ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.07.2019
Просмотров: 446
Скачиваний: 1
Виділення
1.Особливості будови сечовидільної системи
До сечовидільної системи сільськогосподарських тварин належать:
-нирки;
-сечоводи – трубчасті протоки, які з’єднують нирки із сечовим міхуром;
-сечовий міхур – м’язовий орган, у якому збирається сеча;
-сечівник – трубчастий утвір, по якому сеча виводиться із організму.
Головними органами сечовидільної системи є нирки.
Це парні органи, які розміщені в черевній порожнині, в її поперековому відділі по обидві сторони від хребта.
Нирки у сільськогосподарських тварин лежать асиметрично.
Права нирка розміщена дещо спереду відносно лівої.
Латеральний край нирки опуклий. На медіальному краї нирки є невелика заглибина – ворота нирки.
Через них у нирку входять артерія і нерви, а виходять ниркова вена, лімфатичні судини і сечовід.
На розрізі нирки розрізняють кіркову (сечоутворювальну), пограничну (проміжну) та мозкову (сечовидільну) зони, а також ниркову порожнину (миску), яка переходить у сечовід.
Ззовні нирки вкриті щільною волокнистою капсулою, яка легко знімається.
У різних видів сільськогосподарських тварин нирки мають певні особливості будови і розміщення.
Структурно-функціональною одиницею нирок сільськогосподарських тварин є нефрон.
Строму нирки утворює пухка сполучна тканина, яка знаходиться між складовими нефронів, кровоносними і лімфатичними судинами та нервами.
Нирки, як вісцеральний орган, іннервуються симпатичними і парасимпатичними нервами вегетативної нервової системи.
Симпатичні нервові волокна, що іннервують нирки, відходять від 6-го грудного – до 2-го поперекового сегментів спинного мозку і йдуть до нирок у складі черевних нервів.
Парасимпатична іннервація нирок здійснюється блукаючими нервами, гілки яких входять до нирок у складі ниркових нервів.
Нервові волокна обох відділів вегетативної нервової системи доходять як до судин нирок, так і до різних частин нефрона.
2.Будова нефрона
Кожний нефрон складається з довгої тонкої трубки, що розпочинається у кірковому шарі розширенням – капсулою Шумлянського-Боумена.
Між двома шарами епітеліальних клітин капсули Шумлянського-Боумена (зовнішнім і внутрішнім) знаходиться порожнина від якої бере початок нирковий каналець, стінка якого теж складається з одного шару епітеліальних клітин.
Та його частина, яка знаходить у кірковому шарі нирки є дуже покрученою і називається звивистим канальцем першого порядку (проксимальним звивистим канальцем).
У мозковому шарі нирки нирковий каналець випрямляється, утворюється петля Генле, яка має U-подібну форму і складається з низхідного та висхідного коліна.
У кірковому шарі висхідне коліно петлі Генле переходить у звивистий каналець другого порядку (дистальний звивистий каналець), який впадає у збірну ниркову трубку.
Збірні ниркові трубки зливаються і впадають у ниркову миску.
У кожну капсулу Шумлянського-Боумена входить приносна артерія (кров у приносну артерію надходить з аорти, спочатку пройшовши ниркову артерію, міжчасткові, дугові й радіальні артерії), де вона розгалужується на капіляри (приблизно 50 петель), утворюючи мальпігіїв клубочок.
Капіляри мальпігіївого клубочка знову зливаються у виносну артерію, яка виходить з капсули Шумлянського-Боумена.
Після виходу з капсули Шумлянського-Боумена виносна артерія знову галузиться на капіляри, які густою сіткою обплітають звивисті канальці першого і другого порядку та петлю Генле (їх функція – трофіка складових частин нефронів та участь у процесі реабсорбції) і потім переходять у венули.
Дрібні вени зливаються у ниркову вену, яка відводить кров від нирки.
Таким чином, особливістю кровопостачання нирок є наявність подвійної капілярної сітки: капілярів мальпігіївого клубочка і навколоканальцієвих капілярів.
3.Механізм сечоутворення
В основі утворення сечі в нефронах нирок лежать три процеси: фільтрація, реабсорбція і секреція.
Фільтрація. –фільтрація плазми крові в капсулу Шумлянського-Боумена
Клубочкова фільтрація води і низькомолекулярних компонентів плазми крові зумовлена різницею між гідростатичним тиском крові в капілярах клубочків , онкотичним тиском білків плазми крові та гідростатичним тиском ультрафільтрату плазми крові в капілярах судинного клубочка.
Завдяки такому високому фільтраційному тиску і проникності стінки капілярів і внутрішньої стінки капсули Шумлянського-Боумена відбувається інтенсивна фільтрація крові капілярів мальпігіївого клубочка.
Внаслідок процесу фільтрації плазми крові утворюється рідина – первинна сеча, яка відрізняється від плазми крові лише відсутністю високомолекулярних білків, в тому числі імунних тіл, фібриногену.
Реабсорбція. В утворенні сечі важлива роль належить процесу реабсорбції – зворотньому переходу потрібних організму речовин із первинної сечі в кров.
Реабсорбція відбувається вздовж усієї довжини канальцевої системи нефрона, але найбільшою є її швидкість у проксимальному відділі, де реабсорбуються майже всі органічні речовини первинної сечі і значна кількість натрію, хлору та мікроелементів.
Реабсорбція відбувається або простою дифузією, або завдяки активній діяльності клітин епітелію канальців з витратами енергії та поглинанням кисню.
Більшість речовин із первинної сечі реабсорбуються за допомогою активного транспорту, який потребує значних затрат енергії.
Залежно від ступеня реабсорбції в ниркових канальцях усі речовини діляться на три групи:
а) речовини, що активно реабсорбуються;
б) речовини, що мало реабсорбуються;
в) речовини, що не реабсорбуються.
Активно реабсорбуються такі речовини як глюкоза, амінокислоти, дипептиди, білки, вода, іони натрію, хлору, магнію, кальцію, фосфати неорганічні, гідрокарбонати, а також різні мікроелементи.
Мало реабсорбуються сечовина і сечова кислота. До нереабсорбованих речовин відносяться креатинін, інулін.
Після процесів реабсорбції і секреції у нефронах нирок утворюється кінцева сеча, яка істотно відрізняється за своїм складом від плазми крові і первинної сечі.
У кінцевій сечі немає амінокислот, дипептидів, поліпептидів, білка і глюкози. Їхня поява свідчить про порушення структури і роботи нирок.
4.Регуляція функції нирок
Регуляція функцій нирок здійснюється нервовою системою і гуморально. Подразнення симпатичних нервових волокон, що іннервують нирки, викликає зменшення сечоутворення, тоді як подразнення парасимпатичних нервових волокон нирок посилює виділення води і викликає зменшення в сечі нітрогеновмісних речовин. У регуляції діяльності нирок важливу роль відіграють біологічно-активні речовини надниркових залоз, гіпофізу, простагландини.
Мінералокортикоїди (альдостерон та ін.) посилюють канальцеву реабсорбцію Na+ в поєднанні з секрецією К+ і Н+ , а також реабсорбцію Na+ з Cl– .
На реабсорбцію Nа + впливають: простагландини, ангіотензин.
Простагландини посилюють виділення Nа + з сечею, тоді як ангіотензин збільшує реабсорбцію Nа + і НСО3 – , впливаючи на проксимальні відділи ниркових канальців
Активну участь в регуляції механізму сечоутворення бере антидіуретичний гормон гіпофізу, який контролює процес реабсорбції води без розчинених речовин у дистальних відділах ниркових канальців і збірних трубочках, сприяючи тим самим підвищенню у сечі концентрації різних кінцевих продуктів обміну речовин.
5.Виведення сечі
Сеча у нефронах нирок сільськогосподарських тварин утворюється безперервно, проте із організму виводиться періодично.
Зі збірних трубочок, які відкриваються на вершині пірамід нирок кінцева сеча надходить у ниркові миски, а звідти завдяки перистальтичним скороченням сечоводів (1-5 разів в 1 хвилину) – до сечового міхура.
Функція сечового міхура полягає в збиранні, накопиченні і виведенні сечі з організму.
В міру надходження сечі до міхура він розтягується, однак тиск у ньому і напруження його стінки змінюється мало, аж поки об’єм сечі в міхурі не досягне певного критичного рівня.
При цьому напруження стінки і тиск у міхурі різко зростають і починається рефлекс сечовипускання.
Цей рефлекс виникає у відповідь на подразнення барорецепторів у стінці сечового міхура.
Імпульси від цих рецепторів через аферентні нервові волокна тазового нерва надходять до крижових сегментів спинного мозку, де вони перемикаються на парасимпатичні нейрони.
Аксони цих нейронів передають збудження до сечового міхура, чим викликають скорочення м’язів стінки міхура і розслаблення внутрішнього і зовнішнього сфінктерів сечівника – починається акт сечовипускання.
Цей процес триває до повного випорожнення сечового міхура завдяки рефлекторному подовженню процесу імпульсами з механорецепторів сечівника, подразнюваних струменем сечі, що витікає.
При подразненні симпатичного нерва спостерігається протилежний ефект – розслаблення м’язів сечового міхура і замикання його сфінктерів.
Центр сечовипускання знаходиться у крижовому відділі спинного мозку.
Залози внутрішньої секреції
1.Загальна зарактеристика
Залозами внутрішньої секреції, або ендокринними органами, називають залози або групи клітин, які, на відміну від залоз зовнішньої (екзогенної) секреції, не мають вивідних протоків і виділяють безпосередньо в кров або лімфу специфічні фізіологічно активні речовини – гормони.
Ендокринні залози поділяють на дві групи: власне ендокринні (щитоподібна, прищитоподібні залози, гіпофіз, наднирники, епіфіз і тимус) і змішаної секреції (підшлункова залоза, сім’яники, яєчники). Крім ендокринних залоз, у різних органах і тканинах локалізуються клітини, які виробляють речовини, що досягають органів-мішеней за допомогою дифузії. До них належать нейрони (переважно гіпоталамуса), що виробляють деякі гормони і регуляторні нейропептиди – нейроендокринні чи нейросекреторні клітини.
Для вивчення функцій залоз внутрішньої секреції широко використовують різноманітні методи. Такі методи як екстирпація, тобто вилучення або пригнічення дії залози, трансплантація, яка полягає в пересадці ендокринних залоз, та створення загального кровообігу за рахунок з’єднання кровоносних судин двох або більшої кількості тварин одного і того ж виду застосовуються з давнини, а інші пов’язані з розвитком біологічної науки.
Гормони – хімічні посередники, які секретуються безпосередньо в кровотік спеціальними клітинами, що здатні синтезувати і вивільняти їх у відповідь на специфічні сигнали.
Класифікувати гормони за хімічною будовою передбачено на три групи: 1) пептиди і білки; 2) похідні амінокислот; 3) стероїди.
2. Нейроендокринологія
Гіпоталамо-нейрогіпофізарна система складається з нейросекреторних клітин, які у вищих хребетних розташовуються в двох основних ядрах: супраоптичному та паравентрикулярному.
В клітинах цих ядер виробляються вісцеротропні гормони – вазопресин або антидиуретичний гормон (АДГ) і окситоцин.
У супраоптичному ядрі переважно утворюються аргінін-вазопресин (у свиней лізин-вазопресин), а в паравентрикулярному – окситоцин.
Антидіуретичний гормон − основний фактор осморегуляторної функції нирок. Він зменшує сечовиділення і підвищує осмотичну концентрацію сечі. Ця дія гормону пов’язана головним чином із збільшенням проникності стінки канальців нирок для води.
Окситоцин впливає на гладеньку мускулатуру матки й інших органів (сім’явивідна протока, стінки кровоносних судин та ін.), стимулює родову діяльність, сприяє виділенню молока шляхом скорочення міоепітеліальних клітин в молочній залозі. Посилення секреції окситоцину відбувається під час спаровування для переміщення сперми в яйцепроводи, при розтягуванні матки під час родів, подразненні рецепторів соска під час акту смоктання.
Гіпоталамо-аденогіпофізарна система.
Гіпоталамус регулює діяльність гіпофіза за допомогою шести ліберинів та трьох статинів, що відносяться до рилізинг-гормонів, або рилізинг-факторів. Ліберини стимулюють, а статини пригнічують секрецію гормонів аденогіпофіза. До ліберинів відносяться тиреоліберин, соматоліберин, пролактоліберин, фолікулоліберин (гонадоліберин), кортиколіберин, меланоліберин, до статинів − соматостатин, пролактостатин, меланостатин
Епіфіз.
У ссавців шишкоподібне тіло (верхній придаток мозку, епіфіз, пінеальна залоза) є частиною епіталамуса.
Залоза вкрита сполучнотканинною оболонкою, від якої всередину відходять трабекули.
Клітинний склад залози представлений пінеалоцитами − основними секреторними клітинами строми, опірними клітинами, поодинокими нейронами і нейроглією.
Речовини, що виділяються залозою, здатні потрапляти у кров або ліквор ІІІ шлуночка, здійснюючи дію на паравентрикулярні ядра гіпоталамуса та інших структур головного мозку через ліквор і мозковий кровоток.
Окрім того, речовини шишкоподібного тіла опосередковано через ЦНС і системний кровоток здійснюють дію на периферичні органи-мішені, якими є переважна більшість ендокринних залоз.
Гормони шишкоподібного тіла представлені переважно індоламінами, пептидами і білками.
Серед індоламінів, похідних триптофану, найбільш відомі серотонін і мелатонін, що можуть секретуватись і в інших тканинах і органах. Одним з основних регуляторів їх синтезу є норадреналін − медіатор симпатичних терміналей і гормон наднирників.
Продукуючись в ліквор ІІІ-го шлуночка, серотонін діє на гіпоталамо- гіпофізарну систему в умовах стресу, де підвищує секрецію соматотропіну, кортикотропіну і пролактину, які запускають захисні реакції організму, і гальмує вихід в кров гонадотропінів і тиреотропіну.
Серотонін підвищує секрецію гальмівного медіатора ГАМК, що здійснює сомногенний ефект.
Окрім того, гормон безпосередньо впливає на активацію імунної системи, полегшуючи перебіг запальних реакцій.
Серотонін здатен з’єднуватись з гемоглобіном, перешкоджаючи дисоціації його молекули за впливу ультрафіолету.
Мелатонін контролює процеси поділу і диференціювання клітин, бере участь у формуванні зорового сприйняття образів і відчуття кольору і має відношення до регуляції сну і активного стану.
Ендокринологія розмноження
Гонади, або статеві залози (сім’яники у чоловічих особин, яєчники у жіночих), відносяться до органів зі змішаною функцією – генеративною і ендокринною.
Генеративна (репродуктивна) функція гонад полягає в утворенні статевих клітин – сперматозоїдів або яйцеклітин, при злитті яких (тобто заплідненні) починається розвиток зародка.
Ендокринна функція гонад полягає у виробленні чоловічих і жіночих статевих гормонів.