Обов’язкові елементи особистого ДОРУЧЕННЯ:

1. Назва виду документа.

2. Текст, який розпочинається з займенника „Я...” і містить назву посади, прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані того, хто доручає; назву посади, прізвище, ім’я по батькові того, кому дається доручення, його паспортні дані, вказівку на дії, які має виконати особа; термін доручення. У тексті доручення не використовуються фрази на зразок „дійсно доручаю”, „цим дорученням уповноважую” (досить лише „доручаю”, „уповноважую”).

3. Дата видачі доручення.

4. Особистий підпис того, хто видав цей документ.

5. Засвідчення особистого підпису доручителя посадовою особою.

6. Дата засвідчення і відбиток печатки організації, де засвідчено підпис.

Рекомендації до оформлення. Особисте доручення укладається рукописним способом на аркуші паперу формату А4. Засвідчує цей документ керівник або уповноважена особа того підприємства, де працює чи навчається доручитель; пенсіонери засвідчують доручення в ЖЕКу. У тексті доручення не допускається виправлення чи стирання.

ДОРУЧЕННЯ

Я, Чупина Марина Олександрівна (паспорт МА 24384, виданий Амур-Нижньодніпровським РВВС України м. Дніпропетровськ 23 квітня 2000 р.), маркетолог ВАТ „Березіль”, доручаю отримати в касі товариства належні мені гроші за лютий 2003 р. Чупині Марії Тарасівні за її паспортом серії ІМ 549692, виданим РВ УМВС Жовтневого району м. Дніпропетровськ 14 липня 2000 р.

Доручення дійсне до 12 квітня 2003 р.

РОЗПИСКА

Розписка – документ, який підтверджує отримання особою матеріальних цінностей, документів та ін. Залежно від обставин, у яких складається цей документ, розписка буває службовою та особистою. Обов’язкові елементи розписки:

1. Назва виду документа.

2. Текст, який розпочинається з займенника „Я...” і містить назву посади (для службових розписок), прізвище, ім’я, по батькові одержувача цінностей, його паспортні дані, назву посади, прізвище, ім’я, по батькові, у якої взято цінності; перелік цінностей, їх кількість; грошові суми подаються цифрами і словами; підстава, за якою одержано цінності (для службових).

3. Дата складання і підпис одержувача цінностей.

4. Засвідчення підпису іншою особою, якщо йдеться про коштовні речі чи значні суми грошей.

Розписка укладається рукописним способом у довільній формі на папері формату А 4 і тільки в одному примірнику. Будь-які виправлення чи стирання в цьому документі заборонено. Всі вільні місця між текстом і підписом перекреслюються. Інколи в розписці зазначаються свідки її написання, а отже і передачі чи отримання матеріальних цінностей. У такому разі ці особи засвідчують документ своїми підписами. Розписка зберігається нарівні з грошима і цінними документами.

РОЗПИСКА

Я, Борисовець Тарас Данилович (паспорт МА 24384, виданий Волинським РВВС України м. Рівне 23 квітня 2000 р.), одержав від Кібукевича Трохима Максимовича гроші в сумі 300 (триста) гривень. Зобов’язуюся названу суму повернути до 18 червня 2003 р.

РОЗПИСКА

Я, викладач кафедри неорганічної хімії Українського державного хіміко-технологічного університету Кібка Марина Валеріївна, одержала від завідувача кафедри програмного забезпечення Шарафєєва Романа Харисовича 10 комп’ютерів „Старт” для роботи в лабораторії.

Підстава: розпорядження завідувача кафедри неорганічної хімії від 15.02.200 № 21.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Пояснювальна записка – це документ, у якому аргументовано і доказово працівник пояснює причини невиконання якого-небудь доручення, порушення трудової чи виробничої дисципліни.

Пояснювальні записки укладаються на вимогу керівника установи чи підприємства рукописним способом на стандартному листку.

Пояснювальна записка

Про порушення навчальної дисципліни

Студенти 2-ої групи спеціальності „Економіка підприємства” не з’явилися на заняття з філософії (ІІ пара), оскільки відвідували виставку комп’ютерної техніки.

Виставку організувала науково-виробнича фірма „Прогрес”, яка і запросила студентів на 10 годину.

ЗВІТ

ЗВІТ – документ, який містить відомості, інформацію про результати діяльності за певний період, виконання заходів, доручень і подається керівникові структурного підрозділу, організації або до керівного органу.

Звіти поділяються на статистичні (цифрові) і текстові. Статистичні звіти укладаються на спеціальних бланках, виготовлених друкарським способом; текстові — на звичайному папері формату А4 за встановленим зразком. Державна статистична і відомча звітність укладається на підставі уніфікованих форм (бланків) відповідно до затверджених нормативних документів. Внутрішньоорганізаційна звітність дещо довільніша у формі і має такі реквізити:

• Штамп установи (якщо не на офіційному бланку).

• Гриф затвердження – праворуч (для зовнішніх).

• Назва документа.

• Заголовок, що розпочинається зі слова „Про...” і містить термін звітності (з 01.01.01 до 01.02.01, за І квартал 1999 р.); статус, посаду і місце роботи укладача, прізвище та ініціали укладача.

• Текст, який має три частини: 1) вступ – зазначається обсяг завдань, поставлені перед установою, відділом чи конкретною особою за звітний період; 2) основна частина – зміст, аналіз виконаної роботи, практики тощо; 3) висновки, рекомендації, критичні зауваження щодо поліпшення чи вдосконалення форм або методів роботи, практики, перспективи на майбутнє.

• Додаток (якщо є – доповідні і пояснювальні записки, довідкові матеріали, квитанції проїздні документи, рахунки про витрачені кошти).

• Дата укладання і підпис автора документа.

• Посада керівника установи, його підпис і розшифрування (для зовнішніх).

• Печатка (тільки для зовнішніх) − у звітах, які не виходять за межі установи, печатка, штамп не проставляються.

ЗВІТ

про виробничу практику з 10.02.10 до 31.03.10

студентки факультету технології високомолекулярних сполук

спеціальності „Матеріали видавничих і поліграфічних виробництв”

ДВНЗ „Український державний хіміко-технологічний університет”

Барвінської Мілени Арсенівни

Виробничу практику проходила на поліграфічній фірмі „Соняшник” міста Дніпропетровськ. На фірмі були всі умови для проходження практики: цехи обладнано комп’ютерними видавничими системами з програмами обробки векторної графіки Coreldraw, програмою обробки растрових зображень Adobe Photop, програмою для верстки Adobe Pagemaker та ін., працівники фірми мають великий стаж роботи, високу фахову підготовку. Протягом усього періоду стажування на фірмі я мала змогу консультуватися з фахівцями з різних галузей поліграфічного дизайну, обговорювати з ними деталі різноманітних виробничих процесів.

Під час практики брала пасивну участь у виготовленні фотоформ для календарів і буклетів, у редагуванні різних видів поліграфічної продукції (формул, технічних ілюстрацій, діаграм, графіків) на різних її етапах, що дало змогу закріпити значення різноманітних коректурних знаків (знаки заміни, вставки, викидування, перестановки, збільшення, зменшення, вирівнювання і знищення пробілів, знаки шрифтових виділень і змін, знаки скасування зроблених виправлень), навчилася розрізняти різні види коректурних відбитків (гранки, верстку, звірення). У процесі редагування матеріалів ще раз пересвідчилася у необхідності створення стилю оформлення продукції з урахуванням її типу, матеріалів.

Лише під час практики в поліграфічній фірмі розібралася в одиницях вимірювання видавничої продукції (авторський аркуш, обліково-видавничий аркуш, паперовий, аркуш, фізичний друкарський аркуш, умовний друкарський аркуш та ін.), оскільки на заняттях цей матеріал прозвучав невиразно, не було акцентовано на його важливості при замовленні матеріалів і розрахунках вартості виконаних робіт.

Виробнича практика дала змогу отримати навички у виконанні різних видів післядрукарської обробки, зокрема:

1) виготовляти картонні палітурки (обрізати книжковий блок, каширувати фальці, обтискати і штрихувати);

2) обробляти друкарську продукцію для її захисту від зовнішніх впливів (пресувати плівкою, ламінувати), а також для того щоб вона мала презентабельний вигляд (бронзувати, висікати, гренувати, гумувати, лакувати).

Роботи виконувалися під контролем працівників фірми.

Під час проходження практики мала і певні труднощі, зокрема:

1. Під час участі у редагуванні не завжди помічала неправильно підібрані шрифти, неадекватні ілюстрації, перекручування границь зображення (на думку працівників фірми ці навички набуваються з досвідом).

2. Через короткий термін практики не змогла розібратися у процесі спускання смуг (розташування сторінок у правильному порядку на друкарській формі таким чином, щоб після друкування і фальцювання вони розташовувалися як треба для наступних технологічних операцій).

3. Виготовлення різноманітної друкованої продукції вимагає не тільки вміння виконувати певні поліграфічні роботи, але і мати хоч би загальні уявлення з галузі аналітико-синтетичної переробки (індексування, визначення авторських знаків, бібліографічний опис), і дуже жаль, що програмою ДВНЗ УДХТУ не передбачено відповідного спецкурсу.

ВИСНОВОК:

1. Виробнича практика дала змогу поглибити, закріпити знання з фахових дисциплін, здобуті в університеті, та дала можливість застосувати їх на практиці.

2. Під час практики я навчилася виконувати різні види поліграфічних робіт (значною мірою післядрукарську обробку).

3. Робота з поліграфічною продукцією вимагає ідеальної грамотності тому варто повторити курс „Українська мова (за професійним спрямуванням)” і постійно слідкувати за змінами, які відбуваються в українському правописі.

4. Практика закріпила мою впевненість у правильності вибору професії і фаху, посилила прагнення вивчати спеціальні дисципліни в університеті, вдосконалювати свої здібності.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. ДСТУ 4163-2003 Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. − К.: Держспоживстандарт України, 2003. − 22 с.

2. ДСТУ 3582-97. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. – К.: Держстандарт України, 1998. – 27 с.

3. Загнітко, А. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування: навч. посіб. / А. Загнітко, І. Данилюк. – Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, 2004. – 480 с.

4. Зубков, М. Мова ділових паперів: комплексний довідник / М.Зубков. – Х.: Фоліо, 2002. – 288 с.

5. Шевчук, С. Українське ділове мовлення: навч. посіб. / С. Шевчук. – К.: Вища шк., 1997. – 271 с.