ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 23.11.2019
Просмотров: 12348
Скачиваний: 1
го майна фермерського господарства, але передбачена заборона поділу цих господарств на земельні ділянки (ст. б)1.
Спільна власність подружжя може бути припинена шляхом її поділу відповідно до вимог статей 28 і 29 Кодексу про шлюб та сім'ю України. За загальним правилом, у разі поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Водночас суд може відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Подружжя може самостійно поділити майно. У разі ж не-досягнення між ними щодо поділу майна згоди за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення:
про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя у спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з них його частку грішми. Суд також враховує інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, які мають бути зазначені у судовому рішенні2. Може мати особливості поділ деяких видів майна (жилих будинків, квартир, часток (паїв) у господарських товариствах тощо).
Законодавець встановлює для учасників спільної часткової власності додаткові гарантії на випадок відчуження одним з них частки у спільному майні стороннім особам. Так, при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається за ціною, за якою вона продається і на інших рівних умовах, крім продажу з прилюдних торгів.
Відповідно до ст. 114 ЦК України продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити у письмовій формі інших учасників спільної власності про намір продати свою частку сторонній особі, зазначивши ціну та інші умови продажу. Продавець має право продати свою частку сторонній особі у таких випадках: 1) коли всі інші учасники спільної власності відмовляться від здійснення права привілеєвої купівлі; 2) коли співвласники не здійснять цього права протягом 1 місяця — стосовно будинку чи 10 днів — стосовно іншого майна з дня одержання ними повідомлення. Продавець має право вибору покупця у разі, коли кілька учасників виявили бажання викупити його частку.
У разі якщо продавець частки у спільному майні порушив зазначений порядок продажу, інший учасник спільної власності має право звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця протягом трьох місяців*. Однак у законодавстві нічого не сказано про те, чи повинна визнаватися недійсною попередня угода про відчуження частки у спільній власності з порушенням права привілеєвої купівлі. Не орієнтує суди на визнання такої угоди недійсною і Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 p. Натомість у цій Постанові зазначається, що при розгляді позову про переведення на підставі ст. 114 ЦК України прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним з порушенням права привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності, слід з'ясовувати платоспроможність позивача. Доказом цього може бути внесення позивачем на депозитний рахунок суду суми, дійсної вартості частки.
Захист права власності осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими. Довга безвісна відсутність громадянина створює невизначеність правовідносин, учасником яких він був; його кредитори не знають, як і від кого вимагати виконання зобов'язань безвісно відсутнього. Важливою метою у такій ситуації є охорона майнових інтересів самого відсутнього. Адже його майно залишилося без нагляду. Тому закон створив інститут визнання громадянина відсутнім та оголошення громадянина померлим (статті 18—22 ЦК, статті 261-265 ЦПК).
Громадянин може бути визнаний судом безвісно відсутнім, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування.
У разі визнання громадянина безвісно відсутнім над його майном встановлюється опіка. За заявою заінтересованих осіб орган опіки і піклування може призначити опікуна для охорони та управління майном відсутнього громадянина до закінчення одного року з дня одержання останніх відомостей про місце його перебування (ст. 19 ЦК).
З майна особи, визнаної безвісно відсутньою видається утримання громадянам, яких ця особа зобов'язана була за законом утримувати, погашається заборгованість за іншими зобов'язаннями.
Отже, вживаючи заходів з охорони майна безвісно відсутнього, суд здійснює захист його прав, допускаючи можливість його з'явлення. Тому у разі з'явлення чи виявлення місця перебування безвісно відсутнього, суд скасовує своє попереднє рішення (ст. 20 ЦК) і знімає опіку над майном.
Рішення суду про оголошення громадянина померлим приймається відповідно до вимог ст. 21 ЦК України. Щодо юридичних наслідків такого судового рішення, то вони збігаються з наслідками, передбаченими у випадку смерті громадянина:!) відкривається спадщина; 2) припиняється шлюб;
3) припиняються зобов'язання, пов'язані з громадянином, оголошеним померлим; 4) певні особи набувають право на отримання пенсій як і при визнанні громадянина безвісно відсутнім.
Стаття 22 ЦК України передбачає наслідки, пов'язані зі з'явленням громадянина, оголошеного померлим. У цьому разі суд скасовує своє попереднє рішення, а громадянин набуває право вимагати:
1) повернення майна, що збереглося і безоплатно перейшло до особи після оголошення громадянина померлим;
2) повернення майна, що збереглося і перейшло за сплатними угодами до інших осіб у разі коли вони знали, що громадянин, оголошений померлим, є живим;
3) у разі переходу майна до держави в порядку спадкування і його реалізації — повернення суми, вирученої від реалізації цього майна.
Крім того, припиняється виплата пенсій, поновлюється шлюб, а у разі його розірвання — шляхом його нової реєстрації.
Проект ЦК України в цілому підтримав порядок визнання громадянина безвісно відсутнім та оголошення його померлим, встановлений чинним ЦК України. Проект лише уточнює правові наслідки оголошення особи померлою. Зокрема, в ч. 2 ст. 47 проекту зазначається, що спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Бажано, щоб така норма проекту була обов'язково закріплена в ЦК, адже вона містить гарантію прав особи, оголошеної померлою, у випадку її з'явлення.
Отже, зазначені способи захисту мають на меті захист майнових прав та інтересів безвісно відсутнього чи оголошеного померлим як під час їх відсутності, так і після їх повернення, а також захист прав та інтересів інших заінтересованих осіб.
Засоби захисту прав власників у випадках втручання державних органів у здійснення власником його право-мочностей та видання державними органами актів, які порушують права власників. Ці засоби захисту права власності застосовуються як при неправомірному, так і при правомірному заподіянні державними органами збитків власникам.
Особливостями даного способу захисту є те, що відповідачами виступають державні органи, наділені владними повноваженнями. Тобто це означає можливість відповідальності держави за прийняття її органами рішень, що порушують право власності, причому незалежно від того, чи законні вони чи ні. Цей спосіб захисту був впроваджений Законом України "Про власність".
Важливою загальною гарантією захисту прав власників є встановлення обов'язку державних органів у разі порушення ними прав власників відшкодувати заподіяні збитки в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи і неодержані доходи.
Так, відповідно до п. 4 ст. 48 Закону "Про власність" у разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє право власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки у повному розмірі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи і неодержані доходи. Громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду. Так, вилучення земельної ділянки за рішенням суду здійснюється, якщо це необхідно для задоволення державних і громадських потреб. Захист прав власника земельної ділянки у цьому разі здійснюється шляхом надання йому іншої рівноцінної за якістю земельної ділянки. Крім того, заподіяні цим вилученням збитки підлягають відшкодуванню на загальних підставах (ст. 51 закону). Зміст цієї статті дає підстави вважати, що вона стосується лише власників-громадян.
Відповідно до ст. 52 Закону України "Про власність" припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв'язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і порядку, встановлених законодавчими актами України, і з попереднім відшкодуванням збитків, причому лише за згодою власника. У разі незгоди власника на вилучення земельної ділянки, рішення не може бути виконано до вирішення спору судом, арбітражним судом або третейським судом.
Відповідно до ст. 56 закону не допускається втручання державних органів у здійснення власниками чи титульними володільцями їх правомочнестей щодо володіння, користування та розпорядження своїм майном або встановлення непередбачених законодавством додаткових обов'язків чи обмежень. За шкоду, заподіяну неправомірним втручанням державних органів, на них покладається відповідальність в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 закону.
За ст. 57 Закону України "Про власність" у разі порушення прав власника чи титульного володільця щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, заподіяного в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади такий акт визнається недійсним за позовом власника чи особи, права якої порушено. Заподіяні цими діями збитки відшкодовуються за рахунок коштів, які є у розпорядженні відповідного органу влади або управління у розмірі, передбаченому п. 4 ст. 48 закону. Проект ЦК України (ч. 2 ст. 394) передбачає також можливість власника вимагати відновлення становища, в якому він перебував до прийняття цього акта, а вже в разі неможливості відновлення попереднього становища власнику відшкодовуються збитки.
Захист інтересів власників у надзвичайних ситуаціях. Власник жилого будинку має право на компенсацію, пов'язану зі зниженням цінності будинку, спричиненим діяльністю підприємств, установ, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території. У цьому випадку власник майна має право на компенсацію зниження цінності будинку (ст. 53 закону).
Відповідно до ст. 54 закону у разі технологічних та екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому п. 4 ст. 48 закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.
Конституція України і Закон України "Про власність" встановлюють гарантії від примусового вилучення майна у власників, зокрема громадян. Конфіскація може бути застосована лише за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Водночас Конституція України допускає можливість примусового сплатного вилучення майна. Це можливо щодо об'єктів права приватної власності лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, а також в умовах воєнного чи надзвичайного стану з наступним повним відшкодуванням вартості примусово відчужених об'єктів (ст. 41 Конституції України).
У ст. 55 Закону України "Про власність" конкретизовано випадки позбавлення права власності і закріплюється загальний принцип оплатності вилучення майна. Так, за обставин надзвичайного характеру (стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій та ін.) майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реалізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України, з виплатою його вартості. Допускається оп-латне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи) в інших випадках, передбачених законом, що не узгоджується з Конституцією України.
Не можна заперечувати допустимість вилучення майна власника при зверненні стягнення на це майно за зобов'язаннями власника у випадках і порядку, встановлених законодавством (ст. 55 закону).
Захист права власності за позовами про визнання угод недійсними. Переважна частина цивільно-правових угод опосередковує обіг майна (товарів), яке належить стороні (сторонам) на праві власності. Однак не можуть забезпечити правомірний перехід майна від однієї особи до іншої ті угоди, які визнаються недійсними. Так, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі обмежує особисті або майнові права неповнолітніх дітей (ч. 1 ст. 48 ЦК).
Законодавство встановлює певні правові наслідки визнання угоди недійсною. Зміст та обсяг цих правових наслідків залежать від підстави визнання угоди недійсною. За загальним правилом, за недійсною угодою кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом (ч. 2 ст. 48 ЦК). Такі правові наслідки в юридичній науці називають двосторонньою реституцією. Це загальне правило застосовується у разі невідповідності угоди закону, за винятком випадків, коли угода підпадає під дію спеціальних норм ЦК України або інших законів України, які закріплюють особливі підстави визнання угод недійними та їх правові наслідки.
Водночас можливі й інші правові наслідки визнання певних угод недійсними. Так, за недійсною угодою, укладеною неповнолітнім, який не досяг 15 років, застосовується двостороння реституція, крім того, дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна, якщо вона знала або повинна була знати про недієздатність другої сторони. Такі самі правові наслідки передбачено й щодо деяких інших недійсних угод, які визнані такими через вади суб'єктного складу (статті 52—54 ЦК) та укладених внаслідок помилки (ст. 56 ЦК).
Нарешті, законодавство передбачає можливість стягнення з однієї сторони або з обох сторін одержаного за недійсною угодою у доход держави. Так, якщо угода укладена з метою, яка явно суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу у обох сторін, у разі виконання угоди обома сторонами, в доход стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною, з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності умислу лише у однієї сторони все одержане нею за угодою має бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави (ст. 49 ЦК). Спеціальні правові наслідки передбачено щодо недійсних угод, укладених внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин.