Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи (від лат. регіогто «дію»), під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчин­ку. Наприклад: Я оголошую війну; Я клянусь; Я запо­відаю; Я прошу вибачення; Я наказую усунути недолі­ки; Верховна Рада Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне су-

Мовознавство на сучасному етапі

165

спільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економіч­ний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самовряду­вання народу країни, проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території і рівноправність у зовнішніх зносинах (З «Декларації про державний суверенітет України», при­йнятої Верховною Радою 16 липня 1990 р.). Тут дія виражається самим мовленнєвим актом (так, присяга неможлива без проголошення тексту; проголошуючи перформатив, мовець не описує й не називає дію, а здій­снює її). Саме тому перформатив не може отримати істиннісну оцінку. Поняття перформатива введено Дж. Остіном. У його концепції це поняття було пізні­ше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто ко­мунікативної спрямованості висловлення.

Отже, прагматика охопила багато проблем, які рані­ше вивчалися в риториці та стилістиці, комунікативно­му синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії ко­мунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін.

З проблемою комунікації пов'язана низка нових тем, що привернули увагу дослідників в останні роки. Серед них можна назвати такі: лінгвістика брехні (осо­бливо популярна в Німеччині), особистість комунікан-та (досліджується типологія мовних особистостей, де виділяють, з одного боку, поняттєво-логічний тип, асоціативний тип і тип «хамелеон», який здатний набу­вати ознак як першого, так і другого типів, а з іншого боку — авторитарний і демократичний типи, а також такі мовні типи, як типовий учитель, типовий профе­сор, типовий лікар, типовий дипломат, типовий сту­дент, типовий телеведучий, типовий українець, грузин, італієць тощо).

Предметом сучасної лінгвістики стали й перешкоди ефективності спілкування, так званий комунікативний шум, комунікативні збої, тобто різноманітні помилки, надто велика метафоричність, неточність вираження думки, паузи, алогізми, непослідовність, обман, незнан­ня особливостей, головно мовної компетентності адре­сата, розбіжність обсягу внутрішнього словника в кому-

166

Історія мовознавства

нікантів, розбіжність їхніх концептуальних систем, різ­ні психічні особливості комунікантів (емоційність, характер, темперамент, спосіб мислення), розбіжність їх­ніх стратегій мовленнєвої тактики, поведінки, нарешті, зовнішні перешкоди (див.: [Городецкий, Кобозева, Са­бурова 1985; Бацевич 2000; Бацевич 2003; Почепцов 1999]).

---

Пошуки нових теорій, здатних повніше і точніше описати мову, тривають і нині. Робляться спроби ство­рення цілісної інтегральної концепції мови. Такою теорією, дехто вважає, стане синергетична парадигма мови, в основі якої лежить філософська концепція синергетики [Базьілев 1998: 46]. Синергетика — сучасна філософська теорія самоорганізації, новий сві­тогляд, що пов'язується з дослідженням феноменів самоорганізації, нелінійності, глобальної еволюції, з вивченням процесів становлення «порядку через хаос». На думку В. М. Базилєва, синергетика стає джерелом нового — еволюційного і холістичного бачення світу. З огляду на це він уважає, що проблема синергетики мо­ви і мовлення стане однією з центральних проблем мовознавства XXI ст.

Стає очевидним, що мовотворчі тенденції буквально пронизують інтелектуальну творчість, в основі якої — виявлення і використання функціонування мовної системи, когнітивних можливостей мовного моделю­вання реальності.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте загальну ситуацію в сучасному мовознавстві.

2. Назвіть напрями, які розвиваються в мовознавстві нашого часу.

3. Які проблеми порушила когнітивна лінгвістика? Які її перспек­тиви?

4. Які праці з функціональної лінгвістики, лінгвістики тексту і кому­нікативної лінгвістики з'явились останнім часом? Які оригінальні ідеї вони містять?

5. Розкрийте суть синергетичної теорії мови.

Література

Основна

Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики. — К., 1999. Язьік и наука конца 20 века. — М., 1995. Лингвистические исследования в конце XX в. — М., 2000.

Мовознавство на сучасному етапі

167

Додаткова

Паршин П. Б. Теоретические перевороти и методологический мятеж в лингвистике XX века // Вопр. язьїкознания. — 1996. — № 2.

Кубрякова Е. С. Начальньїе зтапьі становлення когнитивизма: линг-вистика — психология — когнитивная наука // Вопр. язьїкознания. — 1994. — № 4.

Касевич В. Б. О когнитивной лингвистике // Общее язьїкознание и теория грамматики. — СПб., 1998.

Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. — Львів, 2003.

Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. — К., 1999.

Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. — К., 1998.

Новое в зарубежной лингвистике. Лингвистическая прагматика. — М., 1985. — Вьіп. 16.

Новое в зарубежной лингвистике. Когнитивньїе аспектьі язьїка. — М., 1988. — Вьіп. 23.

Кубрякова Е. С, Демьянков В. В., Панкрац Ю. Г., Лузина Л. Г. Крат-кий словарь когнитивньїхтерминов. — М., 1996.

3.

Теорія мови

3.1. Знакова природа мови

Хоча теорія знакової природи мови бере початок в ученні стоїків (IV ст. до н. є.) і пройшла довгий шлях у своєму розвитку (концепції Арістотеля, граматики Пор-Рояля, В. Гумбольдта, Е. Кассірера, Ч. Пірса, Р. Кар-напа, Ч. Морріса, Ч. Огдена, А. Річардса, А. Гардинера, К. Бюлера, Ф. де Соссюра та ін.), ставши предметом особливої лінгвістичної дисципліни — лінгвосеміоти-ки, однак і досі дискусійними є багато питань, серед яких питання про структуру мовного знака та знакові одиниці мови.

---

Поняття про знак і знакову систему мови

Небезпідставним є твердження, що ми живемо в сві­ті знаків. Дзвінок будильника вранці — сигнал того, що пора вставати. Червоне світло світлофора — знак забо­рони переходити вулицю, зелений — знак дозволу. По дорозі в університет ви зустрічаєте товариша, кивком голови вітаєтеся з ним чи тиснете йому руку — знак поваги, прихильного ставлення до нього. У гардеробі вам видають жетон, який засвідчує, що у вас прийняли на зберігання пальто. У їдальні ви розплачуєтеся гро­шовими знаками. А якщо додати до цього різні вивіски

Знакова природа мови

169

на громадських чи торговельних закладах, стрілки, що вказують на рух чи місцезнаходження чогось, різні схеми і графіки, з якими кожного дня доводиться стикатися, то все це засвідчує велику роль різних знако­вих систем у нашому повсякденному житті.

Однією із знакових систем є мова. Про її знако­вий характер говорили ще вчені давніх Індії та Гре­ції. Так, Арістотель стверджував, що «мовні вирази суть знаки душевних вражень, а письмо — знак пер­ших». Поняття знаковості знаходимо також у грама­тиці Пор-Рояля, а згодом у працях лінгвістів-компа-ративістів — В. Гумбольдта, О. Потебні, П. Фортуна-това, І. Бодуена де Куртене, В. Поржезинського, В. Богородицького та ін. Однак термін знак у дос­лідженнях цих учених не отримав спеціального лін­гвістичного визначення.

Зовсім по-іншому стали розглядати це питання з часу виходу в світ книжки Ф. де Соссюра «Курс загальної лінгвістики» (1916). Ф. де Соссюр мову як систему знаків ставить в один ряд з будь-якою іншою системою знаків, що «відіграє певну роль у житті сус­пільства». Вивчення мови на рівних правах і тотожни­ми методами мислиться в складі семіології — єдиної науки про знаки: «Мова є система знаків, що виража­ють ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбу­кою для глухонімих, з символічними обрядами, з фор­мами ввічливості, з воєнними сигналами тощо. Можна, таким чином, мислити собі науку, яка вивчає життя знаків у житті суспільства [...]. Ми назвали б її семіо-логія».

Така наука виникла і отримала назву «семіотика».

Семіотика (від грец. зетеіоп «знак*)— наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем.

Зародження семіотики пов'язують із працями Чарль-за Морріса «Основи теорії знаків» (1938), «Знаки, мова і поведінка» (1964), хоча її початки заклав американ­ський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра по праву вважають основоположником лінгвосеміо-тпики.

Основним поняттям семіотики є знак.

Знак — матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації.

170

Теорія мови

Основними ознаками знака є: 1) матеріальність, тобто чуттєва сприйманість; 2) позначення чогось, що перебуває поза ним (об'єкт, позначений знаком, нази­вається денотатом або референтом); 3) непов'яза­ність із позначуваним природним (причиновим) зв'яз­ком; 4) інформативність (здатність нести якусь інфор­мацію і використовуватися з комунікативною метою); 5) системність. Що стосується системності, то її слід ро­зуміти так: знак отримує своє значення лише за умови входження в певну знакову систему. Так, зокрема, знак ! в дорожній знаковій системі означає * небезпечна дорога», в шаховій грі — «цікавий хід», у математиці — «факто­ріал», у пунктуації — «знак оклику». Червоне світло са­ме по собі нічого не означає, але в дорожній сигнальній триколірній системі — червоний, жовтий, зелений ко­льори — воно має певне значення. Кивок головою звер­ху вниз у системі жестів українців означає «так», а в системі жестів болгар — «ні». Таким чином, знаки утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність) знака зумовлюється його місцем у системі. Поза сис­темою знак неможливий.

---

Типологія знаків

Існує декілька класифікацій знаків. Найвідоміші серед них — класифікація за типом відношень між матеріальною формою знака і позначуваним об'єк­том та класифікація з погляду фізичної природи. За першою класифікацією всі знаки поділяють на зна-ки-індекси, знаки-копії, знаки-сигнали і знаки-сим-воли.

Знаки індекси (знаки-прикмети і знаки-симптоми) — знаки, пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами. Наприклад, дим як знак вогню (без вогню диму не буває), низькі чорні хмари як знак до­щу, висока температура у людини як знак хвороби, дзенькіт скла як знак розбитого посуду тощо. Правда, кваліфікувати симптоми як знаки немає достатніх під­став, бо вони не відповідають наведеному вище визна­ченню знака. Причинові відношення не є заміною одного предмета іншим.

Знаки-копїі — відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотогра­фії, зліпки, відбитки тощо.

Знакова природа мови

171

Знаки-сигнали — знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закін­чення заняття тощо. Знаки-сигнали завжди прив'яза­ні до ситуації. Через ситуативну обмеженість сигналів деякі вчені (Е. М. Ахунзянов та ін.) не кваліфікують їх як знаки.

Знаки-символи — знаки, які використовують для передачі (визначення) абстрактного змісту. Вони, як правило, характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами. Наприклад, три­зуб і синьо-жовтий прапор як символ України, п'ять кілець як символ олімпійських ігор, голуб як символ миру, маска як символ театру. До знаків-символів належить хімічна, географічна та математична симво­ліка. Тут названі символи, що є міжнародними. Ще ба­гатшими й різноманітнішими бувають специфічно-на­ціональні символи — символіка кольорів, квітів, дерев, птахів, взагалі тварин тощо. Наприклад, такі українсь­кі символи, як калина, явір, верба, червона рута, едель­вейс, гарбуз, чайка тощо.

Знаки-індекси і знаки-копії вмотивовані і не є умовними. Це природні знаки. Вони не мають комуні­кативної функції, а виконують пізнавально-прагматич­ну функцію.

Знаки-сигнали і знаки-символи — штучні, умовні знаки. Це знаки спілкування. Вони мають відправни­ка та адресата (отримувача) і виконують комунікатив­но-прагматичну функцію.

Знак-індекс і знак-копія можуть стати знаком-сигналом чи знаком-символом, коли відправник і отри­мувач домовляться про їх значення. Так, звичайно, дим є симптомом, наслідком вогню, але в часи козач­чини дим, що йшов від підпаленої на вишках соломи, сигналізував про набіг ворога. Солома чи сіно самі по собі нічого не означають, однак вони можуть стати ко­мунікативними знаками, що засвідчує одна з українсь­ких пісень Закарпаття, де дівчина говорить коханому: ♦Як буде солома, не йди: старі дома, а як буде сіно, то приходи сміло». Отже, справжні знаки характеризу­ються умовністю, конвенціональністю.

---

Наведену класифікацію, яка є дещо доповненою авс­трійським психологом К. Бюлером класифікацією Ч. Пірса, розглядають і як функціональну. Симптоми —

172

Теорія мови

знаки, які виконують експресивну функцію і виражають «внутрішню суть» відправника. Сигнали виконують апе-лятивну функцію, оскільки звернені до сприймача, пове­дінка якого ними скеровується (опергщіональні знаки). Символи мають репрезентативну функцію, оскільки орі­єнтуються на предмети й матеріальний зміст.

Польський мовознавець А. Шафф запропонував класифікацію, за якою всі знаки поділяють на природні й штучні. Штучні розпадаються на несловесні і словес­ні, в несловесних виокремлюються сигнали і замінники, а в замінниках — іконічні знаки та знаки-символи.

Знаки

природні

симптоми

				ГЕ	[ТуЧЕ	[І
					1
			І				~~1
	Н(	гсз	юве	СНІ		<у	товесні
			1
					1
сигв	алі	і		зала	[ІННИ	[КИ
					1
			1				~1
		і	кон	ІЧНІ		си	мволи

Справжні знаки, на думку вченого, жодної іншої цін­ності не мають і поза знаковою функцією не існують.

Цікавою є бінарна класифікація знаків, що спира­ється на їх функцію і структуру, польського мовознав­ця Т. Мілевського.

Знаки

симпто

ми

[

С]

ИГН&)

їй

ап

елі

с

ем

ант

ич

аі

обр*

13

и

Д

ОВ]

ІЛ

ЬНІ СИ

п

іалр

[

<

ЗДІ

ІОКЗ

іас

ов

і

^

(ВОК

ла<

зов

і

і

аефон

ем

ні

Ф

он

ємні

(

М(

>ва)

---

Смотрите также файлы

• Історія України самостійна 2013.doc

• Історія України самостійна 2011.doc

• Загальне мовознавство, курс 5.doc

• Омонiми.Мовознавство.doc

• 18. Синонімія. Мовознавство.doc