ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.12.2021
Просмотров: 3845
Скачиваний: 4
Білявський Г.О.
Основи екології
Навчальний посібник / К.: Либідь, 2006.- 408 c.
Підручник підготовлено з урахуванням положень Концепції екологічної освіти України й вимог та рекомендацій Всесвітньої стратегії екологічно-збалансованого розвитку людства в ХХІ ст. Сутність, структура й роль сучасної екології розглядаються з позиції її бачення як нової філософії життя, нової комплексної науки про виживання людства на планеті Земля, головним завданням якої є пізнання законів розвитку й функціонування біосфери як цілісної системи під впливом природних та антропогенних факторів.
Для студентів вищих навчальних закладів.
Зміст
РОЗДІЛ І. СУЧАСНІ ПІДХОДИ В НАУЦІ ПРО ДОВКІЛЛЯ
ГЛАВА 1. ЛЮДСТВО В НАВКОЛИШНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ
1.1. Еволюція взаємин людини й природи
1.2. Основні фактори деградації довкілля
1.3. Екологічні катастрофи
1.4. Духовна криза
1.5. Нова філософія життя
1.6. Сучасна екологія
ГЛАВА 2. БІОЕКОЛОГІЯ
2.1. Загальне уявлення про біосферу
2.2. Походження й еволюція біосфери
2.3. Джерела й кількість енергії в біосфері
2.4. Біогеоценози — елементарні одиниці біосфери
2.5. Види, популяції та середовище
2.6. Основні екологічні закони
2.7. Ноосфера
2.8. Біорізноманітність і її збереження
ГЛАВА 3. ГЕОЕКОЛОГІЯ
3.1. Деякі риси екологічної системи «Земля»
3.2. Атмосфера
3.3. Гідросфера
3.4. Літосфера
ГЛАВА 4. ТЕХНОЕКОЛОГІЯ
4.1. Основні техногенні забруднювачі й методи їх контролю
4.2. Енергетика
4.3. Промисловість
4.4. Сільське господарство
4.5. Транспорт
4.6. Військова діяльність
4.7. Наукова діяльність
ГЛАВА 5. СОЦІОЕКОЛОГІЯ
5.1. Правила й закони соціоекології
5.2. Екологічна освіта
5.3. Економіка природокористування
5.4. Правові засади природокористування
5.5. Культура й релігія
5.6. Урбоекологія
ГЛАВА 6. ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ
6.1. Здоров'я людини як інтегральний показник її багатовимірної екологічної ніші
6.2. Здоров'я та його критерії
6.3. Реакції організму людини на вплив факторів середовища
6.4. Вплив абіотичних факторів на здоров'я людини
6.5. Вплив біотичних факторів на здоров'я людини
6.6. Вплив антропогенних факторів на здоров'я людини
РОЗДІЛ II. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ
ГЛАВА 7. ПРИРОДНО-СОЦІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНИ
7.1. Загальні відомості про природні умови
7.2. Традиції природокористування
7.3. Причини розвитку екологічної кризи
7.4. Джерела забруднення довкілля
7.5. Основні наслідки екологічної кризи
ГЛАВА 8. ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН ОКРЕМИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
8.1. Загальна характеристика
8.2. Екологічні проблеми найбільших річок, Чорного й Азовського морів
8.3. Донецько-Придніпровський регіон
8.4. Українське Полісся
8.5. Українські Карпати
ГЛАВА 9. НАСЛІДКИ ЕКОЛОГІЧНИХ КАТАСТРОФ
9.1. Природні екологічні катастрофи
9.2. Антропогенні екологічні катастрофи
9.3. Аварія на Чорнобильській АЕС
ГЛАВА 10. НАЦІОНАЛЬНИЙ ШЛЯХ ДО ЕКОЛОГО-ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ
10.1. Головні підсумки XX століття
10.2. Програма переходу України до збалансованого розвитку
Вступ
Найважливіші етапи світового екологічного руху.
Суть проблеми, яка постала перед людством на сучасній стадії його еволюції, полягає саме в тому, що люди не встигають адаптувати свою культуру відповідно до тих змін, котрі самі ж вони і вносять у цей світ, і джерела цієї кризи — всередині, а не поза людською істотою, котра розглядається й як індивідуальність, і як колектив. Вирішення цих проблем залежить насамперед від людини, її внутрішньої сутності. (А. Печчеї, італійський учений, засновник і перший президент Римського клубу).
У середині XX ст. проблеми охорони навколишнього середовища й природних ресурсів привернули увагу світової спільноти. Початок руху за збереження довкілля часто пов´язують із публікацією у 60-х роках у США книги Рейчел Карсон про забруднення навколишнього середовища «Мовчазна весна». Згодом з´явилися перші науково-аналітичні праці, які пробудили в суспільстві усвідомлення негативних екологічних наслідків економічного розвитку. Відгуком міжнародного співтовариства на появу паростків екологічного руху стала Конференція ООН із навколишнього середовища в Стокгольмі в 1972 р.
Вивчення, аналіз і визнання існуючих суперечностей у відносинах між соціосферою і біосферою спричинили ті зміни в осмисленні, оцінці й визначенні форм і напрямів подальшої діяльності людства, котрі й започаткували нову течію в суспільно-політичній думці, квінтесенцією якої є концепція збалансованого (стійкого) розвитку. Певним чином причетною до виникнення цієї концепції була публікація Римського клубу «Межі зростання» (1972), в якій висунуто тезу про обмеженість економічного зростання внаслідок виснаження природних ресурсів. Зародившись на ґрунті полеміки між прихильниками двох концепцій поступу земної цивілізації — технологічної і біосферної, ідея збалансованого розвитку підвела людство до ревізії основ його функціонування, висунувши на передній план проблему переходу до інших форм суспільної організації, які б забезпечили насамперед його самозбереження.
«Існування й добробут людини можуть залежати від того, чи вдасться нам піднести принципи довготривалого та стійкого розвитку до рівня всесвітньої етики», — наголошується в доповіді «Наше спільне майбутнє» (1989), підготовленій Комісією 00Н із довкілля під керівництвом Гру Брундландт.
У цій доповіді було дано найповніше й загальноприйняте означення збалансованого (стійкого) розвитку: «Збалансований розвиток - це розвиток, який дає змогу на довгостроковій основі забезпечити стабільне економічне зростання, що не призводить до деградаційних змін у навколишньому природному середовищі; вихід на рівень стійкого розвитку розрахований на задоволення потреб як сучасного, так і майбутніх поколінь...».
У 80-х роках XX ст. перед людством постало глобальне й болюче питання – яким шляхом іти далі? Незважаючи на політичні й економічні суперечності між державами світу, які завжди виникали при відстоюванні їхніх національних інтересів, попри загострення протиріч між багатою Північчю, або країнами «золотого мільярда» (Північна Америка, Західна Європа, Японія), та злиденним Півднем, або країнами, що тільки розвиваються, це проблемне питання заклало підґрунтя для їх майбутньої консолідації.
Нова концепція назавжди сполучила в один омріяний віртуальний тандем навколишнє середовище й розвиток і змусила соціум визнати себе відповідальним за його подальшу долю. Підтвердженнями дієвості цієї ідеї стали як власне факт організації Конференції 00Н з питань довкілля й розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р., так і її назва. Накреслений нею план дій — «Порядок денний XXI століття», хоч і мав дещо концептуальний характер, проте був першим кроком міжнародного співтовариства на шляху до гармонійного розвитку й збалансованого співіснування із земною біосферою.
Певним підсумком розв´язання глобальних проблем людства став Самміт Тисячоліття в 2000 р., який у своїй Декларації Тисячоліття спробував визначити пріоритетні цілі з розвитку людства на тривалий історичний період. Через 10 років після конференції в Ріо людство відчуло гостру потребу оцінити, наскільки його діяльність є оптимальною щодо глобальних тенденцій у еволюції системи суспільство-природа й зробити конкретні практичні кроки для переходу до збалансованого розвитку. Аби надати новий імпульс реалізації Порядку денного XXI століття, 26 серпня 2002 р. у Йоганнесбурзі (Південна Африка) зібрався Всесвітній самміт зі стійкого розвитку. Учасники цієї події планетарного значення намагалися відповісти на виклики збалансованому розвиткові та розробити механізми й плани дій і графік їх реалізації на всіх рівнях земного соціуму.
І нарешті, для гармонійного розвитку Євро-Азійського регіону визначальним став екологічний форум «Довкілля для Європи», що відбувся в травні 2003 р. в Києві.
1.1. Еволюція взаємин людини й природи
Ми одержали в спадок невимовно прекрасний і різноманітний сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, які не засвоїли найпростіших правил садівництва. Недбало ставлячись до цього саду, ми робимо це з благодушним самовдоволенням неповнолітнього ідіота, котрий шматує ножицями картину Рембрандта. (Дж. Даррелл, англійський зоолог, письменник).
Розвиток першої глобальної екологічної кризи. З появою на планеті Земля біологічного виду найвищої організації — людини, з її розвитком, розмноженням, міграціями, адаптацією й небаченою активізацією діяльності в біосфері почали розвиватися процеси особливого, антропогенного характеру. Із самого початку поведінка людини в довкіллі стала відрізнятися від поведінки інших вищих істот агресивністю. Людина була не рівноправним співмешканцем у середовищі існування, а підкорювачем, насильником, жадібним споживачем, не здатним до самообмеження.
У далеку давнину, коли кількість людей на Землі була порівняно невеликою, а їхній інтелектуальний і технічний потенціал — дуже слабким, природа практично не відчувала на собі тиску людини: вона легко самоочищувалася й самовідновлювалася. Але минули тисячоліття, народонаселення почало зростати такими темпами, досягло таких адаптацій і поширення на планеті, яких не знала жодна інша популяція. З часом людська діяльність обернулася на могутню силу, здатну впливати на природу не лише в межах окремих районів і континентів, а й на планеті в цілому. Проте свого ставлення до природи, її ресурсів людина за тисячоліття не змінила, і це призвело до виникнення глобальних кризових екологічних ситуацій.
Сотні тисяч років тому, в епохи палеоліту, мезоліту, для людської спільноти характерним було пристосування до природи, велика повага до неї, схиляння перед її силами та явищами. Люди збирали дари природи, виготовляли примітивні знаряддя праці, полювали, рибалили. Пізніше, в період неоліту (8—3-тє тисячоліття до н. е.), зародилися примітивне землеробство, скотарство, почалося виготовлення досконаліших знарядь праці та виробів із кістки, рогу, каменю, дерева, глини (гачки, сітки, пастки, сокири, човни, посуд), будівництво перших жител і святилищ. Людина використовувала лише силу своїх м´язів, її вплив на довкілля був мінімальним і практично не позначався на функціонуванні екосистем суші. На екосистеми Світового океану людина не впливала взагалі.
Першого удару природі люди завдали, почавши інтенсивно розвивати землеробство, особливо коли для підготовки площ під сільськогосподарські угіддя стали випалювати тисячі гектарів лісів (пізній неоліт).
За допомогою вогню люди полювали на диких звірів, завдаючи відчутних збитків природі. А розвиток скотарства супроводжувався виїданням худобою трав´янистих масивів на великих площах аж до їх повної деградації.
Ще на початку неоліту, коли людина винайшла лук, спис та інші ефективні знаряддя вбивства, дуже швидко, можливо, за кілька тисячоліть, майже на всій планеті були винищені мамонти, шаблезубі тигри та інші великі тварини — вичерпалося основне джерело харчування. Почалася перша глобальна екологічна криза.
Історія свідчить про наявність сумної закономірності: вибухи чисельності популяцій виду гомо сапіенз, що відбувалися періодично у зв´язку з його розселенням на планеті, як правило, супроводжувалися цілковитим винищенням великих травоїдних тварин і птахів.
100—40 тис. років тому в Євразії зникли мамонти, лісові слони (5 видів), бегемоти, носороги (лісовий і шерстистий), гігантські олені; гігантські лані, шаблезубі тигри, печерні леви й ведмеді, гігантські нелітаючі лебеді та інші тварини.
У XII—XI ст. до н. є. у Північній Америці, а в IX—V ст. до н. є. в Центральній та Південній Америці зникли гігантські лінивці (2 види), слони, гігантські лами, броненосці, бізони, леви, печерні ведмеді, гігантські птахи (таратони, лелеки, індики), гігантські черепахи (масою 300—400 кг).
Та освоївши землеробство й приручивши тварин (розвиток скотарства), люди створили собі нову екологічну нішу. Це була неолітична революція свідомості й буття людства: населення земної кулі скоротилось у 8—10 разів, стали швидко розвиватися сільське господарство, тваринництво, а потім — почались інтенсивне використання мінеральних та енергетичних ресурсів літосфери, розвиток промисловості.
Розвиток другої глобальної екологічної кризи. З розвитком землеробства й скотарства пов´язані перші локальні й регіональні екологічні кризи, спричинені різкою зміною мікроклімату, складу й стану флори, фауни, ґрунтів, зменшенням природних біологічних ресурсів. Приклад цього — пустелі Північної й Центральної Африки, Близького Сходу, центральної частини Північної Америки, що утворилися під впливом діяльності людини лише кілька тисяч років тому.
Наступний етап збільшення тиску людини на природу пов´язаний із розвитком промисловості в XV—XVIII ст., коли кількість населення перевищила 500 млн. чоловік і були досягнуті значні успіхи в будівництві, техніці, хімії, почалося вивчення й освоєння Світового океану.
Концентрування великої кількості людей у перших містах супроводжувалось активним винищенням лісів навколо них (деревина йшла на будівництво, опалення, випалювання цегли, виготовлення меблів і знарядь праці, транспортних засобів тощо), спустошенням луків, пасовиськ, виснаженням сільськогосподарських угідь. Міста поступово ставали районами екологічних напружень, а процес урбанізації обернувся на негативний екологічний фактор.