2) кримінальна відповідальність — це вид і міра обмежень особистого (позбавлення волі), майнового (штраф) або іншого характеру (позбавлення права обіймати певні посади), визначені тільки в кримінальному законі;

3) зазнавання таких обмежень носить вимушений, а не добровільний характер;

4) кримінальна відповідальність можлива лише за вчинення злочину, який є підставою такої відповідальності.

Стаття 2 КК вказує, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбачений цим Кодексом.

Більшість учених також дійшли висновку, що підставою кримінальної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні ознак конкретного складу злочину, передбаченого чинним кримінальним законодавством.

Можна визначити дві підстави кримінальної відповідальності:

o фактична - це вчинення особою в об'єктивній реальності суспільно небезпечного діяння;

o юридична - це передбаченість діяння КК.

63. Норма права – така норма, яка встановлюється державою або суспільством, має формально-визначений характер і загальнообов’язкова для всього населення.

Для позначення структурних елементів норми права теорія права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція.

Диспозиція – центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Гіпотеза – структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза – невід’ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами – громадянами, та їх об’єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.

Санкція – це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції – створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис.

64. Правовий статус суддів - це сукупність їх прав та обов’язків, закріплених та гарантованих законом. Правосуддя в Україні здійснюють професійні судді, а в окремих випадках передбачених законом присяжні та народні засідателі. Однак розгляд справ в апеляційному та касаційному порядку здійснюють лише професійні судді, які є носіями судової влади в Україні. 
Характеризуючи статус суддів слід враховувати встановлене Законом “Про судоустрій” положення про єдність статусу для всіх суддів України незалежно від того, в якому суді вони працюють. Єдність статусу суддів забезпечується: єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді; порядком наділення суддів повноваженнями; сукупністю прав та обов’язків суддів; незалежністю суддів і недопущення втручання у їх діяльність; незмінюваністю суддів та їх недоторканністю; засобами правового, соціального, матеріального забезпечення суддів; недопущенням зайняття інших оплачуваних посад, за винятком випадків, передбачених законом. Однак законом допускається відмінність в обсягу повноважень суддів залежно від віднесення суду до конкретної судової ланки чи до певної судової інстанції, а також від місця конкретного суду в судовій системі України ( наприклад судді Конституційного Суду України, судді Верховного Суду України та судді вищих спеціалізованих судів).

---

65. До загальних принципів громадянства (а вони завжди є конституційними) належать:

Принцип повновладдя українського народу, який закріплений у ст. 5 Конституції України. У її частині другій проголошується, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

Принцип державного суверенітету закріплений у ст. 1 Конституції: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», у ст. 2, Конституції України.

Принцип демократизму, закріплений у ст. 1 Конституції України, у ст. 3, положення якої про те, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави».

Принцип інтернаціоналізму закріплений у ст. 10 Конституції, в частині третій якої зазначається: «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України»; в ст. 11, де сказано: «Держава сприяє.... розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України»; у ст. 24 Конституції, частина друга якої закріплює наступне положення: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, за мовними або іншими ознаками» та ст. 26 Конституції України.

Принцип поєднання інтересів особи, держави і суспільства дістав свій прояв у ст. 3 Конституції України, а також у II Розділі Конституції «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина».

Принцип пріоритетності норм міжнародного права закріплений у ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України», а також у Законі України «Про громадянство України».

67. Правоохороні органи України

Законодавство України не містить чіткого переліку державних органів, які є правоохоронними. Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» дає неповний перелік органів, які для цілей цього Закону вважаються правоохоронними. У Законах України «Про основи національної безпеки України» та «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» розкриваються тільки основні ознаки правоохоронних органів. Ряд підзаконних нормативно-правових актів містять невичерпні переліки таких органів.

Деякі установчі документи державних органів містять пряму вказівку на їх правоохоронний статус.

Отже, правоохоронними органами в Україні можна вважати наступні державні органи, або їх підрозділи, що здійснюють правоохоронні функції:

• суд;

• органи прокуратури;

• органи внутрішніх справ;

• органи служби безпеки;

• Військова служба правопорядку у Збройних Силах України;

• Служба зовнішньої розвідки України;

• митні органи;

• органи охорони державного кордону;

• органи Державної податкової служби (у тому числі підрозділи податкової міліції органів Державної податкової служби);

• органи і установи виконання покарань;

• слідчі ізолятори;

• органи Державної фінансової інспекції;

• органи рибоохорони;

• органи державної лісової охорони;

• Антимонопольний комітет України;

• Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

• Управління державної охорони України;

• Державна санітарно-епідеміологічна служба;

• Державна екологічна інспекція;

• Державна інспекція ядерного регулювання України;

• органи захисту прав споживачів;

• Державна архітектурно-будівельна інспекція України;

• адвокатура;

• нотаріат.

---

Цей перелік не є вичерпним, він змінюється в залежності від утворення, ліквідації, реорганізації тих чи інших органів. Правильним є підхід до віднесення того чи іншого органу до складу правоохоронних за ознаками, що полягають у безпосередньому здійсненні правоохоронної діяльності. При чому, тут можна виділити:

органи, головним і основним призначенням яких є правоохоронна діяльність (наприклад, МВС);

органи, які поряд з іншими видами діяльності, провадять правоохоронну (наприклад, Держсанепідслужба);

органи, окремі підрозділи яких створені виключно у правоохоронних цілях (наприклад, підрозділи по боротьбі з контрабандою у складі митниць).

68.Юридична особа – установа, організація, підприємство, яка зареєстрована у встановленому законом порядку.

Юридична особа має дієздатність і правоздатність.

Ознаки юридичної особи:

1.наявність відокремленого майна

2.самостійна майнова відповідальність

3.участь у цивільних правовідносинах від свого імені

4.здатність виступати позивачем і відповідачем у суді.

72.хар-ка сучасних республік

Сьогодні більшість країн світу є республіками. Хоча республіка вважається багатьма сучасною формою влади і синонімом демократії, це помилкова думка, заснована на тому, що історично було більше державних утворень з монархічною формою правління, де влада передається у спадок.

У більшості сучасних республік голова держави (в основному, президент) обирається загальним голосуванням громадян країни або всенародно обраним парламентом. Влада голови держави також обмежена залежно від Конституції — від досить солідних повноважень (США, Росія, Франція) до чисто церемоніально-представницьких функцій (Австрія, Німеччина, Італія).

На відміну від середньовічних республік, в багатьох сучасних демократичних державах обмежені не тільки термін повноважень президента, але й кількість термінів. Також обмежена, хоч і в різній мірі, влада голови держави. Право голосу в республіках мають всі громадяни країни. Для порівняння, у Венеціанській республіці дож обирався довічно і не всіма громадянами, а також мав практично необмежені повноваження. Проте, і в наш час в деяких країнах вибори не є загальними. У ПАР до 1990-х не мали права голосу темношкірі і мулати. У Естонії і Латвії права голосу не мають до третини постійних жителів.

У республіках відмінений інститут дворянства. Всі громадяни мають рівні права, проте, не всі постійні жителі, навіть народжені на території країн мають громадянство.

У деяких республіках є довічні сенатори (Італія, Франція), але їхні місця не передаються у спадок.

74. Адміністративне стягнення - це заходи примусу, що застосовуються уповноваженими державними органами, як правило виконавчої влади, від імені держави до осіб, винних у скоєнні адміністративного правопорушення.

---

Систему адміністративних стягнень закріплено в ст.24 КУпАП, в якій їх перераховано з врахуванням зростання суворості:

- попередження (ст.26 КУпАП);

- штраф (ст.27 КУпАП);

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом правопорушення (ст.28 КУпАП);

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення (ст.29 КУпАП);

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (ст.30 КУпАП);

- громадські роботи (ст.31-1 КУпАП)

- виправні роботи (ст.31 КУпАП);

- адміністративний арешт (ст.32 КУпАП).

*КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення

75.Договір спадкування

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян і надає можливість кожному громадянинові розпоряджатися своїм майном на випадок смерті. Це конституційне право відображено і в Цивільному кодексі України, який передбачає можливість фізичної особи розпорядитися своїм майном на випадок смерті шляхом укладення спадкового договору.
За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувана) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Відчужувачем за цим договором може бути подружжя, один із подружжя або інша особа, а набувачем — фізична та юридична особи.
Спадковий договір складається письмово і посвідчується нотаріусом. Договором може бути охоплене майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю кожного з подружжя. У цьому договорі може бути обумовлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а у разі смерті другого його майно переходить до набувача за договором. Сторони можуть зазначити в договорі й інші умови, не заборонені законом.
Набувач за спадковим договором може бути зобов'язаний до вчинення будь-яких дій майнового чи немайнового характеру як до відкриття, так і після відкриття спадщини. У разі смерті відчужувача, набувач стає власником майна, визначеного в договорі.
Для забезпечення виконання спадкового договору на майно, визначене договором, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчу-жувач склав щодо майна, вказаного в спадковому договорі, є нікчемним.
Відчужувач має право призначити особу, яка буде контролювати виконання спадкового договору після його смерті. У разі відсутності такої особи виконання спадкового договору контролює нотаріус за місцем відкриття спадщини.
Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Договір може бути розірвано судом також на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

---

76. Юридична відповідальність — застосування державою або уповноваженим нею органом до винної особи примусових заходів за вчинене правопорушення.

Функції юридичної відповідальності - головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.
Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності: превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну).
Види юридичної відповідальності:

• Кримінальна відповідальність

• Адміністративна відповідальність

• Цивільна відповідальність

• Дисциплінарна відповідальність

• Матеріальна відповідальність

• Фінансова відповідальність

• Конституційна відповідальність

• Міжнародно-правова відповідальність

77.Підстави набуття громадянства:

- За народженням

- За територіальним походженням

- Внаслідок прийняття до громадянства

Умови:

1.Дотримання і визнання Конституції України і Законів України

2.Безпосередне проживання на законних підставах на території України не менше, ніж 5 років

3.Зобовʼязання припинити іноземне громадянство

4.Одержання дозволу на постійне проживання в Україні

5.Володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування

6.Наявність законних джерел існування.

78. Умови і порядок прийняття на роботу

Трудовий договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди з усіх умов трудових відносин. Договір може укладатись з особою, що досягла шістнадцяти років.

У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти років.

При влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подати трудову книжку і паспорт або інший документ, що посвідчує особу. Особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред'явити довідку з будинкоуправління (ЖЕК) або сільської Ради про останнє заняття, паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку. Неповнолітні, яким ще не виповнилось шістнадцять років, замість паспорта подають свідоцтво про народження. Військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил України, Національної Гвардії України, Служби безпеки України, прикордонних військ України, цивільної оборони України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, подають військовий квиток.

Звільнені з місць відбування кримінального покарання зобов'язані подати довідку про звільнення.

Власник або уповноважений ним орган не мають права вимагати від працівника подання різного роду довідок, наприклад, про склад сім'ї, забезпечення житловою площею, відомості про партійну і національну приналежність, походження, прописку та інші документи, подання яких не передбачено законодавством.

---

Смотрите также файлы

• Курочкина Л.А. Принципы и нормы Совета Европы в уголовном судопроизводстве Российской Федерации.doc

• Тройничный нерв.docx

• Лекция № 9 Организация работы редакции журнала.doc

• LABOR5.doc

• Экзаменационные вопросы химия.doc