ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12379
Скачиваний: 1
Особливості методу цивільно-правового регулювання — це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права.
§ 3. Функції та принципи цивільного права
Функції, поряд з методом правового регулювання і принципами права, становлять правові категорії, які відображають елементи змісту сучасного права і характеризують його в цілому. Відповідно функції сучасного цивільного права разом з методом цивільно-правового регулювання суспільних відносин і галузевими принципами виражають соціальне призначення сучасного цивільного права, своєрідність форм цивільно-правового регулювання.
Функції сучасного цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (власності, товарно-грошових, особистих немайнових), що їх включено до предмета цивільно-правового регулювання.
Цивільне законодавство, цивілістична наука і практика розрізняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну, попереджувально-стимулючу.
Реалізація регулятивної функції забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових. Так, статті 224—229 ЦК України виконують регулятивну функцію, оскільки правила зазначених статей регламентують товарно-грошові відносини з приводу купівлі-продажу майна і, отже, передбачають права та обов'язки покупця і продавця, наслідки невиконання сторонами своїх обов'язків, відповідальність продавця за відсуд-ження проданої речі у покупця. Те саме можна сказати про переважну більшість цивільно-правових норм, у яких реалізується регулятивна функція.
Чинність охоронної функції забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав. Так, ст. 440 ЦК України виконує охоронну функцію, бо за її допомогою може бути відновлено майнове становище, зокрема громадянина, право власності якого на певну річ порушено внаслідок її знищення. Відповідно до цієї статті шкода, заподіяна майну громадянина, підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в повному обсязі. Чимало цивільно-правових норм виконують охоронну функцію, у тому числі норми, присвячені цивільно-правовим договорам: купівлі-продажу, поставці, майновому найму тощо. Цивільно-правові норми, які передбачають охоронні позадоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного придбання чи збереження майна за рахунок коштів іншої особи, головним чином виконують охоронну функцію (статті 440—466, 467, 468 і 469-471 ЦК України).
Попереджувально-виховна функція тісно пов'язана з охоронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через інститут цивільно-правової відповідальності.
Сам факт існування цивільно-правових норм про відповідальність позитивно впливає на свідомість громадян, утримуючи їх від правопорушень. Коли ж вчинено цивільний делікт шляхом заподіяння шкоди майну громадянина або організації, то попереджувально-виховний ефект цивільно-правової відповідальності реалізується через виконання обов'язку правопорушником з відшкодування заподіяних збитків. Відчувши майновий тягар, правопорушник повинен переглянути й змінити своє негативне ставлення до прав громадян та організацій.
Під впливом понесених втрат у його свідомості мають вироблятися позитивні соціально-психологічні настанови, спрямовані на додержання у майбутньому покладених на нього цивільних обов'язків. У цьому полягає виховний і попереджувальний вплив заходів цивільно-правової відповідальності. Таким уявляється механізм здійснення охоронної і попереджувально-виховної функцій цивільно-правової відповідальності.
Попереджувально-виховна функція може здійснюватися лише щодо правопорушників, чия поведінка заслуговує на осудження. Неможливо виховувати громадян чи трудові колективи, які з погляду суб'єктивного ставлення до своєї діяльності є сумлінними і бездоганними. Якщо ж законодавець
допускає цивільно-правову відповідальність незалежно від вини, то, на наш погляд, має застосовуватися не попереджувально-виховна функція, а попереджувально-стимулююча.
Її зміст полягає у стимулюванні різними цивільно-правовими засобами необхідної суспільству і державі поведінки громадян та організацій.
Так, інститут деліктної підвищеної (незалежно від вини) відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки виконує попереджувально-стимулюючу функцію (ст. 450 ЦК України). Суть останньої — у стимулюванні зусиль власників джерел підвищеної небезпеки на їх поступове зменшення для оточуючих шляхом удосконалення технічних засобів і заходів з техніки безпеки.
Цивільне право характеризується певними принципами. Можна назвати чимало принципів, що діють у тій чи іншій сфері цивільно-правового регулювання.
Наприклад, є принципи виконання зобов'язань, принципи відповідальності за порушення суб'єктивних обов'язків. До загальних принципів належать лише положення, які притаманні загальним засадам і в цілому змісту цивільного права.
Проект ЦК України (ст. 3) передбачає такі загальні принципи цивільного права:
-
неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи. Конституція України гарантує недоторканність особистого і сімейного життя фізичної особи (ст. 32). фізична особа має право на особисте життя. Вона сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб.
-
Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять склад правопорушення, що підтверджено вироком суду, рішенням суду або постановою адміністративного органу (ст. 293 проекту ЦК України);
-
неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом.
-
Конституція України проголошує непорушність права приватної власності (ст. 41). Власність зумовлює і забезпечує майнову відокремленість суб'єктів цивільних правовідносин. Кожний учасник цивільного обороту, що додержується норм права, має бути впевнений у тому, що його право власності не буде порушено;
3) свобода договору.
Цивільне право не передбачає вичерпного переліку договорів. Можливо укладення договору, який хоч і не передбачений законом, але такий, що йому не суперечить. Сторони договору є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору з урахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту (статті 6 і 659 проекту ЦК);
4) свобода підприємництва.
Конституція України гарантує право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності.
Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види й межі монополії визначаються законом (ст. 42). Відповідно до ст. 1 проекту ЦК України відносини у сфері підприємництва — це частина предмета цивільного права. Проект ЦК України докладно регулює підприємницьку діяльність фізичних та юридичних осіб;
5) судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення. Конституція забезпечує кожному судовий захист його прав. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Держава чи органи місцевого самоврядування відшкодовують матеріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
§ 4. Визначення та система цивільного права
Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.
У наведеному визначенні відображено загальні ознаки права як суспільного явища та особливі ознаки цивільного права, зумовлені змістом його предмета і методу.
Цивільне право, як і будь-яка інша самостійна галузь права, є сукупністю юридичних норм. Разом з тим йому властиві особливі ознаки, тісно пов'язані із специфічними рисами предмета і методу.
1. Цивільне право як сукупність юридичних норм регулює відносини власності, товарно-грошові відносини та особисті немайнові відносини, тобто певне коло суспільних відносин, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.
2. Регламентація зазначених відносин здійснюється на засадах юридичної рівності, яка є характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин.
3. Сторонами в цивільно-правових відносинах є громадяни, організації (колективні підприємства, кооперативні організації, господарські товариства, господарські асоціації, громадські організації, державні підприємства, державні установи тощо), держава. Автономна Республіка Крим, інші соціальні утворення.
4. Метою цивільно-правового регулювання є повніше задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.
Система сучасного цивільного права — це структура галузі. Структура — невід'ємний атрибут усіх реально існуючих систем. Цивільно-правова структура — це будова й внутрішня форма організації системи цивільного права, яка є єдністю взаємозв'язків між її елементами. Елементами цивільно-правової структури є юридичні норми та інститути. Під юридичним інститутом слід розуміти групу цивільно-правових норм, що регулюють відповідні однорідні суспільні відносини. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу.
Отже, система сучасного цивільного права — структура, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.
При побудові системи права законодавець користується науково-об'єктивними критеріями. Структура системи конкретної галузі права, зокрема цивільного права, визначається особливостями суспільних відносин, які регулюються даною галуззю права. Саме тому система є об'єктивною закономірністю права.
Система сучасного цивільного права має на меті пізнання цивільно-правового матеріалу, тобто слугує потребам практики.
Цивільно-правові норми та інститути поділяються на загальні й спеціальні, або особливі.
Загальні становлять загальну частину сучасного цивільного права. Загальною вона називається тому, що стосується всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом.
Наприклад, при розгляді значної кількості цивільних спорів суд з'ясовує, хто є учасниками правовідносин, чи є вони дієздатними особами тощо. Отже, незалежно від того, чи йдеться про договір майнового найму, чи про договір довічного утримання, виникає необхідність встановлення суб'єктів правовідносин, їхньої дієздатності. Саме тому норми щодо суб'єктів цивільного права (громадян і юридичних осіб) є загальними і становлять елемент загальної частини цивільного права.
Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, угоди, представництво і довіреність, позовну давність.
Спеціальна, або особлива, частина регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається із таких інститутів:
1. Право власності. Інші речові права.
2. Зобов'язальне право (загальні положення про зобов'язання, окремі види зобов'язань, договори й позадоговірні зобов'язання).
3. Авторське право.
4. Право на винахід та інші результати творчості, що використовуються у виробництві.
5. Спадкове право.
6. Правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.
Систему сучасного цивільного права слід відрізняти від систематики, або систематизації, цивільно-правових норм.
Закони мають бути доступними і зручними для користування. Це досягається шляхом раціональної систематизації цивільного законодавства, тобто його впорядкуванням на підставі класифікаційної ознаки, що її суб'єктивно обирає систематизатор. Вони бувають різними. Наприклад, можна впорядкувати цивільне законодавство, яке регулює господарську діяльність організацій, шляхом створення систематизованих збірників з господарського законодавства.
Формами систематизації є кодифікація та інкорпорація.
Кодифікація — форма систематизації, при якій впорядкування нормативного матеріалу забезпечується у процесі пра-вотворчості, шляхом видання зведеного, логічно стрункого, внутрішньо узгодженого нормативного акта, який з максимальною повнотою охоплює дану галузь суспільних відносин. До цивільних кодифікаційних актів належать Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 p., закони України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями), "Про господарські товариства" від 10 вересня 1991 p. (з наступними змінами та доповненнями) та інші акти.
Інкорпорація — форма систематизації, при якій впорядкування цивільного нормативного матеріалу забезпечується шляхом об'єднання за певною класифікаційною ознакою у збірниках або інших виданнях без зміни змісту актів. Наприклад, збірник законодавчих актів з питань винахідництва, збірник з питань цивільно-правового регулювання капітального будівництва.
§ 5. Цивільне право як наука
В юридичній літературі наука сучасного цивільного права визначається як система знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, тлумачення цивільно-правових норм, результати аналізу й узагальнення практики застосування цивільних норм, суть термінології норм.
З наведеного визначення випливає, що сучасна циві-лістична наука — це наука про сучасне цивільне право. Її предметом є: а) норми цивільного права; б) суспільні відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання; в) цивільні правовідносини; г) юридичні факти; д) судова, арбітражна та адміністративна практика застосування цивільно-правових норм. Тепер розглянемо кожен з елементів предмета науки цивільного права.
-
Норми сучасного цивільного права.
-
У цивілістичних творах головна увага приділяється застосуванню суті цивільно-правових норм. Особливо це стосується коментарів. Так, після проведення другої кодифікації радянського цивільного законодавства було опубліковано науково-практичні коментарі цивільного законодавства.