Файл: не такий страшний соняшник як його малюють.doc

Не такий страшний соняшник, як його малюють

Ольга АНДРІЄНКО,

Андрій АНДРІЄНКО,

Ігор СЕМЕНЯКА, Кіровоградський інститут АПВ НААН України  

Серед технічних культур провідне місце в агропромисловому виробництві України займає соняшник - основна олійна культура. Насіння його районованих сортів і гібридів містить 50-52% олії. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі (750 кг/га в середньому по Україні). На соняшникову олію припадає 98% загального виробництва олії в Україні.

Роль соняшнику в світовій інфраструктурі

В Україні сільське господарство традиційно відіграє важливу роль в економіці. В агропромисловому комплексі країни задіяно 90-95% сільськогосподарських угідь, 50% водних і 30% трудових ресурсів. Але попри те, що на території України знаходиться четверта частина світових запасів чорноземів, і природні умови є сприятливими для аграрного виробництва, показники розвитку сільського господарства гірші, ніж в інших країнах, середня урожайність зернових і технічних культур нижча порівняно з розвинутими країнами.

Батьківщиною соняшнику є західна частина Північної Америки. В культурі його почали вирощувати у ХVIІI ст., що набагато пізніше у порівнянні з багатьма іншими олійними культурами. Чорноземні регіони виявилися сприятливими для вирощування соняшнику й забезпечили активне розповсюдження на цих територіях. Так, 1883 року у Російській імперії, до складу якої входила і Україна, соняшнику вирощувалося вже 150 тис. га. В 2010 році під посівами соняшнику в Україні було зайнято понад 4,5 млн га, що становить 14,6% ріллі. Найбільші площі вирощування соняшнику знаходяться у Російській Федерації - 5,8 млн га (див. табл.1).

Український потенціал

Швидкі темпи росту споживання та потреби в рослинних жирах призвели до того, що протягом 90-х років минулого століття та першого десятиліття нового тисячоліття в аграрному секторі України відбувся різкий перерозподіл посівних площ на користь групи олійних культур, де основну роль відіграє соняшник - одна з найбільш прибуткових та високоліквідних культур. Так, до 1990 року посівні площі соняшнику становили близько 1,6 млн га, а останніми роками значно збільшились і сягнули 4,1-4,5 млн га.

Активний розвиток олійно-жирової промисловості вимагає відповідного рівня забезпеченості олійною сировиною. При цьому лідерами виробництва та основними виробниками насіння соняшнику є Росія, Україна, країни ЄС-27 та Аргентина, де він використовується для виготовлення харчової олії та маргарину, також застосовується у тваринництві соняшникова макуха та шрот, які багаті на білок та інтенсивно використовуються на кормові цілі.

Зростання площ посіву під соняшником та стабільна урожайність забезпечили Україні високі валові збори. Серед світовихвиробників Україна посідає провідне місце за валовим збором насіння цієї культури. Упродовж останніх трьох років у країні виробляється 6,36-6,77 млн т насіння. Зростання світового попиту на олію постійно нарощує і стимулює виробництво олійних культур, зокрема соняшнику. Так, в Україні за період 2005-2010 років виробництво соняшнику зросло на 42,5%. За питомою вагою виробництва у світі Україна поступається лише Росії та ЄС-27. Значно зросли й переробні потужності олійних культур у нашій країні. За даними «Укроліяпром», потужності переробки соняшнику підвищилися до 10 млн т, при цьому понад 65% загального виробництва олії припадає на 10 олійно-жирових комбінатів. В Україні торік вироблено більш ніж 2,6 млн т соняшникової олії, що вшестеро більше за потребу країни. Тому, на сьогодні Україна є найбільшим експортером соняшникової олії у світі.

Соняшник як високоенергетична продовольча культура відіграє провідну роль у виробництві продуктів харчування та кормів. Проте, як відомо, для прибуткового ведення господарювання необхідна стабільна та обґрунтована цінова політика на продукцію сільськогосподарського виробництва. Інтенсивне виробництво насіння соняшнику дає змогу Україні виступати повноправним гравцем на ринку цієї продукції у світі, оскільки за останні десятиріччя частка виробництва соняшнику в Україні відносно до світового зростала від 11,3% (1990 рік) до 22,2% (2010 рік).

Україна є не лише одним із лідерів виробництва товарного насіння соняшнику, а й займає провідне місце серед експортерів олії цієї культури. За останні маркетингові роки сільськогосподарськими підприємствами України вирощувалося від 6,3 до 6,7 млн т товарного насіння, що становило 21,0-22,2% від світового валового виробництва. Близький за кількістю до українського валовий збір насіння отримували аграрії Росії та країн ЄС-27, дещо більше - інші разом взяті країни. Проте олії найбільше виробляла саме Україна, тобто її олійно-екстракційні комбінати - 21,9-23,5% світового виробництва.

Серед значних гравців на ринку соняшникової олії найбільшими імпортерами є країни ЄС-27, а також Туреччина. Найбільшим експортером соняшникового насіння у 2008 році була Україна, проте розвиток потужностей з переробки насіння забезпечив зменшення вивозу сировини з 0,767 млн т (2008 рік) до 0,400 млн т (2010 рік), а найбільшими експортерами насіння стали країни ЄС-27. Зростання потужностей переробки насіння соняшнику в Україні забезпечили лідерство з експорту олії саме нашій державі, відсоток участі якої в світовому ринку соняшникової олії у 2008 році становив 45,9%, а у 2009-2010 роках підвищився до 56,9-57,7% (див. табл. 2).

Таблиця 1. Світове виробництво й експорт насіння та олії соняшнику за останні маркетингові роки

* за даними Foreing Agricultural Servise/USDA/Office of Global Analysis станом на 1 березня 2011 року

Продукт різнопланового застосування

Соняшникову олію широко використовують як продукт харчування у натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена високим вмістом поліненасиченої жирної лінолевої кислоти (55-60%), яка має значну біологічну активність і прискорює метаболізування ефірів холестерину в організмі, що позитивно впливає на стан здоров’я. До складу соняшникової олії входять і такі дуже цінні для організму людини компоненти, як фосфатиди, стеарини, вітаміни (А, D, Е, К). Соняшникову олію використовують у кулінарії, хлібопеченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів. Вона є основним компонентом при виробництві маргарину. Соняшникову олію застосовують також при виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо.

Побічні продукти переробки насіння соняшнику - макуха при пресуванні і шрот при екстрагуванні (близько 35% від маси насіння) є цінним концентрованим кормом для худоби. Стандартна макуха містить 38-42% перетравного протеїну, 20-22% безазотистих екстрактивних речовин, 6-7% жиру, 14% клітковини, 6,8% золи, багато мінеральних солей. За поживністю 100 кг макухи відповідають 109 корм. од. Шрот містить близько 33-34% перетравного протеїну, 3% жиру, 100 кг його відповідають 102 корм. од.

Без шроту і макухи майже неможливо збалансувати корм для тваринництва і птахівництва, вони є важливим компонентом при виробництві різних комбікормів. За своєю народногосподарською цінністю та значенням соняшник не поступається таким широко розповсюдженим культурам як пшениця, кукурудза, соя, рис.

Л. Подобед, Ю. Вовкотруб, В. Боровик, Ю. Батюжевський, Т. Клименко, Н. Братишко вказують на необхідності забезпечити власне вітчизняне виробництво шротів білково-олійних культур, що містять 44-48% протеїну, які мають надзвичайно велике значення для балансування раціонів тварин і птиці за протеїном. Використання їх сприяє зменшенню витрат кормів на одиницю тваринницької продукції, зниженню її собівартості, зростанню конкурентоспроможності в умовах ринкової системи господарювання. Для забезпечення тваринницької галузі шротом достатньо виробити соняшнику 3,4 млн т, сої - 1,74 млн т, ріпаку - 1,25 млн т. Ці обсяги виробництва білково-олійних культур дадуть можливість при переробці одержати 3,35 млн т шротів, у тому числі соняшникового - 1,36 млн т, соєвого - 1,3 млн т, ріпакового - 690 тис. т. Якщо вся ця кількість насіння білково-олійних культур буде перероблена, а шроти залишені в країні для потреб власного тваринництва, тоді потреба власного тваринництва у шротах як високобілковому інгредієнті для балансування раціонів тварин і птиці, буде задоволена.

Інноваційні тенденції

Враховуючи те, що виробництво соняшнику не завжди супроводжується інтенсифікацією, а в основному ведеться шляхом екстенсивних технологій, необхідно впроваджувати інновації, які забезпечать підвищення урожайності цієї культури та валові збори, що більш повно задовольнить потребу переробних підприємств.

Завдяки виведенню високопродуктивних гібридів в останні роки вдалося досягти зростання урожайності та вмісту олії, відповідно і збільшення частки цієї олійної культури у загальносвітовому виробництві. За середніми показниками в Україні протягом 2008-2010 років урожайність соняшнику становила 1,50-1,53 т/га. Проте на практиці у розвинених господарствах, за дотримання основних технологічних та агротехнічних норм, урожайність може досягати 2,5-3,5 т/га, як це було у 2009-му. За такого рівня урожайності Україна могла б обійти США та Аргентину й наблизитися до рівня країн ЄС-27, який становив 1,78-1,90 т/га. Серед Європейських держав однією із провідних країн за технологією вирощування соняшнику є Франція, де надзвичайно добре розвинена селекція соняшнику, сприятливі кліматичні умови та високий рівень агротехніки забезпечують належну урожайність цієї культури (табл. 2).

Таблиця 2. Урожайність соняшнику у різних країнах світу (т/гa)

Отже, основним етапом у вирощуванні соняшнику має бути правильне визначення гібриду, що найкраще відповідає наявним погодно-кліматичним, агротехнічним умовам та технічному забезпеченню конкретного господарства. До державного реєстру сортів рослин України занесено більше 270 сортів та гібридів, які різняться за своїми морфо-біологічними особливостями.

В. Петренкова вказує, що значної шкоди сучасним сортам і гібридам соняшнику завдають факультативні паразити некротрофного типу живлення - збудники білої та сірої гнилей, фомопсису. Проте селекціонерами створені стійкі до основних хвороб гібриди, серед яких Дарій, Псьол, Еней, Ант, Ясон. Використання у виробництві стійких до збудників хвороб сортів і гібридів соняшнику, на думку М. Лісового, В. Кириченка, В. Петренкової, сприяє стабілізації фітосанітарного стану, зменшує пестицидне навантаження на довкілля, також забезпечує одержання якісної сировини для олійно-переробної галузі АПВ, і продукції для споживання населенням України.

У 2009 році найбільш адаптованими до зони ризикованого землеробства виявилися гібриди Богун та Ясон - 3,45-3,49 т/га, дещо нижчий урожай насіння був у гібридів Запорізький 28, Запорізький 32, Рябота, Дарій, Зорепад, Квін, Ковчег, Боєць - 3,07-3,28 т/га. В умовах 2010 року серед гібридів соняшнику різних селекційно-генетичних центрів вітчизняної та зарубіжної селекції більш продуктивними виявилися гібриди Ант, Боєць, Ясон, Гектор, Кадет, Донбас, Старобельський, МАС 92В - 2,68-2,83 т/га, дещо нижчу урожайність насіння, а саме на рівні 2,49-2,63 т/га, формували гібриди Сірена, Айдар, Степок, Трубіж, Рюрик, Раут, Квін, Максимус, Зорепад та Дарій.

За сучасного розвитку науки та техніки високі урожаї сільськогосподарських культур у світі та Україні стають більш реалістичними. Але за таких умов особливо актуально постає питання якості та рентабельності продукції. Тому оптимальне комбінування та розробка адаптованих до умов регіону складових технології вирощування сільськогосподарських культур з найбільшою ефективністю виробництва дасть змогу отримувати конкурентоспроможну продукцію, і в результаті, буде кінцевим чинником розвитку сільського господарства України.

Кліматичний чинник

Посушливі умови завжди були проблемою для ефективного землеробства України, більша частина території якої належить до зони нестійкого та недостатнього зволоження. У середньому в Україні кількість бездощових періодів може сягати 50-90 днів. У більшості випадків вони супроводжуються підвищеною температурою повітря, що призводить до атмосферної та ґрунтової посухи.

Отже, при розміщенні посівів сільськогосподарських культур слід враховувати їх біологічні особливості. Для нормального росту і розвитку соняшник потребує відповідного температурного режиму і вологозабезпеченості. Температурні умови в зоні Лісостепу і Степу України є сприятливими для вирощування соняшнику, дещо ризикованими в цьому відношенні є північні лісостепові райони. Несприятливою для вирощування соняшнику є зона Полісся (див. табл. 3). Соняшник, завдяки підвищеній стійкості до ґрунтової і повітряної посухи, вважається посухостійкою культурою. В цьому відношенні зони Лісостепу і Степу України відповідають біологічним потребам культури. Виключенням є посушливі райони південного Степу України, які вважаються менш задовільними для вирощування, а урожайність взагалі знаходиться на межі збитковості.

Але саме у таких регіонах концентруються значні площі вирощування соняшнику. У південних областях завдяки соняшнику, який забезпечував в останні роки найбільшу рентабельність, та озимим зерновим культурам утримувалося прибуткове ведення господарювання. Площі стрімко збільшувалися, і це нестримне розширення сприяло знищенню агрономічно-обґрунтованої структури посівних площ. Північні регіони, спостерігаючи за аграріями з півдня та отримуючи стабільні врожаї насіння соняшнику, який приносив їм суттєві прибутки, почали розширювати площі, і соняшник (південну культуру) стали культивувати на півночі України - в Чернігівській області (торік - 39 тис./га), Київській області (66,2 тис./га), де, до речі, за даними Держкомстату, урожайність цієї культури становить 1,57 т/га та 1,83 т/га, що вище, ніж у лідерів його виробництва.

Таблиця 3. Дія кліматичних умов регіонів на середню урожайність соняшнику, т/га

Рух на північ

Як вже відмічалося, за останні роки посівна площа під соняшником в Україні значно збільшилася. Соняшник швидко розповсюджується у північних та західних регіонах, де раніше його вирощування стримувалося кліматичними умовами, відсутністю скоростиглих та ранньостиглих гібридів, проявом хвороб. Значно зросли площі вирощування соняшнику в Київській, Сумській, Вінницькій, Черкаській та на півночі Полтавської і Харківської областей (див. табл. 4). Перехід до вирощування соняшнику в північні зони, як свідчить статистика за 2006-2010 роки, підвищує середню урожайність. Але це неможливо без використання нових стійких або толерантних до шкодочинних організмів гібридів.

Таблиця 4. Зібрана площа соняшнику в розрізі по областях, тис. га

З одного боку, це на краще: соняшник розповсюджується у ті зони, де його не було, відповідно відсутні такі хвороби, як біла та сіра гнилі, фомопсис, вовчок. З іншого боку, виробництво соняшнику в північних районах призведе до появи цих хвороб. А щоб запобігти цьому, потрібно використовувати стійкі та високотолерантні гібриди, сівозміну, сучасні засоби захисту рослин та агротехнічні засоби боротьби з поширенням шкодочинних організмів.

При значному розширенні посівних площ соняшнику як у світі, так і в Україні, що пов’язано з високим попитом на насіння цієї культури і відповідним рівнем рентабельності, постало питання регулювання його посівних площ. Отже, при змушеному зменшенні частки посівних площ соняшнику, як цього вимагає Постанова Кабміну №164 від 11 лютого 2010 року, отримання незмінного валового збору, який має задовольнити потреби олійних підприємств у сировині, можливе лише за умови підвищення урожайності. Як зазначають В. Кириченко,В. Коломацька,К. Макляк,В. Сивенко, нині рівень використання біологічного потенціалу соняшнику є найменшим серед олійних культур і навіть не досягає 50%. Головними причинами цього є недотримання основних вимог сівозміни і технології вирощування культури, а також слабка увага щодо підбору гібриду і якості насіннєвого матеріалу. Запровадження нових гібридів із високим адаптивним потенціалом, використання високоякісного насіння і застосування сучасних технологій вирощування має забезпечити високий рівень ефективності виробництва за рахунок значного підвищення урожайності при оптимальному рівні посівних площ.

Перехід соняшнику з традиційних зон вирощування у північні взагалі надасть можливість поліпшити умови для рослинництва в степовій зоні, де вони значно погіршилися внаслідок широкого розповсюдження шкідливих організмів. У багатьох господарствах цієї зони порушені традиційні сівозміни. Соняшник вирощують на одному полі після соняшнику через 3-4 роки, що взагалі не припустимо. Це сприяє глибокому висушуванню ґрунтів, зниженню родючості, розповсюдженню таких хвороб, як біла та сіра гнилі, несправжня борошниста роса, фомопсис. Тому потрібно скорочувати площі під соняшником на півдні до такого рівня, при якому продуктивність за роками не буде знижуватися та підвищить урожайність сівозмін. Ті регіони, де соняшник повертається через 4-6 років, як показують результати аналізу, не втрачають урожайності. Наприклад, у Кіровоградській області збільшення площі соняшнику за останні роки до 24,5% у структурі посівних площ не призвело до зниження урожайності, яка за роками навіть зросла з 1,34 до 1,71 т/га, аналогічна тенденція спостерігається і у Миколаївській - 24% за урожайності 9,5-14,8 т/га, Харківській - близько 20%, Полтавській - 14%, Одеській - 11,5% та Черкаській - 11,5%. Стабільний урожай соняшнику за роками (1,53-1,57 т/га у 2008-2010 роках) спостерігався і на Дніпропетровщині, попри те, що культура займає 27% у структурі посівних площ. Проте у Запорізькій, Донецькій та Луганській областях при 28-30% соняшнику в структурі посівних площ за останні три роки відбулося зниження його урожайності.

На можливість повернення соняшнику на попереднє місце через 4-6 років без значного зниження урожайності вказують М. Гаврилюк та В. Кононюк. На їх думку, це можливо за умови використання сучасних, більш стійких до А-F рас вовчка та хвороб гібридів соняшнику, застосування інтенсивних технологій його вирощування, своєчасному захисті від хвороб, шкідників та бур’янів.

Отже, основними чинниками недобору урожаю соняшнику у цих регіонах є порушення основних вимог сівозміни і технології вирощування культури, а також недостатня увага щодо підбору гібриду і якості насіннєвого матеріалу. Впровадження нових гібридів із високим адаптивним потенціалом, використання високоякісного насіння і застосування сучасних технологій вирощування має забезпечити високий рівень ефективності виробництва за рахунок значного підвищення урожайності при оптимальному рівні посівних площ.

Без застосування сучасних технологій вирощування та переробки соняшнику, наукового обґрунтування напрямів підвищення ефективності його виробництва, механізму регулювання взаємовідносин у регіональному підкомплексі не можна розраховувати на одержання високих урожаїв, позаяк природна родючість ґрунтів, яка з року в рік вичерпується, не забезпечить приріст валових зборів цієї культури. Тому необхідно визначити найбільш сприятливі зони вирощування соняшнику в Україні.

Якщо взяти до уваги урожайність соняшнику, його збиральну площу та валові збори насіння цієї культури, та розмістити регіони за рейтинговими місцями, а потім їх усіх додати, то ми можемо отримати середньозважене рейтингове місце кожної області за основними показниками. Такий багатофакторний аналіз показав, що найбільш зваженими для вирощування соняшнику в Україні є Дніпропетровська, Кіровоградська та Харківська області. Також високий рейтинг за співвідношенням основних показників мають Донецька, Полтавська, Запорізька, Черкаська, Вінницька, Миколаївська та Київська області. Отже, проведений аналіз підтвердив доцільність розповсюдження соняшнику в північних регіонах.

Таблиця 5. Середньозважене рейтингове місце регіонів за основними показниками статистичного аналізу

Принципи інтенсивного вирощування

На сьогодні сільське господарство України характеризується нестабільністю виробництва, незначною кількістю застосування мінеральних добрив, виснаженням ґрунтів та поступовою втратою їхньої родючості. Стає очевидним, що для виправлення ситуації необхідно впроваджувати заходи зі зміною існуючої стратегії землекористування, орієнтацією на підвищення конкурентоспроможності продукції. Здобутки світової і вітчизняної науки дозволяють стверджувати, що найбільшу кількість продукції можна одержувати лише на якісному ґрунті зі збалансованим макро- і мікроелементним живленням.

Традиційно існувала думка, що інтенсивне вирощування соняшнику та розширення його посівних площ у структурі посівів виснажує ґрунт, знижує його родючість, призводить до погіршення структурованості ґрунту, а також до зменшення кількості агрономічно-цінних агрегатів. Але багато товаровиробників, керуючись своїм досвідом та спостереженнями, сумніваються у цих твердженнях і, на нашу думку, не безпідставно.

Провівши аналіз середньої урожайності сільськогосподарських культур в Україні та визначивши скільки кожна з них виносить елементів живлення з урожаєм основної й побічної продукції, отримали чітку картину.

Найбільше азоту на створення 1 т основної та побічної продукції споживає ріпак та соя - 65 та 57 кг/га, дещо менше - соняшник (44 кг/га), а найменше - зернові колосові та кукурудза на зерно. При цьому з листостебловою масою соняшнику азоту повертається у ґрунт 74%, ріпаку 60%, кукурудзи 51%, а стерньовими культурами - 24-32%.

Фосфору (Р₂О₅) більше використовують на створення одиниці продукції рослини ріпаку 49 кг/га та соняшнику 30,7 кг/га, а соя та зернові - на рівні 14,5-17,5 кг/га. З побічною продукцією соняшнику до ґрунту повертається 54% цього елементу, ріпаку та кукурудзи на зерно - 35,8 та 34,0%, сої - 27,8%, а зернових колосових - 17,1-17,6%.

Калію (К₂О) більше за інші культури на створення всієї продукції поглинає соняшник (100 кг/га), менше - ріпак (41 кг/га) та кукурудза на зерно (27,6 кг/га), а соя та зернові - 16,3-20,3 кг/га. З листостебловою масою соняшнику до ґрунту повертається 94% цього елементу, кукурудзи на зерно - 98,5%, ячменю - 92%. На рівні 68,1-72,4% до ґрунту повертається калію із соломою пшениці та ріпаку, а сої - лише 32%.

Таблиця 6. Винос та повернення у ґрунт елементів живлення з урожаєм та побічною продукцією, кг/га

* - середньозважений показник за даними В.Сайка, В. Лихочвора, Є. Білецького, М. Бобро, С. Булигіна, М. Петухова, Е. Панова, Н. Дубини, В. Клечковського, А. Петербургського, Л. Зіневича

В останні десятиріччя у технологічних процесах вирощування сільськогосподарських культур застосовують збирання культур із подрібненням і розсіванням листостеблової маси рослин як засобу біологізації землеробства та підвищення родючості ґрунту й збереження довкілля. В. Сайко повідомляє, що у склад соломи входять усі необхідні рослинам поживні речовини, які після мінералізації є легко доступними. Він вказує, що мікроелементів у соломі більше, ніж у зерні. У середньому в соломі пшениці та ячменю міститься 0,5% азоту, 0,2% фосфору, 0,9-1,0% калію та 30-40% вуглецю, а листостеблова маса соняшнику складається із 1,56% азоту, 0,76% фосфору, 4,52% калію, а також сірки, кальцію, магнію, різних мікроелементів (бор, мідь, марганець, молібден, цинк, кобальт та інші). Отже, листостеблова маса соняшнику є найбільш багатою на макроелементи.

Як зауважують В. Сайко, П. Писаренко, А. Калініченко, О. Горб, за середніх урожаїв зернових (2-3 т/га) у ґрунт із соломою можливо повернути 10-15 кг азоту, 5-8 кг фосфору, 24-30 кг калію, а також відповідну кількість мікроелементів. За даними В.С. Чумака, І.Ф. Сокрути повернення поживних речовин із рослинними рештками стосовно виносу їх із урожаєм в озимої пшениці становлять: N - 35%, Р₂О₅ - 34,6%, К₂О - 28,8%; кукурудзи, відповідно, 33%, 29,3%, 42,2%; цукрових буряків - 20,6%, 18,1%, 11,8%. Найбільш висока частка повернення елементів живлення з пожнивно-кореневими залишками відмічалась після збирання соняшнику та багаторічних трав.

Удобрювальна ефективність тонни подрібненої і загорнутої у ґрунт соломи та іншої побічної продукції рослинництва еквівалентна 3,5-4,0 т напівперепрілого гною. При цьому загортання соломи в ґрунт у місцях її збирання позбавляє від необхідності витрачати кошти на скиртування та перевезення. Листостеблова маса є енергетичним матеріалом для культурного ґрунтоутворення і повинна бути загорнута в ґрунт. Це дає змогу замкнути малий біологічний кругообіг речовин, який було розімкнено за систематичного відчуження більшої частини біологічної продукції рослин.

В. Сайко, О. Тараріко, В. Циков та І. Шувар вважають, що побічна продукція, подрібнена комбайнами та рівномірно розкидана по полю, прискорює інфільтрацію вологи в ґрунт, зменшує поверхневий стік, швидкість вітру біля поверхні ґрунту, знижує температуру ґрунту і цим зменшує втрати вологи на випаровування, бере на себе кінетичну енергію дощових крапель, запобігає запливанню ґрунту й утворенню поверхневої кірки, послаблює ерозію і, що не менш важливо, поглинає залишковий недовикористаний для формування урожаю азот, запобігаючи його втратам і забрудненню ґрунтових вод. Розкладаючись, післязбиральні рештки використовуються наступними культурами. Швидкість мікробного розкладу соломи в ґрунті визначається багатьма факторами: наявністю у ґрунті джерел живлення для мікроорганізмів, їх чисельністю, видовим складом та активністю, типом ґрунту, його окультуренням, температурою, вологістю, аерацією тощо.

Таким чином, проекційне покриття ґрунту рослинними рештками попередніх культур забезпечує при вирощуванні пропасних культур захист зони міжряддя від підвищеної мінералізації ґрунту та ерозійних процесів.

Результати розрахунків показали, що найбільшу кількість азоту з середньозваженим по Україні урожаєм основної та побічної продукції виносить кукурудза на зерно та ріпак - 109,3 та 110,5 кг/га, потім соя й пшениця з показниками 83,2 та 82,4 кг/га, а соняшник при цьому з середнім по країні урожаєм виносить 62,5 кг/га (табл. 7).

Таблиця 7. Середня урожайність основних сільськогосподарських культур в Україні та потенційний винос нею елементів живлення

* - середньозважений показник за даними В. Лихочвора, Є. Білецького, М. Бобро, С. Булигіна, М. Петухова, Е. Панова, Н. Дубини, В. Клечковського, А. Петербургського, Л. Зіневича

Більшу кількість фосфору (Р₂О₅) з ґрунту виносить ріпак - 83,3 кг/га, кукурудза на зерно - 65,5 кг/га, пшениця - 45,2 та соняшник - 43,6 кг/га, а найменше - соя (21,2 кг/га). Калію (К₂О) при цьому більше за інші культури виносить соняшник та кукурудза на зерно (142 кг/га та 120,6 кг/га), вдвічі менше використовують ріпак та пшениця - 69,7 та 52,8 кг/га. Найменше калію на створення продукції споживає соя.

Якщо повернути в ґрунт побічну продукцію сільськогосподарських культур, то відбуваються суттєві зміни в показниках виносу елементів живлення. Так, при поверненні в ґрунт листостеблової маси рослин, найбільшу кількість азоту з урожаєм основної продукції виносить пшениця, соя та кукурудза на зерно - 63,1 кг, 60,4 та 55,2 кг/га, потім ріпак та ячмінь - 43,9 та 34,1 кг/га. Соняшник при цьому виносить урожаєм лише 16 кг/га азоту.

Більше фосфору (Р₂О₅) з ґрунту споживає ріпак - 53,5 кг/га, кукурудза на зерно - 43,9 та пшениця - 37,5 кг/га, а найменше - соя на насіння (15,3 кг/га) та соняшник (20,9 кг/га). Калію (К₂О) при цьому більше за інші культури виносить ріпак, пшениця та соя - 19,2, 18,2 та 20,1 кг/га відповідно.

Протягом 2006-2009 років у Кіровоградському інституті АПВ проводилися дослідження, де в стаціонарному досліді відбирали зразки ґрунту після збирання попередника кукурудза на зерно, який застосовували під соняшник та після його збирання. Результати свідчать, що у разі вирощування соняшнику у п’ятипільній сівозміні інтенсивного типу (чорний або зайнятий пар, озима пшениця, соя, кукурудза на зерно, соняшник), а саме з насиченням культур по 20% за мінеральної та органо-мінеральної системами удобрення, не спостерігалось зменшення вмісту в ґрунті елементів живлення після збирання соняшнику, а саме нітратного азоту та калію. При цьому дещо зменшувався вміст фосфору в орному шарі ґрунту після вирощування цієї культури. Застосування органо-мінеральної системи удобрення підвищувало урожайність насіння на 0,13 т/га порівняно до варіантів із використанням дози добрив N₄₀P₄₀K₄₀ та 0,34 т/га до абсолютного контролю.

Таблиця 8. Вплив систем удобрення на вміст елементів живлення у ґрунті при вирощуванні соняшнику, 2007-2009 роки, (Кіровоградський Інститут АПВ НААН України)

* - побічна продукція попередника

Тобто зростання урожайності соняшнику на мінеральній та органо-мінеральній системах удобрення відбувалось лише за рахунок внесення мінеральних добрив та комплексного застосування добрив і рослинних решток.

Враховуючи необхідність поповнення ґрунту елементами живлення та органічною масою, та за результатами економічного аналізу найбільш доцільним є застосування органо-мінеральної системи удобрення, яка забезпечує умовно-чистий дохід 8573 грн/га.

Отже, застосування побічної продукції попередника на фоні внесення мінеральних добрив у дозі N₄₀P₄₀K₄₀ (органо-мінеральна система удобрення) при систематичному використанні забезпечувала підвищення урожайності не лише порівняно до варіантів без застосування добрив, але й до мінеральної системи удобрення, де рослинні рештки вивозилися.

Таблиця 9. Вплив мінеральних добрив, мікробних препаратів та застосування побічної продукції попередників протягом 5 років на урожайність соняшнику, т/га, 2007-2010 роки

Використання мікробних препаратів не позначилося на урожайності соняшнику як за мінеральної, так і за органо-мінеральної систем удобрення. Збільшення цього показника на фоні природної родючості ґрунту коливалося у межах 0,08 т/га або 3,1%. Прибавка урожайності до абсолютного контролю за мінеральної та органо-мінеральної систем удобрення становила 0,20 та 0,34 т/га, або 7,4 та 12,5% відповідно. Спільна дія мікробних препаратів та мінеральної системи удобрення підвищувала показники врожаю на 0,23 т/га, а взаємодія з органо-мінеральною системою на 0,32 т/га стосовно абсолютного контролю.

Чинник якості і рентабельність

Якість продукції олійних культур визначається вмістом у їх насінні олії. Олійність насіння соняшнику при застосуванні ефективних мікроорганізмів значно збільшувалась, а різниця сягала 2,2% на контрольному варіанті та 2,1-1,5% при мінеральній та органо-мінеральній системах удобрення.

Переробники, як і товаровиробники вже давно зрозуміли, що попит на соняшник та його олію стрімко зростає, а ціна на сировину торік досягла найбільшої позначки за останні десять років. Аналогічна тенденція щодо попиту, очевидно, збережеться і цьогоріч.

У сучасних умовах, поряд з агротехнічними факторами, не менш важливе значення набуває економічна ефективність технологій. За даними модельних досліджень, економічна ефективність вирощування соняшнику нових вітчизняних гібридів знаходиться майже на тому ж рівні, що і закордонних. Так, при вирощуванні соняшнику за ресурсозберігаючої технології відзначається економія витрат на рівні 1030 грн/га. Водночас отримуємо набагато менше прибутку при використанні ресурсозберігаючої технології, а саме на 1220 грн/га додаткового доходу, при вирощуванні як вітчизняних, так і зарубіжних гібридів.

Таблиця 10. Розрахунок порогів прибутковості виробництва насіння соняшнику для гібридів вітчизняної та зарубіжної селекції залежно від технології вирощування

Рівень рентабельності при вирощуванні за ресурсозберігаючої та інтенсивної технології як вітчизняних, так і зарубіжних гібридів досить високий і становить 147,3-161%. У таких умовах чистий дохід при вирощуванні вітчизняних гібридів за ресурсозберігаючої технології становить 5750 грн/га, а зарубіжних - 6662 грн/га. При обробітку соняшнику за інтенсивною технологією чистий дохід зростає до 6969 і 7882 грн/га.

Таким чином, соняшник є однією з найбільш високоліквідних культур, яка забезпечує стабільність розвитку господарств лісостепової і степової зон України. Відіграючи значну роль у світовому виробництві насіння соняшнику, Україна має значні потужності з переробки як вітчизняного насіння, так і зарубіжного, оскільки український товаровиробник ще не може задовольнити на 100% потреби олієекстракційних комбінатів. Серед держав-експортерів соняшникової олії Україна займає провідне місце, задовольняючи на 57,7% потреби світового ринку.

Стабільна врожайність у північно-західних регіонах і поява нових високопродуктивних гібридів, які в цих областях забезпечують високі валові збори, дали поштовх до збільшення площ вирощування соняшнику. Перехід до вирощування соняшнику в північні зони, як свідчить статистика за 2006-2010 роки, підвищує середню урожайність і валове виробництво насіння. Але це неможливо без впровадження нових стійких чи толерантних до шкідливих організмів гібридів.

Найбільш сприятливими для вирощування соняшнику в Україні є Дніпропетровська, Кіровоградська та Харківська області. Також високий рейтинг мають Донецька, Полтавська, Запорізька, Черкаська, Вінницька, Миколаївська та Київська області.

Повернення поживних речовин із рослинними рештками стосовно виносу їх з урожаєм у соняшнику становить N - 74%, Р₂О₅ - 54%, К₂О - 94%; ріпаку: N - 60%, Р₂О₅ - 35,8%, К₂О - 71,2%; кукурудзи: N - 51%, Р₂О₅ - 34%, К₂О - 98,5%; зернових колосових: N - 24-32%, Р₂О₅ - 17,1-17,6%, К₂О - 68,1-72,4%; сої відповідно - 27,4%, 27,8%, 32%. Отже, листостеблова маса соняшнику є найбільш багатою на макроелементи.

З середнім по країні урожаєм основної та побічної продукції соняшник виносить азоту 62,5 кг/га, тоді як кукурудза на зерно та ріпак - 109,3 і 110,5 кг/га, соя і пшениця - 83,2 і 82,4 кг/га. Фосфору (Р₂О₅) соняшник виносить на рівні з пшеницею 43,6-45,2 кг/га, значно більше використовують ріпак (83,3 кг/га) і кукурудза (65,5 кг/га). Калію (К₂О) порівняно з іншими культурами значну кількість виносить соняшник та кукурудза на зерно - 142 та 120,6 кг/га, вдвічі менше споживає цей елемент ріпак і пшениця.

Вирощування соняшнику за ресурсозберігаючою технологією менш вигідне, ніж за інтенсивною, незалежно від того, які гібриди застосовуються.При ресурсозбереженні економія витрат становить 1030 грн/га, а недобір прибутку - 1220 грн/га. Поріг прибутковості при вирощуванні вітчизняних гібридів за ресурсозберігаючої технології сягає 0,82 т/га, а закордонних - 0,92 т/га. Інтенсифікація технології вимагає більш високої продуктивності, і для 0% рентабельності необхідно, щоб вітчизняні гібриди забезпечили врожайність на рівні 1,05 т/га, а зарубіжні - 1,15 т/га.

Більшу кількість азоту з урожаєм тільки основної продукції виносить пшениця, соя та кукурудза на зерно - 63,1, 60,4 і 55,2 кг/га. Соняшник при цьому - лише 16 кг/га азоту, фосфору (Р₂О₅) більше з ґрунту споживає ріпак (53,5 кг/га), кукурудза на зерно (43,9 кг/га) і пшениця (37,5 кг/га), значно менше - соя (15,3 кг/га) і соняшник (20,9 кг/га). Калію (К₂О) найбільше використовує ріпак, пшениця і соя - 19,2, 18,2 і 20,1 кг/га відповідно.

Вирощування соняшнику в п’ятипільній сівозміні (чорний або зайнятий пар, озима пшениця, соя, кукурудза на зерно, соняшник) з насиченням 20% не призводило до виснаження ґрунту, а також до суттєвого зменшення макроелементів.

Систематичне застосування побічної продукції попередника на фоні внесення мінеральних добрив нормою N₄₀P₄₀K₄₀ забезпечує підвищення урожайності не тільки в порівнянні з варіантом без використання добрив, а й за мінеральної системи удобрення.