ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 16.11.2019
Просмотров: 1098
Скачиваний: 2
Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток. Фізичний розвиток - це процес, спрямований на зміцнення здоров'я, гармонійне удосконалення форм і функцій організму людини. Такий розвиток може відбуватись завдяки заняттям фізичними вправами, гігієні праці та побуту тощо.
Здійснюючи закріплене в ст. 52 СК рівне право на фізичний розвиток, подружжя має створювати в сім'ї належні умови для такого розвитку. Це – не тільки заняття спортом, а й дотримання чистоти в оселі, удосконалення знарядь праці і побуту, спрямовування зусиль на позбавлення негативних звичок, здійснення інших заходів щодо зміцнення фізичного розвитку кожного з подружжя. Духовний розвиток можна розуміти як діяльність, спрямовану на пізнання духовних багатств, накопичених людством. Можуть бути різні напрямки такого пізнання - це і здобуття загальної та спеціальної освіти, удосконалення природних здібностей, поглиблення релігійного світогляду тощо.
Маючи право на фізичний та духовний розвиток, подружжя повинно ці питання вирішувати на засадах рівності, взаємоповаги і підтримки одне одного.
Отже, норми даних статтей переслідують одну мету, - забезпечити чоловіку і жінці рівне право на повагу та розвиток своєї індивідуальності. На мою думку, можливо об’єднати ст. ст. 51, 52 в одну: «Право жінки та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, на повагу до своєї індивідуальності», яку викласти у такій редакції:
«1. Жінка та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, вияв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.
2. Жінка та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності».
2.3. Право на вибір прізвища та його зміну. Інші права та обов’язки подружжя
До особистих немайнових прав подружжя, які виникають у зв'язку зі вступом до шлюбу, закон відносить право на вибір прізвища. Це право виникає ще до реєстрації шлюбу. Стаття 35 СК, яка регулює відносини, пов'язані з вибором прізвища майбутнім подружжям, винесена за межі особистих немайнових прав та обов'язків подружжя, але це суто формальний бік справи, бо вирішується це питання під час реєстрації шлюбу.
Згідно зі ст. 35 СК наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами.
Питання про вибір прізвища вирішується на засадах рівності сторін. Якщо при виборі прізвища між нареченими виникнуть непорозуміння, то працівник органу РАЦСу залишає подружжю їх дошлюбні прізвища. Пункт 2 ст. 35 СК надає право нареченим приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їхнім бажанням визначається, з якого прізвища воно буде починатися.
Складання більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і(або) наречений.
Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої (нареченого) вже є подвійним, вона (він) має право замінити одну із частин свого прізвища на прізвище другого. Прізвище, одержане при реєстрації шлюбу, подружжя зберігає протягом усього життя. Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим не створює для іншого обов'язку змінити прізвище. Поновити дошлюбне прізвище особа вправі при розірванні шлюбу. Крім того, на підставі ст. 53 СК дружина чи чоловік, якщо при реєстрації шлюбу вони зберегли дошлюбні прізвища, мають право подати до органу РАЦСу, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвища другого з подружжя. У разі зміни прізвища орган державної реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.
Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї. До особистих немайнових прав подружжя ст. 54 СК відносить право дружини та чоловіка розподіляти обов'язки та спільно вирішувати питання життя сім'ї. Закон формулює зазначені в названій статті особисті немайнові права подружжя, виходячи з принципу рівності прав та обов'язків чоловіка і жінки у шлюбі. Принцип рівності чоловіка і жінки є одним із основних принципів регулювання сімейних відносин, він ґрунтується на визнанні рівних цінностей подружжя у шлюбних відносинах. Практичною стороною цього принципу є те, що кожен з подружжя має рівні правові можливості при набутті, здійсненні та захисті своїх прав. Правозастосовчі органи при вирішенні спорів між подружжям мають неодмінно дотримуватись рівності прав та обов'язків учасників спору.
Пункт 1 ст. 54 СК покладає на подружжя право розподіляти між собою обов'язки в сім'ї. Згідно з цим пунктом рівність подружжя передбачається не в рівності уже розподілених обов'язків, а в можливості на паритетних засадах вирішувати питання про такий розподіл. Подружжя може влаштувати своє життя таким чином, коли чоловік буде певний час відсутнім за місцем спільного проживання, а дружина в цей час буде виконувати всю домашню роботу, але якщо дружина не погодиться на такий розподіл праці, то примусити її до цього чоловік не зможе. Викликає певну насторогу ч. 2 п. 1 ст. 54 СК, у якій зазначено, що дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці в інтересах сім'ї. Цей законодавчий запис можна розуміти по-різному: по-перше, до будь-якої праці законодавець відносить тільки працю з обслуговуванням домашнього господарства (прибирання оселі, догляд за домашньою худобою, ремонт побутової техніки, обробіток землі тощо). В такому розумінні, дійсно, неможливо віддавати перевагу будь-кому з подружжя залежно від його кваліфікації, хисту тощо. Саме така "будь-яка праця" має викликати повагу в кожного із подружжя. Але, по-друге, крім такої роботи, є ще суспільно корисна праця. Вона теж здебільшого виконується в інтересах сім'ї, хоча відомі й інші приклади. На ліквідацію Чорнобильської аварії було задіяно тисячі працівників. Нарешті вибір подружжям заняття може й не бути суспільно-корисним і не обов'язково бути таким, що приносить користь сім'ї - головне, щоб воно не завдавало шкоди іншим суб'єктам суспільних відносин і не було забороненою законом діяльністю.
Пункт 2 ст. 54 СК передбачає, що усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Здійснення цього права кожним із подружжя можна оцінювати з допомогою п. 3 ст. 54 СК, в якому зазначено, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вважаються такими, що вчинені за згодою другого з подружжя. Тому якщо спір щодо вирішення того чи іншого важливого питання життя сім'ї не виник, то необхідно вважати, що це питання між подружжям погоджено. Але необхідно мати на увазі й те, що в деяких випадках закон зобов'язує подружжя таке погодження оформити належним чином. Так, для укладання одним із подружжя договорів, які потребують державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Згода на укладання договору, який потребує нотаріального посвідчення і(або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена [3. п. З ст. 65].
Право дружини та чоловіка на особисту свободу. Згідно зі ст. 56 СК змістом особистої свободи кожного з подружжя є право:
- на вибір місця свого проживання;
- на припинення шлюбних відносин;
- на вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Право подружжя на вибір місця проживання законом віднесено до особистих немайнових прав кожного із подружжя. Хоча за звичайних умов сімейного життя подружжя проживає сумісно. Саме сумісне проживання створює необхідні передумови для розвитку сім'ї та здійснення її функцій (ведення спільного господарства, виховання дітей, вирішення інших немайнових та майнових питань, що виникають під час шлюбу). Виходячи з цього, закон України не передбачає інституту роздільного проживання подружжя, хоча кожному з них надає право вибору місця свого проживання. Цим самим законодавець заперечує будь-яку можливість примусу подружжя до сумісного проживання і підкреслює, що шлюб не звужує кола особистих прав громадян і не обмежує їх правоздатності.
У житті зустрічаються випадки, коли за тих чи інших обставин подружжя сумісно не проживає. Це можуть бути професійні інтереси чоловіка чи жінки, інтереси їхніх дітей (необхідність лікування, догляд і нагляд за ними). Роздільне проживання може зумовлюватись також іншими обставинами. Необхідно врахувати й те, що роздільне проживання подружжя може свідчити про фактичне припинення шлюбних відносин між ними. Якщо це буде встановлено, то на підставі п. 6 ст. 57 СК суд має визнати особистою приватною власністю дружини чи чоловіка майно, набуте кожним з них за час такого роздільного проживання.
Право на припинення шлюбних відносин хоч і належить до особистих немайнових прав подружжя, але має свою специфіку. По-перше, волевиявлення подружжя чи одного з них недостатньо для припинення шлюбних відносин. Необхідно ще й рішення компетентного державного органу про розірвання шлюбу. По-друге, не завжди волевиявлення подружжя чи одного з них є підставою для винесення такого рішення. Суд може відмовити в задоволенні позову. По-третє, волевиявлення подружжя може ставитись під сумнів шляхом вжиття судом заходів щодо примирення учасників спору, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства [3. ст. 111]. По-четверте, при розірванні шлюбу мають враховуватись інтереси й інших осіб, насамперед малолітніх дітей і дітей-сиріт [3. п. 1 ст. 112]. По-п'яте, закон передбачає випадки, коли один із подружжя протягом певного проміжку часу взагалі не може здійснити особистого немайнового права про припинення шлюбних відносин. Так, позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини [3. п. 2 ст. 110]. По-шосте, розірвання шлюбу допускається і без врахування волі одного з подружжя. Наприклад, розірвання шлюбу з особою, засудженою за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки, допускається лише за заявою того із подружжя, хто знаходиться на волі [3. ст. 107]. Зазначені особливості здійснення особистого немайнового права подружжя на припинення шлюбних відносин зумовлені насамперед тим, що при розірванні шлюбу необхідно вирішувати два діаметрально протилежних завдання - забезпечити особисту свободу кожного із подружжя і зміцнити сім'ю. Крім того, встановлений законом порядок розірвання шлюбу є одним із публічно-правових засобів профілактики правопорушень. Особа, яка замислила скоєння злочину, має знати, що може втратити не тільки волю, але й сім'ю.
Кожен із подружжя має також особисте право вживати не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, заходів щодо підтримки шлюбних відносин. Для визначення природи цього особистого немайнового права подружжя великого значення набувають зазначені вище особливості права кожного із подружжя на припинення шлюбних відносин.
Встановлені законодавством обмеження для розірвання шлюбу можуть використовуватись кожним із подружжя як засоби, спрямовані на збереження сім'ї. До особистих немайнових прав можуть бути віднесені також інші права подружжя, передбачені законодавством про шлюб та сім'ю, а саме: право на поновлення шлюбу після його розірвання [3. ст. 117], права, пов'язані з визначенням походження дитини [3. ст. ст. 123, 124], усиновленням [3. ст. 207] тощо. Поряд з особистими немайновими правами кожний із подружжя має й особисті обов'язки. Перш за все, ці обов'язки пов'язані з турботою про сім'ю.
Так, згідно зі ст. 55 СК дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних стосунків між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Кожен із подружжя зобов'язаний утверджувати в сім'ї повагу до матері та батька.
Отже, дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній, зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї. Загальним обов'язком кожного з подружжя є утримання від дій, спрямованих на примушування до припинення шлюбних відносин, їх збереження, в тому числі - примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства [3. п. 4 ст. 56].
Розділ ІІІ. ЗАХИСТ ОСОБИСТОГО НЕМАЙНОВОГО ПРАВА ПОДРУЖЖЯ
3.1. Захист особистого немайнового права подружжя на свободу та особисту недоторканність
Право особи на свободу та особисту недоторканність закріплюється і гарантується нормами конституційного [1, с. 29], цивільного законодавства [6, с. 288, 289], міжнародно-правовими актами, а саме, Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права [7, с. 40, с. 56], Європейською Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод тощо.
Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено: громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. У розумінні вказаного закону свобода пересування – це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Вільний вибір місця проживання чи перебування розуміється як право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати .
Необхідно зазначити, що в нормальному стані сама родина найбільш заінтересована у спільному проживанні, адже саме спільне проживання створює необхідні передумови для розвитку сім’ї та здійснення її функцій [13, с. 98]. Але існують випадки, коли спільне проживання подружжя є неможливим. Саме тоді подружжя може скористатись своїм правом на свободу, згідно з яким зміна місця проживання одним із подружжя не тягне за собою виникнення у другого із подружжя обов’язку також змінити місце проживання.
Однак постійне окреме проживання подружжя не буде сприяти зміцненню сім’ї та належному вихованню дітей обома батьками. Тому вважається, що можливість окремого проживання подружжя носить характер тимчасовості, адже постійне тривале окреме проживання може призвести до втрати сімейних зв’язків і розірвання шлюбу. Тому важко переоцінити роль спільного проживання подружжя і слід погодитись з тим, що сім’я може ефективно виконувати свою соціальну роль і функції за умови спільного проживання подружжя [11, с. 108].