ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12297
Скачиваний: 1
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, до компетенції яких належить:
1) визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про виконання їх;
2) затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;
3) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;
4) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;
5) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган — колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень.
Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа в кількості не менше 3 осіб.
Відповідно до ст. 68 Закону України "Про господарські товариства" ведення справ повного товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства.
В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства. Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов'язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконують від імені та в інтересах товариства.
Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю (повними товаришами).
Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами він здійснює самостійно. Вкладники не мають права перешкоджати діям повних товаришів з управління справами товариства (ст. 81 Закону України "Про господарські товариства").
§ 4. Право власності господарських об'єднань
Закон України "Про підприємства в Україні" (ст. 3) надає підприємствам право об'єднувати на добровільних засадах виробничу, наукову, комерційну та інші види
діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.
Підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.
Об'єднання діють на підставі договору або статуту, що його затверджують їх засновники або власники. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства, які при входженні до об'єднання зберігають права юридичної особи.
Відповідно до п. З ст. З Закону України "Про підприємства в Україні" об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.
Отже, господарське об'єднання являє собою складну організацію, яка створена на основі поєднання матеріальних інтересів підприємств-учасників, діє на підставі установчого договору або статуту і реєструється як юридична особа.
Будучи юридичною особою, господарське об'єднання є власником майна, яке юридичне відокремлене від майна його членів.
Особливості відносин власності господарських об'єднань виявляються в тому, що майно, яке стає власністю об'єднання, вже належить суб'єктам власності — окремим юридичним особам. Інакше кажучи, власність господарських об'єднань виникає на основі власності їх членів.
Друга особливість цих відносин — добровільний порядок їх виникнення. Об'єднання стає власником частини майна своїх членів, добровільно переданої у його власність.
Таким чином, право власності господарського об'єднання закріплює належність майна, добровільно переданого юридичній особі його засновниками — іншими юридичними особами.
Отже, суб'єктами права власності виступають господарські об'єднання як новостворені юридичні особи.
Об'єктом права власності об'єднання є майно, добровільно передане йому підприємствами і організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом (ст. 27 Закону України "Про власність"). Оскільки підприємства, які входять до складу об'єднань, зберігають права юридичної особи, їх майно не входить до складу об'єктів права власності господарського об'єднання.
З урахуванням цього розмежовується відповідальність об'єднання і його членів, як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного.
Договором (статутом, положенням) можуть бути передбачені винятки з цього правила.
За рахунок майна засновників, отриманих доходів об'єднання може не тільки набувати майно, а й створювати нові організації з правами юридичної особи. Ці підприємства можуть входити або не входити в об'єднання залежно від установчих документів об'єднання і самого підприємства. Власником таких підприємств (їх майна) є об'єднання. На відміну від підприємств — членів об'єднання (за винятком підприємств зв'язку, вугільної промисловості, підприємств нафтової, газової, нафтопереробної промисловості, державних підприємств транспорту та ін.) таке підприємство позбавлено. права вільного виходу із об'єднання (п. З ст. 27 Закону України "Про власність").
Об'єднання здійснює право володіння, користування, розпорядження закріпленим за ним майном, яке складається із основних фондів, оборотних коштів, інших матеріальних цінностей, відповідно до мети своєї діяльності і призначення майна.
Після припинення діяльності об'єднання майно, яке залишилося, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього (п. 5 ст. 27 України "Про власність").
§ 5. Власність громадських організацій
Загальні положення про власність громадських організацій містяться у ст. 8 Закону України "Про власність", Законі України "Про об'єднання громадян" та спеціальних нормативних актах, що регулюють окремі види діяльності громадських організацій.
Громадські організації (у тому числі благодійні й інші фонди) відповідно до ст. 21 Закону України "Про об'єднання
громадян" можуть мати у власності кошти та інше майно, передане їм засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.
Майно громадських організацій на відміну від кооперативів призначене для здійснення невиробничої діяльності, спрямованої на задоволення соціальних потреб членів громадських організацій. Господарська діяльність громадських організацій допускається лише тоді, коли вона безпосередньо випливає із статутних завдань і має підпорядкований щодо цих завдань характер. Тому власність громадських організацій у цілому відображає похідні, вторинні економічні відносини у. привласненні частини сукупного суспільного продукту, яка безпосередньо не пов'язана із задоволенням найперших життєвих потреб людини. За цих обставин правове регулювання відносин власності громадських організацій суттєво відрізняється від регулювання кооперативної власності.
Основними джерелами утворення власності громадських організацій є вступні й членські внески, добровільні внески державних, кооперативних та інших громадських організацій. Політичні партії мають право на майно, придбане від продажу суспільно-політичної літератури, інших агітаційно пропагандистських матеріалів, виробів з власною символікою,:
проведення фестивалів, свят, виставок, лекцій, інших політичних заходів.
Громадські організації також мають право на майно та, кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств. Поряд з цим право власності громадських організацій виникає не тільки за наявності названих юридичних фактів, а й внаслідок загальних підстав виникнення права власності, зокрема при укладенні цивільних угод, при спадкуванні тощо.
Суб'єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація. У науці цивільного права деякий час домінувала думка про багато суб'єктність права власності громадських організацій, відповідно до якої це право водночас належить кільком суб'єктам. Так, Профспілки є багатоланковою системою, яка складається з багатьох організацій різних рівнів, що мають право юридичної особи. Виходячи з концепції багато суб'єктності, можна сказати, що право власності належить усім юридичним особам цієї громадської організації: галузевим профспілкам, усім профспілковим організаціям. Щодо спілок добровільних товариств висловлювалася думка про те, що суб'єктом права власності виступає як сама спілка, так і об'єднані нею громадські організації. Багато суб'єктність права власності громадських організацій не була сприйнята наукою і практикою. На зміну їй прийшла концепція про єдність суб'єкта права власності громадських організацій.
Якщо організація утворює багатоланкову систему, де первинні ланки (юридичні особи) об'єднуються з ланками (також юридичними особами) вищих рівнів, то суб'єктом права власності на майно таких організацій визнається громадська організація як ціле (спілка композиторів, дитячий фонд тощо), а не окремі її ланки (первинні, обласні, республіканські), хоч вони й наділені правами юридичної особи. Чи немає тут суперечності? Названі ланки громадських організацій, визнані юридичними особами і суб'єктами цивільно-правових відносин, мають майно (відокремлене від майна інших організацій), яким вони можуть володіти, користуватися, розпоряджатися у межах, визначених статутом. Але наявність вказаних правомочностей не означає, що їм належить право власності на це майно. Власником цього майна у цілому є громадська організація як система у складі всіх своїх підрозділів, які мають лише право оперативного управління або право повного господарського відання з приводу наданого їм майна.
Якщо громадська організація є одноланковою, тобто єдиною юридичною особою, а не системою юридичних осіб, то саме вона й буде суб'єктом права власності (наприклад, каса взаємодопомоги, радіоклуб тощо).
Об'єктом права власності громадських організацій виступає майно, необхідне для здійснення статутних завдань організації, споруди з відповідним устаткуванням, санаторії, будинки відпочинку, клуби, будинки культури, стадіони, піонерські табори, культурно-освітні фонди, інше майно.
Відповідно до характеру діяльності громадської організації об'єктом її власності можуть бути підприємства.
Одним з різновидів об'єктів права власності громадських організацій виступають майнові фонди цих організацій. У статутах або відповідних положеннях, як правило, не здійснюється диференціація майна за фондами. Але специфіка правового режиму окремих видів майна громадських організацій дає змогу провести узагальнену його класифікацію, поділивши його на грошові кошти і майно у натурально-речевому визначенні.
У юридичній літературі немає єдиного погляду щодо класифікації об'єктів права власності громадських організацій. Є думка, що об'єкти права власності поділяються на основні виробничі фонди, основні фонди невиробничого призначення, оборотні фонди. Критерієм для такої класифікації стало цільове призначення і використання об'єктів.
Але більш резонною є концепція Ю. К. Толстого, який, зважаючи на те, що громадські організації, як правило, не займаються господарською діяльністю, визначив, що їхнє майно поділяється не на основні і оборотні засоби, а на основні засоби та інші матеріальні цінності. Так, відповідно до Положення про порядок проведення інвентаризації в профспілкових організаціях і підвідомчих їм установах до основних засобів належать споруди, устаткування, культурний, спортивний, господарський інвентар, книги у бібліотеках, майно та інвентар піонерських таборів тощо; до інших матеріальних цінностей — бланки членських квитків, господарські, будівельні матеріали, паливо, малоцінний і швидкозношуваний інвентар, спецодяг, а також інші матеріали, які перебувають на складах або у дорозі.
Щодо грошових коштів, то це окрема група об'єктів, і розподіляються, вони за цільовим призначенням (адміністративно-господарські витрати, капітальний ремонт, матеріальна допомога членам організації). Культурно-освітні фонди посідають особливе місце серед майна громадських організацій, зважаючи на їхнє особливе значення у діяльності громадських організацій.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про об'єднання громадян" об'єднання громадян (громадські організації, політичні партії) з метою виконання статутних завдань і цілей можуть здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність.
Джерелами формування об'єктів власності громадських об'єднань є вступні і членські внески, якщо їх сплата передбачена статутами, добровільні внески і пожертвування, надходження від проведення передбачених статутом лекцій, виставок, спортивних та інших заходів, лотерей, доходів від виробничої, господарської, видавничої діяльності, інші надходження, не заборонені законом.
Щодо політичних партій і масових громадських рухів, які мають політичні цілі, то вони не можуть одержувати фінансову підтримку або іншу матеріальну допомогу від іноземних держав, організацій і громадян.
Зміст суб'єктивного права власності громадських організацій полягає у тому, що профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їхніх статутів (положень).
Право власності об'єднань громадян (громадських організацій, фондів, політичних партій) реалізують їх вищі статутні органи управління (загальні збори, конференції, з'їзди тощо) у порядку, передбаченому законодавством України та статутними документами. Деякі функції щодо господарського управління майном може бути покладено вищими статутними органами управління на створювані ними органи, місцеві осередки або передано спілкам об'єднань громадян (ст. 23 Закону України "Про об'єднання громадян").
Високий ступінь усуспільнення майна більшості громадських організацій означає здійснення ними права власності шляхом закріплення майна на праві оперативного управління (якщо йдеться про підприємства, які здійснюють господарську діяльність, то на праві повного господарського відання) за окремими ланками відповідної громадської організації (наприклад, галузевими профспілками, обласними, міськими комітетами тощо).
Порядок здійснення окремими ланками громадських організацій права на закріплене за ними майно визначається не лише статутами, а й іншими спеціальними актами, що затверджуються вищими органами відповідної громадської організації.
Відповідно до рішення Спілки наукових та інженерних товариств створювані нею госпрозрахункові центри науково-технічних послуг, а також інші госпрозрахункові формування визнаються суб'єктами права повного господарського відання щодо майна, наданого їм громадською організацією або одержаного внаслідок виробничо-господарської діяльності. Власником майна центрів залишається громадська організація, що утворила його.