ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 01.12.2020
Просмотров: 200
Скачиваний: 1
1.Предмет,
історія , значення анатомії та еволюції
нервової діяльності
Предметом
є мозок, його будова , функцій те розвиток
у філо- та ембріогенезі.
Мозок
- найскладніша система людського
організму, яка керує всією його
діяльністю.
За
допомогою цієї системи контролюються
не тільки усвідомлені процеси: мова,
рух, емоції. Мозок також регулює всі
процеси , які відбуваються в організмі
автоматично: рух, кровообіг, підтримання
рівноваги і багато іншого.
Мозок - це
складна структура, що складається з
мільярдів нейронів. Кожен з них працює
за принципом маленького електричного
вимикача, передаючи нервові імпульси
.
Вся інформація, яку організм отримує
за допомогою такої « електропроводки
» із зовнішнього світу потрапляє у
великі півкулі мозку, де і обробляється
.
Головний мозок людини —головний
орган центральної нервової системи, що
складається з маси взаємозалежних
нервових клітин.
Спинни́й мо́зок —
нижній відділ ЦНС, розташований в
хребтовому каналі. Спинний мозок виконує
функцію каналу, яким передається
інформація (вниз та вгору), а також є
центром координації деяких рефлексів.
Становлення наукового знання про
анатомію та еволюцію нервової системи
Перші
писемні пам’ятки, що містять анатомічну
інформацію, датовані III тис. до н. е., а
їх автором вважають китайського
імператора Ґванг Ті. Однак анатомія як
наука почала формуватися лише в XVII ст.
зусиллями видатного італійського
вченого Андреаса Везалія . Тоді ж
розпочалися анатомічні студії хребетних
тварин (у т. ч. людиноподібних мавп)
голландським вченим , комах та інших
безхребетних тварин — італійськими
лікарями та біологами. З накопиченням
даних виокремилася порівняльна анатомія,
яку започаткував англійський натураліст
і лікар Неємія Грю (1641—1712), Основоположником
нейрофізіології є французький вчений
Рене Декарт , який відкрив рефлекторний
принцип функціонування організму. У
першій половині XIX ст. англійський
фізіолог Маршалл Холл уперше визначив
роль спинного мозку в рефлекторних
рухах.
Приблизно в середині XIX ст.
фізіологія остаточно відокремилася
від анатомії. Одночасно цю галузь науки
активно розвивали російські вчені.
Найвідомішою працею Івана Сєченова є
«Рефлекси головного мозку» , в якій він
проаналізував розумову діяльність
людини до мислення включно. Учень і
наступник І. Сєченова — Микола Введенський
— глибоко і всебічно вивчив основний
життєвий процес — збудження. Іван Павлов
завдяки своєму методу вироблення умовних
рефлексів започаткував зовсім новий
розділ фізіології — вчення про вищу
нервову діяльність, чим здобув світову
славу.
У XX ст. фізіологічні лабораторії
з’явилися у більшості європейських
країн, а також у США, Японії, Китаї, Індії,
Австралії. З удосконаленням мікроскопічної
оптики їх дедалі ширше почали застосовувати
для вивчення нервової системи. Італійський
гістолог Камілло Гольджі (1844—1926) та
іспанський нейрогістолог Сантьяго
Рамон-і-Кахаль (1852—1934) розробили методики
приготування і дослідження мікроскопічних
препаратів нервової тканини. За допомогою
цих методик С. Рамон-і-Кахаль описав
тонку будову численних структурних
елементів нервової системи, пояснив їх
взаємозв’язки, а особливо функції
нейрона.
Учень І. Павлова Георгій
Фольборт (1885—1960) створив цілу фізіологічну
школу, де розроблялися різні аспекти
цієї науки, зокрема питання природи
стомлення і відновлення.
2.Павутинна оболонка мозку
Павутинна
оболонка спинного і головного мозку
являє тонку сполучнотканинну плівку,
позбавлену кровоносних і лімфатичних
судин; вона розташована над м'якою
оболонкою і відділена від неї
субарахноїдальним простором . Всередині
простору є поперечини і пластинки, які
кінцями вплітаються в павутинну і м'яку
оболонки. На опуклостях звивин павутинна
і м'яка оболонки зрощені в єдину платівку,
яка над поглибленнями між звивинами і
щілинами мозку перекидається, формуючи
такі цистерни субарахноїдального
простору:
1) мозочково-мозкова цистерна
розташовується на вентральній поверхні
дотику мозочка і довгастого мозку;
2)
бічна мостова цистерна парна, знаходиться
між мостом і мозочком;
3) міжніжкова
цистерна розташовується між ніжками
мозку;
4) цистерна перехреста
знаходиться попереду зорового перехрещення
і прикордонної мембрани;
5) цистерна
бічної ямки великого мозку парна,
розташовується в латеральної ямки
півкуль мозку;
6) цистерна мозолистого
тіла знаходиться вище .
У ці цистерни
надходить спинномозкова рідина з IV
шлуночка мозку і підоболонних просторів
спинного мозку.
Особливістю будови павутинної оболонки є так звані грануляції павутинної оболонки, що представляють вирости павутинної оболонки у вигляді круглястих тілець сіро-рожевого кольору, що вдадуться в порожнину венозних синусів або ж у лежать поруч кров'яні озера. Вони є у дітей і у дорослих, але найбільшої величини і численності досягають в старості. Збільшуючись у розмірах, грануляції своїм тиском на черепні кістки утворюють на внутрішній поверхні останніх поглиблення, відомі в остеології під назвою foveolae granulares. Грануляції служать для відтоку спинномозкової рідини у кров'яне русло шляхом фільтрації.
508. Зубчасті зв'язки спинного мозку.
509. Грануляції
павутинної оболонки.
1 - вена; 2 - сагітальний
синус; 3 – під павутинний простір;
1 - задні корінці
спинного мозку; 4 –
навколо судинний простір (Вирхова-Робіна);
5 -
2 - зубчасті зв'язки;
судинна
оболонка.
3 - тверда мозкова оболонка.
3. Нейроатомічні основи мови. Нейроатомічні основи мислення , пам*яті та свідомості людини.
Усне мовлення у своєму розвитку спирається на центральний та периферичний відділи мовного апарату, зокрема периферійні відділи мовленнєвого апарату, що включають, дихальний, голосовий та артикуляційний. Говорячи про анатомо-фізіологічну основу мовлення, слід розрізняти його переферичний аппарат і центральні, коркові фізіологічні механізми.
Переферичний (голосовий) аппарат мовлення складається з трьох частин :
1)легенів, бронхів і трахеї (органи дихання)
2) гортані
3) глотки, носоглотки, носової порожнини, піднебіння, язика, зубів, губ
Кожен з цих органів відіграє свою роль у творенні звуків мови.
Діяльність периферичного мовного аппарату підпорядкована корі великих півкуль головного мозку, функцією якої є мовлення. Ця функція властива тільки корі людського мозку. Вона виникла у процесі трудового спілкування людей. Мовлення є рефлекторний за своєю природою процесс , здійснюваний з участю ІІ сигнальної системи в її взаємодії з І сигнальною системою.Слово , завдяки попередньому життю дорослої людини, пов’язане з усіма зовнішніми і внутрішніми подразненнями, що надходить у великі півкулі, всі їх сигналізує, всі їх замінює і тому може викликати всі ті реакції, дії, які ними зумовлюються.Це стає можливим завдяки утворенню в процесі життя людини відповідних систем тимчасових нервових зв’язків.
В утворенні цих зв’язків бере участь кілька аналізаторів: слуховий, руховий і зоровий.ІІ сигнальна система складається зі слідів трьох видів:
Звукових- від почутих слів
Зорових-від писемних слів
Кінестетичних –від подразнень переферичної частини мовно-рухового аналізатора.
(Павлов)Взаємодія слухового і зорового аналізаторів забезпечує вироблення артикуляційної бази необхідної для оволодіння тією чи іншою мовою. Основою її є сукупність звуковимовних навичок характерних для мовного процессу певного мовного коллективу. Кожен член цього колективузасвоює рухи артикуляційного аппарата, які внаслідок тривалого навчання стають звичними, автоматизуються.Мовлення пов’язане з роботою усієї кори великих півкуль, воно здійснюється не окремими ізольованими і точно локалізованими «осередками», а являє собою координовану діяльність усієї кори великих півкуль.Однак є окремі ділянки кори, що відіграють у мовленні свою специфічну роль, Зв’язану з локалізацією в них мозкових кінців тихчи інших аналізаторів.Центральний кінець мовно-рухового аналізатора локалізується в задній частині третьої лобної закрутки (Центр Брока) лівої півкулі. Пошкодження її призводить до моторної афазії (втрати здатності довільно висловлювати думки)В слуховому сприйманні мови Бере участь верхняя вискова закрутка лівої півкулі, зокрема її задній відділ (Центр Верніке) Пошкодження його призводить до сенсорної афазії(порушення здатності розуміти мову інших , Людина чує звуки Але не може пов’язати їх зі значенням.)
Мовлення здійснюється не окремими ізольованими і точно локалізованими осередками , а являє собою координовану діяльність усієї кори великих півкуль. Крім розладів мовлення пов’язаних з ураженням коркових частин аналізаторів , трапляються і функціональні розлади – заїкання (судоми мовних м’язів). Причинами можуть бути переляк, забій, інфекція, наслідування. Вилікувати заїкання можна вчасно і правильно застосувавши логопедичні і лікувальні заходи.
Феномени вищої нервової діяльності:
свідомість, пам'ять
На початку
двадцятого століття була висунута
програма наукових досліджень психічної
діяльності головного мозку методами
природничих наук. Предметом дослідження
в той період були умовні рефлекси , як
елемент психічної діяльності головного
мозку. У світовій науці в даний час
сформувалася ціла галузь досліджень,
що отримала назву нейронауки вищих
функцій головного мозку. На перше місце
можна поставити повне розуміння
фізико-хімічних процесів, що становлять
основу порушення і його проведення по
нервових волокнах, а також процес
гальмування в нейронах. Іншим найважливішим
відкриттям було дослідження процесів
синоптичного проведення, тобто передачі
сигналів від нейрона до нейронів або
іншим клітинам організму. Виникло повне
переконання у тому, що в основі навчання
(замикання тимчасового зв'язку, за І. П.
Павлову ), пам'яті і багатьох інших
процесів, пов'язаних з вищою нервовою
діяльністю, лежать синоптичні процеси.
В окремих типах клітин при синоптичної
активації відбувається експресія ранніх
генів, які через відповідні промотори
включають роботу пізніх генів, відбувається
синтез білка, який вбудовується в
постсинаптичну мембрану. Від
постсинаптичного нейрона може проходити
інформаційний сигнал (наприклад, молекули
оксиду азоту або арахідонової кислоти)
на присинаптичний нейрон.
Свідомість
і інші психічні феномени є найвищим
рівнем діяльності мозку, а також є
результатом нейробіологічних процесів
мозку. Ймовірно, ми помиляємося, вважаючи,
що нейрони і синапси є одиницями
свідомості. Це результат кооперативної
діяльності ряду мозкових систем, а для
людини - і «мовної» півкулі. Отже, мозок
людини має особливості, які різко
виділяють його з ряду інших ссавців.
Перерахуємо основні з них. Збільшення
розмірів (за індексом
цефалізаціі) головного мозку, особливо
значно збільшується площа кори великих
півкуль за рахунок гігантського
розростання асоціативних областей.
Виражена асиметрія півкуль, кожна з
яких створює свій світ, і, можливо має
своє власне свідомість.
2. Мислення і мозок
Природу мислення вивчали починаючи з XVII ст. Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати. За вченням І.Павлова, мислення " .нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.
Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж.Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н.Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.
Вчені-психологи, зокрема Дж.Брунер та А.Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі. Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.
Експериментальне дослідження природи асоціацій здійснив німецький психолог Г.Еббінгаус. На його думку, дослідження будь-якого матеріалу на основі асоціацій займає менше часу. Такий шлях більш якісний, асоціації допомагають нам проникнути в глибину, природних явищ, ми шукаємо подібні якості предметів, завдяки чому розкриваємо їх суть, особливості:
Роса, немов розсипаний алмаз,
Дрижить на кожнім листі,
Трава - як ізмарагд, галуззя - як топаз,
В казковому намисті.
Асоціації за контрастом допомагають нам визначити відмінності, протилежні якості, які підкреслюють специфіку певного об'єкта,
На двоє створено богом вино:
Розумним на радість, на згубу дурному;
Багатство - на двоє теж дано воно:
На добро милосердним, на згубу скупому.
Ми встановлюємо зв'язки між предметами за їх суміжністю в часі та просторі:
Повіє вітер по долині .
Встануть сердеги працювать,
Корови підуть по діброві,
Дівчата вийдуть воду брать .
Отже, у психології асоціації є суб'єктивним образом існуючих поза свідомістю людини зв'язків між явищами і предметами об'єктивно реального світу.
4. Новий етап розвитку знань про будову функції головного мозку у 19ст.
В.О. Бец (1834 - 1894) перший описав у п'ятому шарі кори півкуль головного мозку великі пірамідальні клітини кори великого мозку, які в науці носять його ім'я. Він також перший визначив морфологічно рухову зону мозку та різницю клітинної будови різних ділянок кори великого мозку. Його справедливо вважають засновником науки про архітектоніку кори головного мозку. Саме В.О. Бец створив передумови для вивчення локалізації вищих нервових центрів.