Файл: МКР з іст укр культ.docx

1. Теоретико-методологічні аспекти курсу “Історія української культури”.

Говорячи про історію української культури як окрему навчальну дисципліну, слід зазначити, що одним із найголовніших її аспектів є історико-філософська складова, яка, своєю чергою, обумовлена такими чинниками. По-перше, у більшості вирішуваних наукових проблем, які пов`язані з українською культурою, історія і філософія використовують єдині універсальні принципи, закони та категорії пізнання. По-друге, саме філософія, історія, філологія та інші гуманітарні науки включать у сферу свого вивчення і пояснення такі складові духовного життя, як світогляд, мистецтво, мораль тощо. Наукове пояснення їх може бути досягнуто тільки на рівні об’єктивного історико-філософського підходу. По-третє, слід мати на увазі, що зміст релігієзнавчих знань, окрім історико-філософських, містить у собі і соціологічні, психологічні, моральні, емоційні й інші компоненти. Таким чином вивчення „Історії української культури”, зробить певний внесок у вільне самовизначення нашої молоді, сприятиме оволодінню нею досягнень вітчизняної культури у контексті розвитку культури світової, пошуку та формування духовних інтересів і цінностей, прискорить відродження історичної пам’яті, що так необхідно в сучасних умовах.

2. Українська культура як історичний феномен: загальна характеристика.

Внаслідок труднощів історичного життя України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися селяни, козаки, ремісники. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор та народні традиції. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. Проте, протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською та іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній. Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників (К. Острозьким, П. Конашевичем-Сагайдачним, І. Мазепою та ін.) — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, літератури, досягти значних успіхів у науці. Українські мислителі завжди закликали до «спорідненої праці» і самопізнання, свободи, заради якої не шкода розлучитися з благополуччям, обмеження життєвих потреб, надання переваги духовному над матеріальним. Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. в Україні здійснювалась найперша в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості.

3. Предмет і завдання курсу “Історія української культури”, його місце в системі дисциплін вищих навчальних закладів України.

Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. Історія культури України вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом дослідження і вивчення є пам’ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Вивчає пам’ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів’я, тощо. Серед визначених об’єктів матеріальна культура – пам’ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам’ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов’язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників. Історію укр. культури займає значне місце серед інших дисциплін. Її можна віднести як до соціальних, так і до гуманітарних наук, так як культура має велике значення не тільки в житті окремої людини, а і для цілого суспільства.

4. Культурно-еволюційні процеси на території України в доісторичні часи.

Територія, яка належить українському народові, починаючи від доби найстаршого кам'яного віку — палеоліту — й до наших часів, ніколи не залишалася пусткою. «Покоління людей виростали одне по одному. Над краєм пролітали хуртовини воєн, але покоління від поколінь переймали здобутки попередніх надбань і передавали їх своїм нащадкам. Культурна тяглість на українських землях не переривалася ніде, ніколи.» Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Люди жили в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта. Основні заняття: збиральництво, полювання. Знаряддя праці: рубила, скребла. Існуючий на той час вид людського соціального устрою — стадо в пізньому палеоліті поступається місцем вищій формі організації людей — родовій общині із загальною власністю на засоби побуту та полювання. Рід стає основою організації людського життя. У стосунках між жінками і чоловіками в одній общині не було жодних обмежень. За таких обставин поняття батька як глави родини не існувало. Головною була лише мати — жінка, що народжувала дитину, рід якої у подальшому визначався по материнській лінії. Тобто панував  матріархат. За палеоліту виникають перші релігійні уявлення та вірування, пов'язані з анімізмом, тотемізмом, фетишизмом, магією тощо. Важливі зміни в житті людського суспільства відбулися за мезоліту. Провідне місце в господарстві первісних людей поряд з полюванням і збиральництвом посіла нова галузь — рибальство. Почали застосовуватися лук і стріли. Тривало вдосконалення знарядь мисливства. Серед найпоширеніших були мікроліти — дрібні крем'яні знаряддя геометричних форм (переважно у вигляді трикутника); їх застосовували як нако­нечники стріл, списів, дротиків, гарпунів або леза ножів у дерев'яних чи кістяних оправах. Напри­кінці мезолітичної епохи виникла нова форма людського устрою: об'єднання споріднених родів у племена. Заключним періодом кам'яної доби був неоліт . Людина переходить від привласнюючих форм господарювання — збиральництва, полювання, до відтворюючих— землеробства й скотарства. Відбувається також подальший розвиток обробки дерева, каменю і кістки, застосовуються шліфування й свердління. Широко використовуються сокири, тесла, серпи, пили тощо. Виникають ткацтво, гончарство. Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. За часів неоліту почали споруджувати човни. Поширюється культ жінки, жіночого божества. За бронзової доби з’являеться майнова нерівність, родова община змінюється сусідською, на зміну матріархату приходить патріархат. Суспільна організація - плем я на чолі із старійшинами родів.

5. Художній метал скіфів: пам’ятки з курганів Чортомлик, Куль-Оба, Солоха, Товста Могила.

Скіфи(7-3 ст. до н. е.) – це іраномовні кочівники, які витіснили кіммерійців і поселилися між Доном і Дунаєм. Мали велике, добре озброєне кінне військо. Це був народ безжалісний, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбі поміж собою. Розвиваючи у собі войовничі  інстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров у першого вбитого ворога. Робили з ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімали скальпи. Поховальні кургани скіфських царів з численними високомистецькими золотими виробами і водночас убогі могили простих людей свідчать про суспільно-економічне розшарування серед “царських” скіфів. Разом із померлим чоловіком часто вбивали й ховали його молодих жінок. Чортомлик — велика скіфська могила, розташована біля села Чкалове(Дніпропетровська область). Тут відкрито поховання скіфського царя і цариці та рабів чи воїнів, скелети коней, багато золотих і срібних оздоб та зброї. Найціннішою знахідкою є срібна ваза-амфора, на якій зображено скіфів, що приборкують диких коней. Знайдені мистецькі об'єкти належать до найкращих творів давньогрецького ювелірного мистецтва; зберігаються в  Санкт-Петербурзі. Куль-Оба - скіфський царський курган (могила). В кургані Куль-Оба було поховання вождя скіфського племені, що жили біля Пантікапею. Знайдені речі(коштовні прикраси, уламки статуй, античний посуд, давні монети) свідчили про впливи скіфського мистецтва на вироби грецьких ремісників, а також про вплив грецької культури на побут скіфських можновладців. «Солоха» — одна з найбагатших скіфських царських могил (Запорізька обл.) відкрита й досліджена М.І. Веселовським.  Під насипом виявлено два поховання. У центральному, пограбованому, були знайдені кістки покійника, амфора, бронзові вістря до стріл, золоті бляшки тощо. У пізнішому впускному похованні виявлений кістяк царя з золотими оздобами на шиї і руках, бронзовий шолом греко-скіфської роботи, бронзова булава, золотий гребінь, срібний посуд грец. роботи тощо. Також знайдено кістяки слуг і царських коней. Речі з «Солохи» зберігаються в Санк-Петербурзі. Товста могила - скіфський курган IV століття до н. е. (Дніпропетровської обл) досліджена 1971 р. Борисом Мозолевським. В ній було знайдено гончарні вироби(зокрема глиняняна амфора, бронзові, чаші казани), посуд із срібла, зброю. Також виявили кістки коней, слуг кістяк жіночої статі і малолітньої дитини. Тіло дитини було покладене у дерев'яний саркофаг, що містив золотий браслет і золотий перстень, масивну золоту гривну, золоті сережки. Одяг був повністю обшитий золотими бляшками.

6. Пам’ятки античної культури в Північному Причорномор’ї.

Антична культура в своїй основі була культурою класового суспільства — культурою рабовласників і рабів, багатих і бідних. Величезна різниця в становищі багатих і бідних жителів виразно простежується в поховальних пам'ятках. Монументальні кам'яні склепи, з курганними насипами, розписом стін, з багатим поховальним інвентарем — розписним посудом, ювелірними виробами, різними прикрасами тощо — належали представникам найвищої знаті. Разом з тим зустрічаються звичайні грунтові могили з одною чи кількома простими посудинами або й зовсім без них, що являють собою поховання найбідніших жителів, а можливо, і рабів. До нашого часу дійшло багато пам'яток античної культури — написів, вирізьблених на кам'яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Судячи з великої кількості графіті на уламках посуду та інших пам'яток, значна частина населення античних міст була письменною. Були в причорноморських містах і власні професіональні музиканти. Судячи з написів, скульптури, живопису та зображень на монетах, тут поширилися ліри, флейти, труби, кіфари. Відомо про існування театрів в Ольвії, Херсонесі та Пантікапеї. У написах згадується і багато видів спорту, з яких провадилися змагання: біг, метання диска, списа та м'яча, гімнастика, кулачний бій, плавання, кінні змагання, а також змагання з п'ятиборства. Поряд з ними значного розвитку досягло мистецтво стрільби з лука. Високого рівня досягло будівництво і декоративне оформлення поховальних споруд — склепів. Найвизначніші пам'ятки цього типу відкрито у Боспорі. Зводили такі величні споруди, як склепи Царського і Золотого курганів з псевдосклепінням та багато склепів з фресковими розписами стін.  Найяскравішими пам'ятками цього напряму є розписи склепів (III ст. до н. е.) першого кургану Васюринської гори та біля Анапи (Таманський півострів).  Пізніше над структурним розписом нижньої частини стіни почали вміщувати сюжетні сцени. До монументального мистецтва належать підлоги з сюжетними або орнаментальними зображеннями, складеними з дрібної різноколірної гальки на вапняному розчині. Велику мистецьку та пізнавальну цінність являють собою надмогильні пам'ятники — стели. З III ст. до н. е. на стелах зустрічаються рельєфи з зображенням небіжчиків, іноді їх родичів, сцени з життя померлих. У античних містах встановлювалося багато скульптур богів, героїв, в основному грецького пантеону. Високого рівня досягло виготовлення художніх прикрас із коштовних та кольорових металів.На значній частині виробів відображені сцени з життя і побуту скіфів, виконані з великою етнографічною достовірністю. Античні традиції ввійшли складовою частиною в культуру місцевих племен.

7. Язичництво: питання його розквіту і занепаду в українській традиційній культурі.

Під "язичництвом" розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій). Перше релігійне нашарування в давньослов’янському язичництві складають обряди і вірування. Цей, перший шар, відповідав розвинутому анімізму і складався більшою частиною з духів природи, формується демонологічний світ. Шкоду, марноту, негативні властивості втілювали злі духи: лісовик, біс, водяний, русалки,упирі тощо. Злі духи вважалися безпечними для тих, хто дотримувався всіх обрядів і заборон. Також великої уваги набувають культи лісів та дерев тощо. Другий шар у язичництві давніх слов’ян, деякі дослідники, пов’язують із впливом трипільської культури. Цей шар відбивав релігійні вірування і культи, пов’язані з раннім землеробським господарством, з шануванням божеств родючості та врожаю, що уособлювали собою Всесвіт. Тут мають місце обряди та ритуали сезонного господарського циклу. Нарешті, центральним шаром язичництва є коло релігійних уявлень і практик індоєвропейців, у яких склалися загальні погляди на світ, його трискладову структуру; віра в богів - творців неба, землі, людей; практика їхнього вшановування кривавими жертвопринесеннями; надзвичайно розвинутий культ предків і поховальна обрядовість. Боги уособлювали явища природи й космос, а з часом і суспільні процеси. Є всі підстави вважати, що наприкінці І тис. слов’янське язичництво становило собою досить складну систему уявлень, міфологічних образів, котрі мали глибокі первісні коріння та пройшли шлях різних перетворень від мисливських небесних тварин, землеробських богинь родючості до патріархальних і воєнно-дружинних культів Перуна та Сварога. Язичництво давніх слов’ян має витоки з тисячолітньої історії, протягом якої воно перебувало в процесі постійних видозмін. В цьому і полягає головна особливість еволюції слов’янського язичництва - впродовж усього періоду існування якого різноякісні релігійні нашарування не замінювали один одного, а співіснували, взаємодоповнюючи один з одного. Слов’янське язичництво було однією із складових комплексу поглядів, вірувань та обрядів первісної людини впродовж багатьох тисячоліть, однак воно відрізнялося від християнства своєю релігійною суттю. 988 рік(коли християнство запровадили, як державну релігію К. Р.) став тією межею, яка поділила історію східного слов’янства на два періоди: язичницький та християнський. Більшість дослідників вбачають головну причину офіційного введення й поширення християнства в невідповідності старих язичницьких поглядів інтересам панівної верстви. 

8. Стародавня культура східних слов’ян

У господарському укладі слов'ян переважало землеробство. Для обробки землі застосовували плуг і соху, використовували тяглову силу волів і коней. Скотарство, полювання, рибальство і бортництво теж були дуже важливими промислами.Досить високого рівня досягло і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали.  Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовнислов'янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Літопис «Повість временних літ» свідчить, що у східних слов'ян переважалапарна патріархальна сім'я, багатожонство зустрічалося рідко.Родова община називалася «мир» або «вервь». За спостереженнями середньовічних західних письменників, крадіжка іобман у слов'ян зустрічалися настільки рідко, що вони не замикали своїх скринь з добром. Члени общини були пов'язані круговою порукою, діяв закон кровної помсти. Більшість воїнів ішла в похід піхотою, маючи лук і стріли, невеликі щити і списи. Важкого обладунку, на відміну від середньовічних рицарів, у слов'янських воїнів не було. .Древні слов'янські вірування були язичницькими і ґрунтувалися на обожнюванні сил природи. Все життя слов'ян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Скульптурні зображення божеств виконувалися з дерева, рідко з каменю. Світогляд східних слов'ян формувався відповідно до загальноєвропейських тенденцій розвитку уявлень про світ. Як і інші народи, вони вірили у пекло, небесну твердь,центр світу («світове дерево»), вирій (місце на небі, куди відлітають душі померлих праведників). Релігія східних слов'ян, як і інші складники культури, які формувалися на етапі родоплемінних відносин, з виникненням і розвитком державності неминуче повинні були зазнати серйозних змін. Якісно нові культурні процеси відбулися вже після прийняття християнства.

9. Міфологія східнослов’янських племен

Слов'янська міфологі - сукупність міфологічних уявлень давніх славян (праславян) часу їхньої єдності (до кінця 1-го тисячоліття н. э.). Слов'янську міфологію можна поділити на декілька рівнів. Вищий рівень характеризується найбільш узагальненим типом функцій богів (ритуально-юридична, військова, господарсько-природна), їх зв'язком з офіційним культом. До нього належали два праслов'янських божества: Перун та Велес, а також пов'язаний з ними персонаж жіночої статі, праслов'янське ім'я якого залишилось нез'ясованим. Ці божества пов'язані між собою як учасники громового міфу: бог грому Перун, що сидить на небі, переслідує свого ворога, що живе внизу, на землі. Причина їх ворожнечі в тому, що Велес краде людей, тварин, а в деяких міфах — вкрав дружину Перуна. Велес, перетворившись у змія, ховається під деревами, камінням, перетворюється на коня, корову, людину. Перун стріляє в нього вогняними стрілами. Перемога завершується рясним дощем, що сприяє врожаю. Крім названих богів, до нього входили інші — Сварог і Сварожня, Дажбог і Ярило. До середнього рівня відносилися божества, пов'язані з господарськими циклами робіт і сезонними обрядами, а також боги — покровителі племен і різних родів, такі як Чур і Рід. Можливо, до цього рівня відносилась значна кількість жіночих божеств — Мокош, Лада та ін. Міфологізація історичної традиції приводить до появи міфологічного епосу. Героями слов'янського епосу виступають Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь, які вважаються засновниками м. Києва. Противниками цих героїв виступають персонажі змієподібної форми та різні чудовиська. Пізнішими варіантами образів цих персонажів слід вважати Солов'я-Розбійника, Змія Горинича, а також казкові персонажі: баба-яга, кощій, чудо-юдо, лісовий цар, водяний цар, морський цар тощо. Казкові персонажі належали до класу шкідливих, від яких людина відмежовувалась. До нижчого рівня слов'янської міфології відносяться різні групи нечистої сили, духів, тварин, що пов'язані з усім міфологічним простором. Це домовики, мавки, водяники, кикимора, болотяники, очеретяники, польовики, гайовики, перелесники, чорти, дияволи тощо. Всі ці персонажі пов'язані з негативними явищами в житті людини. Універсальним синтезом рівнів слов'янської міфології виступає дерево світу. У слов'янських фольклорних текстах цю функцію виконують вирій, райське дерево, береза, явір, дуб, сосна, горобина, яблуня. До трьох основних частин світового дерева, за міфами, приєднані різні тварини: до вершини і гілок дерева — птахи (сокіл, соловей), сонце і місяць; до стовбура — бджоли; до коренів —тварини (змії, бобри). Світове дерево в цілому порівнюється з людиною, особливо жінкою. За допомогою світового дерева в образній формі моделюється потрійна вертикальна структура світу — три царства: небо, земля, підземелля; чотиривимірна горизонтальна структура: північ, захід, південь, схід; життя і смерть (в календарних обрядах зелене і квітуче дерево формувало сприйняття цілісної картини світу).Творцем Всесвіту в українській міфології виступає один з богів під назвою Род. Він жив на небі, їздив на хмарах, дарував життя всьому живому, проливав дощ на посіви жита і пшениці, дарував людині долю. Він єднав усю родину: померлих предків, живих нащадків і майбутні покоління. Йому відповідало жіноче божество Рожаниця, що була покровителькою плодючості і мала таємний зв'язок з зірками. Стародавні слов'яни уявляли душу як іскру небесної зорі, яку запалює бог при народженні дитини і гасить, коли людина помирає.