Файл: 1-й семинар Бурлеск і травестія.docx

Дійові особи «Енеїди», їх цитатна характеристика

Героїв «Енеїди» можна поділити на дві групи: земні герої та небожителі, що мешкають на Олімпі. Серед земних героїв особливо виділяються Еней і троянці. Вони змальовані в поемі неоднозначно: і в бурлескному, і в героїчному планах.

У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані – це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців - Еней - «парубок моторний» і «хлопець – хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти. Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. В останніх розділах поеми, змальовуючи цих героїв, Котляревський відходить від бурлескних традицій. В образах Енея й троянців виразно простежуються риси доблесного українського козацтва. Суттєві риси життя панівної верхівки України відображені й в образах деяких земних героїв: царя Латина, його дочки Лависі, князя Турна та інших.

Що стосується образів богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми. Боги в поемі наділені рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Так, цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол – хабарники. Юнона - пліткарка, інтриганка.

1) Олімпійські боги:

• Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому. Зевс зображений як деспот, п’яниця з вередливим характером.

«Зевес тоді кружав сивуху
І оселедцем заїдав;
Він, сьому випивши восьмуху,
Послідки з кварти виливав»

• Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина. Показана як жінка з дуже поганим характером («зла Юнона, суча дочка»), заздріслива, підступна, любить інтриги.

• Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея. Показана як жінка з легковажною поведінкою, шльондра, готова на все заради успіху власного сина Енея.

«Венера молодиця сміла,
Бо все з воєнними жила,
І бите з ними м’ясо їла,
І по трактирах пунш пила;
Частенько на соломі спала,
В шинелі синій щеголяла…»

• Еол — бог вітрів, брат Зевса.

• Нептун — бог моря, брат Зевса.

• Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.

• Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

2) Земні герої:

Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза.

«Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий…»

Суперечливий персонаж, з одного боку, ледачий, «на всеє зле проворний», занадто любить пиячити, гуляти, з іншого боку, коли йдеться про інтереси троянців, громадський обов’язок, Еней веде себе достойно, навіть героїчно.

Анхіз — цар Трої, батько Енея.

Низ та Евріал — троянські воїни.

В останніх розділах поеми серед троянців Котляревський виділяє два образи - Низа й Евріала. Ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб допомогти йому воювати проти ворога, і поплатилися життям. Котляревський захоплюється мужністю воїнів і через їхні образи висловлює свої погляди на те, як потрібно любити й обороняти Вітчизну:

«Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат».

«Хоть молоді були, та гожі
І кріпкі, храбрі, як харциз.
В них кров текла хоть не троянська,
Якась чужая – бусурманська,
Та в службі – вірні козаки». (автор про Низа та Евріала).

«Де общеє добро в упадку,
Забудь отця, забудь і матку,
Лети повинность ісправлять» (слова Евріала про те, що слід передусім дбати про обов’язок перед громадою, а не про особисте життя; Евріал ризикує життям, незважаючи на те, що в нього є старенька мати).

Дідона — цариця Карфагена, коханка Енея.

«Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бідняжка – що була вдова…»

На прикладі Дідони показано, як любовна пристрасть веде досить порядну жінку до божевілля й загибелі:

«Енея так вона любила,
Що аж сама себе спалила,
Послала душу к чорту в ад».

Латин — цар Латинської землі. Цей персонаж змальований іронічно: надзвичайно скупий, занадто обережний та боягузливий, майже не втручається в реальне управління державними справами, намагається уникнути воєн будь-якою ціною.

«Земелька ся була Латинська,
Завзятий цар в ній був Латин;
Старий скупиндя – скурвисинська,
Дрижав, як Каїн, за алтин».

Амата — його дружина. Дуже пихата жінка, інтриганка, любить війни та конфлікти.

Лавінія (Лавіся) — їх дочка. Вродлива юна дівчина, у якої багато залицяльників.

«Дочка була зальотна птиця
І ззаду, спереду, кругом,
Червона, свіжа, як кислиця,
І все ходила павичом.
Дородна, росла і красива,
Приступна, добра, не спесива,
Гнучка, юрлива, молода…»

Турн — цар рутульський. Закоханий у Лавінію, дуже гордий та пихатий, впертий та войовничий суперник Енея.

«Не в шутку молодець був жвавий,
Товстий, високий, кучерявий,
Обточений, як огірок;
І війська мав свого чимало,
І грошиків таки бряжчало,
Куди не кинь, був Турн царьок».

Еванд — цар аркадський, Палант — його син. Це союзники Енея у його війни проти Турна.

Сивілла — жриця бога сонця Феба.

«Крива, горбатая, сухая,
Запліснявіла, вся в шрамах;
Сіда, ряба, беззуба, коса,
Розхристана, простоволоса,
І, як в намисті, вся в жовнах».

Не надто привабливий персонаж з вередливим характером, проте за хабар готова допомогти Енею пробратися до пекла та залагодити його справи.

_______________________________________________________________________________________________

Тема: змалювання життя українського суспільства к. ХVІІІ — поч. ХІХ ст., різних верств населення (під виглядом троянців, латинян та інших народів).

Ідея:

1. висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок;

2. водночас – уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).

Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к. ХVІІІ ст.— поч. ХІХ ст.

Жанр: а) епічна поема — великий віршований твір, у якому розповідається про значні події і видатних осіб;

б) травестійний (з франц. переодягання) твір. І. Котляревський переодягає своїх героїв в український одяг, згадує про українські страви, напої, народні ігри, пісні, зображуються риси життя різних соціальних верств часів автора;

в) бурлескний твір – цей жанр вимагав, щоб про буденне говорилося піднесено, а героїчний зміст викладався вульгарно.

Таким чином, «Енеїда» — травестійна, бурлескна поема, оскільки створюється різкий контраст між першоджерелом («Енеїдою» давньоримського поета Вергілія), міфологічною темою й прийомами їх розкриття.

Проблематика:

1. соціальна нерівність;

2.  патріотизм народних мас, громадський обов’язок;

3. виховання майбутнього покоління;

4. дружба і ворожість;

5. любов і ненависть;

6. людяність і моральна нікчемність.

«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну і фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню й одяг.

Композиція

Твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним.

Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, які нагадують козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим настроєм.

Зав’язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.

Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги також розділились на два загони.

Розв’язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на героя і став на його бік: «Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно, / А більш, коли і совість жметь».

Сюжет

У творі накладаються дві сюжетні лінії:

• основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;

• канва сюжету поеми Вергілія.

Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну систему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про характери героїв як національних типів, а конкретно — як запорозьких козаків.

Сюжет «Енеїди» майже відтворює сюжет Вергілієвої «Енеїди». Після зруйнування Трої Еней разом з уцілілими троянцями шукає Італію. Сім років злостиві боги водили їх морем. Коли троянці прибувають до Італії, їх зустрічають гостинно. Еней хоче одружитися з дочкою місцевого царя Латина Лавінією, але того ж прагне Турн, цар рутульців. Турнові допомагають цариця Амата, дружина Латина, і цар Евандор. Боги також розділились на два загони: одні — на боці Енея, інші — Турна. Однак Еней перемагає Турна в бою і стає чоловіком Лавінії.

Віршовий розмір. І. Котляревський уперше в Україні написав епічний твір силабо-тонічним віршем (ямбом), найбільш відповідним для української мови розміром.

Аналіз змісту. Які негативні соціальні явища викриває та засуджує автор у поемі?

1. Кріпацтво. Найважливішою рисою епохи І. Котляревського було кріпацтво, але в поемі не дано розгорнутих картин кріпосницької дійсності, тільки в окремих місцях автор виступає проти неподобств цієї системи. Найгостріший, хоч і непрямий виступ знаходимо в описі пекла: «Панів за те там мордували / І жарили зо всіх боків, / Що людям льготи не давали / І ставили їх за скотів». Поміщики за тодішніми законами мали право робити з кріпаками, що хотіли: міняти, продавати, купувати! Це явище теж знайшло своє відтворення в «Енеїді»: Юнона обіцяє дати Еолові «дівку чорнобриву», тобто невільницю-кріпачку. У пеклі бачимо панів, які були «дівок охочі бить», зустрічаються тут також кріпаки «і панські, і казенні».

2. Хабарництво. Все чиновне панство, яке в поемі виведено в образах богів-олімпійців, за всяку найдрібнішу послугу вимагає нагороди. Без хабара нікуди не можна поткнутися. Сама Юнона, дружина верховного бога, не наважується без хабара просити бога вітрів Еола, щоб той зробив бурю на морі, і Еол за «подарунок» згодний на злочин — потопити в морі сотні невинних людей, які ніякого зла йому не зробили. Харон, перевізши Енея та Сівіллу через Стікс, «взяв півалтина за труди». Еней, добре знаючи «божеські звичаї, під час бурі поспішає пообіцяти богові моря «півкопи грошей» (копа — 50 копійок), і хоч Нептун і раніше знав, що вітри не мають ніякого права на його «вотчину» — море, та лише тепер виганяє їх. Якби Еней не дав хабара, Нептун і пальцем не ворухнув би, щоб допомогти йому.

Гострий осуд І. Котляревським цього потворного явища найяскравіше проявився в тому, що хабарників-чиновників письменник поміщає в пекло. Тут бачимо суддів, які «по правді не судили та тільки грошики лупили і одбирали хабарі»; крючкодера-жмикрута, який чиєсь «діло», тобто судову справу, так «переіначив», що навіть за тогочасними законами, за якими рідко карали хабарників, він міг потрапити у Сибір; у пеклі дуже багато різних чиновників-крутіїв, бо все тодішнє чиновництво, за мізерним винятком, грабувало народ, беручи хабарі.

3. Несправедливі, загарбницькі війни. Царський уряд, прагнучи загарбати все нові й нові землі, безперервно вів війни із сусідніми державами. І. Котляревський сам брав участь у воєнних походах і бачив, скільки горя і сліз несла війна трудовому народові. Чимало батальних епізодів зображено карикатурно. Відверте глузування над войовничістю латинських правителів бачимо в сцені воєнних приготувань. І. Котляревський відверто проявляє свої симпатії до миролюбивої політики Латина і гостро засуджує войовничі настрої Амати. Але коли під тиском дружини Латин дає згоду на війну, автор змінює своє ставлення до цього персонажа. З неприхованим презирством зображує письменник і «причину» війни: під час полювання хорти Енея розірвали улюбленого цуцика старої Аматиної няньки, що жила самотньо в лісі. Через цього цуцика ллється кров, гинуть люди, знищуються матеріальні цінності. І. Котляревський гостро засуджує війну за інтереси панівної купки, але до війни за «общеє добро», за інтереси народу він ставиться з повагою.

___________________________________________________________________________________

Гумор «Енеїди» — не розважальний. Оскільки, ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне і зазирнув у майбутнє. Засобами надзвичайно соковитого гумору він зумів оспівати героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримне прагнення до свободи.

Мовознавець Петро Плющ так характеризував стиль «Енеїди»: «Здоровий, життєрадісний, приперчений лукавою іронією, а зрідка й сарказмом, іскристий гумор, співзвучний українському національному характерові, є живою душею чарівного світу, відтвореного в «Енеїді» Котляревського барвисто, рельєфно й гомінливо».

Письменник описує різноманітні комічні ситуації, в які потрапляє Еней зі своїми вояками-троянцями.

Та й про самі причини їхньої подорожі він говорить з гумором, натякаючи на те, що нерозумні троянці страждають через те, що Юнона «Енея не любила — страх» і тому намагалася завдати йому лиха.

Комічно зображене відвідування троянцями острова Дідони, де вони, забувши про свої плани й важливі державні обов’язки, почали гуляти й розважатися:

Еней і сам так розходився,

Як на аркані жеребець,

Що трохи не увередився…

Гумор твору перш за все базується на особливостях бурлескного стилю, який проймає всі художні засоби твору. Такими, зокрема, є досить характеристичні епітети — богиня Юнона — «суча дочка», порівняння — Еней «крикнув, як на пуп», метафори у «і за гріхи їм носа труть», уособлення — «із неба злізла ніч».

У поемі трапляється велика кількість вульгарних і лайливих слів, що теж зумовлено бурлескним стилем і надає творові іронічного звучання. Крім того, як засіб створення гумору використовуються й піднесені церковнослов’янські слова, вжиті у невідповідному контексті, різні макаронізми, тобто перекручені слова, жаргон:

Рогамус доміне Латине,

Нехай наш капут не загине.

Пермітте жить в землі своєй…

Інколи автор вдається до іронії. Наприклад, описавши портрет дивовижно потворної Сівілли у третій частині поеми, він тут же зазначає, що Еней «таку уздрівши цяцю…», тобто іронічно називає стару «цяцею» — красунею.

За вимогами бурлескного стилю автор також вносить у твір велику кількість елементів фольклорного образного мислення: казкову скатертину-самобранку, сап’янці-самоходи, килим-літак, хатку на курячій ніжці. Зустрічаються в «Енеїді» також казкові персонажі: Телесик, Котигорошко, Кощій, дурень зі ступою, зображені на щиті Енея. Це також надає описові комічної невідповідності.

Удаючись також час від часу до засобів казкового стилю, уживаючи звороти типу: «Не так-то діється все хутко, як швидко кажуться казки», автор створює у читача враження, що все, написане ним, — це жарт, народний переказ, бувальщина.

Деякі сцени поеми відверто комічні, що досягається різними мовними засобами, зокрема нанизуванням синонімів, деякі з яких мають жартівливий відтінок:

Для куль — то галушки сушили,

А бомб — то з глини наліпили,

А слив солодких — для картеч;

Для щитів ночви припасали

І дна із діжок вибивали

І приправляли всім до плеч.

Часто гумор в «Енеїді» переходить у гостру в’їдливу сатиру, що надає творові виразного соціального звучання. Так, всі можновладці в поемі зображені досить зневажливо: латинові вельможі «на йолопів схожі», Зевс від горілки «аж обувся» і так далі. Вчений Є. Шаблоновський так характеризує цей сміх: «Легким, веселим, влучним жартом поет вражає своїх супротивників. Його шарж — дошкульний, карикатура, гротеск — вбивчі. Сміливі, зухвалі дотепи в кожному рядку, у кожному абзаці поеми… Сміх Котляревського — очищувальна сила, що робить людей кращими, чеснішими, людянішими».

Сміх в «Енеїді» переходить від м’якого співчутливого гумору, іронії, до гострої сатири, гротескності, шаржу, нищівного висміювання. Він є виявом сили народу, який здатний сміятися не лише з інших, а й з себе самого, зі своїх недоліків і вад. А такий сміх завжди є ознакою моральної переваги.

«Енеїда» Котляревського не просто пародіює античних героїв, а розкриває широкий спектр рольової поведінки і почуттів персонажів, що залежить від зміни обставин. Персонажі поеми відкрито виражають незадоволення своєю визначеною божественним провидінням долею, тобто особистість уже починає осмислювати себе через, можливо, не до кінця ясну власну сутність. І різноманітними спонтанними й немотивованими вчинками героїв Котляревський намагається відобразити неоднозначність їхніх самобутніх характерів. У самобутності й комічності характерів персонажів поеми ніби розкривається вся багатоманітність народних типів, різних побутових ситуацій, що дозволяє Котляревському зобразити Україну в усій її глибині.

Гумор «Енеїди» життєрадісний, притаманний від самого народження кожній українській людині, гумор якого завжди був іскрометним і влучним.

Таким чином, ми можемо сказати, що І. Котляревський, вдавшися до бурлеску й травестії, наситив ці жанри новими якостями, подолав їхню обмеженість і збагатив.