільні паратироцити). Паратироцити виробляють паратгормон (паратирин), який шляхом демінералізації кісток підвищує рівень кальцію у крові (стимулює діяльність остеокластів).

---

Білет 18

1. Гістогенез тканин зуба. показати джерела розвитку зуба на схемі.

2. Носова порожнина. Будова,функція.

Носова порожнина складається з присінка і власне носо­вої порожнини, яке включає дихальну та нюхову ділянки. Присінок - це по­рожнина, розташована під хрящовою частиною носа. Вона вистелена багато­шаровим плоским епітелієм, який є продовженням епітеліального покриву шкіри. У сполучнотканинному шарі під епітелієм містяться сальні залози та корені носового волосся. Власне носова порожнина у дихальній ділянці вкрита слизовою обо­лонкою, яка складається з псевдобагатошарового війчастого циліндрично­го епітелію та сполучнотканинної власної пластинки. Власна пластинка сли­зової оболонки носової порожнини складається з пухкої сполучної тканини з великим вмістом еластичних волокон, містить кінцеві відділи слизових за­лоз, вивідні протоки яких відкриваються на поверхні епітелію.

Нюхова ділянка власне носової порожнини виконує функ­цію периферійного відділу нюхового аналізатора, що локалізується у верхній і задній частинах носової порожнини. Слизова оболонка тут має жовтувате забарвлення. Епітелій утворений клітинами трьох типів: нюховими рецепторними; підтримувальними; базальними. .

3. Схематично показати компоненти гемато – тестикулярного барєру.

Гематотестикулярного бар'єру забезпечує вибіркову проникність тих чи інших хімічних сполук усередину звивистогосім'яного канальця. Гемокапіляри супроводжуються прошарками спо­лучної тканини, у яких залягають ендокриноцити яєчка (клітини Лейдіга).

4. Гіпофіз. Загальна характеристика. Будова нейрогіпофіза

Гіпофіз - центральний ендокринний орган, функція якого полягає у регуляції діяльності периферійних ланок ен­докринної системи (так званих гіпофіззалежних органів), а також у здійсненні безпосереднього впливу на низку клітин оргаїнізму неендокринної природи. Гіпофіз розміщений біля основи середнього мозку, в гіпофізарній ямці турецького сідла основи черепа. Він складається із чотирьох часток: дистальної (перед­ньої), проміжної (середньої), туберальної та задньої. Ос­тання формує так звану гіпофізарну ніжку, яка зв'язує гіпофіз із тканинами го­ловного мозку. Дистальна, проміжна і туберальна частки разом назива­ються аденогіпофізом, оскільки побудовані з клітин, які забезпечують син­тез і виділення у кров біологічно активних речовин. Задня частка гіпофіза (нейрогіпофіз) містить тільця Герінга - термі­нальні розширення аксонів нейросекреторних клітин переднього гіпоталамуса, у яких нагромаджуються секреторні гранули з окситоцином і вазопресином. Опорно-трофічний апарат нейрогіпофіза утворений пітуїцитами - клітинами епендимної глії веретеноподібної або неправильної зірчастої форми.

---

---

5. Середнє вухо

Середнє вухо складається із барабанної порожнини, слухових кісточок та слухової труби. Барабанна по­рожнина має розміри 15x2 мм; за формою - це низький циліндр, що стоїть на ребрі. У барабанній порожнині розрізняють шість стінок - передню, зад­ню, верхню, нижню (кісткові), латеральну (барабанна перетинка) і медіаль­ну. Остання стінка також кісткова, але має два отвори, так звані вікна. Верхнє, овальне, вікно закрите основою стремінця, коливання якого передаються на перилімфу вестибулярних сходів завитки. Нижнє, кругле, вікно закрите фіброзною мембраною - вторинною барабанною перетинкою, веде у барабанні сходи. Слухові кісточки - молоточок, коваделко та стремінце - розташовані у барабанній порожнині. Молоточок має головку, яка шийкою з'єднана з руч­кою. Остання зрощена з барабанною перетинкою. Головка молоточка рухома і прилягає до коваделка, яке другим кінцем сполучається зі стремінцем. Стремінце складається із двох ніжок і кісткової пластинки, яка закриває оваль­не вікно, фіксуючись до стінки останнього тонкою зв'язкою. Слухова (Євстахієва) труба сполучає барабанну порожнину з носовою частиною глотки і забезпечує регуляцію рівноваги між тиском повітря у по­рожнині середнього вуха і зовнішнім атмосферним тиском. Усередині слухова труба вкрита слизовою оболонкою, її епітелій - багаторядний війчастий, та­кий, як і в дихальних шляхах. У нижньому відділі слухової труби крім слизо­вої оболонки є підслизова основа. Сполучна тканина, що її утворює, збагаче­на лімфоцитами і містить слизові залози. Навколо глоткового отвору труби локалізується трубний мигдалик.

6. Нейросектертоні ядра гіпоталамуса.

У передньому гіпоталамусі є дві пари ядер, побудованих з великих пептидохолінергічних нейросекреторних клітин: супраоптичні та паравентрику- лярні ядра. Клітини супраоптичних і, меншою мірою, паравентрикулярних ядер виробляють гормон вазопресин. Клітини паравентрикулярних ядер синтезують окситоцин. До середнього гіпоталамуса належать аркуатне, дорсомедіальне, вентромедіальне, супрахіазматичне ядра, а також преоптична зона. Дрібні пептидоадренергічні нейросекреторні клітини ядер середнього гіпоталамуса виробляють дві групи біологічно активних речовин - ліберини і статини.

---

Смотрите также файлы

• gistologiya_modul.doc

• Gistologia_1.docx

• gistologia.doc

• Gista_vidpovidi_1.docx

• gista.doc