ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 08.07.2020
Просмотров: 213
Скачиваний: 5
1.Місце макроекономіки в системі економічних наук.
Макроекономіка – економічна наука, що вивчає, досліджує результати і наслідки спільної економічної діяльності людей, явища та процеси,які відбуваються в економіці з погляду її цілісності.
Завданням макроекономіки є пізнання, аналіз, систематизація, узагальнення процесів і явищ, які відбуваються в народному господартві в цілому, та визначення основних економічних заходів його розвитку. Тому іноді макроекономіку називають теоретичною основою економічної політики держави.
Макроекономіка досліджує проблеми безробіття, інфляції, економіного зростання, зовнішньоекономічну політику держави, валютні обмінні курси тощо.
Центральною проблемою макроекономіки є проблема економічної рівноваги. Економічна рівновага означає такий стан економіки, при якому досягається рівновага і взаємне ззбалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція)
Макроекономічна рівновага, стабільність, достатні темпи економічного зростання належать до найважливіших суспільних благ, які прямо , або опосередковано впливають на добробут кожного громадянина. Саме з цієї причини макроекономіка є необхідною і дуже корисною наукою, що з’ясовує, чому змінюються загальні умови ділової активності, як справляється зі своїми обов’язками уряд, який мусить запобігти глибоким спадам виробництва та інфляції, що підривають підвалини суспільства.
Макроекономіка, як частина економічної теорії, має тісні зв’язки з іншими економічними науками – державним регулюванням економіки, прогнозування та макроекономічне планування і ряду інших наук, що побудовані на вивченні економічних процесів в країні. В той же час макроекономіка широко використовує наукові методи досліджень, що сформували ряд інших наук.
Об’єктом вивчення макроекономіки є національна економіка. Національна економіка – це сукупність економічних суб’єктів і зв’язків між ними , які характеризуються певною цілісністю в просторі і часі.
Звязок макроекономіки з іншими науками тісно підтримується за рахунок виконання макроекономікою таких функцій:
Пізнавальна –полягає у дослідженні економічних процесів і явищ на макро рівні, побудови моделей цих процесів та визначенні основних макроекономічних заходів підвищення економічного зростання.Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція макроекономіки.
Практична – полягає в тому, щоб на основі економічного аналізу виробляти
науково обгрунтоані практичні рекомендації ефективної економічної політики.
Виховна – полягає у виробленні нового, ринкового типу економічного мислення, формування сучасного світогляду людини
3. Суб’єкти макроекономіки та їх взаємодія
Суб’єктами макроекономіки виступають:
-
Сектор домашніх господарств містить усі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.
Домашні господарства проявляють три основних види економічної активності:
- пропонують фактори виробництва;
- споживають частину отриманого доходу;
- заощаджують.
2. Підприємницький сектор – це сукупність усіх фірм, зареєстрованих в межах країни ( мета діяльності фірм – отримання прибутку ).
Підприємницький сектор проявляє такі види економічної активності:
- пред’являє попит на фактори виробництва;
- пропонує результат своєї діяльності;
- інвестує.
3. Державний сектор – містить усі державні інститути та установи.
Основне завдання держави – створення суспільних благ, які надходять споживачам безоплатно (безпека, досягнення фундаментальної науки, послуги державної, соціальної та виробничої інфраструктур тощо).
Основні цілі державного сектору – задоволення потребу суспільних благах, а не отримання прибутку; зростання суспільної продуктивності праці та зниження витрат на споживання домашніх господарств.
Для забезпечення своєї діяльності державний сектор проявляє такі види економічної активності:
- збирає податки; здійснює державні закупки товарів і послуг; надає пропозицію грошей для всіх макроекономічних суб’єктів.
4. Сектор закордон містить всі економічні суб’єкти, які знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.
Макроеконмічні суб’єкти приймають рішення під впливом таких факторів:
-
в силу своїх переваг;
-
під дією коньюктури;
-
у відповідь на дію інших макроекономічних суб’єктів.
2.
13 Сукупний попит – сукупна пропозиція як базова модель економічної рівноваги
Взаємодія між сукупним попитом і сукупною пропозицією здійснюється через систему цін.
На графіку точка перетину кривої сукупного попиту та кривої сукупної пропозиції – точка рівноваги, яка визначає рівноважний рівень цін Ра та рівноважний реальний обсяг виробництва Qa.
Рівновага сукупного попиту та сукупної пропозиції
Існують три варіанти макрорівноваги:
1. Якщо сукупний попит змінюється в межах кейнсіанського відрізку, то зростання попиту призводть до реального зростання обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах.
Горизонтальний відрізок дозволяє зробити два фундаментальні висновки:
-
в ситуації економічної депресії необхідно ззовні стимулювати розширення виробництва, не боючись зростання витрат виробництва або цін;
-
заходи по зниженню цін і зарплатине призведуть до послаблення спаду виробництва.
2. Якщо сукупний попит зростає на проміжному відрізку, це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості.
3. Якщо сукупний попит зростає на класичному відрізку, то це призводить до інфляційного зростаннняін та номінального ВНП при незмінному обсязі реального ВНП(оскільки він не може зростати за межі повної зайнятості.)
Фіксованість кривої сукупного попиту в поєднанні з нерухомістю цін на кейнсіанському відрізку і нерухомість обсягу виробництва на класичному відрізку жорстко визначають точку макроекономічної рівноваги.
Рівновага в економіці постійно порушується, її порушення можуть бути викликані змінами в сукупному попиті внаслідок зміни запланованих сукупних витрат або в сукупній пропозиції внаслідок зміни середніх витрат, але вона постійно відновлюється ринком за іншого рівня цін та іншого рівня ВНП.Враховуючи поведінку всіх трьох головних макроекономічних параметрів можна підвести підсумки процесу пристосування економіки до падіння сукупного попиту.
1. У короткостроковому періоді початкова реакція економіки на зменшення сукупного попиту, яке порушило рівновагу, відображається у зменшенні реального ВНП, зниження товарних цін і збільшення безробіття.
2. У міру того, як ресурні ціни, в першу чергу зарплата, будуь поступово пристосовуватись до зниження товарних цін, в економіці буде відбуватись збільшення реального ВНП і зменшення безробіття.
3. Єдиним довгостроковим наслідком падіння сукупного попиту в новому стані рівноваги буде досягнення нового більш низького, ніж на початку, рівня товарних та ресурсних цін. У цьому стані реальний обсяг ВНП повернеться до потенційного рівня, а безробіття до природної норми
3.
Макроекономіка характеризує розвиток господарства країни в цілому, його темпи, пропорції, ступінь стабільності та врівноваженості.
Велике складається з малого. Хоча макро- й мікроекономічні процеси і показники , що характеризують їх, розрізняються між собою, їх не слід протиставляти. І ті, й інші є об'єктивними й абсолютно необхідними в економічному житті. Через це, як зауважує американський економіст Пол Самуельсон, не можна вважати освіченою людину, котра розуміється на одній проблемі й зовсім нічого не знає про іншу. Так само не можна сказати, яка з двох проблем виникла першою і є важливішою. Так, виробничо-комерційна діяльність кожного підприємства залежить не тільки від зусиль його працівників, а й від загальноекономічної кон'юнктури, і навпаки. Тому об'єктивною потребою економічного розвитку стало узгодження й регулювання цих процесів з метою підтримання економічної динаміки та рівноваги. Не випадково саме держава в сучасних умовах покликана за безпечувати макроекономічну стабільність. Це є однією з основних її функцій. Лише за цих умов може успішно функціонувати бізнес. Розвиток макроекономічних процесів (інноваційних, інвестиційних, інфляційних тощо) зумовлює логіку поведінки підприємців.
Взаємозалежність І взаємодія макро- та мікроекономіки дуже нагадує і навіть відображує взаємозв'язок процесів відокремлення та усуспільнення, між якими також має Існувати рівновага на кожному етапі розвитку економіки . При цьому як недооцінка, так і абсолютизація будь-якої з цих сторін однаково шкідливі.
Для перехідного періоду до ринку при визначенні поля економічної діяльності держави найскладнішою є проблема забезпечення синхронності дій при регулюванні макро- і мікроекономічних процесів. Сама по собі фінансова стабілізація на макрорівні не може бути тривалою і надійною без ефективного функціонування мікрорівня.
Аналіз структури та динаміки розвитку економічної системи здійснюється за допомогою синтетичних узагальнюючих показників , таких як валовий і чистий валовий продукт, національний доход, капітальні вкладення, сукупний попит, сукупна пропозиція тощо.
Отже, макроекономіка пояснює механізм функціонування національної економіки . Що ж таке національна економіка ? Які її головні ознаки? Яку вона має структуру?
Національна економіка та її особливості. Народне господарство будь-якої країни є продуктом тривалого історичного розвитку. Воно формується століттями в результаті поглиблення суспільного поділу та кооперації праці, грунтується на використанні наявних національних ресурсів і забезпечує реалізацію національних економічних інтересів цієї країни.
Національна економіка характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил, типом економічної системи, характером суспільного відтворення, специфічним господарським механізмом, рівнем життя населення, зовнішньоекономічними зв'язками.
Народне господарство країни є цілісним організмом. Воно об'єднує взаємопов'язану систему галузей, видів виробництв і територіальних комплексів. У цій системі органічно взаємодіють галузі матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок тощо) і галузі нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров'я, культура). Природно, що співвідношення зазначених сфер і галузей, тобто структура економіки , рівень розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший науково-технічний потенціал країни, тим досконаліша система господарювання, тим краще використовуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічна та соціальна ефективність виробництва та рівень життя населення.
Водночас національна економіка—не географічне поняття. Це не просто сукупність об'єктів матеріального та нематеріального виробництва, розташованих на певній території, а жива економічна система, що спроможна задовольняти потреби країни і захистити її інтереси, забезпечити її господарську та політичну самостійність. Історія знає багато прикладів, коли країни мали багаті природні та людські ресурси, але не могли ними самостійно розпоряджатися, займали залежне становище у світовому господарстві, а їхня економіка деградувала внаслідок хижацького господарювання іноземних держав.
Отже, національна економіка є система економічних суб'єктів і зв'язків між ними, яка має просторово визначену і специфічно національну організаційну структуру.
Національну економіку вирізняють серед інших економік такі ознаки: економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами, обумовлені суспіль-
ним поділом праці; господарська цілісність; спільне економічне середовище, в якому діють суб'єкти господарювання; спільна система економічного захисту тощо.
Вивчаючи національну економіку , макроекономіка досліджує:
економічний потенціал країни та його розміщення, національний ринок, місце країни у глобальній економіці ;
специфіку форм прояву всезагальних економічних причинно-наслідкових зв'язків; ступінь втручання держави в економічну життєдіяльність країни;
створення національного економічного порядку;
економічну культуру, яка обумовлює поведінкові реакції членів суспільства тощо.
Суб'єктами національної економіки є домашні господарства, підприємства і держава. Вони вступають між собою в економічні відносини, що можуть набувати форми вертикальних і горизонтальних зв'язків. Жодну з названих форм економічних зв'язків не слід ідеалізувати, їх треба використовувати в єдності для ефективного функціонування національної економіки .
Будь-який економічний суб'єкт—домогосподарство, підприємство чи держава — є економічно відокремленим, а отже, має певний економічний інтерес. Діяльність кожного економічного суб'єкта підпорядкована реалізації цього інтересу. Економічні інтереси суб'єктів
різні й навіть суперечливі. Досягти єдності економічних інтересів усіх суб'єктів дуже складно, а абсолютної єдності — практично неможливо. Щоправда, ринкова економіка створює певні умови для досягнення єдності інтересів економічних суб'єктів країни.
Національна економіка України. Історична доля українського народу склалася так, що він упродовж тривалого часу не зміг утвердити свою державність. Через це, розвиваючись у складі царської Росії, а потім Радянського Союзу і досягнувши значного рівня продуктивних сил, Україна фактично не мала власної національної економіки , а отже, була позбавлена можливості розробляти й здійснювати власну економічну політику. Всупереч деклараціям про «суверенітет» та «розквіт» Української РСР у складі колишнього СРСР її народне господарство було значною мірою примусово й штучно усуспільнене з господарствами інших союзних республік і становило разом з ними повністю інтегрований «єдиний народногосподарський комплекс». В умовах жорстко зацентралізованої системи господарювання Україні штучно нав'язувалися шляхи й напрями економічного розвитку, в результаті чого склалося економічно невигідне для неї місце в загальносоюзному територіальному поділі праці. Спроби реалізувати економічні інтереси республіки шляхом комплексного розвитку її народного господарства відкидалися й засуджувалися як «економічний націоналізм». Україна як суверенна держава почала самостійно формувати власну національну економіку та економічну політику з часу проголошення своєї незалежності 24 серпня 1991 р., зустрівшись з величезними труднощами та перешкодами.Розбудова ефективної національної економіки розглядається як гарантія незалежності нашої держави. При цьому на перший план висуваються завдання підвищення рівня ресурсного та енергетичного самозабезпечення. В перші роки незалежного розвитку потреби української економіки задовольнялися продукцією власного виробництва приблизно на 80 відсотків. За рахунок ввезення на 60—80 відсотків формуються ресурси нафти, кольорових металів, автомобілів, верстатів, хімічних волокон. Лише наполовину задовольнялися потреби за рахунок власного виробництва в хімічному устаткуванні, електротехнічних і кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної промисловості. Структура економіки була спотворена внаслідок гіпертрофованого розвитку галузей воєнно-промислового комплексу та важкої промисловості на шкоду тим галузям, які працюють безпосередньо на задоволення потреб населення.