ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 20.04.2019
Просмотров: 445
Скачиваний: 1
1
І. Основи створення виховних систем
Л.І. Новікова та
її колеги
Н.Л.Селіванова
і
В.А.Караковській пропонують наступні визначення виховної
системи:
·
"Виховна система є цілісний соціальний організм, що
виникає в процесі взаємодії основних компонентів
виховання (цілі, суб'єкти, їх діяльність, спілкування,
відносини, матеріальна база) і володіє такими
інтеграційними характеристиками, як спосіб життя
колективу, його психологічний клімат".
·
"Виховна система - це комплекс взаємозв'язаних компонентів, що
розвивається в часі і просторі: цілей, заради яких система створюється;
спільної діяльності людей, її реалізуючих; самих людей як суб'єктів цієї
діяльності; освоєного ними середовища; відносин, що виникають між
учасниками діяльності; управління, яке забезпечує життєздатність і
розвиток системи."
Є.Н. Степанов вважає, що "виховна система - це впорядкована цілісна
сукупність компонентів, взаємодія і інтеграція яких обумовлює наявність в
освітньої установи або його структурного підрозділу здатності цілеспрямовано й
ефективно сприяти розвитку особистості учнів". Загальна здатність сприяти
розвитку особистості дитини представляється досліднику як ціле, що складається
з окремих (частних) здібностей, таких як:
·
здатність діагностувати розвиток особистості учнів, дитячого і
педагогічного колективів;
·
здатність висунути і обґрунтувати мету виховного процесу;
·
здатність організувати життєдіяльність співтовариства дітей і дорослих в
максимальному ступені сприятливу для самореалізації і самоствердження
особистості дитини, педагога і батьків;
·
здатність інтегрувати зусилля суб'єктів виховного процесу, зробити їх
найефективнішими;
·
здатність створити в освітній установі і за його межами розвиваюче
середовище, етично сприятливу й емоційно насичену;
·
здатність здійснити науково обґрунтований аналіз соціально-педагогічної
ситуації, що склалася, отриманих результатів виховної діяльності тощо.
Вчені називають також риси виховної системи, характерні для даного
соціально-педагогічного явища:
·
Виховна система - це система соціальна. Її ядро - люди і їх потреби, мотиви,
інтереси, ціннісні орієнтації, дії, відносини. Функціонування виховної
системи здійснюється відповідно до законів суспільного розвитку.
·
Виховна система - це система педагогічна. Її функціонування пов'язане з
реалізацією цілого ряду педагогічних задач, для вирішення яких
використовуються різноманітні форми, прийоми і методи педагогічної
діяльності. Результати вирішення задач свідчать про ефективність виховної
системи.
2
·
Виховна система - це система ціннісно-орієнтована. Будь-яка виховна
система орієнтована на певні цінності. У сучасній педагогічній науці і
практиці визнані педагогічно недоцільними ідеї побудови виховного
процесу на основі антигуманних цінностей і авторитарного стилю відносин
між педагогом і дитиною і взятий курс на моделювання, побудову і
дослідження виховних систем гуманістичного типу.
·
Виховна система - це система цілісна. Часто її називають організмом, як би
підкреслюючи, що вона складається з органів-компонентів, взаємозв'язок і
взаємодія яких дозволяє системі функціонувати як єдине ціле і володіти
системними інтеграційними якостями.
·
Виховна система - це система відкрита. Вона має безліч зв'язків і відносин з
навколишнім соціальним і природним середовищем, які забезпечують
функціонування і розвиток системи.
·
Виховна система - це система цілеспрямована. Її неможливо уявити без
мети. За відсутності цільових орієнтирів виховна діяльність втрачає своє
значення, адже її сутнісною характеристикою є цілеспрямованість.
·
Виховна система - це система складна і ймовірна. Складність виховної
системи обумовлена великою кількістю елементів і зв'язків між ними,
поліструктурністю й якісною складністю самої системи і її компонентів.
Майбутнє складних систем важко передбачити, тому прогнози носять
характер ймовірності.
·
Виховна система - це система саморозвиваюча і самокерована. Усередині
системи прихована здібність до подолання суперечностей розвитку
зусиллями самих учасників педагогічних процесів, здібність до
самоврядування: постановки цілей, проектуванню нового стану системи
виховання і етапів його досягнення, коректуванню освітньо-виховних
процесів, об'єктивному аналізу їх ходу і результатів, висуненню нових
перспектив тощо.
Виховна система школи має складну структуру.
Її компоненти:
цілі, виражені в початковій концепції (тобто сукупності ідей, для реалізації
яких система створюється);
діяльність, що забезпечує реалізацію цілей;
суб'єкт діяльності, що її організує і в ній бере участь;
відносини, що народжуються в діяльності і спілкуванні, інтегруючі суб'єкт в
якусь спільність;
Створення виховної системи веде до створення адекватної їй системи
відносин. Відносини настільки важливі, що можуть бути критерієм, який оцінює
рівень її розвитку.
Середовище системи, освоєне суб'єктом, Середовище – це об'єктивна даність,
що існує незалежно від нас і здійснює «бентежачі дії» на систему. У відносинах з
навколишнім середовищем і перевіряється міцність системи, її стійкість і
стабільність, реакція на непередбачені ситуації. А їх буває немало. Ми не можемо
змінити соціальний склад населення мікрорайону, вплинути на вуличну рекламу
або засоби масової інформації, змінити воду в ставках сусіднього парку. Але ми
3
можемо використовувати дитячий клуб, кінотеатр, той же садово-парковий масив,
включивши їх у виховну систему школи. Отже, виховна система з одного боку як
би пристосовується до найближчого оточення школи, в якому проходить значна
частина життя учнів (при чому проходить по інших законах і правилах, ніж в
школі). З другого боку, освоює позитивний потенціал частини середовища,
перетворюючи її на виховний простір. У найкращому випадку педагогам вдається
своїми цілеспрямованими діями сконструювати нову реальність і внести її в
середу.
Це говориться заради того, щоб подолати педагогічний фаталізм, що так часто
зустрічається, у відносинах з середовищем.
Управління, що забезпечує інтеграцію компонентів в цілісну систему, і
розвиток цієї системи.
У найзагальнішому вигляді в процесі створення і розвитку системи повинен
вирішуватися ряд задач.
По-перше, це формування в дітей цілісної картини світу — цілісної і науково
обґрунтованої. Діти багато що дізнаються про навколишній світ в сім'ї, в
дитячому саду, в школі, на вулиці, з теле- і радіопередач, кінофільмів. В
результаті в них формується картина навколишнього світу, але картина ця, як
правило, мозаїчна. Задача школи — дати можливість дитині уявити собі, відчути
цілісну картину світу. На реалізацію цієї задачі направлені і навчальний процес, і
позакласна робота. Друга, не менш важлива задача — формування громадянської
самосвідомості, самосвідомості громадянина, відповідального за долю
Батьківщини. Третя задача — залучення дітей до загальнолюдських цінностей,
формування в них адекватної цим цінностям поведінки. Четверта — формування в
підростаючої людини креативності, як риси особистості. І п'ята — формування
самосвідомості, усвідомлення власного «Я», допомога дитині в самореалізації.
Суб'єкт гуманістичної виховної системи — це не тільки педагоги, але і самі
діти (у цьому одна з головних її відмінностей від системи авторитарної, де дитина
виступає переважно як об'єкт виховання). І педагоги, і діти (з урахуванням віку,
розуміло) конкретизують цілі, що стоять перед школою, переводять їх в ранг
практичних задач і здійснюють в процесі спільної діяльності. Найважливішою
умовою її ефективності є об'єднання дітей і дорослих в колектив — ядро
гуманістичної виховної системи школи.
Найважливішим аспектом управління системою, що розвивається, є
зміцнення її системності на кожному новому витку розвитку, створення дієвих
зв'язків між її компонентами. Не можна незалежно один від одного розробляти
цілі, намічати системоутворюючі види діяльності й ключові справи, проектувати і
розвивати гуманістичні відносини. Цілі повинні втілюватися в діяльності,
діяльність — вести до певного типу відносин тощо Створення, зміцнення і
коректування зв'язків між компонентами системи повинні забезпечувати
цілісність системи.
Тобто система має досить складну структуру. Але вона не є простою їх
сумою. Говорять, в математиці 2+2=4, а в системі 2+2=4 і «ще щось». Тут
принципово важливі внутрісистемні зв'язки, саме вони породжують новий якісний
стан виховання, а то і всієї школи.
4
Простий приклад. Дитина вчиться малювати. Перед ним коробка з фарбами.
Кожен тюбик, хоча і лежить поряд з іншими, але ізольований від них. Дитина ще
не знає таємниць живопису, вона не бачить колірних відтінків. Трава на його
картині – тільки зелена, небо – синє, земля – чорна. Мир відображається яскраво,
зображення плоске, мозаїчне. З часом, вдивляючись в навколишній світ,
маленький митець починає помічати, що в природі майже не існує чистих
кольорів: трава може бути зеленувато-жовтою, а земля – сіро-коричневої. Він
починає змішувати фарби і бачить, що від їх взаємодії народжуються нові
кольори. Жовта фарба, змішана з сині, дає зелень різноманітних відтінків.
Так і в школі. У ній може існувати строкатий набір різних методик,
технологій, заходів, клубів. Але вони вступають в цілеспрямовану взаємодію, між
ними створюються зв'язки, і народжується новий якісний стан виховуючої
діяльності – виховуючої системи. Кожен компонент займає в ній строго певне
місце і має своє строго певне призначення.
Головний
критерій
ефективності
розвитку
гуманістичної виховної системи — розвиток особистості
дитини. Стають умови розвитку особистості сприятливішими
або вони погіршуються — від відповіді на це питання
залежить оцінка правильності вибраного шляху. Досвід
свідчить про існування закономірності: не тільки авторитарно
керований розвиток виховної системи, але й її «вільний
дрейф» неминуче
приводять
до
погіршення
умов
особистісного розвитку дітей, до втрати системою людини як
мети.
Управління виховною системою через це зовсім не
зводиться до регулювання процесу її становлення і розвитку, оскільки виховна
система будь-якого рівня — не самоціль. Самоціль — особистість людини, що
розвивається, і включена в цю систему. А це означає, що управляти треба і
процесом взаємодії системи і особистості, процесом їх взаємного впливу.
Цей «особливий» аспект управління вимагає пошуку шляхів оптимального
включення особистості (причому кожної — і дитини, і педагога) в процеси
целепокладання, спільної творчої діяльності, вдосконалення міжособистісних і
групових відносин, що виникають в колективі, створення ситуацій, спонукаючих
кожного (дитину і дорослого) до рефлексії, самопізнання, самореалізації.
Таким чином, управління будь-якою виховною системою можна розглядати
як трехаспектний процес: управління процесом її розвитку як цілісної системи,
управління, націлене на створення і зміцнення цієї цілісності, і управління
корегуюче (вельми умовна назва), направлене на включення кожної дитини і
дорослого в систему колективних справ і відносин в найсприятливішій для нього
позиції.
Перший етап розвитку виховної системи — етап становлення. Він може
співпадати і не співпадати з етапом становлення самої школи.
Представимо характерні риси виховної системи на етапі становлення.
Не дивлячись на те, що створення виховної системи починається з
цілепокладання, цілі на цьому етапі все-таки носять достатньо аморфний
5
характер, нерідко представлені у вигляді побажань, формулюються через
заперечення існуючих цілей: «не повинно бути...», не «можна, щоб...», не «має
сенсу...», а не через конструктивні, конкретні пропозиції. Природно, що на цьому
етапі нерідко виявляється розбіжність між задумом і його реальним втіленням.
Але ця розбіжність не завжди означає помилковість, прорахунок в побудові
моделі. Просто система поки не набрала силу, її компоненти працюють як би
поодинці. Саме тому в деяких педагогів піднесений, оптимістичний настрій може
змінитися апатією, пригніченістю.
Починає оформлятися системоутворююча діяльність, яка може бути різного
вигляду.
Загальношкільний колектив ще не склався. У педагогічному середовищі різко
визначаються лідери, актив, групи, між якими виникають ситуації напруги,
деколи навіть конфлікти. Йде досить болісний процес переоцінки минулого,
перегляду педагогічних позицій. Деякі педагоги не сприймають нових ідей, цілей,
інші хочуть, але не вміють працювати в нових умовах. Атмосфера пошуків,
гострих дискусій охоплює і учнівське середовище. У ній досить швидко
виділяються ті, хто тяжіє до колективної діяльності і володіє організаторськими
здібностями; вони починають стягуватися в ядро майбутнього колективу, беруть
на себе відповідальність за життя школи. Цей факт не завжди викликає в решти
учнів позитивну реакцію. Може наступити період роз'єднаності, проте це
тимчасова дисгармонія на шляху загальної гармонізації системи.
Природно, що впорядкованість системи вимагає створення структури ділових
функціональних відносин, але вони тільки формуються; очолюють емоційно-
психологічні міжособистісні відносини як в дорослому, так і в дитячому
середовищі.
Взаємодія з навколишнім середовищем в системи на цьому етапі носить
стихійний характер. Воно часто реактивне. Усвідомленого, цілеспрямованого
освоєння навколишнього середовища ще немає.
В цілому система характеризується недостатньою міцністю внутрішніх
зв'язків. Деякі її компоненти можуть виступати автономно і відпрацьовуватися
окремо.
Враховуючи вищезазначене, на етапі становлення виховної системи
необхідно звернути особливу увагу наступному. По-перше, формуванню її
концепції як сукупності основних педагогічних ідей. По-друге, виділенню
системоутворюючої діяльності, яка відображала б колективні потреби і дітей, і
дорослих, була б значуща і престижна в їх очах, природна для даної школи, була б
забезпечена матеріально-технічною базою, кадрами (так, в гімназіях, ліцеях
пізнавальна діяльність найчастіше стає системоутворюючою, але професійна
кваліфікація вчителів буває низкою і не може забезпечити провідне положення
цієї діяльності), передбачала б зв'язки з іншими видами діяльності. По-третє,
необхідне створення «випереджаючих ситуацій» (A.M. Сидоркин), що моделюють
майбутню систему в найістотніших моментах.
Управління виховною системою на етапі становлення в основному
здійснюється на організаційно-педагогічному рівні, хоча, безумовно, присутнє і
психологічне коректування.