ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12298
Скачиваний: 1
Тому об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено засновницьким договором (статутом). За підприємствами залишається право вийти зі складу об'єднання із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.
Правами юридичних осіб наділяються не лише такі колективні утворення, які діють з метою одержання прибутку, а й різні установи, об'єднання громадян, релігійні організації тощо.
Не маючи основною метою своєї діяльності одержання прибутку, ці організації, однак, є учасниками цивільного обороту, тобто часто змушені вступати в цивільно-правові відносини і набувати майнових та особистих немайнових прав та обов'язків.
Установою може бути визнана організація, яка створюється і фінансується власником для здійснення управлінських, соціально-культурних та інших функцій некомерційного характеру.
До них, зокрема, належать установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті і мають самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів, за винятками, встановленими законом (ч. 1 ст. 24 ЦК України).
Ними є органи державної влади й управління (обласні та районні державні адміністрації, місцеві ради, їх відділи та управління, міністерства, відомства тощо), органи прокуратури і суду, установи соціально-культурного характеру (вузи, лікарні, музеї, бібліотеки тощо).
Оскільки основна діяльність названих установ полягає у здійсненні управлінських, соціально-культурних та інших функцій, а результати цієї роботи не можуть бути оцінені як товар, основним джерелом покриття їх витрат є асигнування з бюджету, які витрачаються відповідно до затвердженого кожній установі кошторису.
Крім асигнувань з державного бюджету, установи можуть одержувати доходи від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення іншої допоміжної діяльності.
Так, вищі навчальні заклади силами колективів своїх кафедр або наукових підрозділів ведуть на замовлення інших організацій госпдоговірні наукові дослідження і реалізують їх результати на основі договорів про передачу науково-технічної продукції.
Одержані від замовників кошти використовуються на розширення навчально-лабораторної бази, житлове будівництво, оплату праці та преміювання працівників вузу, залучених до виконання госпдоговір них робіт, та на інші цілі.
Бюджетні установи повинні витрачати спеціальні кошти у межах затверджених кошторисів і фактичного надходження доходів з кожного виду спеціальних коштів.
Нині поступово змінюється система фінансування діяльності бюджетних організацій.
Вона будується на основі довгочасних стабільних економічних нормативів і фінансових форм, орієнтованих на кінцеві результати діяльності. Бюджетним організаціям, які досягли встановлених показників роботи, надається право направляти заощаджені кошти на свої соціальні та виробничі потреби.
Зокрема, діяльність культурно-освітніх закладів (клубів, бібліотек, музеїв, зоопарків тощо) за рахунок бюджетного фінансування поєднується з розвитком договірних відносин на госпрозрахунковій основі з іншими організаціями, а також розширенням платних послуг населенню.
Одержані від господарської діяльності кошти залучаються у доход закладу культури і становлять його єдиний фонд фінансових коштів. Державна установа відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи коштів відповідальність за її зобов'язаннями несе власник.
До юридичних осіб належать і такі державні організації, які фінансуються за рахунок інших джерел, мають самостійний кошторис і самостійний баланс. На таких засадах можуть створюватися органи господарського управління, які фінансуються за рахунок відрахувань від прибутків підпорядкованих їм підприємств.
У кошторисах цих організацій чітко фіксуються джерела надходження коштів і суми видатків, у ме-жах яких і здійснюються господарські та інші операції названих юридичних осіб.
Як юридичні особи в Україні діють різні об'єднання громадян. Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним, правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини, і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє розвиткові політичної та громадської активності, творчої ініціативи громадян і створює рівні умови для діяльності їх об'єднань.
У ст. 1 Закону України "Про об'єднання громадян" від б червня 1992 p. зазначається, що об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об'єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), в розумінні цього закону визнається політичною партією або громадською організацією.
Політичною партією є об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого та регіонального самоврядування та представництво в їх складі. В Україні зареєстровані і діють Українська республіканська партія. Демократична партія. Партія зелених, Соціалістична партія та інші.
Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.
Громадські організації створюються і діють у формі спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад.
Наукове товариство ім. Т. Шевченка), комітетів (наприклад, Національний олімпійський комітет України), асоціацій (наприклад. Українська уфологічна асоціація) тощо. Об'єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою у спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до їхніх статутів теж можуть надаватися права юридичної особи.
Для виконання поставлених завдань об'єднання громадян формують свою власну матеріальну базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності.
Право власності цих об'єднань виникає шляхом передачі їм майна засновниками, членами (учасниками) або державою, внаслідок сплати членами об'єднання вступних та членських внесків, пожертвувань громадян та організацій тощо.
З метою виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об'єднання можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ та організацій із статусом юридичної особи, заснування підприємств у порядку, встановленому законодавством.
Політичні партії, створювані ними установи та організації не мають права засновувати підприємства, крім засобів масової інформації, і займатися господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів із власною символікою» проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших громадсько-політичних заходів.
Кошти і майно, придбані в результаті господарської та комерційної діяльності госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськими організаціями, також стають власністю цих організацій.
Правами юридичних осіб наділяються також різні фонди (наприклад. Український фонд культури, Український національний фонд допомоги інвалідам Чорнобиля).
Фондами визнаються організації, що засновуються громадянами і юридичними особами на основі їх добровільних і безповоротних майнових вкладів у благочинних або інших некомерційних цілях. Майно, передане засновниками, є власністю фонду.
Порядок формування органів та управління фондом визначається його статутом, який затверджує засновник. Засновники фонду не відповідають за зобов'язаннями створених ними фондів, а фонди не відповідають за зобов'язаннями своїх засновників.
Юридичними особами є і споживчі кооперативи.
Ними визнаються організації, засновані на членстві громадян з метою задоволення потреб членів та інших громадян у торговельному чи побутовому обслуговуванні, а також членів кооперативу в житлі, дачах, гаражах, соціально-культурних та інших послугах.
Споживчими кооперативами є, зокрема, житлово-бу-Дівельні, гаражні та інші кооперативи. Члени споживчого кооперативу не відповідають за його зобов'язаннями, якщо інше не передбачено статутом кооперативу.
Учасниками цивільно-правових відносин виступають і релігійні організації. Відповідно до Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р. (ст. 7) ці організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління й установи, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства, духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищеназваних релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту.
Як юридичні особи релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.
Релігійні організації набувають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.
У порядку, визначеному чинним законодавством, релігійні організації мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати свої видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають права юридичної особі (статті 18 і 19 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").
Глава 8. Держава як суб'єкт цивільного права
§ 1. Держава Україна — суб'єкт цивільного права
Закон України "Про власність" 1991 p. закріплює за Українською державою певне майно. Воно становить основу її участі у цивільно-правових відносинах.
Однак держава порівняно з такими суб'єктами, як громадяни та юридичні особи, є менш активним учасником цивільного обороту, оскільки більшість свого майна вона закріплює за державними підприємствами на правах повного господарського відання, а також за державними установами (організаціями) на правах оперативного управління.
В умовах ринкової економіки держава має діяти у приватних відносинах не в єдності своїх політичних і господарчих функцій або як особливий суб'єкт права, а в організаційно-правових формах, адекватних цим відносинам.
У проекті нового ЦК України пропонується, що держава бере участь у цивільних відносинах як юридична особа публічного права. Вона може створювати як юридичні особи публічного права (університети, лікарні тощо), так і на загальних підставах юридичні особи приватного права (акціонерні товариства тощо), які визнаються власниками переданого їм майна. У зв'язку з цим відпала необхідність і визнання за створеними нею юридичними особами якогось сурогату прав повного господарського відання та оперативного управління, породжених планово-адміністративною системою господарства.
Створені державою юридичні особи діють у цивільному обороті як самостійні суб'єкти від свого імені, а не від імені держави.
Економічною передумовою виступу у цивільно-правовому обороті Української держави є не все майно, а лише та його частина, яка не розподілена між існуючими на сьогодні державними юридичними особами або не є власністю Автономної республіки Крим чи територіальних громад.
Завдання встановлення матеріальної основи (субстрату) Української держави передбачає необхідність визначити конкретний склад її майнових фондів, що не розподілені між державними організаціями. До них мають бути віднесені перш за все бюджетні кошти (державний бюджет), а також інші матеріальні цінності.
Українська держава як суб'єкт цивільного права, що має відокремлене від інших суб'єктів майно, несе також самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Держава не відповідає за зобов'язаннями державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають за зобов'язаннями держави (ст. 33 ЦК України).
Держава як суб'єкт цивільного права має праводієздат-ність. Але на відміну від праводієздатності юридичних осіб правосуб'єктність держави має універсальний характер. Та це ще не означає, що правосуб'єктність держави має безмежний характер. Держава може мати лише такі права та обов'язки, які дозволяє закон. Так, наприклад, вона не має права користуватися товарним знаком.
Держава реалізує правосуб'єктність через систему своїх органів, тому що поза їхньою діяльністю вона діяти не може. Від імені держави — незалежної України — у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державою органи. Названі бюджетні установи, хоч і є юридичними особами, діють у майновому обігу у багатьох випадках від імені держави.
Держава також виступає суб'єктом цивільного права і у разі коли її організації беруть участь у правовідносинах, але самі не є юридичними особами (наприклад, Уряд України).
§ 2. Участь держави у цивільних правовідносинах
Незалежна Українська держава бере участь перш за все у правовідносинах власності та інших речових правовідносинах. Держава як власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається майном, яке їй належить.
Державну власність становлять: майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об'єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету;
Національний банк України, інші державні банки та їхні установи і створювані ними кредитні ресурси; державні резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних закладів та інше майно. Держава може бути також суб'єктом спільної власності за участю всіх суб'єктів цивільного права.