ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12238
Скачиваний: 1
Підприємницькою діяльністю має право займатися кожний дієздатний громадянин. Водночас існують і певні обмеження. Так, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини (ст. 2 Закону України "Про підприємництво"). Заборонено також займатися підприємницькою діяльністю державним службовцям безпосередньо чи через посередників, крім випадків, передбачених чинним законодавством (ст. 16 Закону України "Про державну службу"). В обох випадках встановлені обмеження мають на меті запобігти можливим зловживанням у сфері підприємництва і обумовлені вони відповідно скоєнням особою злочину і перебуванням на певній посаді. Однак, якщо в першому випадку обмеження стосуються як підприємницької, так і іншої діяльності, то в другому випадку вони стосуються лише підприємницької діяльності. Таким чином, можна дійти висновку, що державні службовці можуть виступати засновниками підприємницьких юридичних осіб. Іншими словами, це означає, що така заборона має стосуватися лише тих державних службовців, які вирішили обрати індивідуальну форму підприємництва без утворення юридичної особи. Загальновідомо, що у юридичних осіб можливості одержувати доходи можуть бути незрівнянно більшими порівняно з можливостями індивідуальних підприємців. Тому позицію законодавця щодо такого підходу до встановлення заборон у сфері підприємництва не можна назвати виваженою.
Чіткіші критерії для встановлення обмежень окремим категоріям громадян займатися певними видами діяльності закладені в Законі України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 p.1, згідно з яким державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права, зокрема:
— займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);
— входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Розбіжності у вирішенні цього питання у зазначених законодавчих актах очевидні, а тому в майбутньому вони мають бути усунуті.
Виникнення у громадян права власності за договорами та іншими правочинами. За цією похідною правовою підставою формується переважна частина власності громадян. Нове законодавство надало громадянам нарівні з юридичними особами майже однакові, за незначними винятками, можливості в одержанні майна у приватну власність на основі угод. Головною умовою виникнення у громадян права приватної власності на основі угод є додержання ними та їх контрагентами загальних і спеціальних правил щодо здійснення правочинів, оскільки за угодами, визнаними недійсними, право власності на одержане за ними майно не виникає.
Виникнення у громадян права приватної власності внаслідок успадкування майна. Умови переходу майна у власність за даною юридичною підставою визначаються нормами інституту спадкового права. Ними, зокрема, передбачається, що спадкування здійснюється за заповітом і за законом особами (як фізичними, а в певних випадках і юридичними),визнаними спадкоємцями. Право на успадкування майна виникає лише у разі смерті громадянина-спадкодавця за умови прийняття спадщини спадкоємцем'.
Майно юридичних осіб, діяльність яких припинена внаслідок реорганізації або ліквідації, переходить до інших осіб або держави за правилами, встановленими їх статутами та чинним законодавством, тобто не в порядку спадкового пра-вонаступництва.
Виникнення у громадян права приватної власності внаслідок приватизації об'єктів державної власності. Умови одержання громадянами державного майна у власність за даною юридичною підставою визначаються Державною програмою приватизації майна державних підприємств, законами України "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про приватизацію державного житлового фонду", Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" та іншими законодавчими актами.
Приватизаційним законодавством передбачено приватизувати певну частину державної власності за відповідними приватизаційними паперами, які є особливим видом державних цінних паперів, що засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду (ст. 1 Закону України "Про приватизаційні папери").
Право на одержання у власність таких паперів мають лише громадяни України, які проживають на її території, проживають або тимчасово перебувають за її межами у службових справах у період, що визначається Державною програмою приватизації. Отже, набути у власність державне майно за приватизаційними паперами може обмежене коло осіб. Такого права не мають юридичні особи, іноземні громадяни та особи без громадянства. Вони можуть брати участь у приватизації на сплатних засадах у порядку, визначеному приватизаційним законодавством. На таких самих засадах мають право брати участь громадяни України, які бажають придбати об'єкти приватизації державного майна.
Одержані громадянином приватизаційні папери стають його власністю, а тому успадковуються як і будь-яке інше майно у разі смерті їх власника. За чинним законодавством у разі смерті громадянина, який не одержав приватизаційні папери за будь-яких причин, право одержання належних до видачі померлому паперів не успадковується. Такий підхід до вирішення даної проблеми призвів до того, що у зв'язку з уповільненим процесом приватизації сотні тисяч громадян через об'єктивні причини так і не змогли реалізувати своє право на одержання приватизаційних паперів, а відтак не змогли передати це право своїм спадкоємцям. Нині процес видачі приватизаційних паперів припинено.
Громадянам України з 1 вересня 1992 p. було надано право відкривати приватизаційні депозитні рахунки в установах Ощадного банку на підставі платіжного приватизаційного доручення на кожний вид приватизаційних паперів (майнові сертифікати, житлові чеки, земельні бони) за номінальною вартістю. У Державній програмі приватизації номінальна вартість майна, яке безоплатно має передаватися громадянам, встановлювалася в розмірі ЗО тис. крб., який згодом індексувався з урахуванням інфляційних процесів.
Указом Президента України "Про заходи по введенню в готівковий обіг іменних приватизаційних майнових сертифікатів" було істотно спрощено порядок використання громадянами України приватизаційних майнових сертифікатів. Відповідно з 2 січня 1995 p. почалася видача громадянам готівкових приватизаційних майнових сертифікатів у п'яти областях (Житомирська, Запорізька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська) та у м. Києві, де відбулися перші сертифікати! аукціони, азі лютого 1995 p. — в усіх регіонах України. Приватизаційні майнові сертифікати видаються лише тим громадянам, які раніше не використали повністю або частково приватизаційні депозитні рахунки. Термін їх видачі і використання не раз продовжувався.
Одержавши сертифікат, громадянин має право використати його для придбання акцій відкритого акціонерного товариства на сертифікатному аукціоні, для придбання цінних паперів інвестиційного фонду чи компанії, доручити довірчому товариству вкласти його в акції підприємства, що приватизується.
Указом Президента України "Про компенсацію громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та Укрдержстраху" від 24 листопада 1994 p. було передбачено видачу компенсаційних сертифікатів громадянам, у яких залишилися вклади в Ощадному банку України або які уклали договори довгострокового страхування з Укрдержстрахом за станом на 2 січня 1992 p., чи їх спадкоємцям на відповідну суму компенсації, розрахованої за прийнятою методикою. Компенсаційні сертифікати вільно обертаються і використовуються лише для придбання акціонерних товариств, які створюються у процесі приватизації.
Відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Здійснюється вона шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м. загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю і продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам, що мешкають у них або перебувають у черзі на поліпшення житлових умов. Усі громадяни України мають право одержати житлові чеки і використати їх при приватизації державного житлового фонду. Важливо те, що громадяни, які мають житло на праві власності мають право використати такі чеки для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду.
У зв'язку з впровадженням в Україні права колективної і приватної форми власності на землю Верховна Рада України прийняла 13 березня 1992 p. Постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі", яка зобов'язала місцеві ради народних депутатів забезпечити передачу землі громадянам України в порядку і розмірах, встановлених статтями 52, 56, 57 і 67 Земельного кодексу України починаючи з 15 травня 1992 p." Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 p.2 сіль-Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 25. — Ст. 355. Там само. — 1993. — № 10. — Ст. 79.
ським, селищним, міським радам народних депутатів було доручено забезпечити передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель, дачного і гаражного будівництва протягом 1993 p. Така безоплатна передача громадянам України у власність земельних ділянок проводиться лише один раз, про що обов'язково робиться відповідними радами відмітка у паспорті або документі, що його замінює. На жаль, заходи з приватизації земельних ділянок, зазначені в наведених законодавчих актах, довгий час не реалізовувалися.
Сьогодні відбувається активізація реформування земельної власності шляхом паювання земель колективних сільськогосподарських підприємств відповідно до указів Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 15 листопада 1994 р. та "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам" від 12 серпня 1995 p.
Новим законодавством про власність були передбачені особливі підстави набуття права власності членами кооперативів і товариств, наймачами жилих приміщень. Так, відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність" член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Унікальність даної правової ситуації полягає насамперед у тому, що в ній забезпечується виникнення у громадянина права власності поза його волею, тобто підставою для цього слугує сам закон, що є досить рідкісним явищем для будь-якої правової системи.
Важливу роль для перехідного періоду до ринкової економіки відіграла норма тієї ж ст. 15, за якою наймачеві жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та членам його сім'ї було надано право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Однак у зв'язку з проведенням в Україні приватизації державного житлового фонду потреба в існуванні зазначених
положень про викуп фактично відпала. Відповідно Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 p.' було визнано таким, що втратило чинність, Положення про продаж громадянам в особисту власність квартир в будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт від 19 травня 1989 p. Ті ж громадяни, які тим чи іншим чином реалізували своє приватизаційне житлове право, але проживають наймачами в державному чи приватному житловому фонді, можуть набути право власності на займане приміщення на загальних підставах, уклавши з власником житла договір купівлі-продажу2. Тому не обов'язковим є введення в новий ЦК норми про викуп наймачами квартир.
Серед інших підстав виникнення у громадян права власності слід виділити такі:
а) одержання дивідендів від цінних паперів і вкладів у кредитних установах;
б) отримання пенсій, різних державних допомог, стипендій тощо;
в) отримання грошових сум чи іншого майна в порядку відшкодування заподіяної шкоди;
г) отримання коштів за аліментними зобов'язаннями;
д) правомірне заволодіння дарами природи;
е) отримання різних премій (наприклад, за досягнення в галузі науки, культури, мистецтва), виграшів (наприклад, лотерейних), призів (наприклад, від участі в конкурсах, спортивних та інших змаганнях).
Звичайно, для виникнення за переліченими та іншими можливими підставами права власності також необхідне додержання тих чи інших умов.
Певні юридичні факти необхідні і для припинення права приватної власності громадянина. Вони можуть бути спільними для всіх суб'єктів права власності або специфічними, притаманними лише громадянам. Значна частина юридичних фактів може бути юридичною підставою виникнення права власності і водночас його припинення. Так, укладення договору купівлі-продажу тягне за собою припинення права власності у продавця і водночас виникнення його у покупця. Проте так буває не завжди. Створення громадянином власними зусиллями і з власних матеріалів скульптури, картини, іншої речі веде лише до виникнення права власності. Припиняється право власності у разі споживання фізичною особою продуктів харчування. Більше того, можуть бути випадки переходу права власності в порядку правонаступництва, в яких підставою виникнення права власності є один юридичний факт, а підставою припинення у попереднього власника — інший. Така ситуація спостерігається при спадкуванні за заповітом, оскільки право власності у спадкодавця припиняється у зв'язку з його смертю, а право власності у спадкоємця виникає на підставі заповіту. Припинення права приватної власності можливе також всупереч волі громадянина-власника (внаслідок реквізиції, конфіскації, націоналізації і т. ін.).
§ 3. Здійснення громадянами права приватної власності
Право приватної власності передбачає наділення громадянина-власника юридичне забезпеченою можливістю здійснювати у передбачених законом межах права щодо володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Зазначені правомочності власника утворюють зміст права власності громадян. У цивільному законодавстві, інших законодавчих актах, як правило, не визначається конкретний обсяг правомочностей громадян щодо їхньої приватної власності. Лише в деяких випадках законодавець встановлює безпосередні межі здійснення громадянами правомочностей права приватної власності щодо того чи іншого конкретного майна (наприклад, стосовно земельних ділянок, приватного підприємства, зброї, валютних цінностей). Тому, визначаючи обсяг правомочностей громадянина щодо належного йому майна, слід враховувати загальні принципи здійснення цивільних прав, соціально-економічну природу власності громадян та особливості окремих її об'єктів.