Файл: География Америка, Австр.-Океан. регион.doc

Скачать файл
Заказать решение

ВУЗ: Не указан

Категория: Не указан

Дисциплина: Не указана

Добавлен: 16.11.2019

Просмотров: 1488

Скачиваний: 2

ВНИМАНИЕ! Если данный файл нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам.

8.Під туристичними центрами підписати місце знаходження,найцікавіші охарактеризувати.

Гавайські острови (англ. Hawaiian islands; давніш: Сандвічеві острови) — архіпелаг із дев'ятнадцяти великих островів та атолів і численних малихострівців та підводних гір з північного заходу на південний схід у центральній частині Тихого океану між 19° пн.ш. та 29° пн.ш і 178° зх.

довготи та 154° зх. довготи. Адміністративно острови складають собою американський штат Гаваї.

Лас-Вегас (англ. Las Vegas) — місто на заході США в штаті Невада, адміністративний центр округу Кларк, розташований в центральній частині пустелі Мохаве, населення 552 000 жителів (2006 рік). Лас-Вегас є одним з найбільших світових центрів розваг і ігрового бізнесу. Численні казино, готелі, щоденні концерти і шоу притягають туристів зі всього світу. Основні казино і готелі розташовані в центрі міста уздовж вулиці Фрімонт і бульвару Лас-Вегас, центральної вулиці міста, найжвавішу частину якого називають Лас-Вегас Стріп або просто Стріп (англ.The Strip). Багато компаній з світовим ім'ям вибирають саме Лас-Вегас для проведення презентацій і рекламних компаній. Більшою мірою це забезпечено спрямованістю послуг багатьох готелів, де подібна послуга є нормою і не існує проблем при реалізації крупних проектів.

Ніага́рський водоспа́д (англ. Niagara Falls) — комплекс водоспадів на річці Ніагара, що відокремлює американський штат Нью-Йорк від канадської провінції Онтаріо. Ніагарські водоспади — це водоспад «Підкова» (англ. Horseshoe Falls), іноді ще званий Канадським водоспадом (англ. Canadian Falls), Американський водоспад (англ. American Falls) і водоспад «Фата» (англ. Bridal Veil Falls). Хоча перепад висот водоспадів порівняно невеликий, водоспади дуже широкі, і за об'ємом води, що проходить через нього, Ніагарський водоспад — найпотужніший у Північній Америці.

Максимальна висота Ніагарського водостаду — 53 м, максимальна ширина — 790 м. (водоспад «Підкова»).

Водоспад був уперше відкритий європейцям місіонером і мандрівником Луї Хеннепіном в 1677 році.

Центральна і Південна Америки

1.Охарактеризувати географічне положення й склад туристського макрорегіону Центральна і Південна Америика,його роль у міжнародному туризмі.

Центральною Америкою називають південну, звужену частину Північної Америки, розташовану в тропічних широтах. Вона з'єднує Північну Америку з Південною і являє собою територію, за природними умовами перехідну між двома материками. Групи островів Карибського моря за природою близькі до Центральній Америці і є її складовою частиною.

Південна Америка майже ізольована від інших материків. З заходу її омивають води Тихого океану, зі сходу й півночі — Атлантичного. На півдніпротока Дрейка (яка є найширшою у світі) відділяє Південну Америку від Антарктиди. На півночі материк омивається водами Карибського моря. Південна Америка сполучається з Північною лише вузьким Панамським перешийком. На початку ХХ століття через Панамський перешийок був проритий, якому Нині найчастіше межу між Північною й Південною Америкою умовно проводять по Панамському каналу.

Площа континенту — 17,8 млн км², площа півострів та островів — 1% площі. Протяжність з півночі на південь — 7,4 тис. км, із заходу на схід — 5,2 тис. км (на широті бл. 5° пд.ш.).

Середня висота поверхні континенту — 655 м. Найвища точка знаходиться в Андах (Аконкаґуа, 6960 м), найнижча — в солончаку Салінас Чикас (42 м нижче рівня моря). Понад 49% поверхні має висоту до 300 м, лише 8,5% — понад 2000 м.

До Південної Америки належать Фолклендські (Мальвінські) острови, які лежать на шельфі Атлантичного океану, а також острови Тринідад і Тобаго. В Тихому океані до Південної Америки наближені Галапагоські острови й прибережний архіпелаг Чонос. Магелланова протока відділяє від материка архіпелаг Вогняна Земля.

Американський макрорегіон , як випливає з наведених вище даних , за масштабами міжнародного туризму поступається тільки Європі. Деяке зниження нею частки в прибуття туристів і доходів пояснюється не тим , що він став втрачати свою привабливість , а тим , що темпи розвитку туристського бізнесу , в першу чергу в АТР , виявилися значно вищими. В Америці , як і в Європі , переважає внутрішньорегіональної туризм (майже 3/ 4 всіх прибуттів ) , а головними центрами тяжіння туристів були і залишаються три країни Північної Америки - США , Канада і Мексика , при сильному домінуванні США , які володіють найбільш розвиненою у світі туристської інфраструктурою. Південна Америка приймає значно менше туристів .

Серед туристських субрегіонів Америки особливе місце займає Карибський басейн , який іменують « Карибським Середземномор'ям ». Розвитку туризму тут сприяють тропічний клімат з м'якою зимою , багата рослинність , велика кількість хороших пляжів , наявність багатьох культурно -історичних пам'яток , з одного боку , сусідство з таким найбільшим споживачем туристських послуг , як США , - з іншого. До цього можна додати і те , що уряди більшості країн Карибського басейну здійснюють державну підтримку цього виду бізнесу , У результаті « Карибське Середземномор'ї » перетворилося , мабуть , в найбільш спеціалізований туристський район усього світу , де саме туризм став основним способом залучення іноземної валюти , настільки необхідної для вирішення багатьох соціально -економічних проблем країн цього регіону. Щорічно він приймає не менше 15 млн туристів , а частка доходів від міжнародного туризму в його ВВП в середньому становить близько 1 /3. Ще вище вона в експорті товарів і послуг: на Британських Віргінських островах , на Антигуа і Барбуда ця частка перевищує 80 % , на Гренаді і Ангілья - 60% , на Кубі , Барбадосі , Ямайці , Мартініці , Гваделупі знаходиться в межах від 40 до 50 % . Особливо виділяється Карибський басейн по морських флотам , які розраховані насамперед на американських туристів. У наші дні в цьому басейні концентрується 3/ 4 всіх морських круїзів у світі.

Трохи більше 1/ 4 всіх міжнародних туристів , які відвідують Америку , приїжджає з інших регіонів світу. У першу чергу до них відносяться Європа і Азія , а з окремих країн - Великобританія і Японія . Ці інтуристи також спрямовуються переважно в США , Каналу та Карибський басейн .

4.У яких кліматичних поясах і природних зонах розташовані країни Центральної Америки;Південної Америки?

Центральна Америка. Клімат в регіоні жаркий і вологий , температура рідко опускається нижче 24 ° C. На узбережжі клімат жаркіше , а в горах і на плоскогір'ях - прохолодніше. З червня по вересень у деяких областях випадає більше 300 мм опадів на місяць. Центральна Америка лежить в тропічному (до западини Республіка Нікарагуа ) і субекваторіальному кліматичних поясах. У зв'язку з положенням в низьких широтах ( 7-22 ° с. Ш . ) Вона отримує багато сонячного тепла ( радіаційний баланс , понад 80 ккал / см ² на рік , 1 ккал = 4,19 кДж) і має високі температури протягом усього року (середня температура найхолоднішого місяця на низовинах від 22-24 ° С на півночі до 26 ° С на півдні , найтеплішого 26-28 ° С; в горах на висоті 1000-2000 м на 5-8 ° С нижче). На північно-східних , навітряних (стосовно пасатам з Мексиканської затоки і Карибського моря) схилах - постійно вологий клімат , опадів випадає від 1500-2000 мм на рік на півночі до 3000 мм (місцями до 7000 мм) на півдні . На підвітряних тихоокеанських схилах опади пов'язані з літніми циклонами на півночі і екваторіальними мусонами на півдні , зима зазвичай суха , за рік випадає 1000-1800 мм опадів. Внутрішні улоговини і паралельний пасатам низинний північному заході півострова Юкатан отримують менше 500 мм опадів на рік. На півдні Центральної Америки експозиційні відмінності стираються і на тихоокеанському схилі зимовий сухий сезон виражений слабо .

Порослі лісом низовини, рівнини і болота розташовані вздовж узбережжя Центральної Америки. Регіон перетинають річки і гірські хребти. Велику частину Центральної Америки займають середньовисотні гори, що входять до гірську систему Кордильєр (Південна Сьєрра-Мадре, Сьєрра-Мадре-де-Чьяпас та ін.) Переважають сильно роздроблені гірські масиви, прорізані глибокими ущелинами рік, іноді з ділянками згладжених плоскогір'їв, що чергуються з тектонічними западинами. Від кордону Мексики, де піднімається найвища вершина Центральної Америки - вулкан Тахумулько (висота 4217 м), до Західної Панами з тихоокеанської боку до них причленяется Вулканічний хребет з безліччю діючих вулканів, у тому числі що виникли в історичний час (Санта-Марія, Атитлан, Санта-Ана, Косігуіна, ПЗАС, Ірасему та ін.) Великі низовини знаходяться лише на півночі - акумулятивні Табаско і Москітовий берег (москітів) і півострів Юкатан, складений переважно вапняками з широким розвитком карстових процесів і форм.

Південна Америка. Клімат Південної Америки визначається географічним положенням її території, особливостями планетарної циркуляції атмосфери, впливом навколишніх водних просторів океанів й океанічних течій, а також особливостями макрорельєфу.

Південна Америка перетинається екватором в північній частині. Тому материк простягся від субекваторіальних широт північної півкулі до помірних широт південної півкулі. В помірні широти заходить лише найвужча частина материка. Таким чином, основна частина материка знаходиться в екваторіальному, субекваторіальному, тропічному і субтропічному поясах й отримує значні суми сонячної радіації.

Основна частина материка розташована в зоні пасатної циркуляції з переважанням на північ від екватора північно-східних, на південь — південно-східних вітрів з боку Атлантичного океану. Повітряні маси з Атлантики насичені вологою (цьому сприяють теплі течії біля східного узбережжя материка) й приносять сильні опади на східне узбережжя материка і, за відсутності перешкод зі сторони рельєфу, проникають аж до Анд, зволожуючи їх східні схили. Внаслідок дії пасатів східні узбережжя Південної Америки дістають близько 2 000-3 000 мм опадів за рік, а внутрішні рівнинні області подекуди отримують упродовж року понад 1 000 мм опадів. Завдяки цьому Південна Америка є найвологішим материком на Землі.

Вплив Тихого океану в Південній Америці відчутний тільки на вузькій смузі західного узбережжя материка. Це пов'язано з орографічним бар'єром у вигляді Анд, які перешкоджають проникненню повітряних мас з Тихого океану. Крім того поблизу західного узбережжя Південної Америки знаходиться холодна Перуанська течія, яка перешкоджає утворенню опадів. Тому тут утворюється пустеля Атакама, де опади — надзвичайно рідкісне явище. Більша частина західного узбережжя материка отримує 150–200 мм опадів за рік.

Південна частина західного узбережжя материка знаходиться в помірних широтах й перебуває під впливом західного перенесення. На західних схилах Патагонських Анд випадає 2000-3000 мм опадів на рік.

В Андах в кожному кліматичному поясі знаходиться область високогірного клімату, де добре виражена висотна поясність. В нижньому поясі гір клімат майже не відрізняється від клімату прилеглих рівнин. Але при піднятті на кожний кілометр підйому відбувається зниження температури на 6°С, зниження тиску на 100 мм ртутного стовпчика, зростає кількість опадів. Анди в Південній Америці перетинають всі кліматичні пояси й мають різну висоту, тому склад висотних поясів на окремих широтах відрізняється. Висотна поясність найкраще виражена в екваторіальному поясі.

Зона екваторіальних лісів (сельва) займає в Південній Америці величезні площі Амазонської низовини в області екваторіального кліматичного поясу. Ґрунти під багатоярусними екваторіальними лісами — червоно-жовті фералітні. В складі рослинності тут поширені різні види пальм, сейба, хінне дерево, гевея, деревоподібні папороті та інші. Дерева в лісах оповиті ліанами й епіфітами, серед яких багато орхідей. В цій зоні в річках плаває гігантська рослина Вікторія-регія, яка може витримувати вагу до 50 кг. В сельві живуть мавпи-ревуни, лінивці, тапіри, ягуари, мурахоїди; багато птахів й комах. В Амазонці і її притоках водиться хижа риба піранья, зустрічається удав анаконда, який досягає 11 м в довжину.

Зони саван і рідколісь розміщені в основному в субекваторіальному і частково тропічному поясах. Савани займають Оринокська низовину, де їх називають льянос, а також внутрішні райони Бразильського плоскогір'я, де їх називають кампос. Ґрунти саван червоні фералітні й червоно-бурі. В саванах північної півкулі серед високих злаків ростуть пальми й акації, які стоять поодиноко. В саванах Бразильського плоскогір'я трав'яний покрив складається з високих злаків і бобових. З дерев тут переважають мімози, деревоподібні кактуси, молочаї. В тваринному світі саван поширені варани, рівнинні тапіри, болотні олені, броненосці,; зустрічаються мурахоїди, свині-пекарі; з хижаків — пума і ягуарунді.

Зона субтропічних степів (пампа) розташована на південь від саван південної півкулі. Ґрунти в пампі червонувато-чорні. Ці ґрунти мають значний гумусовий горизонт (до 40 см) і дуже родючі. Для пампи характерні такі тварини як пампаський олень, пампаська кішка, лами. По берегах рік багато гризунів — нутрія, віскаша. Сьогодні природні ландшафти в пампі майже не збереглись: зручні землі розорані (полями пшениці, кукурудзи), сухі степи розділені на величезні загони для великої рогатої худоби.

Зона напівпустель помірного поясу переважає на території звуженої південної частини материка — Патагонії. Патагонія знаходиться в «дощовій тіні» Анд (в помірних широтах переважає західне перенесення, якому перешкоджають високі Анди). В умовах сухого континентального клімату на сірих і сіро-бурих ґрунтах поширений незамкнений рослинний покрив. Він представлений злаками й чагарниками. Ендемічними в тваринному світі Патагонії є скунс, магеланова собака (схожа на лисицю), страус Дарвіна (південний вид нанду). Зустрічаються Пампаська кішка й броненосці, дрібні гризуни.

Берегові пустелі та напівпустелі простягаються вузькою смугою (від 5 до 28° пд. ш.) на західному узбережжі Південної Америки. Близькість океану сприяє тут високій вологості повітря, значну частину року береги оповиті туманами. Проте трапляється, що дощі не випадають по 10 — 20 років. Причиною цього є не лише переважаючі потоки повітря, а й холодна Перуанська течія. Повітря над нею охолоджується і стає важким, а тому не піднімається вгору й не утворює дощових хмар. Найсухіша частина природної зони — берегова пустеля Атакама. На її переважно піщаній поверхні зрідка трапляються поодинокі посухостійкі рослини, зокрема кактуси. Атакама піднімається схилами Анд до 3 000 м, де переходить у високогірну пустелю. На південь від берегових пустель на західному узбережжі материка і на острові Вогняна Земля розміщені ліси помірного поясу, де з'являються хвойні дерева: чилійські кедри, кипариси та араукарії.

Висотна поясність в Андах. Ділянки Анд, що лежать на різних широтах, відрізняються кількістю й складом висотних поясів. Найповніший спектр висотних поясів представлений в області екватора.

Смотрите также файлы