Файл: PRAVO2const.doc

Крім цих спеціально-юридичних функцій, Конституція України має кілька лише їй властивих функцій, до яких належать: установча, інтегративна та ідеологічна.

Конституція України закріпила в нашій країні республіканську форму правління. Взаємини між органами законодавчої і виконавчої влади та главою держави такі, що можна визначити Україну як змішану (президентсько - парламентську) республіку. Главою держави є Президент України, який обирається всенародним голосуванням на 5-ти річний строк. Президент України призначає за згодою ВР України Прем’єр – міністра України, членів Кабінету міністрів (за поданням Прем’єра), а також керівників інших органів центральної влади, голів місцевих держадміністрацій. Разом з тим, вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Відповідно до Конституції, Україна є унітарною державою, до складу якої входить автономне утворення — Автономна Республіка Крим. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АРК, області (їх в Україні – 24), райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. Територіальний устрій України ґрунтується на принципах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади.

Принцип єдності державної території означає єдність статусу складових частин держави, наявність єдиної системи органів влади та єдиної системи права в Україні. Принцип цілісності державної території означає неприпустимість відокремлення будь-яких частин України, перетворення їх на об'єкт військової окупації та експансії інших держав.

Принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади виявляється в тому, що голови місцевих органів виконавчої влади (місцевих державних адміністрацій) призначаються і звільняються з посади Президентом України за поданням КМ України. Однак деякі аспекти діяльності МДА підзвітні та підконтрольні відповідним органам місцевого самоврядування (районним і обласним радам). Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної МДА. Крім того, одна складова частина держави – АРК – має власну систему органів влади.

Хоча форма державного режиму в Україні й закріплена як демократична, проте справжньої, реальної демократії українське суспільство і держава ще не досягли. Існують лише окремі риси демократичного режиму, такі, як багатопартійність, регулярні вибори, наявність недержавних ЗМІ та деякі інші.

3. Міжнародні відносини України

Взаємовідносини України з іншими державами здійснюються на основі міжнародних договорів, порядок укладення яких визначений Законом України ”Про міжнародні договори України”.

Цей закон визначає порядок укладення, ратифікації, виконання і денонсації міжнародних договорів України з метою забезпечення її національних інтересів. Він застосовується до всіх міжнародних договорів – міждержавних, міжурядових і міжвідомчих, незалежно від їхньої форми і найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол, обмін листами або нотами).

Поняття ”укладення міжнародного договору” охоплює такі процеси, як ведення переговорів з метою підготовки тексту договору, прийняття тексту договору та висловлення згоди на обов'язковість міжнародного договору для України. Міжнародні договори України можуть укладатися з іноземними державами та міжнародними організаціями від імені: України, уряду, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади.

Від імені України можуть укладатися договори: політичні, територіальні, мирні, щодо прав і свобод людини, про громадянство, про участь України у міждержавних союзах, про військову допомогу, про використання її території та природних ресурсів тощо. Від імені уряду укладаються договори з економічних, торговельних, науково-технічних питань, що належать до його компетенції. Від імені міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади укладаються договори з питань, що належать до їхньої компетенції.

Ведення переговорів щодо підготовки та підписання договору здійснюється лише уповноваженими на те особами, а Президент, Прем'єр-міністр і міністр закордонних справ мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори без спеціальних повноважень. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародного договору надаються:

– щодо договорів, які укладаються від імені України, — Президентом;

– від імені уряду — урядом, або за його дорученням МЗС;

– щодо договорів міжвідомчого характеру — відповідним міністерством або відомством разом із МЗС.

Підписаний міжнародний договір підлягає офіційній легалізації, яка може здійснюватися шляхом його ратифікації або затвердження.

Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється ВР України шляхом прийняття спеціального закону про ратифікацію. Договори, які не потребують ратифікації, легалізуються шляхом їх затвердження Президентом у формі указу, а урядом — у формі постанови. Укладені і ратифіковані (затверджені) міжнародні договори України є невід'ємною частиною її національного законодавства і підлягають неухильному дотриманню Україною. У разі істотного порушення міжнародного договору України іншими його учасниками, він може бути денонсований (розірваний) у тому ж порядку, в якому відбувалася його легалізація.

4. Інститут громадянства України. Порядок його набуття та припинення

Громадянство України — це стійкий правовий зв'язок між фізичною особою та Українською державою, який знаходить свій прояв у їх взаємних правах і обов'язках. Правовий зміст громадянства України, порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, які беруть участь у вирішенні питань громадянства, визначаються Законом ”Про громадянство України” від 18 січня 2001 р.

Підтвердженням належності до Українського громадянства є паспорт громадянина України (а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний, службовий паспорти), свідоцтво про належність до громадянства України, проїзний документ дитини (для осіб молодше 16 років) та деякі інші документи.

Закон встановлює такі підстави набуття українського громадянства:

1) За народженням. Під дію цієї норми закону підпадає особа:

– батьки або один із батьків якої на момент її народження були громадянами України;

– народжена від апатридів, які постійно проживають на території України;

– народжена на території України від постійно проживаючих в Україні іноземців, якщо вона не набула громадянства батьків;

– народжена на території України від невідомих батьків (найда) та деякі інші.

2) За територіальним походженням. Такий спосіб набуття громадянства України можуть обрати зокрема:

– іноземець чи апатрид, який сам або хоча б один із його батьків, дід або бабка, повнорідні брат або сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території сучасної Української держави (або на території інших Українських держав, що існували у XX ст.);

– дитина-іноземець, що народилася на території України, іноземне громадянство якої потім було припинено та деякі інші особи.

3) Внаслідок прийняття до громадянства України. Прийняття в громадянство здійснюється за клопотанням зацікавленої особи за наявності наступних умов:

– визнання і дотримання Конституції України і законів України;

– зобов'язання припинити іноземне громадянство або відсутність перебування в іноземному громадянстві;

– безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця умова не поширюється на осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином України строком понад два роки. Для осіб, яким надано статус біженця або притулок в Україні, цей строк складає три роки;

– одержання дозволу на постійне проживання в Україні (не стосується осіб, яким надано статус біженця або притулок в Україні);

– володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування;

– наявність законних джерел існування (заробітна плата, пенсія, стипендія, доходи від акцій і т.ін.). Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця або притулок в Україні.

Не приймаються до Українського громадянства особи:

– які скоїли злочин проти людства або вчинили геноцид;

– засуджені в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

– які вчинили на території іншої держави діяння, яке визнано Українським законодавством тяжким злочином;

4) Унаслідок відновлення в громадянстві України. У такий спосіб можуть набути громадянство колишні громадяни України;

5) Унаслідок усиновлення, а також з інших підстав, передбачених законом.

Набуття громадянства України дітьми у віці від 15 до 18 років може відбуватися тільки за їхньою згодою.

Рішення про оформлення набуття громадянства України (за винятком прийняття до громадянства) приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства. Рішення про надання громадянства України приймає Президент України.

Закон України ”Про громадянство України” встановлює підстави припинення українського громадянства:

1) унаслідок виходу з громадянства України – здійснюється за клопотанням особи, що виїхала на постійне проживання за кордон. Не дозволяється вихід із громадянства особи, притягнутої як обвинуваченої у кримінальній справі;