ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.07.2019
Просмотров: 392
Скачиваний: 1
1.Поняття про аналізатори
У будь-якій частині організму є закінчення чутливих нервів, їх називають рецепторами.
Подразнення їх теплом, холодом, світлом, звуком, тиском, хімічними речовинами та іншими подразниками спричиняє появу в них нервових імпульсів, які надходять у мозок і передають відповідну інформацію.
Різноманітні подразники діють на рецептори. Подразнення від останніх передається в мозок, де й створюється відповідне відчуття: під час подразнення очей — зорове відчуття, під час подразнення органа слуху — слухове і т.д. Відчуття — це своєрідний знімок окремих властивостей предметів.
Ці органи є тільки частиною складніших систем — аналізаторів або сенсорних систем. Так, око, вухо та інші органи чуттів є сприймаючою частиною, від якої відцентровими шляхами нервові імпульси передаються в кору великих півкуль.
2.Загальна будова аналізаторів:
Велике значення для розвитку фізіології органів чуттів мало вчення І.П.Павлова про аналізатори. І.П.Павлов аналізатором називав єдину систему, що складається з трьох функціонально зв'язаних між собою частин:
•Рецептора — периферичної частини аналізатора,
•Провідникової частини.
•Центральної частини, що міститься в певному місці кори великого мозку.
3. Загальні властивості аналізаторів.
-
висока чутливість,
-
специфічність,
-
сенсибілізація,
-
адаптація,
-
відтворення послідовних образів, контрастність
Ці особливості аналізаторів зумовлені, в основному, властивостями їхньої периферичної частини — рецепторів.
-
Рецептори аналізаторів дуже чутливі до адекватних подразників, і для виникнення відчуття необхідна надзвичайно слабка сила подразника. Мінімальна величина подразнення, що спричиняє відчуття, називається порогом чутливості. Так, для виникнення відчуття світла досить фотона світлової енергії.
-
З високою чутливістю рецепторів до адекватних подразників безпосередньо пов'язана їхня специфічність, тобто відповідь на подразник певного виду.
-
Властивістю аналізаторів є сенсибілізація — підвищення чутливості під впливом багаторазових подразнень, а також адаптація, тобто пристосування до певної сили подразника.
-
Фізіологічні процеси, що відбуваються в аналізаторі, не закінчуються з припиненням подразника, а тривають ще якийсь час. Цю властивість називають послідовними образами.
-
Властивість контрастності полягає в тому, що відчуття на адекватний подразник посилюється, якщо йому передував і його супроводить різко відмінний подразник.
4. Зоровий аналізатор
За допомогою зору тварини й людина сприймають освітленість предметів, їхню форму, величину, визначають відстань до них, переміщення в просторі, деякі тварини розрізняють колір предметів. Око має оптичну й фоторецепторну частини. Оптична система ока складається з рогівки, передньої й задньої камер ока, зіниці, кришталика і склоподібного тіла.
Промінь світла проходить через рогівку й надходить через зіницю в рідину задньої камери до кришталика. Кришталик схожий на двоопукле збільшувальне скло. По краю всієї окружності кришталика до нього прикріплена зв'язка, що називається цінновою. Кришталик міститься в капсулі й цінновою зв'язкою прикріплюється до війкового м'яза. Коли скорочується війковий м'яз, змінюється опуклість кришталика і його заломлююча сила. Пройшовши через кришталик, світловий промінь потрапляє в склисте тіло ока.
Властивість ока бачити добре предмети, розташовані поблизу і в далечині, називається акомодацією. Якість зору змінюється залежно від віку тварини. У старих тварин кришталик утрачає свою еластичність, і під час розглядання близьких предметів його опуклість не збільшується. У такому стані розвивається далекозорість, при якій добре видно віддалені предмети і погано близькі. Заломлююча сила кришталика в такому оці не може сфокусувати промінь на сітківці. У цьому разі фокус буде за сітківкою, тому близькі предмети видно погано.
Іноді очне яблуко видовжене, промені від далеких предметів фокусуються перед сітківкою і далекі предмети видно погано; таке явище називається короткозорістю.
Cітківка
Зовнішній шар складається з пігментних клітин, що містять пігмент фусцин; він вбирає світло й перешкоджає його розсіюванню, при сильному освітленні зерна пігментних клітин переміщуються й закривають від яскравого світла палички й колбочки. Потім іде шар паличок і колбочок; вони є зоровими рецепторами — фоторецепторами. Від них збудження через відростки передається другому нейрону — біполярним клітинам, а ті передають збудження третьому нейрону — гангліозним клітинам. Аксони гангліозних клітин утворюють волокна зорового нерва, у ньому міститься близько 800 000 волокон.
Розглядаючи задню стінку очного яблука, тобто дно ока, можна побачити ділянку, від якої розходяться кровоносні судини й виходить зоровий нерв. Цю ділянку називають сліпою плямою, оскільки вона не має паличок і колбочок. Приблизно в центрі сітківки розташована центральна ямка — це місце найкращого бачення. У ній є самі тільки колбочки.
Ділянка навколо центральної ямки забарвлена в жовтий колір і називається жовтою плямою.
Волокна зорового нерва, які відходять від сітківки, на вентральній поверхні мозку перехрещуються, при цьому нерв від правого ока йде в ліву півкулю, а від лівого — у праву. Волокна зорового нерва закінчуються в таламусі (латеральних колінчастих тілах), звідки починається новий нейрон, який закінчується в потиличній ділянці кори великих півкуль. Частина зорових волокон закінчується в передніх горбах чотиригорбикового тіла, де лежать центри орієнтувальних рефлексів.
Фоторецептори сітківки містять світлочутливі речовини: палички — родопсин (червоного кольору), а колбочки — йодопсин (фіолетового кольору). Палички в 1000 разів чутливіші до світла, ніж колбочки. Тому при слабкому освітленні функціонують тільки палички. При яскравому світлі відновлення родопсину не встигає за його розпадом, і основними світлосприймальними рецепторами стають колбочки. Отже, палички є апаратом сутінкового зору, а колбочки — денного. У тварин, які ведуть денний спосіб життя, в сітківці переважають колбочки (кури, голуби), а в нічних тварин (сова, їжак)— палички.
Для нормального процесу зору велике значення має м'язовий апарат очей. Вони весь час перебувають у русі внаслідок скорочення м'язів очного яблука. Очні м'язи не тільки встановлюють око на найкраще бачення, а й допомагають визначати напрям, оцінювати відстань і величину предмета завдяки бінокулярному зору. Війкові м'язи забезпечують акомодацію. В райдужній оболонці є кільцеві й радіальні м'язи. При яскравому освітленні зіниця звужується внаслідок скорочення кільцевих м'язів, і на сітківку надходить менше світлових променів. У темряві зіниця розширюється внаслідок скорочення радіальних м'язів.
5. Слуховий аналізатор
Сприймає звукові коливання й дає відчуття звуку. Слухові рецептори містяться в завитці внутрішнього вуха, яка розміщена у висковій кістці. Звукові коливання до рецепторів передаються через спеціальні утвори.
Зовнішнє вухо уловлює звуки. Барабанна перетинка, яка відокремлює зовнішнє вухо від середнього, коливається від будь-якого. Коливання барабанної перетинки передаються через слухові кісточки середнього вуха до овального віконця, а від нього — рідині внутрішнього вуха.
Останнє складається з присінка або переддвер’я, півколових каналів і завитки, що являє собою кістковий спірально закручений канал. По всій довжині майже до кінця завитки кістковий канал розділений рейснеровою й основною мембранами на три канали. Основна мембрана складається зі сполучнотканинних волокон, що мають поперечний напрям. Ці волокна короткі біля основи завитки й видовжуються до її вершини. У середньому каналі на основній мембрані розміщений звукосприймальний апарат — кортіїв орган, який містить рецепторні волоскові клітини. Звукові коливання, передані на мембрану овального вікна, спричиняють коливання рідини у верхньому й нижньому каналах завитки й досягають круглого віконця.
Сучасна теорія слуху
Теорія Г.Гельмгольца: при високих звуках коливаються короткі волокна основної мембрани біля основи завитки, при низьких — довгі біля вершини завитки.
Нова теорія : Кожній висоті тону відповідає певна довжина охопленої коливанням ділянки основної мембрани і певна кількість збуджених рецепторних клітин.
Слухова чутливість у різних видів тварин неоднакова. Собака сприймає близько 80 000 коливань за секунду (герц), коні й велика рогата худоба сприймають вищу частоту, ніж людина (у людини — від 16 до 20 000 герц). Тварини можуть визначати напрям, звідки доноситься звук, в результаті слухання двома вухами, т.зв. бінауральний слух.
Вестибулярний апарат
Положення й рух тіла в просторі.
Рецептори цього аналізатора містяться в лабіринті внутрішнього вуха: присінку або переддвер’ї й півколових каналах. Рецепторні клітини з'єднуються з біполярними клітинами, відростки яких утворюють волокна вестибулярної гілки слухового нерва.
Імпульси по ньому передаються в довгастий мозок, у ядро Дейтерса та інші вестибулярні ядра, від них до мозочка, а також у вискову ділянку кори великих півкуль, де міститься центр аналізатора. У присінку або є два мішечки, у них містяться рецепторні клітини, на волосках яких лежать отоліти. Вони являють собою драглисту масу, в якій міститься велика кількість мікроскопічних кристаликів арагоніту. Подразниками рецепторних клітин є нахили голови, трясіння, прискорення або сповільнення прямолінійного руху тіла. При цьому отоліти або тиснуть на волоски, або розтягують їх, і виникає збудження
Півколові канали являють собою три тонкі дугоподібні трубки, заповнені ендолімфою, вони розміщені в трьох взаємно перпендикулярних площинах. У розширеннях каналів на невеликому виступі (гребінці) розміщуються рецепторні клітини з волосками. Рецепторні клітини подразнюються в результаті зміщення ендолімфи при кутовому прискоренні й сповільненні рухів. Унаслідок сильного подразнення рецепторів півколових каналів виникають рефлекторна зміна діяльності серця, дихання, потовиділення, іноді блювання (морська хвороба в людини). Рецептори присінка й півколових каналів беруть участь у здійсненні також тонічних рефлексів.
6. Носовий аналізатор
Сприймає запахи. Рецептори нюху (нюхові клітини) містяться в носовій порожнині, в ділянці верхнього носового входу та в задній верхній частині носової перегородки. На поверхні нюхових клітин безліч мікроскопічних війок, які збільшують поверхню дотикання до пахучих речовин.
Від нюхових клітин ідуть аксони, утворюючи нюхові нитки, частина яких закінчується в нюховій цибулині, а частина — в амонових рогах (гіпокампі). Ці утвори належать до нюхового мозку.
Механізм нюху
Молекули пахучої речовини взаємодіють із нюховими рецепторами і, адсорбуючись на їхній мембрані, збуджують рецептори.
Є дві теорії запахів: хімічна й фізична. За хімічною теорією, молекула пахучої речовини подразнює рецептор у тому разі, якщо її форма будови відповідає заглибині на поверхні мембрани рецептора .Фізична теорія пояснює причину запаху тим, що молекулам пахучих речовин властиві електромагнітні коливання, частота яких у різних речовин неоднакова. Ці коливання й уловлюються рецепторами.
Більшість тварин має добре розвинений нюх, їх називають макросматиками. Слабко розвинений нюх у птахів, китів, мавп і людини — це мікросматики. Особливо розвинений нюх у собаки — він може визначити наявність однієї молекули пахучої речовини в 1 л повітря. Службові собаки розрізняють індивідуальні запахи слідів людей та інших тварин серед безлічі різноманітних запахів. У сільськогосподарських тварин нюх також добре розвинений. Так, корови розрізняють запахи трав, вони відчувають запах розчину аміаку в концентрації 1 : 100000.
Серед пахучих речовин особливе сигнальне значення мають пахучі речовини, що виділяються тваринами,— феромони. Вони є засобом спілкування особин одного виду, за допомогою їх маркується зайнята територія. Нюх відіграє важливу роль у статевих інстинктах. Запахи, що виділяються самкою під час тічки, збуджують самця. Тварини за допомогою нюху відшукують корм, виявляють інших тварин у таких умовах, коли це не можна зробити за допомогою зору чи слуху.
7. Смаковий аналізатор
Дає інформацію про характер речовин, що надходять у ротову порожнину разом із кормом. Рецептори — смакові цибулини містяться в смакових сосочках слизової оболонки язика, піднебіння, у глотці й гортані.
Крім смакових цибулин, у слизовій оболонці ротової порожнини І на язиці є рецептори, які сприймають доторкання, біль і температурні подразнення. У смакову цибулину проникають із слиною хімічні речовини, які взаємодіють із мікроворсинками смакових клітин, і клітини збуджуються. Імпульси від них передаються по нервах у довгастий мозок, а звідти в таламус і потім у кору великих півкуль.
8. Шкірний аналізатор
Відчуває доторкання, натискання, біль, тепло й холод. Кожне з цих відчуттів виникає внаслідок подразнень, які сприймаються спеціальними рецепторами.Різні види рецепторів мають різні провідні шляхи. Від спинного мозку йдуть висхідні чутливі шляхи до таламуса, а від нього в тім'яну ділянку кори, де міститься центр шкірного аналізатора.
Тактильні рецептори — дотикові тільця Мейсснера, диски (тільця) Меркеля й тільця Пачіні — сприймають дотик і натискання. Тактильну чутливість підвищує волосся шкіри — спеціальні дотикові волоски — вібриси, розміщені на морді. Подразник спричиняє відчуття дотику або натискання в тому разі, коли він деформує поверхню шкіри. Різні ділянки її мають неоднакову тактильну чутливість, оскільки рецептори розподілені нерівномірно. Тактильні рецептори швидко адаптуються, тому відчувається не саме доторкання й натискання, а тільки зміна їх. Температура навколишнього середовища сприймається двома видами рецепторів. Холод відчувають колби Краузе, а тепло — китиці Руфіні. Холодові рецептори розміщені ближче до поверхні шкіри, їх більше, ніж теплових. Температурні рецептори швидко адаптуються. Якщо занурити руку в теплу воду, то через якийсь час відчуття тепла зникає.
Руховий аналізатор, або м'язово-суглобове відчуття, дає уявлення про положення в просторі тіла та його окремих частин, про ступінь скорочення м'язів, натяг зв'язок. За допомогою цього аналізатора тварина знає про положення свого тіла і без зорового контролю — при заплющених очах.
Інтерорецептивний аналізатор (вісцерорецепція) посилає сигнали в центральну нервову систему про стан внутрішнього середовища організму. Інтерорецептивний аналізатор регулює роботу внутрішніх органів, здійснює рефлекторний зв'язок між органами, забезпечує підтримання гомеостазу внутрішнього середовища організму.