2. Юкстамедулярний нефрон. Ланки судинної системи.

Нефрони залежно від локалізації й особливостей будови поділяються на кіркові та юкстамедулярні (білямозкові). Юкстамедулярні нефрони, яких близько 20%, мають дуже довгі петлі, які гли­боко сягають у мозкову речовину, а їхні ниркові тільця, проксимальні та дис­тальні відділи розташовані у кірковій речовині на межі з мозковою речови­ною. Нефрони відкриваються у збірні ниркові канальні – разом з прямими входять до складу мозкових променів – сосочкові канали.

Кров надходить у нирку по нир­ковій артерії, яка, вростаючи через ворота нирки, розгалужується на п'ять сег­ментарних артерій, останні, у свою чергу, поділяються на міжчасткові артерії, що проходять між пірамідами мозкової речовини. Міжчасткові артерії загинаються на межі кіркової і мозкової речовини, утворюючи дугові артерії. Від останніх у кіркову речовину під прямим кутом відходять міжчасточкові артерії, від яких починаються приносні артеріоли. Вони розпадаються на ка­піляри судинного клубочка, які вже були описані. Ця капілярна сітка має назву чудесної артеріальної сітки, тому що капіляри тут розташовані між двома артеріолами. Ця капілярна сітка також має назву первинної капілярної сітки нирки, її призначенням є фільтрація крові та утворення первинної сечі. Капі­ляри клубочка зливаються у виносну артеріолу. Виносна артеріола після ви­ходу з ниркового тільця знову розпадається на сітку капілярів, яка обплітає канальці нефрона; вона називається вторинною, або перитубулярною ка­пілярною сіткою. Тут останніх починається венозна система нирки. У верхніх відділах кіркової речовини вона утворена зірчасти­ми венами, від яких відходять міжчасточкові вени. У середніх відділах кірко­вої речовини капіляри перитубулярної сітки безпосередньо зливаються у міжчасточкові вени. Від останніх починаються дугові вени, які переходять у міжчасткові й далі - у ниркові вени, що виходять з воріт нирки.

3. Що таке овуляція?

Овуляція - це процес розриву стінки зрілого фолікула та поверхні яєчника з виходом овоцита. Перед овуляцією овоцит разом з клітинами променистого вінця відокремлюється від кумулюса і вільно плаває у порожнині фолікула. У ділянці яєчника, де фолікул випинає його поверхню, тека, білкова оболонка і покривний епітелій різко витоншуються і розпушуються під дією ферментів, про­дукованих клітинами фолікула і лейкоцитами, що сюди мігрують. Ця обмежена ділянка має назву стигма. За ЗО хвилин до овуляції кровообіг в ділянці стигми припиняється, що призводить до місцевого некрозу тканин. Стигма виступає над поверхнею яєчника у вигляді світлого випинання. Після її розриву овоцит, оточений клітинами кумулюса і хмаркою в'язкої фолікулярної рідини, потрап­ляє у просвіт яйцевода. Овуляція відбувається під дією лютропіну гіпофіза. Після овуляції із залишків зрілого фолікула (гранульози і теки) утворюється тимчасова додаткова ендокринна залоза - жовте тіло).

---

4. Будова нервового стовбура в поперечному розрізі.

5. Опишіть будову артерії еластичного типу.

До артерій еластичного типу належить аор­та. У її середній оболонці переважають еластичні елементи, які формують 40- 50 еластичних вікончастих мембран, пов'язаних між собою еластичними волокнами. М'язових клітин тут відносно мало, вони орієнтовані косо стосов­но еластичних волокон. Названа специфіка будови зумовлена високим тис­ком і великою швидкістю крові в артеріях еластичного типу, що забезпечує високу еластичність останніх для пом'якшення поштовхів крові. Інші особливості будови стінки аорти наступні: великі ендотеліальні кліти­ни (500x150 мкм); наявність у підендотеліальному шарі великої кількості малодиференційованих зірчастих клітин; наявність у внутрішній оболонці по­здовжньо орієнтованих гладких міоцитів; відсутність внутрішньої еластичної мембрани, на місці якої розташоване густе сплетення еластичних волокон, у складі якого можна розрізнити внутрішній циркулярний і зовнішній поздовж­ній шари.

6. Класи гомопоетичних клітин.

1 клас - плюрипотентні клітини-попередники (СКК);

2 клас - частково детерміновані клітини-попередники (потенції цих клітин частково обмежені щодо подальшої диференціації, тобто з них можуть утво­рюватися уже не всі види формених елементів);

3 клас-уніпотентні клітини-попередники (ці клітини здатні розвиватися лише в одному напрямку під впливом гормоноподібних речовин, які мають назву гемопоетинів; у різних гістогенетичних рядах існують різні гемопоетини);

4 клас-морфологічно розпізнавані проліферативні клітини-попередники (на відміну від клітин перших трьох класів, які морфологічно не ідентифіковані й існу­вання яких доведено лише експериментальним шляхом, клітини IV класу можна розпізнати на мазках кісткового мозку, вони здатні до мітотичного поділу);

5 клас - клітини, що дозрівають (втрачають здатність до мітотичного поділу і зазнають змін, пов'язаних із їх перетворенням у зрілі формені елементи);

6 клас - зрілі клітини, здатні до виходу в кров.

Білет 4

1. Намалювати шліф зуба. Альбом сторінка 61 Препарат №5

---

2. Екзокринна частина підшлункової залози. Відмінності від слинних залоз.

Екзокринна (зовнішньосекреторна) частина підшлункової залози складає 97% маси органа і є складною трубчасто-альвеолярною залозою. За структурою подібна до привушної залози, але не містить посмугованих про­ток і має дещо іншу структуру секреторних відділів . Зовні підшлун­кова залоза вкрита тонкою сполучнотканинною капсулою, яка зрощена з вісце­ральним листком очеревини. Від капсули вглиб залози вростають сполучно­тканинні перегородки, які ділять її паренхіму на часточки. У сполучнотканинній стромі розташовані кровоносні судини, нерви, ганглії, нервові закінчення та вивідні протоки залози. Структурно-функціональною одиницею екзокринної частини підшлункової залози є панкреатичний ацинус, який включає кінцевий секреторний відділ і вставну протоку . Вставні протоки продовжуються у внутрішньо - часточкові, міжчасточкові протоки і загальну панкреатичну протоку, яка впадає у дванадцятипалу кишку. Панкреатичний ацинус має форму мішечка розмірами 100-150 мкм. Він складається з 8-12 великих секреторних клітин - екзокринних панкреатоцитів або ациноцитів і кількох плоских клітин вставної протоки.

---

3. Клітини Лейдінга

Гематотестикулярний бар'єр забезпечує вибіркову проникність тих чи інших хімічних сполук усередину звивистого сім'яного канальця. Гемокапіляри супроводжуються прошарками спо­лучної тканини, у яких залягають ендокриноцити яєчка (клітини Лейдіга). Їхня функція полягає у виробленні чоловічого статевого гормону - тес­тостерону. Клітини Лейдіга мають круглу або полігональну форму, оксифільну цитоплазму, добре розвинену гладку ендоплазматичну сітку. Мітохондрії містять характерні трубчасті і везикулярні кристи. У цитоплазмі ендокриноцитів яєчка є включення глікогену, глікопротеїнів (останні мають вигляд пали­чок або стрічок), на периферії виявляється значна кількість вакуолей.

4. Будова спинномозкових та вегетативних гангліїв.

Спинномозковий вузол – скупчення нервових клітин біля злиття переднього і заднього корінців спинного мозку. У вузлі розміщені перикаріони перших нейронів спинномозкових рефлекторних дуг. Вузол вкритий сполучнотканинною капсулою від якої у паренхіму органа відходять перегородки. Перикаріони розташовані по периферії під капсулою, аксони – у серединній частині вузла. Основним функціональним елементом вузла є пвседоуніполярний нейрон. Автономний вузол оточений сполучнотканинною капсулою, від якої всередину вузла вростають прошарки сполучної тканини. Ганглії автономної нервової системи складаються з мультиполярних нейронів, що відрізняє їх від чутливих спин­номозкових вузлів, побудованих із псевдоуніполярних нервових клітин. Інша особливість полягає у тому, що нервові клітини автономних гангліїв оточені нервовими волокнами, які на відміну від спинномозкових вузлів не мають се­рединної локалізації. Кожний нейрон автономного нервового ганглія, як і його відростки, оточений клітинами нейроглії. Дендрити нервових клітин вегетативного ганглія сильно галузяться і контактують з відростками нейронів центральних відділів; аксони є переважно безмієліновими і в складі постгангліонарних волокон ідуть до відповідних органів. Частина прегангліонарних волокон, які вступають у вузол, закінчуються безпосередньо на перикаріонах нейронів, утворюючи аксо-соматичні холінергічні синапси. Переважна більшість нейронів автономних гангліїв є холінергічними.

5. Провідна система серця.

У міокарді виділяють два типи клітин. Скоротливі та провідні кардіоміоцити. Другий різновид клітин міокарда - провідні кардіоміоцити - утворю­ють провідну систему серця. Остання складається із синуснопередсердного вузла, передсердно-шлуночкового вузла та передсердношлуночкового пучка Гіса з його розгалуженнями (волокна Пуркіньє), які пере­дають імпульси до скоротливих м'язових клітин. Серед провідних серцевих міоцитів за морфологічними та функціональними особливостями можна визначити три типи клітин. Клітини першого типу мають назву пейсмейкерних клітин (Р-клітин), або водіїв ритму. Клітини другого типу - перехідні клітини, функціональне значення яких полягає у передачі збудження від Р-клітин до клітин пучка і скоротливих еле­ментів міокарда. Локалізуються ці клітини на периферії синусно-передсердного вузла і становлять більшу частину його. Клітини третього типу - це клітини пучка провідної системи та його ніжок (так звані волокна Пуркіньє). Вони передають збудження від перехідних клітин до скоротливих кардіоміоцитів шлуночків.

---

---

Смотрите также файлы

• gistologiya_modul.doc

• Gistologia_1.docx

• gistologia.doc

• Gista_vidpovidi_1.docx

• gista.doc