Файл: Istoriya_Ukrayinskoyi_kulturi_1_1.docx

1

Предмет і завдання дисципліни

Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання. усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо. Історія культури України. Вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом дослідження і вивчення є пам’ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Історія культури вивчає пам’ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів’я, тощо. Серед визначених об’єктів матеріальна культура – пам’ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам’ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов’язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників. Кожний народ фіксує свою історію низкою писемних джерел. Слов’яни, зокрема українці, залишили їх чимало. Це літописні зводи “Влесова книга” і “Повість минули літ”, козацькі літописи, філософські, наукові, економічні, політичні твори, першодруки, пам’ятки літератури – від славетних “Слово про закон і благодать” Іларіона, “Слово о полку Ігоревім” – до книг, написаних сучасними майстрами поезії, прози, драматургії.Наша країна багата на мистецькі пам’ятки: мозаїки і фрески Софії Київської, Спаса на Берестові, твори народних майстрів, художників сьогодення та ін.Рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку культури виробництва, що також входить у коло дослідження історії культури.

2

Багатозначність поняття культура

Зазвичай під нею розуміють рівень духовного (точніше, душевно-духовного) розвитку народу чи суспільства. Досягнення у мові, релігії, моралі, філософії, науці, мистецтві, системі освіти й виховання; власне, сукупність цих видів людської діяльності і звуть культурою.Іноді в поняття культури включають також право, державний лад, громадський устрій, етикет, суспільні звичаї і форми спілкування, а також економіку, промисловість, техніку, господарство. Культура перш за все сприяє розвитку й вихованню людської душі. у своєму етимологічному значенні поняття “культура” бере початок в античності. Його можна віднайти в трактатах філософів та педагогів Стародавньої Греції та Риму. Спочатку у розумінні культури душі, розуму, тіла, що досягається шляхом цілеспрямованих вправ і виховання. Загалом, в античній свідомості розуміння культури ототожнюється з освіченістю. Філософи зазвичай відносять до культури все, створене людиною. Оскільки людські творіння виникають спочатку в думці, а потім об’єднуються в знаки і предмети, в культурі завжди є конкретний зміст – це визначений вид і спосіб творчості.

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чимало філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латинського походження і означає "обробіток", "догляд".Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106—43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетворенню природи на благо людини, а з іншого, — засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму.Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з досконалістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення.

3

Структура культри та її функції

Культура являє собою цілісну динамічну систему, яка є внутрішнім змістом розвитку людства. Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху. Через культуру, яка об´єднує в органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина розуміє цілісну картину світу, усвідомлює своє місце і значення в ньому. Інформативно-трансляційна функція виконує важливу роль у передаванні соціокультурного досвіду як від попередніх поколінь до нащадків (за історичною вертикаллю”, так і в обміні духовними цінностями між народами (за історичною “горизонталлю”). Вона дає можливість здійснювати культурний обмін між своїми сутнісними силами, неоднаковими як усередині одного покоління, так і між поколіннями. Суть комунікативної функції культури полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Інтегративна функція полягає в здатності культури об´єднувати людей незалежно від їх світоглядної та ідеологічної орієнтації, національної, вікової, професійної, конфесійної або іншої приналежності у певні соціальні спільності, а народи – в світову цивілізацію. Регулятивна, або нормативна функція культури реалізується через систему цінностей і норм, які є регуляторами суспільних відносин, духовними орієнтирами на кожному етапі історичного розвитку. Світоглядна функція культури синтезує в цілісну і завершену систему пізнавальні, емоційно-чуттєві, оціночні та вольові чинники духовного світу особистості.

4

Місце української культури в контексті світової

Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві - народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в ХVI - ХVII ст., і культурне відродження в ХIХ ст. У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній. українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (боязні чужого) і гуманізм. На відміну від філософської думки інших європейських країн, де проблеми бідності, хвороб і безкультур'я мислилося подолати шляхом технічного прогресу, підвищення продуктивності праці, за допомогою зусиль освічених монархів і соціального експериментування, українські мислителі закликають до іншого. "Споріднена праця" і самопізнання, свобода, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним - ось ті шляхи і рецепти щастя, яких дотримувались і які пропагували провідні українські мислителі.

5

Взаємозв’язок матеріальної і духовної культ.

Духовна культура.Ніщо не може характеризувати суспільство краще, ніж його ставлення до інтелектуальної, художньої ту наукової діяльності людини. Адже будь-яка творчість супроводжується і навіть спричиняється саме задумом, ідеєю, творчим планом. Створення комплексу ідей, уявлень, переживань, наукових систем, релігійних вірувань, норм і традицій людського існування називаємо духовним виробництвом, яке є вирішальною ознакою культури як феномена, що відрізняє людину від інших створінь. Вона має мету, хоча б начерк майбутнього предмета. Це й спричиняє визначення культури як духовного виробництва і духовних цінностей.

Матеріальне та духовне виробництво тісно переплетені, окрім того, людина діє і творить завжди в реальному світі, де поєднується суспільне та індивідуальне, реальне та ідеальне, теоретичне і практичне.Матеріальна культура -результати й продукти матеріального виробництва людей: галузь перетворення предметного середовища, предметного оточення людини, що складає її «неорганічне тіло», предметне тіло культури. Духовною культурою визначили створений світ людських визначень, ідей, норм, традицій, почуттів, цінностей і смислів. Будь-який предмет матеріальної культури — це втілення певного задуму людини. Хтось його задумав, прикинув у свідомості чи на схемі його параметри, хтось його виготовив. Отже, предмет матеріальної культури є опредметненим, втіленим наслідком розумової цілеспрямованої дії, продуктом людського розуму.

6

Феномен укр..культури

Феноменальність української культури породжувалась і формувалась найбільшою мірою просторово-географічним та історичним чинниками. сьогодні все нові й нові факти свідчать про унікальність, своєрідність, базовість, ґрунтовність та феноменальність нашої культури. Перша її ознака – це те, що її генеза, її виникнення і становлення відбувалось на споконвічній батьківській землі, на її тисячолітніх чорноземах (для природного нарощення 1 сантиметра якого потрібно не менше тисячоліття). Подібного багатства немає в жодній країні. Наддніпрянщина та Наддністрянщина – єдине у світі місце, де ширина чорноземної зони сягає 500 км. Суттєві ознаки нашої культури, її внутрішні і зовнішні історичні виміри проявляються, як у часових, просторових, так і в свідомісних, духовних чинниках. Просторові географічні чинники матеріальної, духовної і фізичної української культури ви-значалися своєрідними природно-кліматичними умовами: лісами, ріками, степами, лісостепом, а також горами і морями, які оточують цей життєвий простір. У цьому – просторова унікальність і своєрідність нашої культури. Пізніше вона доповнилася тим, що до неї почали виявляти зацікавленість інші народи й культури. Через її територію пролягли торгівельно-економічні шляхи (Шовковий, з варяг у греки). І це поставило її у центр і північних, і південних, і західних культурно-історичних впливів та взаємовпливів, сприяло прилученню до інших культур, їх засвоєнню і взаємозбагаченню. Тобто з сивої давнини відігравали свою роль геополітичні фактори, значення яких особливо зросло в наші дні.

7

Періодизація укр..культури

перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто — це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби. племена трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), для яких властивим був уже доволі високий рівень виробничої культури, техніки виготовлення кераміки, суспільної організації. Значного рівня досягла тут і духовна культура. Епоха бронзи і раннього заліза уявляється нам своєрідним калейдоскопом археологічних культур, знаходимо неспростовні свідчення стрімкого прогресу людства, накопичення ним позитивного досвіду методом спроб і помилок, вдосконалення виробничих сил, а отже й суспільних відносин. Відбувається перший поділ праці: скотарство відокремлюється від землеробства. виникнення Києва — "матері міст руських"; об'єднання східнослов'янських племен і утворення держави — Київської Русі; переможні походи руських князів та розширення державних кордонів; небувале піднесення культури від безпосереднього спілкування з хозарами, половцями, Візантією та іншими народами; і, нарешті, запровадження християнства. Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави — Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Так його й іменуємо: українська культура княжої доби. збагатили скарбницю духовного життя українського народу, вивели його культуру на широкі простори світової цивілізації, Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Через братські школи почали поширюватися в Україні засади гуманістичної педагогіки. Полеміка між православними та проунійськими публіцистами стимулювала процеси вдосконалення науки, освіти, мистецтва. Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу.зростанням капіталістичного укладу, розвиток ремесла, промислів, і поява мануфактур, освоєння нових земель, формування ринкових відносин. П'ятий період розвитку української культури охоплює часовий відтинок в 150 років, років великої неволі нашого народу — від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Упродовж XIX і початку XX століття українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові, виявила свою здатність: по-перше, синтезувати багатовіковий світовий художній процес; по-друге, всім своїм мистецьким арсеналом запропонувати самобутнє вирішення багатьох суспільних, етико-філософських і художніх проблем, які хвилювали людство; по-третє, створити такі художньо-естетичні цінності, які поставили українську культуру на рівень світової. Шостий період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років. Це відомі нам рухи "шістдесятників", "сімдесятників" та "вісімдесятників". Саме в цей період активізується так звана підпільна або захалявно-шухлядна культура, творча думка, ідейні пошуки, нагромаджується інтелектуальний потенціал української нації. Сьомий період розвитку української культури тільки-но розпочався і триває в нових історичних умовах. Це — сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення.

8

Взаємозвязок культури та укр..сусп.

Суспільний розвиток зумовлює культурні досягнення лише за наявності гуманістично-розумових передумов, тобто використання раціонально-дієвих традицій, вироблених попередниками. Кожне конкретне співсуспільство (цивілізація, держава, народність і т.д.) створює свою власну гігантську суперкультуру, яка супроводжує індивіда протягом усього життя та передається з покоління в покоління. В результаті в історичному процесі виникає багато культур. Перед соціологами постає проблема чи існують культурні універсалії. Американський соціолог та етнограф Дж.Мердок виділив більше 60 культурних унівресалій, характерних для всіх суспільств: мова, релігія, символи, сексуальні ліміти, спорт, натільні прикраси і т.д. Ці універсалії існують тому, що вони задовольняють важливі біологічні, психологічні та соціальні потреби. у складних сучасних суспільствах соціальні та культурні аспекти суспільного життя тісно переплетені та взаємопов'язані.

9

Культуролог.думка в україні

Завдання української культурології полягало в осмисленні культурно-історичного процесу розвитку української культури. Це питання виникло на початку ХІХст., в епоху романтизму, коли з боку прогресивної частини інтелігенції було виявлено посилений інтерес до народної творчості та культури. Однак перші положення про культуру заклав ще Григорій Савич Сковорода (1722–1794). Він розробив принципи символічного трактування культури, представляючи її як три світи, які складають людська спільнота й світ окремої людини, світ природи (“макрокосм”) та “світ символів” (або Біблія). Усе в світі має “зовнішню” або матеріальну натуру, і “внутрішню” (духовну натуру”), які являють собою дуалістичний світ вічного і тлінного, доброго й злого, піднесеного та приниженого.Діячі “Кирило-Мефодіївського братства” проголосили тезу про унікальність кожної національної культури та її етноцентричний характер. Історик Микола Іванович Костомаров у своїй статті “Дві руські народності” (1861) стверджував, що у давнину на Русі існували південноруська, сіверська, великоруська, білоруська, псковська та новгородська народності зі своїми власними культурами. Широкий спектр поглядів на розвиток культури взагалі та української зокрема висунули видатні представники української культури: діячі "Руської трійці", "Кирило-Мифодіївського братства", Михайло Драгоманов, Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка, Михайло Коцюбинський. Становлення української культурологічної школи пов'язане насамперед з Володимиром Перетцем (1870-1935). Саме він згуртував навколо себе та виховав плеяду талановитих науковців, сформував засадні принципи дослідження українського літературознавства, став активним популяризатором унікальної та самобутньої української культури,

10

Особливості міфології

Українськи міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов'язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Іхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини і дочки, їхня худоба та лани. У найархаїчніших колядках і щедрівках можна зустріти звеличення не якоїсь конкретної родини людей, але швидше - відгомін прославлення сім'ї небесних світил та природних явищ: Сонця, Місяця, зірок, дрібного дощу і т.п. Люди жили в повній гармонії з природою і тому й Боги та міфічні істоти були для них природними та рідними. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійні вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. В Україні існувала своєрідна ієрархія Богів: на чолі всього світу стояли найстарші Боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі рангом Боги, а також демони, які надавали послуги старшим Богам; у самого "підніжжя" були люди, наділені достатньою силою для того, щоб побороти демонів. наші предки приносили жертви різним духам, що могли нести зло, аби задобрити їх, відвернути від себе небажані випадки та явища. Навіть після прийняття християнства, як і в старі часи, так і через тисячі років, українець завжди ладен діяти по принципу: "Бога люби, але і Чорта не гніви".

11

Первісні форми релігії

Форми первісних релігій:анімізм;фетишизм; тотемізм;шаманізм;магія;табу. анімізм виявлявся у вірі в різноманітних духів, душу як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. анімізм у його повному розвитку включає вірування в “керівні” божества і підлеглих їм духів, у душу й майбутнє життя, вірування, що переходять на практиці в дійсне поклоніння. фетишизм полягає у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями. Елементи фетишизму збереглися в релігійному уявленні людей і по сьогодення. Досить оглянути навіть загальним поглядом історію релігій усіх народів, щоб переконатися в тім, що фетишистські уявлення становлять невід’ємну частину будь-якої релігії. Навряд чи є хоч одна з них, у якій фетишистські вірування не займали б більш-менш помітного місця. Фетишизм складає один з найбільш постійних елементів усякої релігії. Це — універсальне явище історії релігійних вірувань. тотемізму — віра в існування родинного зв’язку між групою людей і визначеним видом тварин чи рослин.Тотемізм тісно пов’язаний з господарською діяльністю первісної людини: збиранням плодів, полюванням. шаманізму (евенкійською мовою шаман означає несамовитий) — це віра в особливо могутні надпри-родні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів). Поряд з тотемізмом і табу значне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія (від грецьк. мбгейб — чаклунство, чарівництво) — сукупність уявлень і обрядів, в основі яких лежить віра в можливість впливу на людей, предмети і явища об’єктивного світу за допомогою визначених дій.

12

Досягнення первісної культури

Первісна культура містила в собі також наукові знання. Раціональні знання включали календарно-астрологічні, математичні уявлення, біологічні, медичні, географічні, історичні свідоцтва. Вибудований на межі кам'яного і бронзового віків на території Англії мегалітичний комплекс Стоунхендж точно фіксував точки сходу Сонця у день літнього сонцестояння й заходу його у день зимового сонцестояння, служив для провіщання сонячних і місячних затемнень. У мисливських общинах вирізнялися на мапі зоряного неба сузір'я Плеяд, а розвиток землеробства дозволив поширити уяву про рух Плеяд по небосхилу. Розвиток скотарства сприяв появі зоологічних знань, а землеробство - ботанічних, хімічних, гідротехнічних.Окрім раціональних знань, важливими елементами культури були писемність та мистецтво. Становленню писемності послужили:визначення графічної символіки серед інших форм комунікації;випрацьовування стабільних графічних засобів для передачі загального змісту свідчень;створення сталої системи графічних знаків для передачі мовної інформації. Кераміка первісної епохи є своєрідним лакмусовим папірцем кожної культури і водночас - проявом специфічних етнографічних рис її носіїв. На території України відкриті культури прийшлих племен: культура дунайська (на Волині), Кріш та альфельдська (у Закарпатті).

13

Формування культової свідомості

Стрижнем релігійної свідомості, у свою чергу, є віра у надприродне, точніше кажучи — надприродні істоти, якості, зв’язки та стосунки, які не підвладні закономірностям матеріального світу, а навпаки, перебувають в їх основі, панують над ним и. У цьому розумінні надприродне відрізняється від усього незвичайного у художньому вимислі, численні приклади якого демонструють нам міфи, легенди и казки. Віра надає впевненості у реальності існування надприродного (на думку переважної більшості неупереджених дослідників-релігієзнавців, предмет віри існує лише у свідомості самого віруючого), тоді як художній образ тільки виглядає правдоподібним — таким, що може бути, але може й не бути. Через це віра потребує певної конкретизації в релігійних образах, настроях і почуттях, й подальшої систематизації у догматах релігійного віровчення. Сукупність цих емоційно-чуттєвих і раціональних побудов складає те, що може бути назване релігійною свідомістю. Українці пережили (й переживають) процеси як одно- (язичництво), дво-(язичництво й християнство), так і багатовір’я (політеїзм), а також яквідсутності, так і наявності, а той непомірної розгалуженостіконфесійних інституцій, зокрема: при вірі в єдиного Бога, як ухристиянстві існують не тільки православ’я й католицизм, а й численніпротиборствуючі церкви в православ’ї.

14

Аналіз міфологічних сюжетів

Зупинимося детальніше на народних уявленнях про русалок і відьом - винятково цікавій темі в українській демонології. Не випадково саме ці образи увійшли до української художньої літератури (досить пригадати хоча б “Лiсову пiсню” Л. Українки або “Майську ніч” та “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” М.В. Гоголя).Русалками (або мавками) звичайно стають душі утоплениць, самогубців, дітей, які народилися мертвими або вмерли до хрещення. Існувало три основних різновиди русалок - польові, лісові і водяні, що відрізнялися зовнішнім виглядом і звичками. У народних оповідях доля щасливої та багатої людини в людській подобі дбає про добре ведення господарства, про врожайність ниви. А доля убогої людини найчастіше змальовується як така, що забавляється, гойдаючись на верболозі, або спить, байдикує. Хоча в традиційних українських сюжетах невідворотність долі підкреслюється її не набутим, а вродженим характером (кожен приходить у світ з певною долею), все ж виразно окреслюється мотив, що людина, щоб зажити успіхів, мусить знайти свою долю.

15

Велесова книга

Велесова Книга (Книга Велеса, Влес книга, Veles Book) — за однією з версій найдавніша слов’янська писемна пам’ятка, а за іншою версією — фальсифікація XIX—XX ст. Велесова книга це збірник молитов, легенд, оповідань про давню слов’янську історію. Була написана (чи то зведена воєдино з декількох менших текстів) на дерев’яних дощечках ранньою кирилицею, різними авторами у різний час у кінці IX — на початку X ст. (якщо є оригіналом), в Поліссі. Події, що описані у ВК охоплюють період приблизно від 7 ст. до н. д. до кінця IX ст. н. д. Назва книги пов’язана з іменем слов’янського бога Велеса. Важливим божеством був Триглав, який єдиний в трьох особах - бога Сварога, бога Перуна і бога Свентовіта (11а). Крім Триглава у «Велесовій книзі» згадуються численні слов'янські божества («божки», як іменує їх С. Лісовий), а також вводиться вчення про Яви, Прави і Нави, що отримало значний розвиток в сучасному рідновірів. Неодноразово виступають індоіранські (ведичні, «арійські») божества, невідомі з слов'янської традиції (причому їх імена дані в новому фонетичному вигляді, що виключає спорідненість або древнє запозичення, див. вище). Деякі сюжети перегукуються з відомими по записах XVI-XVIII ст., Наприклад «Сказання про Славень і Русе» та ін, а також по «Слову о полку Ігоревім». «Слово о полку Ігоревім» відносилося до сфери інтересів Миролюбова, і дуже багато рідкісні або унікальні слова з цього пам'ятника зустрічаються і в Велесовій книзі (русичі, комони, харалужними, річка Каяла, божества Карна і Жля та ін.)Міфологія «Велесової книги» має кілька рис, які не зустрічаються в міфології Київської Русі і слов'ян взагалі, це:птах-блискавка «Матір Слава» (також іменована «Матір Сва») - яка згадується у «Велесовій книзі» 63 рази (частіше, ніж будь-яке інше божество);вищеназвана тема «Яв, Прав, Нав»;Влес у «Велесовій книзі» - має значно ширші функції (вчитель землеробства, ремесел, заповідей моралі), ніж «бог худоби Велес» в Київській Русі.

16

Походження укр..етносу

Перші сліди перебування людини на сучасній території України належать до раннього палеоліту: в процесі добування засобів до життя із самого початку виготовляли і свідомо застосовували знаряддя праці та користувалися звуковою мовою. У пізньому палеоліті вже була заселена вся територія сучасної України. До речі, саме Закарпаття було одним із регіонів найдавнішої прабатьківщини людства: так у с. Королеве виявлено поселення людини сучасного типу, засновані 600 тис. років тому.В епоху неоліту, у мідний та бронзовий віки триває поступовий перехід до продуктивних форм господарства — землеробства і скотарства (енеолітичні племена ямної культури, племена катакомбної та зрубної культур тощо). Цей перехід на території сучасної України відбувся у IV—III тисячоліттях до н. е., за часів трипільської культури (назва від с. Трипілля на Київщині). Носії цієї культури жили у досить великих населених пунктах, будували зручні двоповерхові будівлі" вшановували власних богів, мали оригінальні уявлення про будову Всесвіту. У наступні століття формуються нові етнічні і культурні спільноти. Серед них можна назвати кіммерійців.

17

Словянське мистецтво дохр.

Слов’янське мистецтво репрезентоване декоративно-ужитковими виробами (гончарство, ткацтво, вишивка, прикраси), оздобленими орнаментами, які служили нашим пращурам за обереги. На місцях культових центрів (капищ) слов’яни встановлювали дерев’яні статуї богів («ідолів», «кумирів»). Після запровадження християнства ці зразки язичницької скульптури були майже повністю знищені. З тих, що збереглися, найвідомішим є так званий Збруцький ідол (Святовит) IX ст., знайдений неподалік річки Збруч на Тернопільщині. У ньому втілено релігійно-світоглядні уявлення язичників. Статуя має вигляд чотиригранного стовпа (заввишки близько 3 м), на гранях якого викарбувані символічні зображення. Стовп розділений на три яруси, що символізують уявлення про три світи: вищий – небесний, середній – земний, нижній – підземний. На верхньому зображено язичницьких богів (зокрема, Перуна в образі воїна з шаблею), на середньому – фігурки чоловіків і жінок у ритуальному хороводі, на нижньому – бога, який стоїть навколішки й тримає землю (ймовірно, Велеса).

18

Трипільська культура

Трипільська культура (за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини.

19

Мистецтво скіфів.звіриний стиль

Основною рисою скіфського мистецтва в Північному Причорномор'ї було поєднання східних елементів з класичними грецькими, які сюди йшли з грецької метрополії і місцевих грецьких колоній. Це дало єдине в своєму роді витончене мистецтво. Його центром можна вважати столицю Боспорського царства Пантікапей. Основна риса скіфського мистецтва — звірина символіка. Тварини зображені реально, але водночас стилізовані згідно з законами орнаментальності та декоративності. Ці твори передавали загальні, як прийнято думати, культові мотиви Близького Сходу, проте в Україні вони засвоїлися так, що їх можна відрізнити від творів Кавказу, де більше впливів Ірану й Урарту, не кажучи про мистецтво скіфо-алтайське, з впливами Китаю.До скіфської звіриної символіки належать зображення оленів з жертовно підігнутими ногами і багатими орнаментальними рогами, леви, пантери, коні й інші свійські тварини, птахи, фантастичні ґрифони та сирени.Окрему ділянку творило зображення людини — її обличчя, цілої постаті чи багатофігурних композицій.На численних вазах, кубках, сагайдаках, піхвах, гребенях тощо зображено щоденне життя скіфів: воєнні епізоди, хліборобська та пастуша праця (приручення коней і доїння овець, шиття шкіри тощо), а також мотиви з грецької міфології й історії.

20

Культура сарматів

У мистецтві сарматів ориґінальним є бірюзово-золотий стиль, зображення тварин з інкрустованими коштовним камінням очима (бірюза, сердолік, корал, рубін, смарагд, циркон та різні емалі). Іноді знаходять образи Дракона, в чому деякі мистецтвознавці вбачають навіть китайський вплив. Найімовірніше, це - мистецтво сарматського племені аланів, які найбільше контактували зі сходом. арматські ремесла: зброярство, лимарство, ткацтво, обробка шкіри, гончарство (ліпний посуд, жертовники курильниці), а також виготовляли дерев´яний та шкіряний посуд. Встановили торгівельні зв´язки з античними містами, де сармати обмінювали свої вироби на продукти землеробства: олію, вино, овочі. Сармати експортували худобу та продукти тваринництва, вели також торгівлю рабами.

21

Мистецтво грецьких міст колоній

Грецькі міста-колонії з’явилися у VII ст. до н. е. (Істрія в Подунав’ї, Борисфен на о. Березань), VI ст. до н. е. (Ольвія, на Бузькому лимані, Феодосія, Пантікапей, у Східному Криму), а також у I ст. до н. е. (Херсонес, поблизу Севастополя, Тіра, неподалік сучасного Белгород-Дністровського та багато інших). Вони існували майже впродовж тисячоліття, були рабовласницькими полісами і мало чим відрізнялися від метрополій. Споруджувалися кам’яні будинки, оздоблені скульптурою, розписом і мозаїкою. Вступаючи у взаємовідносини як з грізними степовиками, так і землеробами українського Полісся та Лісостепу, міста-держави встановлювали з ними тісні економічні зв’язки. Хоча метрополії і вбачали в них, передовсім, джерело надходження прибутків і рабів з варварського світу, існування таких міст на Північному березі Чорного моря відчутно стимулювало процес соціально-економічного розвитку племен, що їх оточували.

22

Цикли культово-звичаєвої обрядовості

Відповідно до циклічності процесу життєдіяльності людей склалися окремі типи свят та обрядів. Основних з них два: сімейні й календарні. Сімейна обрядовість освячувала перехідні або етапні моменти в житті людини, календарна ж — у житті природи або трудовій діяльності людей, котра, як правило, підпорядковувалася сільськогосподарському трудовому календарю. Кожне традиційне свято і кожний обряд тісно пов'язувалися з народними віруваннями та повір'ями. Українська весільна обрядовість поділяється на три взаємопов'язаних цикли: передвесільний, власне весілля і після весільний Зимовий цикл народної календарної обрядовості українців починається з Коляди, що відзначається напередодні Різдва (24 грудня ст. ст.) і закінчується Водохрещею (5 січня). Цей період називається зимовими святками, або Дванадцятиденним; Весняний цикл календарних свят та обрядів у середовищі українців мав особливе значення, бо пов'язувався з найважливішою життєвою справою — закладанням майбутнього врожаю. спалювали або розривали солом'яне опудало Морани (Мари) — слов'янської богині смерті. При цьому характерно, що вони немовби повертали її землі, аби дати тій силу для нового врожаю. Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а вбирає окремі, часом розрізнені звичаї та прикмети. Втім їхній загальний характер визначається станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносяться у приміщення, набуваючи форми вечорниць.

23

Народно-календарні звичаї

обжинках (дожинках). Ці свята базувалися на вірі в те, що польові божества живуть в останньому снопі, — звідси й священне до нього ставлення. Згідно з українськими традиціями, з останніх колосків робили сніп та вінок, оздоблювали їх стрічками та квітами, а вінок вдягали найвродливішій жниці.Івана-купала: дівчата пускають на воду вінки, і з них гадають: куди попливе вінок, туди дівка й заміж піде, а коли вінок стане на воді, не вийде заміж, а коли потоне — помре. Пускають вінки і з свічами, і чия свічка погасне раніше, тій дівчині трапиться нещастя. Вечір напередодні Різдва (Коляда, Свят-вечір) називався ще багатою кутею. До нього ретельно готувалися: розтоплювали піч 12 полінами, що висушувалися 12 днів, пекли й варили 12 ритуальних страв, головні з яких — різдвяна кутя та узвар. Під вечір до хати вносили дідуха — обжинкового снопа. Вважалося, що він, як і всі інші хатні речі, набуває чудодійної сили і приносить щастя та успішну працю. По вечері дітей виряджали до родичів і близьких з дарунками й кутею, аби поминути душі померлих.

24

Народно-побутові звичаї

Похорон — це система ритуальних норм поведінки та обрядових дій, пов'язаних з оповіщенням про смерть, підготовкою небіжчика до похорону та його проводами.Коли вмирала людина, про це оповіщали всіх родичів та односельців. З цією метою на вікна хати, де лежав небіжчик, вивішували білі хустки або перемітки. Серед верховинців було прийнято розкладати перед хатою покійного велике вогнище та сурмити у трембіти. Українська весільна обрядовість поділяється на три взаємопов'язаних цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів включає ряд обрядів: передвесільний — сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір; власне весілля — запросини, обдарування, посад молодих, розплітання коси, розподіл короваю, перевезення посагу, перезву, рядження; післявесільний — хлібини, свашини та гостини.Все починалося зі сватання (рушників, словин, брання рушників, змовин), коли представники родів молодого й молодої домовлялися про весілля. Історично склалися три основних варіанти сватання: найбільш архаїчний, пов'язаний з умиканням молодої; сватання дівчини до парубка; «класичне» сватання дівчини через старостів молодого. У сімейній обрядовості українців було прийнято відзначати пострижини — річницю від дня народження дитини. На цей ювілей запрошували повитуху та хрещених батьків. Посеред хати на долівці простилали вовною догори кожух, садовили на нього хлопчика, і названий батько вистригав своєму похресникові трохи волосся навхрест. У гуцулів такий обряд називався обтинанням (обрубуванням, рубанням)

25

Трудові звичаї та обряди

Традиційна трудова обрядовість тісно пов'язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт. Обряди неодмінно супроводжували початок оранки, сівби, вигін худоби на пасовище, закінчення жнив тощо. СВЯТО ПЕРШОЇ БОРОЗНИ – стародавня народна традиція, пов'язана із сільськогосподарським календарем, – початок оранки, сівби. Від успіху цих головних робіт залежить добробут селянина і його родини протягом усього року. СВЯТО ПЕРШОГО СНОПА – урочисте оформлення початку жнив, в основі якого лежить народна традиція зажинків. За побутуючими уявленнями, обрядові дії, пісні тощо могли забезпечити добре збереження врожаю. Такими магічними діями були обряди з першим снопом, першою жменею скошеного хліба. ОБЖИНКИ – старовинний народний звичай святкування закінчення жнив. Назва походить від слова обжинатися, тобто закінчувати жнива. В західних областях поширена назва дожинки. Головна мета обжинків – сприяти забезпеченню майбутнього врожаю. В останній день жнив женці збирались гуртом на чиємусь лану і під обжинкові пісні в'язали останній сніп

26

Особливості укр..фольклору

Український фольклор, досить розвинутий у жанрово-тематичному складі, становить важливий пласт вияву народної свідомості, адже в синкретичній формі відбивається міфопоетичне осмислення етносу, розкривається певна грань народної культури. Українська «задивленість» у себе», «утаємничість», «закритість» від світу зумовили активно-рефлексивну настанову української душі. Музичний фольклор поділяється на вокальний та інструментальний; кожний із цих видів включає до себе безліч жанрів та форм; скажімо, до вокальних жанрів належать народні пісні та думи; пісні можна класифікувати за цільовою функцією (обрядові, побутові, трудові, військові, колискові і т. ін.), за становою приналежністю (козацькі, чумацькі, селянські...) та за силою-силенною інших ознак. Гуртова, а далі й хорова пісня (якщо це не механічні співи зігнаних докупи будівників соціалізму, в стилі хору Швондера) - один із найбагатших, найдосконаліших і найефективніших релігійних обрядів. Ні медитація, ні молитва, ні присутність на богослужінні не дає людині такого яскравого й повного відчуття єдності з іншими людьми, з усім світом, як щирий колективний спів - у два, три, десять, сто голосів. Злиття, гармонія й сила голосів, присутність і участь у тому звучанні - це розкіш і фізіологічна, і емоційна, і інтелектуальна, але над усім цим злітає й лине до неба душа людини, та її містична сутність, яку не можна описати, але без якої людина не людина.

27

Фольклор+культово звичаєва обрядовість

На івана купала Про виконання петрівчаних пісень та хороводів у ніч під Івана Купала Є. Ліньова писала: «Нарешті починає смеркатися: легкий туман спускається на гори. Окремі групи дівчат з’являються на горах, на різній висоті. Ось молодий, сильний і низький голос заспівує пісню:Та малая нічка Петрівочка,Не виспалася наша дівочка.Заспів підхоплюють інші голоси, дзвінкі, чисті, нескінченної сили і енергії. Співа вже не одна група, — своєрідна мелодія, від якої віє чимось архаїчним, начебто викликала у відповідь другу пісню, третю, четверту. Тепер уже співають всюди, на горах, до самих вершин, які губляться в лісі. Оригінальною багатоголосною фугою звучить пісня... в тумані на горах групи молоді рухаються і співають.Ті хороводи, які виконувала молодь на свято Купала, відзначаються однією важливою особливістю, а саме: водили ці хороводи навколо марени або вогнища. Святкування Різдва в Україні: Відтак по полудню старші люди збиралися в гурти, а молодь починала колядувати (в деяких регіонах колядники водили свої ватаги навіть напередодні — пізнього свят-вечора). Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»; та інші).

28

Фольклор в укр..професійному театрі

Вищою формою фольклорного театру в XVII–XIX ст. були вистави усних народних драм (“Цар Ірод”, “Цар Максиміліан і його непокірний син Адольф” або “Трон”) і лялькового театру – Вертепу. Поодинці або невеликими групами актори переходили від поселення до поселення. Кожен із виконавців виступав, зазвичай, у декількох ролях, змінюючи свій образ за допомогою масок або вдаючись до найпростішого гриму. Вистави розігрувались просто неба, а в поодиноких випадках і в закритому приміщенні – у людських оселях. Виступи на відкритому сценічному майданчику, серед гамірного натовпу, зумовили стильові особливості техніки акторського виконання: перебільшені жести, особлива манера голосоведення. Актори під час вистави безпосередньо налагоджували контакт із глядачами, репліки часто адресовувались просто глядачам, які відповідали на них гострими жартами.

29

Фольклористика

Фольклори́стика — наука, що вивчає фольклор: його сутність, тематику, специфіку, закономірності, особливості та взаємозв'язок з іншими видами мистецтва. Досліджує загальнотеоретичні проблемуфольклору, історії фольклору та фольклористики, закономірностей і динаміки розвитку поетики, жанрів і видів художнього відтворення дійсності, генези художнього мислення, ідейно-художньої структури міфологічного мислення у традиційній культурі, ритуального контексту фольклорної жанрології, фольклоризму певного етапу літературного процесу чи творчості окремого письменника. Серед обширів багатющої української фольклорної спадщини, яка дійшла до нас з минулих літ і зберігається в архівних фондах, наукових виданнях, приватних колекціях й дотепер продовжує поповнюватися новими цінними надходженнями, особливе місце посідають твори утилітарно-магічного призначення, котрі в наукових колах та серед народу, як правило, називають замовляннями, молитвами, заклинаннями, примівками, заговорами, прокльонами тощо.

30

Історичні умови розвитку культ.київської русі

Київська Русь із самого початку свого існування (із 60—70 років VІІ ст.) заявила про себе у світі, стала однією з наймогутніших держав середньовічної Європи. Від братів Кия, Щека і Хорива, їх синів і племінників, влада згодом переходить до двох рідних братів Аскольда і Діра. Київська держава вийшла на міжнародну арену з прийняттям Аскольдом християнства, у світі вона постала поряд з Візантійською імперією. З об'єднанням слов'ян під владою Києва, зміцненням влади князя потрібен головний бог. Як князь був єдиним володарем на землі, так і верховний бог повинен був бути єдиним володарем на небі. Це робило необхідної заміну розрізнених язичницьких культів єдиної державної релігією. У цьому полягала головна причина релігійної реформи. Друга причина полягала в прагненні зміцнити язичництво перед обличчям зростаючого впливу християнства. Перша релігійна реформа була здійснена в 986 р. За розпорядженням Володимира в Києві були встановлені ідоли шести deities, включених до державного пантеон. Цими божествами були: Перун Хорс (сонячний кінь) Дажбог Мокоша, Стрибог. Хрещення решти Русі зайняло тривалий час. Християнство спричинило за собою зміцнення феодального ладу і панування князів і бояр над народом, але в той же час воно стало рухом вперед у порівнянні з язичництвом, тому що сприяло об'єднанню східних слов'янських племен в єдину народність з єдиною мовою, релігією і культурою, затвердив державну єдність Русі і сприяло поширенню писемності і посиленню політичних і культурних зв'язків з державами

31

Християнство-культурні процеси

Християнство спричинило за собою зміцнення феодального ладу і панування князів і бояр над народом, але в той же час воно стало рухом вперед у порівнянні з язичництвом, тому що сприяло об'єднанню східних слов'янських племен в єдину народність з єдиною мовою, релігією і культурою, затвердив державну єдність Русі і сприяло поширенню писемності і посиленню політичних і культурних зв'язків з державами, в яких християнство було прийнято раніше, - Візантією, Болгарією, Вірменією, Грузією та країнами Західної Європи. Прийняття християнства сприяло розквіту матеріальної культури. Іконопис, фреска, мозаїка, прийоми кладки цегляних стін, зведення куполів, каменерізне справа - все це прийшло на Русь з Візантії завдяки поширенню християнства. Через Візантію Русь познайомилася зі спадщиною античного світу. З християнством прийшла писемність на слов'янській мові, створена болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Стали створюватися рукописні книги. При монастирях виникали школи. Поширилася грамотність. Християнство вплинуло на звичаї та мораль. Церква забороняла жертвопринесення, боролася з работоргівлею, прагнула обмежити рабство. Суспільство вперше познайомилося з поняттям гріха, відсутнім в язичницькому світогляді.

32

Давньоруська архітектура

У Києві збереглися прекрасні пам’ятки давньоруської архітектури XI – XII століття. Серед них – найвидатніше творіння світової архітектури – Софійський собор, або Софія Київська. Тут, на площі близько 5 гектарів, збереглися споруди, які відбивають кращі досягнення древньоруської архітектури, живопису, різьби по каменю та дереву. Успенський собор Києво-Печерської лаври Київ 1073—1089 В 1230-і роки після землетрусу збудовані знову склепіння, баня і південна стіна. Собор зруйнований в 1941 році. Відновлений в тому вигляді, який остаточно постав у XVIII ст. — тобто як пам'ятка доби українського бароко. Золоті ворота Київ 1037. Церква Успіння на Подолі («Пирогоща») Київ 1131—1136 Первісно — шестистовпний триабсидний храм. Успенська церква (Десятинна) Київ 988—996 Перебудови XI—XII ст. Поруйнована в 1240 р. На її руїнах збудована нова церква в 1630-і рр. (знищена у XVIII ст.), потім ще одна в 1828—1842 рр. Зараз церква не існує, збереглись лише залишки фундаменту. Це був триабсидний храм — восьмистовпний або шестистовпний з окремим нартексом. До 3-х боків його примикали широкі галереї.

33

Жанри монументального живоп.київської русі

Монументальний живопис — головна складова частина оздоблення інтер'єру давньоруських палаців і храмів, що прикрашалися розкішними настінними мозаїками, фресками, різьбленим каменем, мозаїчними підлогами та різноманітними творами прикладного мистецтва. Порівняно добре зберігся ансамбль чудових розписів XI ст. у Софійському соборі у Києві. Стіни, стовпи і склепіння величезної споруди вкриті мозаїками та фресками. Найбільш освітлені, парадні частини собору прикрашені мозаїками, решта — фресковим живописом, який виконувався мінеральними фарбами по сирій штукатурці. Значна частина розписів уціліла і зараз звільнена від пізніших нашарувань олійних фарб. У фрагментах зберігся також фресковий живопис собору Михайлівського Золотоверхого монастиря, зокрема «Благовіщення» та фреска «Захарія». Стилістичні риси мозаїк та фресок собору, слов'янські написи при деяких композиціях вказують, що в їх виконанні брали участь місцеві майстри, можливо, згаданий митець Аліпій.

34

Іконопис

Ікони як вид малярства поширилися у Київській Русі з прийняттям 988 р. християнства від Візантії, звідки їх, на печатках як взірці, привозили до Києва. Згодом навичок малювання ікон набули місцеві малярі, а вже наприкінці XI ст. у Києві працював славетний чернець-маляр Алімпій. У подальші віки паралельно з професійним розвивається і щораз більше поширюється народний іконопис, в якому з другої половини XVI ст. окреслюються самобутні стилістичні особливості та образна система. В іконописі, так само як і в літературних творах чи фольклорі, хоч і опосередковано, порушувалися проблеми суспільного життя. Народний іконопис був виразником національної свідомості народу. Тут у межах канонічної іконографії з'являються паростки сприйняття образу людини з усіма її турботами, сповненої радістю і драматизмом. У таких складних за змістом і багатопланових за сюжетом іконах, як «Страсті Христові», «Страшний суд», «Різдво Христове», «Жертвоприношення Авраама», а також «Архангел Михаїл», «Юрій-Змієборець», «Покрова» та ін., простежуються соціальні та світські мотиви. З-під пензля іконописців виходили твори, співзвучні часові й середовищу, якому вони призначалися.

35

Оздоблення давньоруської книги

Оригінальним видом мистецтва у княжу добу було мистецтво книжкової мініатюри. Книгу на Русі завжди любили і шанували. Рукописна книга була особливо цінною, писалася дуже довго, на дорогому пергаменті і художньо оздоблювалась. Книги переплітали у міцні оправи з металевими замками, текст прикрашали ініціалами, заставками та мініатюрами. Книжкова мініатюра виконувалася та ілюструвалася руськими писцями та художниками, зразками для яких служили візантійські та болгарські рукописні книги. У книги вкладали дуже багато праці і дорогих матеріалів:Книга була витвором мистецтва. Створювалися книги на замовлення князя, багатого купця або церкви. Переважним матеріалом для книг до XV в. служив пергамен - тонко вироблена шкіра молодих тварин. Пергамен привозили з Візантії, але незабаром російські майстри оволоділи технікою його виготовлення. Одна з назв пергамену на Русі «харатья» - хутро, шкіра. Казали: «харатейних лист», тобто на пергамені. У слов'янських рукописах вживався пергамен білого кольору. У західноєвропейських - білий і чорний. У деяких грецьких - блакитний і пурпурний.Чотири великих аркуша складали навпіл, виходило вісім - зошит. Це було успадковано від греків.Зошити нумерувалися літерами. Буква стояла тільки на першій сторінці зошита. Сторінки не позначалися. Текст записувався суцільний рядком, без поділу на слова. Рівний почерк ранніх кириличних рукописів називається «статут».Писар писав по одній лінійці, витримуючи висоту букв. Як знаряддя письма використовували гусяче пір'я, відточені ножиком. Помилки вичищали ножиком, губкою, пемзою. Чорнило робили з суміші чорнильних горішків, залізних тирси і вишневого клею. Варили їх на квасі або меду.

36

Давньоруська література

До визначних оригінальних пам'яток давньоруської літератури належить "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Повчання дітям" Володимира Мономаха, перша давньоруська енциклопедія "Ізборник" (1073), "Слово про Ігорів похід" та ін. Ці твори були не тільки апробацією різних літературних жанрів, а й поступальними кроками в розвитку політичної культури, суспільної думки, оскільки майже всі вони торкалися важливої проблеми державотворення - відносин світської та церковної влад. Владимиро-Суздальський літопис, що починається «Повістю минулих літ» розповідає про події в південно-руських, Владимиро-Суздальській,Ростовській, Тверській та інших землях. Київське літописання тривало у Видубицькому монастирі. Тут ігуменомМойсеєм було складено Київський літописний звід. 16. У період політичної роздробленості виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, продовжується літописання в Києві та інших містах. Форми історичних творів теж дещо змінюються: з’являються сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, повісті про князівські злочини.

37

Музична і театральна культура.скоморохи

Складовою частиною духовної культури Київської Русі була музика, що супроводжувала людину від народження до смерті. Характерною особливістю давньоруського музичного мистецтва є ідейно-художня цілісність музики і пісні. На Русі поширеними були обрядові танці, пісні, скоморошні ігри, гуслярські билинні розспіви, а також ратна музика, що супроводжувала військові походи. Музично-поетичне мистецтво відображало працю, світогляд і громадський побут наших давніх предків.Археологічні знахідки підтверджують наявність у стародавніх слов ´ян у дохристиянський та княжий час струнних, смичкових, щипкових, духових і ударних інструментів. У «Слові о полку Ігоревім» згадується Боян — давньоруський співець, що оспівував подвиги руських воїнів та походи князів.При княжих дворах існував цілий штат музикантів-умільців, як руських, так і іноземних, що застольною музикою під час бенкетів прославляли князя та його могутність. Про це свідчать такі джерела літературного походження, як «Печерський патерик», «Житіє Феодосія Печерського», «Слово про багача та Лазаря».Сюжети з музичного життя Русі відтворені на фресках київського собору Святої Софії, де шість музикантів грають на флейті, два — на духових інструментах і трапецієподібної арфі. Сцени музичного побуту виявлено і на дорогоцінних золотих багато оздоблених речах. Поширеними інструментами в княжу добу були гуслі, лютні, гудок, смик, духові роги, труби, сурни, свірелі, сопелі, флейти та різноманітні дзвіночки і брязкальця. Найпоширенішим ударним інструментом був бубон. У народі скоморохів любили, називали їх "веселі молодці", розповідали про них в казках, складали прислів'я, приказки: "Радий скомрах про свої ДомРа", "Всякий станцює, так не як блазень", "Скоморох попові не товариш".Духовенство, князі та бояри скоморохів не жалували. Скоморохи веселили народ. До того ж у "веселих молодців" не раз знаходилося смішне, гостре слівце про попів, монахів і бояр. Вже в ті часи скоморохів почали переслідувати. Вільне життя було їм тільки в Новгороді Великому і в Новгородській землі. У цьому вільному місті їх любили і поважали.

38

Гуманістичні ідеї відродження

Гуманізм епохи Відродження, Ренесансний гуманізм, також класичний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури. Справжня сутність людини в її духовності, досягти яку можна, з одного боку, ретельним вивченням священних текстів і творів східної патристики, а з другого — в процесі самопізнання, заглибленням суб'єкта пізнання у свою "внутрішню" природу. Саме з поєднанням цих двох процесів наступає містичне осяяння духовного розуму істиною. Проте, на думку І. Вишенського, людина сама обирає свій шлях, свій спосіб життя, і навіть Бог нікого не змушує йти дорогою досягнення вищої духовності та пізнання істини. "Волно ест и самовластие человеку кой хощет спастися или погибнути, умрети или живъ быти, сыном божиим или сыном дияволским быти — сие на произволении человеком лежит". Ідея протиставлення Бога і світу є однією з основних у творчості І. Вишенського. Бога він розуміє як надприродне і нематеріальне начало, єдину, вічну й об'єктивну, існуючу саму в собі, незалежну, непізнанну істину. Бог — це вища воля, творча сила, основа буття, якій підпорядковане все існуюче у світі.

39

Культура галицько-волинської русі

В Галицько-Волинському князівстві розвивались архітектура, живопис, художні ремесла. Кріпосні, оборонні і культові споруди в головних містах виконувались у традиціях візантійської та місцевої народної архітектури. В кінці XI століття в архітектурі спостерігаються значні романські впливи, особливо в Галичі і Володимирі на Волині. Наприклад, звичайний тип церков (так званих тринефних), видовжується в напрямку схід-захід через прибудову третьої пари стовпів. Такі церкви в середині мають шість пілонів, сюди належать церкви Володимира, Галича, Холма та інших міст. У Галицько-Волинському князівстві оздоблення інтер'єрів давньоруських палаців, храмів, княжих дворів здійснювалось мозаїками, фресками, різьбленим каменем, іконами. Видатною пам'яткою живопису тих часів є мініатюри в літописах і художнє оздоблення книг. характер-ною рисою живопису було те, що окремі постаті розміщувались на картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладді.

40

Архітектура 14-16ст.

лише поодинокі великі міста, на зразок Львова чи Кам’янця-Подільського, могли дозволити собі спорудження мурованих фортифікацій. У менших вони поставали хіба що у випадку належності до маєтків якогось могутнього феодала. Прикладом можуть бути міські укріплення зламу XV — XVI ст. Дубна, що належало князям Острозьким, — від них збереглася Луцька брама. Житлова забудова менших міст була виключно дерев’яною; певніших відомостей про неї з розглядуваного століття не збереглося. у другій половині XV — першій половині XVI ст. активно розвивається церковне будівництво. Прикметною особливістюперіоду є те, що у ньому остаточно відходить на дальший план тема мурованого храму — її репрезентують лише поодинокі споруди. У Києві прикладом цього є відбудований 1470 р. від фундаментів коштом князя Семена Олельковича Успенський собор Києво-Печерського монастиря (підірваний 1941 р., відновлений 2000 р.), який демонструє продовження української традиції храмового будівництва у поєднанні з певними західними запозиченнями, такими як готичного походження ступінчаті фронтони та контрфорси.

41

Скульптура 14-16ст.

Скульптура в цей період також розвивається як елемент архітектурного оздоблення ззовні та зсередини, а також на надгробках заможних шляхтичів, не тільки католиків, а й православних. Цікавими зразками погребальної скульптури є надгробні памятники з розкішною плоскорізьбою кінця XVI ст. у Львові, Дрогобичі, Києві та інших містах. Погребальна скульптура цікава тим, що вона не виліплювалася, а вирізалася з мяких порід каменю, що споріднює її з різьбою. Але це саме скульптура, оскільки вона передає обємність зображених у повний зріст фігур з портретними подробицями їх зовнішності, переважно одягнутих у рицарські доспіхи і ніби в невимушених позах — підперши рукою голову чи піднявши вгору коліно. Більш поетичними і ліричними є композиції надгробків жінок та рано померлих дітей. Разом з тим починає розвиватися ліпна скульптура і ливарна скульптурна пластика з металу. Зразки ліпної скульптури прикрашали не лише численні львівські костели, а й вулиці міста

42

Монументальний живопис 14-16ст

Високого розвитку в XIV-XV ст. досягло українське малярство. Українські митці поступово відходять від традицій візантійської школи — її статичності та уривчастості. Живопис, крім релігійної тематики, звертається й до світських тем. Художники приділяють більше уваги пейзажам, побутовим та військовим сценам. Набув поширення портретний живопис. Навіть в іконописі за допомогою образів святих передавали тогочасне розуміння краси. Постійні утиски православ'я не змогли зруйнувати українські мистецькі традиції. Поряд з традиційним іконописом, який протягом ХV-ХVІ ст. значно еволюціонує, не переходячи, однак, меж традиційної техніки виготовлення фарб і використання сюжетів, з початку XVII ст. розвивається цілком нова для України форма іконописного живопису. Художники більше звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, але провідне місце у світській творчості посідають портрети.

43

Музична культура 14-16 ст.

Цехові братчики обслуговували музичний побут міста: весілля, хрестини, похорони, а також - міські урочистості чи привітальні серенади з нагоди іменин високих сановників. Діяльність музикантів не обмежувалася містом - вони часто виступали з різних нагод і в околичних селах, дотримуючись вимог відповідного ритуалу. Так, М.Грінченко з цього приводу пише: "Ціла низка інструментальних мелодій супроводить народне весілля: тут і марші, які зустрічаються при прощанні молодої, вітальні мелодії гостям "на день добрий", чи інструментальне сповіщання перед хатою молодої, коли до неї приходить молодий зі своїм походом. Тут і спеціальні мелодії за вечерею в хаті молодої, коли в неї молодий з боярами, мелодії "при короваї" або "при вінку".Інструментарій цехових музик включав скрипки, цимбали, бандури, труби, сопілки, дуди, флейти, басолі, бубни, тулумбаси та ін., отже - поряд із традиційними народними інструментами, також - характерні для професійних оркестрових "капелій", що згодом діяли при магістратах, дворах вельмож. Значне місце у репертуарі цехових інструменталістів належало танцювальній музиці - народним танцям (метелиця, хрещик, голуб, журавель, коломийка); окремі пісні-ігри виконувались під супровід інструментів.

44

Феномен українського козацтва

на певному етапі історичної еволюції саме козацтво почало відбивати загальні тенденції та закономірності розвитку українців як окремої етнічної спільноти. Хоч яку б сферу життя ми не взяли, козацтво залишило в ній помітний репрезентативний слід. В економіці це означало освоєння величезних територій півнїчнопрнчорноморських степів і створення господарства, нового типу, яке ґрунтувалося на вільнонайманій праці й великій товаромісткості. В розбурханому морі середньовічної стихії з 'явилися господарські структури, що не лише не вписувалися в панівний спосіб виробництва, а, по суті, стали його антиподом, далеким провісником тих змін, які принесли лише наступні століття. В сфері політичній козацтво започаткувало новіш етап у державотворчому процесі, внісши у нього зміни якісного характеру. Не менш вагомим був внесок козацтва, у духовний розвиток українського народу. Підтримка братського руху, шкільної освіти, православних церков та монастирів - лише незначний перелік тих культурно-освітніх акцій, які здійснювало воно на українських землях протягом багатьох і багатьох десятиліть свого існування.Важко переоцінити значення козацького стану в розвитку визвольного руху та соціальної боротьби народних мас. Нарешті, слід враховувати, що козацтво відігравало визначну роль у справі збереження українського етносу. Протягом тривалого часу воно, по суті, залишалося єдиною реальною силою, здатною вести відкриту збройну боротьбу зі своїми войовничими сусідами, сенс якої полягав насамперед у тому, щоб забезпечити українському народові право на існування, економічний та духовний розвиток. І козацтво з честю виконало покладену на нього місію.

45

Укр..культура дохристиянської доби

Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Недаремно в усній народній творчості склалися оповіді про кожем'як - людей умілих, сильних і відважних. Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським.

46

Культура княжої-україни русі

Ярослав (1019- 1054), прозваний Мудрим. Він розширив кордони держави, зміцнював економічні зв"язки (пошлюбував своїх дітей з багатьма королівськими дворами. Наприклад, шлюб Анни Ярославни з Генріхом -І, королем Франції).Організовує школи, при Софії працюють переписувачі й перекладачі книжок, збирається перша в Україні бібліотека. За його правління розпочалося кам"яне будівництво Софії Київської, в"їзних брам: Лядської, Жидівської, Угорської і Золотих воріт. Київ був розширений і обнесений валами.Ярославом був розроблений у 1015- 1016 рр. перший звіт юридичних законів. Подальший розвиток давньоруського законодавства пов"язаний з Володимиром Мономахом, Всеволодом та Ізяславом.Завершилось складання законодавства у 13 ст. При будівництві житла і оборонних споруд слов"яни використовували дерево і глину. Тільки у 10 ст. у Киеві за допомогою візантійських майстрів почали зводити кам"яні споруди. Тому одразу ж після хрещення Русі з"являються й перші церкви: Василівська, побудована з дерева, і Десятинна, або Богородицька- перша кам"яна церква у Києві.

47

Культура за польсько-литовської доби

Книжкова справа в Україні, як і вся культура, в 30-50-і рр. ХIII ст. перебувала у найважчому становищі. У джерелах згадується книгописання кінця XIII ст. в Києво-Печерському монастирі, у Володимирі-Волинському, Холмі і Львові. Збереглося усього біля 200 рукописів і уривків. У поширенні освіти, як і в розвитку багатьох галузей культури, величезну роль відігравали церкви і монастирі. Перед монголо-татарським нашестям розповсюдження письменності серед населення було досить широким. Зустрічаються графіті - написи на камені, стінах, дереві. У XV ст. архітектура все частіше повертається до київських традицій. Будуються дерев'яні храми: церква Святого Духа в Петеліче, собор Благовіщення в Ковелі. У невеликих храмах, побудованих міськими і сільськими общинами, яскраво виявляється оборонний характер, зумовлений набігами татар і усобицями феодалів. Типовим прикладом церкви-фортеці є Покровська фортеця в Сутковцях (XV ст.).На іконопис Галицько-Волинського князівства кінця XIII - XIV ст. вплинула київська школа. Найбільш популярною темою мистецтва XIII ст. було заступництво і покровительство (ікона Христа-Спасителя у Мельнику). З творів київського живопису відомі ікони “Богоматір Печерська” (бл. 1288 р.), “Ігорева Богоматір”, “Микола з житієм”. Вони вже значною мірою позбавлені суворого аскетизму, обличчя намальовані м'яко, детально виписано одяг.

48

Культура за козацько-гетьманськох доби

Козацькі літописи залишилися важливим джерелом для вивчення історії України. Зокрема, в науці широко знаний літопис Самовидця, названий так свого часу письменником Пантелеймоном Кулішем. Події літопису охоплюють другу половину XVII століття: від початку війни проти шляхетської Польщі до подій 1702 року. У ньому згадуються усі визначні козацькі поводирі, починаючи від Богдана Хмельницького й закінчуючи Іваном Мазепою, полковники, генеральні писарі, обозні, сотники, польські шляхтичі, російські вельможі. Паралельно з Григорієм Граб'янкою, починаючи з 1690 року, пише свій знаменитий — на чотири томи (які побачили світ лише 1848 року) — літопис Самійло Величко. Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, нова інтелігенція, яка взяла на себе і утвердження власної державності (вся гетьманщина і особливо Богдан Хмельницький), і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом тощо.

49

Українське бароко

Бароко на українських землях найбільше представлено в церковній архітектурі, значно менше в гравюрі і живописі. На сюжети стінописів впливала гравюра, а не навпаки. Архітектура відігравала домінуючу роль і залишила найбільшу кількість характерних зразків стилю в різних регіонах. Дещо менше було зразків в скульптурі, тісно пов'язаній з храмовим будівництвом і різьбленням вівтарів. Яскравим зразком скульптури бароко була творчість Пінзеля та скульпторів його школи у Львові. Збереглися безліч зразків українського бароко, включаючи ансамбль Києво-Печерської Лаври, Софійського собору, Видубецького та Михайлівського золотоверхого монастиря у Києві, Покровський собор у Харкові, Церква св. Андрія у Києві, Троїцький собор у Чернігові, собор Полтави та ін. Найкращими зразками живопису бароко є церковні розписи в Троїцькому соборі Києво-Печерської Лаври. Принципами українського бароко були пишність і своєрідне розташування частин деталей споруд, декоративність орнаменту і гра світлотінні, які підкреслювали переваги величезним площам кам'яних церков. Українські архітектори цього періоду намагалися поєднати у кам'яному храмовому будівництві європейські віяння мистецтва бароко з великими традиціями Київської Русі.

50

П.Могила

Петро́ Івоні Моги́ла молдавський боярин Молдовського князівства, український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський. Петро Могила докладав усіх зусиль, щоб за час його архімандритства Києво-Печерська друкарня посіла визначне місце як серед інших друкарень України та Білорусі, так і в суспільному житті загалом. За п'ять з половиною років його настоятельства з лаврської друкарні вийшло 15 назв видань. Серед них були і книги самого Петра Могили. В 1628 році в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької «Агапита діакона главизни поучительни» і «Тріодь цвітная», в яких пояснювалися важливість і значення церковних гімнів.В 1629 році на Київському помістному соборі був схвалений до видання «Леітургіаріон» Петра Могили. Він являв собою служебник, виправлений архимандритом за грецькими джерелами і з його власними догматичними й обрядовими роз'ясненнями літургії. Це одна з найвизначніших праць Могили, яка протягом понад двохсот років не втрачала свого значення.Окрім цього у власноручних записах Могили зберігся ряд канонів і церковних піснопінь, що частково увійшли до майбутніх лаврських видань: це канон на причащення священиків, канон на ісход душі, канон на створення світу і плач вигнаних з раю прародителів, канон покаянний, благодарственне піснопіння на честь пресвятої Богородиці у зв'язку з чудовим позбавленням нею Києво-Печерської обителі від нашестя ляцького війська (1630) та інші. Ці невеликі твори, написані церковно-слов'янською мовою, свідчать про неабиякий літературний хист Петра Могили.

51

Бароко в архітектурі

З кінця 17 століття до кінця 18 століття в Україні виникло декілька споруд, що увійшли в золоту скарбницю архітектури бароко. Майже всі вони мали і мають місцебудівне значення — Почаїв, комплекс будівель Почаєвської лаври (арх. Г. Гофман), Луцьк, комплекс монастиря бернардинів (арх. П.Гіжицький) Кременець, колегіум Єзуїтів, (арх. П.Гіжицький), Микулинці, костел Св. Трійці, 1761—1779, (арх. А. Мошинський), м. Вінниця, костел монастиря домініканів, 1624—1760, Костел Святого Йосипа та монастир отців Лазаритів, м. Ізяслав тощо.На Лівобережній Україні подібних зразків бароко мало, але вони є — церква Андрія Першозванного (Київ), Покровський собор (Харків), Успенський собор Єлецького монастиря (Чернігів). В Україні майже не виникло значних світських споруд з місцебудівним значенням як у палаців Версаль, Лувр, Цвінгер. Деяку роль відігравали лише Маріїнський палац в Києві, палац князів Санґушків в місті Ізяслав (нині суцільна руїна), Підгорецький замок (реставрується) тощо. В архітектурі відрізняється від західноєвропейського бароко спокійнішими орнаментами та спрощеними формами. Стиль українського бароко продовжився до будівництва храму архієпископа Харківського Священномученика Олександра. Принципами українського бароко були пишність і своєрідне розташування частин деталей споруд, декоративність орнаменту і гра світлотінні, які підкреслювали переваги величезним площам кам'яних церков. Українські архітектори цього періоду намагалися поєднати у кам'яному храмовому будівництві європейські віяння мистецтва бароко з великими традиціями Київської Русі.

52

Г.Сковорода

Григо́рій Са́вич Сковорода́ — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Останні 25 років свого життя (1769-1794 рр.) Г.Сковорода мандрував Україною, проповідуючи серед народу свої філософські та соціальні погляди.Сковорода обстоював права людської особистості в кожній людині, а, в перекладі на конкретну політичну мову того часу, це означало сильну демократичну тенденцію, що була поєднана із співчуттям до закріпачених селянських мас, з гострою неприязню до московських гнобителів. Григорій Сковорода мав величезний вплив на своїх сучасників і на дальше українське громадянство, і то не тільки своєю етичною наукою, а головним чином своїм життям, в якому слово ніколи не розходилося з ділом: його вчення було в повній згоді з його життям. Багато віршів Григорія Сковороди покладені на музику. Український композитор Леонід Грабовський створив цикл «Temnere Mortem» (1991).Крім того, існують відомості про композиторську діяльність Григорія Сковороди. Зокрема, йому належать пісні «Ой ти птичко жолтобока», «Стоїть явір над водою».

53

Музика 18 ст.

Українське музичне мистецтво набуло популярності далеко за межами краю. Українці були вчителями співу в багатьох містах Росії, видавали там нотні книги. У більшості українських колегіумів, ліцеїв існували хорові капели, театри, балет. ІЛля підготовки хористів за царським наказом було відкрито співацьку школу в Глухові.Важливою подією в музичному житті стало започатковане 1807 р. у Львові друкування нот – ірмолів. У Почаєві видаються збірники церковного співу – богогласники. Глухів – столиця гетьманської України – стає центром культурного життя Лівобережної України. Гетьман К. Розумовський утримував при своєму дворі власний театр і оркестр, де влаштовували постановки популярних італійських опер, читали літературні твори, виконували уривки з балетів, ставили кращі п’єси класичної європейської драматургії. Тут існувала і найбільша в Європі нотна бібліотека.З глухівської школи вийшли видатні композитори, творці української музики Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель. Бортнянський написав 35 концертів на чотири голоси, 10 концертів на два хори, співи до служби Божої, які й досі • виконуються церковними хорами. Видатні українські композитори змушені були жити і працювати в Росії, й історики російської музики вважали їх своїм національним надбанням.

54

Жанри шкільного театру 18 ст.

На другу половину XVII — першу половину XVIII ст. припадає період дальшого розвитку започаткованого наприкінці XVI ст. українського шкільного театру. Якщо до першої половини 30-х pp. XVII ст. головним осередком українського шкільного театру був Львів, то у другій половині XVII ст. його центром стає Київ, власне, Києво-Могилянський колегіум. Саме наприкінці XVI — на початку XVII ст. український театр розвивається у вигляді найпростіших його виявів — декламацій і діалогів. До нашого часу дійшло понад тридцять шкільних драм, більшість з яких виникла в І половині ХVІІІ ст. Залежно від теми вони поділялися на чотири піджанри: 1) містерії — різдвяні та великодні драми (про народження, страту й воскресіння Ісуса Христа). Наприклад, «Образ страстей міра сего»; 2) міраклі — драматизовані легенди про життя святих («Драма про Олексія, чоловіка Божого»); 3) мораліте, в яких християнські догми морального характеру проповідувалися через дію алегоричних образів — Покора, Віра, Любов... (І. Кониський «Воскресеніє мертвих...»). Ці алегоричні драми, поширені в Західній Європі у ХV–ХVІ ст., до України прийшли з розвитком театру в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. і проіснували до середини ХVІІІ ст.; 4) історична драма («Милість Божа» невідомого автора). Найціннішими були твори останнього піджанру: в них відображено важливі суспільні події, порушувалися пекучі проблеми сучасного авторам життя. Декламація — це віршовані панегірики у формі привітань, надгробних промов, написів, послань. Темами їх були герби або їх елементи, якісь найновіші події (війна, укладання миру, зустріч або відправлення посольства, чиясь смерть, перемога, релігійні свята — Різдво, Великдень та ін., важливі історичні події тощо). Виконувались декламації гуртом у шкільних класах або в церквах без сценічних атрибутів, але під час свят урочистостей допускалося скупе сценічне оформлення (виконавці, одягнуті у відповідні костюми реальних або алегоричних постатей, декламували серед декорацій, вдаючись до відповідних жестів пристосувань, за наявності лише завіси.

55

Ф.Прокопович

Феофан Прокопович — професор Київської академії, де в 1704 р. розпочав викладати поетику. До свого навчального предмета склав підручник. У творах письменників він хотів бачити більше життєвої правди. Свої теоретичні погляди намагався висвітлити в історичній драмі «Владимир». Головна тема - хрещення князем Володимиром і боротьба з невіглаством, реакційним духівництвом. Короткий стриманість драми: посланий пеклом дух убитого Володимиром Ярополка попереджає Жерівола, верховного язичницького жерця, що Володимир хоче прийняти християнство. Жерівол обіцяє скликати всі пекельні сили, щоб не допустити цього. Тим часом Володимир радиться з синами Борисом і Глібом про християнську віру. Приходить Жерівол, просить у князя жертви ідолам. Володимир пропонує жерцеві посперечатися з грецьким філософом про віру, і Жерівол виявляє тут повне невігластво. Володимир приймає християнство; воєначальники Володимира проганяють жерців, знищують ідолів. Закінчується драма хором апостола Андрія з ангелами.Драма складається з п'яти актів, прологу і епілогу. Написана 13-силлабическим складовим віршем. П'єса пронизана мотивом боротьби неуцтва та просвіти. Використовуючи релігійно-історичний сюжет, автор робить наголос на прогресивних ідеях, які несло освіту. У п'єсі - спроба показати психологічний конфлікт у свідомості Володимира, його вагання й утвердження нової віри. В особі Володимира відтворені окремі риси діяльності Петра І та його реформ.

56

Жанри шкільного театру

До нашого часу дійшло понад тридцять шкільних драм, більшість з яких виникла в І половині ХVІІІ ст. Залежно від теми вони поділялися на чотири піджанри: 1) містерії — різдвяні та великодні драми (про народження, страту й воскресіння Ісуса Христа). Наприклад, «Образ страстей міра сего»; 2) міраклі — драматизовані легенди про життя святих («Драма про Олексія, чоловіка Божого»); 3) мораліте, в яких християнські догми морального характеру проповідувалися через дію алегоричних образів — Покора, Віра, Любов... (І. Кониський «Воскресеніє мертвих...»). Ці алегоричні драми, поширені в Західній Європі у ХV– ХVІ ст., до України прийшли з розвитком театру в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. і проіснували до середини ХVІІІ ст.; 4) історична драма («Милість Божа» невідомого автора). Найціннішими були твори останнього піджанру: в них відображено важливі суспільні події, порушувалися пекучі проблеми сучасного авторам життя. Інтермедія — від лат. слів inter — між і media — середина. Інтерлюдія — від лат. слів inter — між і ludus — гра. До шкільних драм звичайно додавались інтермедії або інтерлюдії, побутові гумористичні сценки, які виставлялись в антрактах. Сюжетами їх були жартівливі історії, народні анекдоти і т. ін. Кращі традиції інтермедії (демократизм, гуманізм, викриття пороків самодержавного ладу, співчуття поневоленим, захист їхніх прав, успадкували письменники-комедіографи нової української літератури.

57

Вертеп

Верте́п — старовинний пересувний український ляльковий театр де ставили релігійні і світські (переважно жартівливі та іронічні) п'єси; відтворена стайня з народженням Христа.Український вертепний театр — самобутнє явище у розвиткові нашої театральної культури.Український вертеп відомий з 17 століття.Світська частина вистави поклала початок української комедії 19 століття.Вертеп поширений в основному в Україні, в барокову добу (17-18 століття) і мав численні регіональні варіанти.Вертепний ляльковий театр мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника.З часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб.

58

Культура в добу національного відродження

Розпад Радянського Союзу і крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби в геополітичних, суспільних, економічних і культурних процесах цілого світу. Концепція національної культури, розроблена М. Грушевським, знайшла своє втілення в умовах боротьби за Українську державу і в час її розбудови. Особливістю української культури доби національного відродження є те, що вона поставлена в умови жорсткої конкуренції. Причини цього в тому, що українська культура перебувала в умовах тривалого бездержавного буття, коли для розвитку нації залишався тільки обмежений культурний простір. Відповідно до цієї програми навчальні заклади в зміст своєї роботи почали вводити елементи народної педагогіки, етнографії, народної творчості. У багатьох школах було створено кімнати та куточки народного побуту, "українські світлиці". Бібліотеки шкіл поповнилися новими джерелами з історії, літератури, мови, культури і мистецтва.Почала розвиватися туристсько-краєзнавча робота. Традиційними стали всеукраїнські фольклорні свята рідної мови. Користується популярністю всеукраїнський фестиваль "Таланти твої, Україно". Україна успадкувала систему вищої освіти, яка не повною мірою відповідала інтересам особи, суспільства, держави. Жорстка регламентація змісту вищої освіти, уніфікація навчальних планів, надмірна ідеологізація навчання призвели до певної невідповідності структури освіти світовим стандартам, втрати престижу вищої освіти, низької мобільності випускників на ринку праці.

59

Стіли мистецтва 19 ст.

Архітектура. Утвердження стилю класицизму в українській архітектурі: періодизація та джерела. Нові планувальні ідеї та їх втілення у регулярній забудові міст: Одеси, Севастополя, Полтави, Катеринослава, Львова. Діяльність київських архітекторів А.Меленського (упорядкування вулиць, проект та забудова Контрактової площі на Подолі, церква-ротонда на Аскольдовій могилі); В.Беретті (будинок університету). Особливості розвитку архітектури класицизму в Галичині: світські споруди Львова (Оссолінеум, палац Дідушицьких, міська ратуша, будинок Кредитного товариства). Будівництво поміщицьких маєтків. Види скульптури: міський монумент, меморіальна, садово-паркова, портретна. Стилістичні особливості та основні етапи розвитку монументального живопису. Розписи плафонів у палацах та панських маєтках (садиба П. Завадовського в Ляличах, Воронцовський палац в Одесі); релігійний живопис (Благовіщенський собор у Ніжині).

Формування в українському живописі нових жанрів – історичного, побутового, пейзажного. Парадний та інтимний портрет. Класицизм в творах українських живописців кінця XVIII – початку XIX ст., які працювали в Петербурзі: А.Лосенко, Г.Левицький; поєднання рис класицизму і сентименталізму в портретах В.Боровиковського.

60

Живопис 19 ст.

У першій половині XIX ст. розвивається станковий живопис. Поширюється автопортрет, зростає інтерес до камерного портрету, мініатюри. Видатним представником українського реалістичного портретного живопису був В. Тропінін. Художник створив узагальнений образ представника українського народу Українець, Український селянин, Дівчина з Поділля. Одним із зачинателів нової української школи пейзажного і побутового живопису був В. Штернберг Вулиця на селі, Пастух, Вітряки в степу.Творчість Шевченка-художника належить до здобутків українського образотворчого мистецтва. На ранніх живописних творах Шевченка позначився вплив його вчителя — К. Брюлова. Поступово у творчості художника виявляються спроби відобразити психологічну глибину й індивідуальні особливості характеру людини. Прикладом є духовна еволюція героя Притчі про блудного сина Т. Шевченка. За тематикою пейзажні малюнки Шевченка 1843 — 1847 рр. можна поділити на дві групи: малюнки, на яких зображено сільські краєвиди і пейзажі, на яких відтворені історичні та архітектурні памятки. Малюнки здебільшого розповідають нам про убоге життя Шевченкової родини і всього покріпаченого українського села Удовина хата, Селянське подвіря, На околиці, Хата біля річки, Хата над ставком. Чарівна природа на малюнках, як і в подіях є контрастом до важких соціальних умов життя народу.

61

Архітектура 19 ст.

Архітектура. Утвердження стилю класицизму в українській архітектурі: періодизація та джерела. Нові планувальні ідеї та їх втілення у регулярній забудові міст: Одеси, Севастополя, Полтави, Катеринослава, Львова. Діяльність київських архітекторів А.Меленського (упорядкування вулиць, проект та забудова Контрактової площі на Подолі, церква-ротонда на Аскольдовій могилі); В.Беретті (будинок університету). Особливості розвитку архітектури класицизму в Галичині: світські споруди Львова (Оссолінеум, палац Дідушицьких, міська ратуша, будинок Кредитного товариства). Будівництво поміщицьких маєтків (П.Румянцева-Задунайського в Качанівці, арх. М.Мосципанов, К.Розумовського в Батурині, арх. Ч.Камерон, П.Галагана в Сокиринцях, арх. П.Дубровський) та садибно-паркових комплексів („Софіївка” в Умані та „Олександрія” в Білій Церкві).Риси романтизму в українській архітектурі: звернення до форм середньовічного будівництва (садиба Лопухіних в Корсунь-Шевченківському, арх. Ліндсей, Преображенська церква в селі Мошни, арх. Торічеллі, палаци Воронова в Алупці, арх. Блер, Голіциних в Гаспрі, арх. Ґонт).

62

Феномен Лисенка

Мико́ла Віта́лійович Ли́сенко — український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч. Микола Лисенко заслужено вважається засновником української національної музики. Суттєву роль у цьому відіграє як його композиторська, так і етнографічна діяльність.Етнографічна спадщина Лисенка — запис весільного обряду (з текстом і музикою) у Переяславському повіті, запис дум і пісень кобзаря О. Вересая, розвідки «Характеристика музыкальных особенностей малорусских дум и песен, исполняемых кобзарем Остапом Вересаем» (1874), «Про торбан і музику пісень Відорта» (1892), «Народні музичні інструменти на Вкраїні». Микола Лисенко займав однозначну й непохитну позицію щодо статусу українського слова в музичній творчості[4]. Доказом принципового ставлення митця до українських текстів є те, що в своїх численних хорах і солоспівах, написаних на слова різних поетів, він звертався переважно до українських авторів .

63

Багатогранність шевченка

Тара́с Григо́рович Шевче́нко— український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ, політик, фольклорист, етнограф, історик. Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу. Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX і на початку XX ст. чи не єдиною книжкою у більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати. На той час твори Шевченка об'єднали українській народ. За ставленням людини до творчості Шевченка відразу стає видно, наскільки людина знайома і як ставиться до життя українського народу XIX ст. До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. політичною діяльністю Шевченко оформив новітнє українство. Особа поета, його поезії справляли величезне враження, викликали національне піднесення, збуджували думки про вільну Україну. Серед тих, хто зазнав сильного впливу поезії й особистості Т. Шевченка, були учасники Кирило-Мефодіївського братства.

64

Театр укр.корифеїв

Театр корифеїв — перший[2] професійний український театр. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. Стиль синкретичного театру, що поєднував драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав суто народною свіжістю й неподібністю до жодного існуючого театру. М. Кропивницький сам шукав і вчив своїх акторів: М. Заньковецької, П. Саксаганського, М. Садовського, Г. Затиркевич - впливу на глядачів, учив проникати у внутрішній світ героїв, перевтілюватися в них.Корифеї українського театру працювали в різних жанрах сценічного мистецтва, їхній театр піднімався вище і вище, несучи глядачеві узагальнений образ хоч пригнобленого й убогого, але живого і скореного народу. Недарма царський уряд не раз і не два обмежував творчі можливості українського театру, забо ¬ упускав уявлення, намагався не допускати на сцену серйозних творів, дозволяв виключно розважально-комічні.

65

Культура 20 ст

Образотворче мистецтво й архітектура: Як і в попередній період, на початку XX ст. активно працювали художники М. Пимоненко, С. Васильківський, К. Костанді, І. Труш та ін. Наприклад, С Васильківський у 1901-1908 pp. разом з М. Самокишем та М. Беркосом написав для будинку Полтавського земства три монументальні композиції Козак Голота,Вибори полковника Мартина Пушкаря, Чумацький шлях на Ромодан. Справжнім майстром високохудожніх творів у цей час став О. Мурашко. Львівський художник І. Труш найкраще зарекомендував себе в пейзажному, жанровому та портретному живописі.На початку XX ст. в архітектурі поряд з еклектизмом поширився стиль модерн, прихильники якого, відходячи від принципів класичної архітектури, прагнули до логічного, зручного планування, використовували нові залізні конструкції, різноманітні оздоблювальні матеріали ліплення, прикраси з витого заліза тощо. Яскравим його прикладом є Бессарабський критий ринок у Києві. У цьому ж стилі побудовано залізничні вокзали Києва, Львова, Харкова, Жмеринки. Найяскравішими постатями архітектурного. Провідні українські композитори М. Лисенко, С. Людкевич, К. Стеценко та ін. у своїх музичних творах відображали проблеми, сповнені глибокого соціального й громадянського змісту. Усупереч усім труднощам, у зазначений період науковці в Україні досягли значних успіхів у розвитку природничих наук. У Харківському та Київському університетах працювали видатні математики Д. Граве, В. Стеклов.

66

Напрями модернізму

Багатством літературних течій відзначається кінець XIX - - початок XX ст. Вони об'єднані спільною назвою "модернізм" (франц. moderne — сучасний, найновіший). Як конкретно-історичне явище модернізм з'явився у Франції, згодом поширився в інших європейських літературах. У XX ст. він став визначальною особливістю мистецтва. Творчість модерністів має елітарний характер, вона складна для сприйняття, це мистецтво "усвідомлено суб'єктивне". Модерністи виявляють глибоку увагу до підсвідомого у людській психіці. І. Франко, розмірковуючи над відмінністю модернізму від реалізму. У формуванні українського модернізму значну роль відігравало не тільки західне мистецтво, але й "філософія серця", споріднена з філософією життя. Модернізм має багато різновидів. Серед них — символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм, акмеїзм. У розвитку модернізму можна виділити три етапи: декаданс, власне модернізм і авангардизм.

67

Розстріляне відродження

Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Головними літературними об'єднаннями були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925–1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію. Представники інтелігенції що належать до «розстріляного відродження» умовно поділяються на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після сталінських репресій. Першу групу — безпосередніх жертв терору становлять письменники Валер'ян Підмогильний, Валер'ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, художники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших, що були знищені фізично, тобто страчені або померли в концтаборах, чи вчинили самогубство перебуваючи за півкроку від арешту. Попри те що більшість з них були реабілітовані ще в кінці 1950-тих років, їхній мистецький чи науковий доробок, як правило, заборонявсь в СРСР й надалі, або принаймні ознайомлення з ним не заохочувалось радянською владою.

68

Представники архітектури модерну

На зміну еклектизму XIX століття приходять пошуки цілісного стилю, що грунтується на застосуванні нових конструкцій і матеріалів (криця, цемент, залізобетон, каркасна система, величезні покриття склепінно-купольної системи, козирки, що висять тощо). формували його теорію та практику, були відомі теоретики, митці В.Г. Кричевський, О.Г. Сластьон. Їхні думки відобразили боротьбу різних поглядів на шляхи розвитку “українського стилю” в часи, коли він поставав.У Харкові художники, архітектори, мистецтвознавці також брали активну участь у цьому рухові, об’єднавшись навколо архітектурного відділу Харків-ського літературно-художнього гуртка. До нього входили художник С.І. Василь-ківський, архітектори В.Г. Кричевський, С.П. Тимошенко, К.М. Жуков, В.Є. Мороховець, І.А. Кальбус тощо. Найбільший внесок у розвідки з цього напряму зробили науковці другої половини ХХ сторіччя: Ю.С.Асеєв, В.В. Чепелик, Яковлев . . Головною пам'яткою української столиці є будівля архітектора В. В. Городецького по вулиці Банковій, 10. Вона відома у всьому світі, як Будинок з химерами. Знаменитий майстер прикрасив фасад будинку русалками, слонами, жабами, пітонами, скульптурами риб і рослин. Усі вони виконані з бетону. Це найвідоміша будівля Києва в стилі модерн. Вона неповторно і прекрасно ілюструє собою xyдoжні прийоми українського модерну, а саме: асиметричність, орнаментальність і декоративність.

69

Авангард в живописі 20 ст.

Авангардизм - тенденція заперечення традицій і експериментальний пошук нових форм та шляхів творчетсва, виявляються в самих різних художніх течіях, поняття протилежне академізму [1]. На думку багатьох дослідників, авангардизм -- відображення процесу витіснення культури цивілізацією, гуманістичних цінностей прагматичною ідеологією технічного століття. Авангардизм - збірне назва художніх тенденцій, що зародилися. найбільш явними напрямками авангардного мистецтва ХХ ст. є футуризм, сюрреалізм, дадізм. відомий художник українського авангарду -- Анатолій Га-лактіонович Петрицький Маючи багатогранний талант і величезну працездатність, він творив чудові театральні декорації, розписував стіни будинків, малював тематичні картини, портрети, пейзажі, ілюстрував книжки, займався художнім конструюванням, у кожній галузі залишивши по собі довершені твори, які не раз ставали видатною подією в українському мистецтві. О. Естер віддала данину всім напрямам українського авангарду -- від кубізму до конструктивізму. Вона -- учасниця багатьох виставок як у нас, так і на Заході. Створила безліч неповторних робіт, серед яких -- "Безпредметне", "Міський пейзаж (композиція)", "Кольорова конструкція", "Місто Київ" та ін.

70

Монументалісти школи Бойчука

Перебуваючи у Парижі, Бойчук мріє про заснування української школи церковного монументального малярства, яка, відштовхнувшись від візантійського мистецтва, творчо переосмислила б національні традиції іконопису й утворила б свій стиль монументального живопису в оздобленні храмів. Наприкінці 1910-х років М. Бойчук очолює групу молодих художників, які склали школу "Renovation Byzantine", що мала на меті відродження візантійського мистецтва на українському грунті. 1910 року в паризькому Салоні незалежних відбулася виставка митців цієї школи, що мала гучний успіх. У вересні 1910 року Бойчук повертається до Львова, починає працювати у заснованому 1905 року Андреєм Шептицьким Національному музеї, директором якого був Іларіон Свєнціцький. У музеї Бойчук реставрує старі ікони, удосконалює свою майстерність живописця, створює школу ідейних послідовників, яка проіснувала до 1914 року, розписує каплицю Дяківської бурси у Львові, церкву монастиря отців Василіян села Словіта, створює композицію "Тайна вечеря", ікону "Покрова Богородиці", в якій зобразив свого покровителя митрополита Андрея Шептицького та автопортрет.

71

Реформи вищої школи і болонський процес

Наші вищі навчальні заклади сьогодні забезпечують чотири рівні підготовки фахівців з вищою освітою: заклади 1-2 рівнів акредитації готують молодших спеціалістів і бакалаврів, у закладах 3-4 рівнів акредитації готують бакалаврів, спеціалістів і магістрів. За кордоном цього не розуміють..Болонський процес спрямований на формування єдиного відкритого європейського простору у сфері освіти, впровадження кредитних технологій на базі європейської системи трансферу кредитів, стимулювання мобільності і створення умов для вільного пересування студентів, викладачів, науковців в межах європейського регіону, спрощення процедури визначення кваліфікацій, що сприятиме працевлаштуванню випускників і студентів на європейському ринку праці. У зв’язку з проголошенням Україною про свій намір приєднатися до Європейського Союзу система вищої освіти потребує докорінного реформування. Нині в Україні налічується 1003 вищих навчальних закладів, з яких понад триста здійснюють освітню діяльність на університетському рівні. Щорічно до вищої школи на навчання вступають 415 тисяч осіб, що вдвічі більше ніж п’ять років тому. Було визначено коло проблем, що гальмують входження вітчизняної науки в європейський науково-освітній простір, серед яких підготовка науково-педагогічних кадрів, а також необхідність підтримки молодих науковців не лише підвищенням стипендій, а й наприклад, наданням кращим науковцям грантів для наукового стажування за кордоном. існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.Недостатнє визнання в суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою.Загрозлива в масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.Невиправдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста й магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста й магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

72

Нова укр..література

Нова українська література — період в історії української літератури,що охоплює 19 століття і характеризується становленням нової, ближчої ізрозумілішої для народу літератури. Саме у цей час починається “новітнє українське” відродження. Улітературу і мистецтво приходить блискуче, талановите покоління“шістдесятників”. “Шістдесятництво” – прояв політичних форм опору різнихсоціальних верств населення існуючому режиму. Найактивніше і найширше уцьому русі брала участь творча інтелігенція, зокрема письменники, певноюмірою художники, вчителі тощо. Виділяють чотири періоди розвитку нової української літератури:Кінець XVIII −30 р. XIX ст -розвивається просвітительский реалізм, сентименталізм. Формуються нові провідні жанри поезії, прози та драми. Саме в цей період розвивалась літературна українська мова.1840-60-ті роки XIX ст. -розвивається романтизм. З'являються твори Шевченка. Зародження літературної критики (П.Куліш)1870-90-ті роки XIX ст. -зародження натуралізму. З'являється журналістика і публіцистика.Кінець XIX -початок ХХ -процвітає модернізм. «За двома́ зайця́ми» — комедійна п'єса українського драматурга Михайла Старицького.Написана 1883 року українською мовою.Розповідає про цирульника Свирида Голохвостого, який намагається розбагатіти, одружившись із багатою міщанкою Пронею Сірко, і, водночас, залицяється до бідної дівчини-красуні Галі.котляревський є найпершим представником нової української літератури.Він відомий як автор енеїди,Наталки-Полтавки.

73

Культура ук. В міжвоєнну і повоєнну добу

Зазнавши поразки в національно-визвольних змаганнях 1917— 1921 pp. Україна знову втратила свою державність, а її землі на кілька десятиліть відійшли до складу різних держав: СРСР, Польщі, Румунії, Чехословаччини. Таке становище змінило, але не перервало українського культурного процесу, особливий сплеск якого відбувся у 1920-х роках на теренах підрадянської України, де проголосили курс на українізацію. Національне відродження у цей час охопило різні аспекти життя українства, яскраво позначившись на освіті, науці, літературі, мистецтві. Стандартизація торкнулася й навчальних програм та підручників з усіх предметів, що викладалися у школі, вони ставали однотипними для всіх шкіл, їх автори мусили трактувати всі проблеми тільки за марксистсько-ленінською ідеологією. У літературному розвитку під радянської України 20—30-х років поєднувалися демократичні традиції дореволюційної доби і новий досвід свіжих сил, пробуджених українською революцією. Письменники створювали різні гуртки, студії, шукали своє місце в літературному процесі. Художні здобутки багатьох талановитих митців зростали. До цього часу сформувалася яскрава революційно-романтична течія: П. Тичина, В. Еллан-Блакитний (Елланський), В. Чумак, В. Сосюра. Помітне місце в культурному житті міжвоєнного часу належало мистецтву. Інтенсивно розвивалася музика: пісенна творчість, хорова і симфонічна, оперна і балетна. Чимало талановитих творів українських композиторів увійшли в скарбницю як національної, так і світової музичної культури. Великий творчий вклад у її розвиток внесли Л. Ревуцький, В. Лятошинський, М. Вериківський, Г. Верьовка, К. Данькевич та ін. Культура повоєнного часу.Цей період охоплює близько 15 років — із середини 40-х до кінця 50-х років. Його можна поділити на два історичних відрізки, що істотно різняться. Другий відрізок увійшов в історію як час хрущовсь-кої "відлиги" Музику до оперет пишуть О. Рябов, В. Рождественський, О. Сан-длер, Я. Цегляр, А. Кос-Анатольський, С. Жданов, В. Лукашов.Розвивається пісенна творчість. Популярними стають пісні П. Май-бороди, А. Філіпенка, А. Кос-Анатольського, Л. Ревуцького, П. Ко-зицького, М. Дремлюги, А. Штогаренка, І. Шамо.Доробок українських композиторів сприяв подальшому розвитку всіх музичних жанрів. Повоєнні роки позначились якісним зростанням образотворчого мистецтва. Важливою подією стали з'їзди архітекторів і художників, де розглядалися питання відбудови та нового бачення образу міст і сіл

74

Мистецтво українського класицизму

В українському живописі того часу також поступово розвивалися елементи класицизму. Формувалися нові жанри живопису: пейзажний та побутовий. Найбільшого розвитку набув портретний жанр. В умовах імперської дійсності класицизм поступово втрачав свої позитивні риси, перероджуючись у холодний, відірваний від життя офіційний стиль. Найбільшою архітектурною спорудою Києва першої половини ХІХ ст. стала створена 1843 р. за проектом архітектора Вікентія Беретті (1781–1842) будівля Київського університету. Визначною спорудою церковної архітектури у стилі класицизму була зведена 1833 р. за проектом архітектора Є.Васильєва у Харкові дзвіниця Успенського собору. Побудували її на честь перемоги над Наполеоном у 1812 р. Взірцем палацово-паркової архітектури, яка поєднувала створений у стилі класицизму палац і закладений на площі понад шістсот гектарів парк з брукованими алеями, штучними галявинами та озерами, був маєток П.Ґалаґана у с.Сокиринці на Чернігівщині. Початки мистецтва класицизму пов’язані з творчістю двох знаних українських майстрів портретного живопису – Дмитра Левицького (1735–1822) та Володимира Боровиковського (1757–1825).

75

Козацькі літописи

Коза́цькі літо́писи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам'ятки літератури. Мова більшості літописів —книжна, близька до народнорозмовної. Особливе значення серед літописів 2-ї половини XVII — початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси їх умовна назва — «козацькі», «козацько-старшинські» літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони значно відрізняються.До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648 — 1702 років, вірогідний автор — Роман Ракушка-Романовський), Грабянки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648 — 1700 років).В усіх цих літописах не лише докладно розповідається про Визвольну війну українського народу 1648-1654 років, а й подається економічна, політична і культурна характеристика країни, факти з історії Росії, Польщі, Угорщини, Швеції, Молдови, Туреччини та інших держав.Джерелами козацьких літописів були давні українські літописи, власні спостереження, спогади сучасників, документальні матеріали (урядові офіційні і приватні листи, акти, грамоти, універсали), твори чужоземних істориків, народні легенди, перекази тощо.У 30-х pp. XVIII ст. Ізмаїл Срезневський склав «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734 році.У 1765 році Петро Симоновський скомпонував «Краткое описание о козацьком народЂ» з описом подій від найдавніших часів до 1751 року.Автором «Летописца или описання краткого знатнЂйших дЂйств и случаев» про події в Україні з 1506 по 1737 рік був, імовірно, Яків Лизогуб.У 1770 у Прилуках полковий обозний Степан Лукомський склав «Зібрання історичне» з описом подій в Україні у XIV — XVI столітті.Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори — Гійом Боплан, К. Гаммердерфер, Йоган Енгель, С. Зарульський, О. Рігельман та інші.

76

Особливості скульптури 20 ст.

Після знищення населенням України скульптури сталінської за перших днів німецької окупації 1941, радянський уряд почав відновлювати пам'ятники після перемоги над німцями, передусім Сталінові, щоб після XX з'їзду КПРС (1956) і боротьби проти «культу особи» знову їх знищити. Їх заступили нові: Леніна, діячів жовтневої революції та «героїв Радянського Союзу» і «героїв соціалістичної праці». Неґативні риси урядової скульптури тієї доби згодом відзначала сама радянська критика, кладучи вину за них на «культ особи». У ділянці монументальної скульптури створено чимало пам'ятників, насамперед воєнних і партійних діячів. Серед них — М. Щорсові у Києві (1954) роботи М. Лисенка, В. Бородая і М. Суходолова (схожий на відомі кондотьєрські пам'ятники Донателльо і Вероккіо з доби ренесансу). Риси помпезности мають пам'ятники генералу Ватутінові в Києві (1948) Є. Вучетича і низка пам'ятників «двічі героям Радянського Союзу», що їх за окремим указом Верховної Ради будували у містах і селах України. До кращих з мистецького погляду належать пам'ятники: О. Пушкінові (1962) і М. Лисенкові (1965) у Києві О. Ковальова та модерніший Т. Г. Шевченкові у Москві (1964), створений групою скульпторів (М. Грицюк, А.Фуженко, Ю. Синькевич) та архітектів (А. Сницарєв і Ю. Чеканюк). Варто відзначити пам'ятник І. Франкові перед Львівським Університетом роботи В. Борисенка, Д. Крвавича, Е. Миська, В. Одрехівського і Я. Чайки (1964). Ювілейні пам'ятники поставлено Т. Г. Шевченкові в Канаді в Палермо (1951, М. Вронського) і в Торонто (1961; М. Ковтуна), В. Стефаникові перед бібліотекою у Львові (1971, В. Сколоздри, архітект М. Вендзилович) і Л. Українці у Києві (1973, Г. Кальченко).

77

О.довженко

Олекса́ндр Петро́вич Довже́нко— український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. У своїх художніх сповідях митець наближається до найкращих традицій української народної творчості: ліризм, емоційність, фі-лософська заглибленість думки, романтична піднесеність і патетична пристрасність насичують і струмують у кожному слові чи кадрі художника. На тридцять третьому році життя О.Довженка круто змінюється. Він приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм «Ягідка кохання», що мав комедійний характер, але Олександр Петрович ніколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою відліку свого кінематографічного життя він справедливо розпочинав зі стрічки «Сумка дипкур’єра», в якій окрім всього ще знявся і в ролі кочегара. Мрією О.Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» — історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», — казав митець. У травні 1945 року з’являється ще одна стрічка «Перемога на Правобережній Україні». Після війни О.Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році — стрічку «Мічурін». На початку п’ятдесятих років великий режисер в основному займається педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна».

78

Експерименти Л.Курбаса

Лесь Ку́рбас— український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР (1925). Лесь Курбас був засновником спочатку політичного (1922–1926), а потім і філософського (1926–1933) театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях. В листопаді 1922 у Києві в державному народному театрі відбулася прем'єра вистави Т. Шевченко «Гайдамаки» (режисер Л. Курбас). В червні 1924 Всеукраїнське кіно-фото управління запросило його на один рік режисером до Першої державної одеської кінофабрики.Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна в степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.У Києві «Березіль» мав під своїм крилом майстерні, плинні півавтономні одиниці. У Харкові все було під одним дахом і під одним проводом — Курбасовим. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»).П'єса М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», на жаль, не знайшла розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності.Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини.

79

Музика 20 ст.

До нових течій світової музики приєдналася і українська музика. Але це відбулося набагато пізніше. Українська музика кінця на зламі XIX-XX ст. пережила великі зміни. Незважаючи на жорстку реакцію та утиски, які зазнавала в цей період українська культура, в музичному мистецтві продовжувався розвиток потужного фольклорного струменя, який живила творчість видатних українських композиторів - Якова Степового, Кирила Стеценка та Миколи Леонтовича. Подальшому розвитку українського музичного мистецтва помітно сприяло відкриття в Києві, Львові та Одесі вищих музичних Зубових закладів. До цього в Україні існували музичні училища. Але після організації консерваторії! музиканти мали можливість здобувати освіту на батьківщині. Завдяки цьому, в українські музиці XX ст. інтенсивно розвиваються такі жанри, як опера, симфонія, інструментальна музика, а також виконавство і музична наука. Найкрупнішими композиторами XX ст. були В.Косенко, Б. Лятошинський, Л.Ревуцький, С.Людкевич. Серед молоді особливим попитом користується естрадна музика, її кращі представники - рок-гурти "Воплі Відоплясова" ("ВВ"), "Океан Ельзи", "Мандри", "Друга ріка", співаки Т. Петриненко, С.Ротару, А.Лорак, Т.Повалій, Р.Кириченко, Іво Бобул і ті, хто створив основу для розвитку в Україні цивілізованого шоу-бізнесу. В Україні, отже, з'явилися можливості розвивати всі напрямки професійної та естрадної музичної культури.

80

Композитори новітньої україни

Новаторські тенденції виявилися у творчості композиторів В.Косенка, М.Вериківського (автора першого українського балету "Пан Каньовський, 1930). Сучасники розповідають, що глядачі бігали за ним із кінотеатру в кінотеатр, щоб послухати дивовижну гру музиканта. Адже Косенко був феноменальним піаністом. Він залишив по собі десятки творів, які увійшли у золотий фонд української фортепіанної музики. Серед них Альбом дитячих п'єс, на якому зростало багато поколінь юних піаністів. Композитор прожив лише 42 роки. Уже професор Київської консерваторії, Косенко створив симфонічну «Молдавську поему», яку так і не зміг почути. Вериківський створив музику для театрів «Березіль» та Київського імені І. Франка, Харківського дитячого театру, театральних вистав, кінофільмів «Чорна хмара» (1936), «Назар Стодоля» (1937), «Кармелюк» (1938), «Київ» (1945), «Собор» (1946).

81

Жанри української естрадної музики

Українська естрадна пісня, що народилася у далекі 50-ті роки, пройшла декілька етапів свого розвитку. “Батьком” української естради справедливо називають Платона Майбороду. Він написав багато чудових творів. Але після смерті у 1970 році свого головного співавтора Андрія Малишка Платон Іларіонович написав дуже мало. Найвідомішими піснями першого періоду української естради були: “Пісня про рушник”, “Два кольори”, “Черемшина”, “Чорнобривці”, “Летять, ніби чайки”, “Києве мій”, “На долині туман”, “Марічка”, “Степом, степом”. Другий напрямок даного періоду – це музика нового покоління, яку виконували передусім ВІА (вокально-інструментальні ансамблі), що користувалися в основному електроінструментами. Іноді використовується такий термін, як біг-біт, але він не охоплює всі жанри, які панували серед цієї музики. На той час це була легка музика (відносно традиційної, оркестрової естради), мовою сьогодення – поп. Найвідоміші виконавці української естради (станом на кінець 90-х): Василь Зінкевич, Павло Дворський, Раїса Кириченко, Алла Кудлай, Оксана Білозір, Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Віталій Білоножко, Павло Зібров, Іван Мацялко, Ніна Шестакова, Надія Шестак, Анатолій Матвійчук, В’ячеслав Хурсенко; гурти “Соколи”, “Дзвони”; дует “Світязь”, тріо “Либідь”.

82

Сучасне театральне мистецтво

Однієї з тенденцій сучасного театру є осучаснення класики. Так, наприклад, Хлестаков наприкінці спектаклю раптом може вільно прочитати реп. Всі актори можуть бути одягнені режисером у сучасні костюми й розмовляти по мобільних телефонах. Ставитися до цьому можна по-різному. Адже, з одного боку, сучасне мистецтво повинне постійно йти в ногу згодом, щоб виживати в нинішніх умовах масової культури - повинні ж продаватися квитки в театр, щоб він міг продовжувати своє існування. А з іншого боку, так зване «перевдягання» всієї театральної класики може легко втратити її історична своєрідність, через що може зникнути це неповторне відчуття минулого, що також необхідно нашому глядачеві. Новий період в історії національного театру розпочався в 1918 році, коли у Києві утворилися Державний драматичний театр і «Молодий театр» (з 1922 року — модерний український театр «Березіль») Леся Курбаса та Гната Юри. На театральній сцені з'явилася когорта талановитих акторів — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Олімпія Добровольська, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Юрій Шумський та інші. Державний драматичний театр продовжував традиції реалістично-психологічної школи. Натомість Молодий театр обстоював позиції авангардизму. До експериментальних пошуків Леся Курбаса, якого було репресовано за часів сталінізму, і досі звертаються сучасні митці.За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця 20 століття. Відомий далеко за межами України й інший український режисер — Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках. Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що засвідчили свій авторитет у Європі: «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев», «Драбина» у Львові та "Драма.UA" у Львові тощо.

83

Культура за доби незалежності

Письменники звільняються від догматів комуністичної ідеології. Відбувається переоцінка суспільних ідеалів, історичних подій. Сьогодні перше місце посіла публіцистика, яка висвітлює політичні процеси і зміни, що відбуваються в суспільстві. Доречно відзначити наповнену високим громадянським пафосом творчість О. Гончара, І. Драча, Д. Павличка, П. Мовчана, В. Яворівського, І. Дзюби, Р. Лубківського, Р. Іваничука, О. Сизоненка, О. Мусієнка, Ю. Щербака, П. Осадчука та ін. Багато хто з них сьогодні перо письменника замінив на політичну діяльність, вони займають високі державні, партійні, дипломатичні посади, є народними депутатами, що істотно позначається на їх активній творчій праці. У 1988 р. часопис "Київ" започаткував публікацію "Споминів" видатного українського історика М. Грушевського, а утворена згодом Археологічна комісія при АН УРСР почала готувати видання капітальної праці вченого — його багатотомної "Історії У країни-Руси".У цей час побачили світ твори українських письменників: поезія Ліни Костенко, поема "Чорнобильська мадонна" І. Драча, документальна повість "Чорнобиль" Ю. ЬЦербака, публіцистика І. Дзюби, низка творів В. Шевчука, Є. Гуцала, М. Вінграновського, В. Дрозда, Р. Федо-ріва, Р. Іваничука, М. Руденка та ін. Створюються україномовні фільми. Наприкінці 80 — на початку 90-х років в Україні були створені фільми, які здобули широке визнання. Серед них "Лебедине озеро. Зона" С. Параджанова та Ю. Іллєнка, "Голод-33" О. Янчука. Фільм "Лебедине озеро. Зона" в 1990 р. вперше в історії українського кіно одержав нагороди престижного кінофестивалю в Каннах.

84

Література тоталітаризму

Провідною в літературі і мистецтві стає так звана виробнича темати-, ка. Досить сказати, що тільки будівництву Дніпрогресу лише в 1932 р. присвятили понад 70 творів: «Бурун» С. Скляренка, «Сила» Я. Баша тощо. Поряд із звеличенням людей праці в творах про індустріалізацію, колективізацію обов'язковими персонажами були консервативні керівники, шкідники-спеціалісти, класове обмежені інтелігенти, яким протистоять «безгрішні» партійні вожаки, «червоні спеціалісти», люмпенізовані робітники чи селяни — носії передової пролетарської ідеології і моралі. Сталінська теорія загострення класової боротьби надихала багатьох митців на художнє втілення науки ненависті, нагнітання соціальних конфліктів. Разом з тим у численних творах про соціалістичне перетворення села читач не знаходив навіть згадки про трагедію українського села, пов'язану з голодом 1932—1933 pp., з винищенням його основної виробничої сили під час сумнозвісного розкуркулювання. Отже, тією чи іншою мірою численні митці робили свій внесок у створення культурної платформи ідеології сталінізму, допомагали розкручувати маховик насильства, жертвою якого ставали й самі. Про масштаби трагедії української культури свідчать хоча б такі дані: у 1930 р. друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. — лише 36 з них. За. цей час померли своєю смертю лише 10 письменників. Аналогічна доля спіткала представників і всіх інших галузей української національної культури.

85

Історія заборон укр..мови

XVII століття: 1622 — наказ царя Михайла з подання Московського патріарха Філарета спалити в державі всі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» Кирила Ставровецького. XVIII століття: 1720 — указ царя Московії Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг. вимога цариці Анни Іванівни вилучити книги старого українського друку, а «науки вводить на собственном российском языке». У таємній інструкції правителеві України князю О. Шаховському 1734 наказала всіляко перешкоджати українцям одружуватися з поляками та білорусами, «а побуждать их и искусным образом приводить в свойство с великоросами». 1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар. XIX століття: Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.1884 — заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.1888 — указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей. XX століття: постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи».1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.1989 — постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

86

ознаки популярної масової культури сучасності

Ма́сова культу́ра (або по́п-культу́ра, популярна культу́ра) — культура, яка популярна та переважна серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, у спорті і літературі) — контрастуючи з «елітарною культурою». Ознаками масової культури є орієнтація на вподобання і потреби «середньої людини», дуже велика гнучкість, властивість трансформувати артефакти, створені в межах інших культур, та перетворювати їх у предмети масового споживання, комерційний характер, використання кліше при створенні її артефактів, а також зв'язок із засобами масової комунікації як головним каналом поширення та споживання її цінностей[4].Декларованими нею цінностями є цінності реального життєвого облаштування, комфортного, зручного життя, соціальна стабільність і особистий успіх.[5] Масова культура шанує тривіальність, сентиментальність, швидкі та фальшиві приємності коштом поважних інтелектуальних вартостей, культивує тілесну насолоду, обжерливість, розпусту, користолюбство та пихатість.[6].

87

Постмодернізм в мистецтві

Постмодернізм як специфічне соціокультурне явище, що значною мірою визначило загальний стан у сфері духовності останньої чверті XX століття, приніс із собою новий спосіб світовідчуття. Вже з перших своїх поетичних збірок «Небо і площі»(1985), «Вибрані кавалки»(1986), «Середмістя» (1989), а пізніше — з «Екзотичних птахів і рослин» (1991) Ю. Андрухович повів боротьбу за здобуття читаючої публіки пошуками нових форм, нового вислову, витонченням творчих засобів у змісті і формі нової поезії, не пофальшованої манірністю й ідеологією.

88

Стан культури тоталітаризму

У роки Другої світової та Великої Вітчизняної війни українська культура переживала далеко не кращі свої часи, навіть приєднання західноукраїнських земель до УРСР мало фатальні для розвитку суспільного життя, в тому числі й для стану культури на цих землях, наслідки. В роки німецької окупації сталінські репресії як на Заході, так і на Сході України змінилися гітлерівськими. Величезних розмірів набрало пограбування німецькими окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу. За межі України було вивезено понад 40 тис. Глибокого патріотизму було сповнене кіномистецтво. Найкращими художнімифільмами цього періоду були “Олександр Пархоменко” режисера Л.Лукова,“Як гартувалась сталь” М. Донськогою. Найвищим досягненням українськогокіномистецтва в цей час можна вважати фільм “Райдуга” М. Донського за сценарієм Ванди Василевської. Після смерті Сталіна (1953р.) почалася часткова лібералізаціярадянського режиму, яка отримала назву “відлига”. Це істотно покращилоумови для розвитку культури в цілому. У часи “відлиги” Київська студія щорічно випускала близько 20 картин. В часи правління Л.І. Брежнєва (з 1964 р.) почався поворот донеосталінізму, він супроводжувався репресіями, утисками тапереслідуваннями багатьох видатних майстрів культури. Проголошення незалежності України (24 серпня 1991р.) і розбудовасамостійної держави Україна створили принципово нові, формально цілкомсприятливі умови для розвитку культури. 19 лютого 1992 р. Верховна РадаУкраїни ухвалила “Основи законодавства про культуру”

89

Діяльність представників української діаспори

Історія українського культурного процесу ХХ ст. характерна виникненням доволі чисельної еміграції. Ми майже нічого не знаємо про їх досягнення. Отже, надбання української діаспори ─ це тема, яка є доволі актуальною у сучасності. Українська культура почала розвиватися у різних країнах Європи, Американського та Австралійського континентів [1,с.290]. Центрами української еміграції стали Прага та курортне містечко Подебради . аме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні. Його фундаментатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками ─ С. Дністрянський та М. Грушевський. У Парижі створено бібліотеку ім. Симона Петлюри. З 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій. українська культура в діаспорі ─ це культурне продовження тих культурних процесів, що розгорнулися в Україні на початку ХХ ст., розвиток тих напрямів, що були заборонені

90

Позитивне і негативне в мистецтві сучасному

На межі 1960-70-х років художні шукання того часу можна охарактеризувати як пошук альтернатив модернізму. Це виразилося в пошуку нових образів, нових засобів і матеріалів вираження, аж до дематеріалізації об'єкта (перформанси та хепенінг). Багато художників пішли слідом за французькими філософами і запропонували термін «постмодернізм». Можна сказати, що відбувся зсув від об'єкта до процесу.Найпомітнішими явищами рубежу 60-х і 70-х років можна назвати розвиток концептуального мистецтва і мінімалізму. У 70-х помітно посилилася соціальна спрямованість арт-процесу як з точки зору змісту (тим, підіймався у творчості художниками), так і складу: найпомітнішим явищем середини 70-х став фемінізм у мистецтві, а також наростання активності етнічних меншин (1980-і) і соціальних груп.Кінець 70-х і 80-і роки характеризуються «втомою» від концептуального мистецтва і мінімалізму і поверненням інтересу до зображальності, кольором і фігуративності (розквіт таких рухів як «Нові дикі»). На середину 80-х припадає час підйому рухів, активно використовуються образи масової культури — кемпізм, мистецтво іст-Віллідж, набирає сили нео-поп. До цього ж часу відноситься розквіт фотографії в мистецтві — все більше художників починають звертатися до неї як до засобу художнього вираження. Великий вплив зробив на мистецтво розвиток технологій, зокрема вдосконалення відео та аудіо у 60-х роках, а також поява комп'ютерів і мережі інтернет в 1990-х[6].Початок 2000-х років відзначений розчаруванням у можливостях технічних засобів для художніх практик. При цьому конструктивних філософських виправдань сучасному мистецтву 21 століття поки не з'явилося. Деякі художники 2000-х вважають, що «сучасне мистецтво» стає інструментом влади «постдемократичного» суспільства[7][8].На сучасному етапі розвитку цивілізації, мистецтво не може бути визначеним вичерпним формулюванням. Сучасне мистецтво тяжіє до відсутності естетичних та технічних обмежень у художньому вираженні. З'явились такі нові прийоми, як колаж, фотомонтаж, інсталяція, перформанс, хепенінг. Значно ускладнюється і класифікація мистецтва за жанрами і стилями, ряд критиків та істориків мистецтва сходяться, що сучасне мистецтво характерне тим, що жодної категорії в ньому не існує[1].