ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.07.2019
Просмотров: 879
Скачиваний: 1
Провідникова функція спинного мозку. Проведення нервових імпульсів спинним мозком повязано з функцією спинномозкових корінців, а також з провідними шляхами спинного мозку.
Імпульси від рецепторів шкіри, пропріо- та вісцерорецепторів тулуба та кінцівок доходять до спинного мозку дорсальними корінцями, а еферентні сигнали – зі спинного мозку до скелетних мязів передаються вентральними корінцями. Такими чином, кожна пара спинномозкових нервів іннервує лише невелику ділянку поверхні тіла та певні скелетні мязи.
Провідні шляхи спинного мозку. У спинному мозку є специфічні провідні шляхи, якими нервові імпульси прямують до структур головного мозку, їх називають висхідними провідними шляхами, а також низхідні провідні шляхи, що передають збудження від вищерозташованих структур головного мозку до мотонейронів спинного мозку.
До висхідних провідних шляхів належать пучки Голля та Бурдаха, що передають імпульси збудження від рецепторів шкіри, мязів, сухожилків до нейронів довгастого мозку. Тут відбувається перемикання збудження на інший нейрон, що після перехрещування проводить нервові імпульси до таламуса, звідки починається третій нейрон, який передає сигнали до кори великих півкуль головного мозку. Пучок Флексіга або дорсальний спинномозковий та пучок Говерса або вентральний спинномозковий пучок. Цими пучками імпульси збудження надходять до мозочка від рецепторів мязів, сухожилків та суглобів. Спинноталамічний пучок проводить імпульси, що надійшли до спинного мозку від больових, тактильних, температурних та інших подразнень до зорових горбів. Звідси іншими нейронами інформація надходить до кори великих півкуль головного мозку.
До низхідних провідних шляхів спинного мозку належать рубро- спінальний, кортико-спінальний та вестибуло-спінальний пучки.
Рубро-спінальний пучок (пучок Монакова) починається від червоного ядра середнього мозку та передає сигнали, що одержані з інших структур головного мозку (мозочка, підкоркових ядер, кори великих півкуль) мотонейронам різних ділянок спинного мозку.
ДОВГАСТИЙ МОЗОК
Довгастий мозок та вароліїв міст обєднуються під загальною назвою заднього мозку, а разом з середнім мозком формують стовбур мозку. Морфологічно та функціонально стовбур мозку звязаний зі спинним мозком, мозочком та великими півкулями. У стовбуровій частині мозку є сітчасте утворення – ретикулярна формація, що має важливе функціональне значення.
Функції довгастого мозку. Так само, як і спинний, довгастий мозок виконує дві основні функції: рефлекторну та провідникову. Рефлекторна функція повязана з локалізацією нервових центрів. У довгастому мозку розміщені усі життєво важливі центри регуляції – дихання, серцевої діяльності, тонусу кровоносних судин, травлення, а також тонічних рефлексів.
Дихальний центр у довгастому мозку поданий скупченням нейронів, що забезпечують акти вдихання (інспірація) та видихання (експірація). Ці центри повязані з мотонейронами спинного мозку, а через них – з діафрагмою та дихальними мязами.
Провідникова функція довгастого мозку полягає у проведенні нервових імпульсів, що надійшли зі спинного мозку, до вищерозташованих структур головного мозку, а також усіх низхідних сигналів, що адресовані нейронам спинного мозку. Частина провідних шляхів перехрещується у довгастому мозку
СЕРЕДНІЙ МОЗОК
Провідникова функція повязана з тим, що усі висхідні нервові імпульси, що прямують до таламуса, підкоркових ядер та до кори великих півкуль головного мозку, а також низхідні сигнали, що йдуть до довгастого та спинного мозку, проходять структурами середнього мозку. У середньому мозку є ретикулярна формація з висхідними та низхідними провідними шляхами.
Рефлекторна функція обумовлена багаточисельними нервовими центрами у різних структурах середнього мозку. Рефлекси, що замикаються на рівні центрів середнього мозку називаються мезенцефальними. Як уже згадувалося, у ядрах чотиригорбикового тіла локалізовані центри орієнтувальних рефлексів. Передні горби чотиригорбикового тіла зорові, вони відповідають за орієнтувальні зорові рефлекси. Завдяки цим центрам тварина реагує на світлові подразнення рухами очей та тулуба. За цих умов до очних мязів імпульси надходять окоруховим та блоковими нервами.
ТОНІЧНІ РЕФЛЕКСИ СТОВБУРА МОЗКУ
У стовбуровій частині мозку (бульбарній та особливо мезенцефальній його ділянках), розміщені нервові центри, що беруть участь у перерозподілі тонусу мязів тулуба, кінцівок залежно від положення тіла у просторі. Голландський учений Р. Магнус поділив тонічні рефлекси на дві великі групи:
1) статичні рефлекси, що обумовлюють положення тіла у просторі;
2) статично-кінетичні рефлекси, поєднанні з переміщенням тіла.
Статичні рефлекси, у свою чергу, поділяються на рефлекси, що забезпечують положення тіла або його позу, позо-тонічні та рефлекси, що забезпечують повернення тіла з неприродного положення до нормального або випростувальні (випрямні) рефлекси (рис. 3).
Стато-кінетичні рефлекси виникають за умов обертання тіла або при відносному переміщенні окремих його членів.
За умов обертання тіла, голова спочатку повільно обертається у протилежний обертанню тіла бік наскільки це є можливим, потім швидким рухом голови повертається до нормального положення відносно тулуба. Після цього починається нове повільне обертання голови у протилежному напрямку та знову швидкий поворот і т. д. Такі рухи голови мають назву ністагму голови.
МОЗОЧОК
Мозочок має звязок з іншими ділянками центральної нервової системи за допомогою великої кількості нервових волокон, що утворюють пучки: нижні, середні та верхні ніжки мозочка.
Мозочок має велике значення передусім у регуляції мязового тонусу. Різні ділянки мозочка контролюють скорочення різних мязових груп.
ПРОМІЖНИЙ МОЗОК
Головними структурами проміжного мозку є зорові горби, або таламус та підгорбкова ділянка або гіпоталамус.
Таламус або зорові горби, поділяється на три ділянки – передню, латеральну та медіальну.
Таламус має звязок з усіма ділянками центральної нервової системи. Через таламус проходить переважна більшість аферентних сигналів, які 327 прямують до кори великих півкуль. До таламічних ядер надходить інформація від більшості рецепторів, за виключенням нюхових: тактильних, больових, температурних, смакових, пропріорецептивних, зорових, слухових. Таламус є колектором усіх чутливих (сенсорних) імпульсів, що надходять до вищих центрів кори великих півкуль. Тому, при ураженні таламуса виникають сильні, як правило, стійкі болі розпливчатого (дифузного) характеру.
У таламусі розміщені центри, що регулюють мязових тонус, який одержав назву пластичного тонусу, тому що мязи стають надзвичайно пластичними і тварина може приймати різні пози та залишатися у них.
Гіпоталамус, або підгорбкова ділянка, розміщений під зоровими горбами, складається з великої кількості ядер.
Гіпоталамус має звязок з усіма ділянками центральної нервової системи. Аферентні сигнали надходять до гіпоталамічних ядер, в основному від зорових горбів, через які до гіпоталамуса надходять нервові волокна від нюхових долей та різних зон кори великих півкуль.
У гіпоталамусі розміщені вищі центри вегетативної нервової системи. Звідси безперервно надходять імпульси до периферійних ділянок вегетативної 328 нервової системи. У гіпоталамусі локалізовані центри усіх видів обміну речовин: білкового, жирового, вуглеводного, водно-сольового, а також терморегуляції.
У гіпоталамусі розміщені нервові центри, що визначають не тільки кормову поведінку, але й реакції емоційного характеру.
Аналізатори
Під аналізатором І.П. Павлов розумів складну фізіологічну систему сприйняття дійсності, що включає рецептор (орган чуттів, який сбере подразнення, наприклад око, вухо та ін.), доцентровий нервовий шлях і відповідну ділянку в корі великих півкуль головного мозку. Ці частини аналізатора становлять єдине ціле.
Отже, кожний аналізатор складається з:
1) рецепторів, що перетворюють енергію подразнення у нервовий процес – збудження;
2) доцентрового шляху, що передає збудження у кору великих півкуль (провідникова частина) і
3) сприймаючої зони в корі великих півкуль головного мозку, де і виникає відчуття – результат складної взаємодії нервових клітин (центральна або коркова частина).
Сприйняття інформації з зовнішнього та внутрішнього середовища організму забезпечується рецепторами – спеціалізованими клітинами або ж закінченнями чутливих нейронів.
Від того, як вони відносяться до дії подразника, рецептори поділяються на контактні та дистантні. Контактні рецептори збуджуються при безпосередньому зіткненні з подразником. Це тактильні, температурні, больові та смакові рецептори. Дистантні приходять у стан активності під впливом світлових, звукових та ароматичних подразників, джерела яких перебувають на певній віддалі від організму.
Залежно від того, до яких впливів найбільш чутливі рецептори, їх розділяють на механорецептори та хеморецептори.
Основні властивості аналізаторів. Щоб виникало відчуття, подразник повинен бути певної сили. Мінімальна сила подразнення, здатна викликати те чи інше відчуття, називається порогом відчуття. Однією з властивостей аналізатора і буде надзвичайно висока чутливість, тобто дуже низький поріг подразнення. Рецепторний апарат аналізатора реагує на винятково малі величини подразника. Специфічність – здатність вибірково відповідати на адекватний подразник. Це не означає, що аналізатори не реагують на інші подразники. Наприклад, фоторецептори сітківки ока відповідають не тільки на світло, а й на механічні, електричні та інші подразники. Однак за таких умов для одержання зорового відчуття необхідно застосувати сильніший вплив, а ефект від такого подразнення не йде ні в яке порівняння з зоровим відчуттям від оточуючих предметів та явищ.
ШКІРНИЙ АНАЛІЗАТОР
Однією з багатьох функцій шкіри є її участь у сприйнятті зовнішніх подразників. У ній є рецептори, подразнення яких викликає тактильні (дотик, тиск), температурні (тепло, холод) та больові відчуття.
Тактильні подразнення сберуться тільцями Меркеля, Мейснера, Фатер- Пачіні, холодові – колбами Краузе, теплові – кистями Руффіні, больові подразнення – вільними нервовими закінченнями
Тактильні відчуття. Тактильна чутливість виникає при натисканні на шкіру, що спричиняє незначну деформацію. Це почуття виникає також у процесі дотику до волосків шкіри, коли подразнюються нервові сплетення волосяних цибулин. Особливою чутливістю у тварин володіють довгі волоски (вібриси), розміщені навколо отворів рота і носа.
Чутливість шкірного аналізатора великою мірою залежить від температури шкіри, стану кровообігу та волосяного покриву, а також інших факторів. Підвищення температури шкіри призводить до підвищення тактильної чутливості, охолодження – до її зниження. Втома організму також супроводжується зниженням чутливості.
Розміщення тактильних рецепторів нерівномірне. У тварин їх найбільше на морді та кінчику язика.
Температурна чутливість. Адекватний подразник температурних рецепторів – зміна температури шкіри. Холодне все те, що забирає від шкіри тепло, тепле або гаряче те, що передає їй тепло. Інтенсивність відчуття тепла або холоду підвищується зі збільшенням поверхні подразнюваної ділянки шкіри.
Терморецептори тварини вивчають методом умовних рефлексів. Коням властива висока температурна чутливість, вони здатні розпізнавати температуру у межах 1°С, тим часом як собаки диференціюють різницю температури в 2–5 °С.
Характерною особливістю температурного аналізатора є виражена адаптація до дії холоду та тепла.
Больова чутливість. Відчуття болю має важливе біологічне значення. Почуття болю застерігає організм людини і тварини від різних пошкоджень, опіків, обморожень, поранень, сигналізує про хворобу, сприяє розпізнаванню хвороби, правильній організації лікування. Не випадково древні греки говорили, що “біль – це сторожовий пес здоров’я”.
Рецепторами, що сберуть біль, є нервові закінчення у шкірі, слизових та серозних оболонках.
Основна роль у виникненні болю відводиться нагромадженню гістаміну у тканинній рідині, що омиває рецептори. Багато вільного гістаміну є в отрутах бджоли та оси.
Больова реакція у тварин супроводжується різкими рухами, звуками, прискоренням пульсу і дихання, підвищенням кров’яного тиску, розширенням зіниці, слино- та сечовиділенням. У крові підвищується вміст адреналіну та норадреналіну, значно зростає кількість цукру.
Сила больових відчуттів може регулюватися корою великих півкуль головного мозку. У стресовому стані відчуття болю може істотно знижуватись.
СМАКОВИЙ АНАЛІЗАТОР
Смаковий аналізатор відноситься до контактних. Завдяки його наявності тварина досліджує хімічні речовини, розчинені в рідинах, кормі або слині і тим самим відрізняє їстівне від неїстівного.
У наземних хребетних тварин рецепторний апарат смакового аналізатора представлений смаковими цибулинами, розміщеними у сосочках – невеликих підвищеннях язика, піднебіння, гортані та глотки. Залежно від форми сосочки розділяються на листоподібні, грибоподібні, жолобоподібні та ниткоподібні (рис. 2).
У кожному сосочку є декілька смакових цибулин. Найбільше їх у жолобоподібних сосочках, що знаходяться біля основи язика. Середня частина дорсальної поверхні язика не має сосочків і тому позбавлена смакової чутливості.
Кожна цибулина містить 10–15 смакових рецепторів у вигляді подовжених клітин з мікроворсинками, що виступають на вершині цибулини. Смакові рецептори функціонують 3–4 доби, після чого дегенерують. Відновлюються вони за рахунок епітеліальних клітин, що оточують цибулини.
Нервові імпульси від смакових цибулин по під’язиковому, язиковоглотковому, лицевому та блукаючому нервах надходять у довгастий мозок і далі в контрлатеральне ядро таламуса.
Смаковий аналізатор тісно зв’язаний з процесами травлення. Відчуття смаку рефлекторно викликає почуття апетиту, активує діяльність травних залоз, що сприяє кращому перетравленню кормів і засвоєнню поживних речовин.
Щоб викликати апетит, тваринам необхідно давати різноманітний корм, відповідно його підготовлювати та обробляти (подрібнювати, запарювати, ферментувати), додавати до кормів смакові речовини (кухонну сіль, м’ясокісткове та рибне борошно, ароматизатори та ін.).