Кожен спосіб вираження значень має свої перева­ги і недоліки. При лексичному вираженні маємо син­тагматичну зручність, якої досягнуто внаслідок нероз-членованого вираження лексичного і граматичного значень (скорочення і спрощення тексту), але пара­дигматичну незручність (збільшення числа лексич­них одиниць, тобто ускладнення коду). При граматич­ному вираженні — все навпаки. Закон мовної еконо­мії, однак, рідко допускає перший варіант.

Граматичні значення не існують ізольовано. Кожне з них входить до пов'язаних із ним і протиставлених йому значень. Іншими словами, граматичні значення є членами певних парадигм, які, як правило, формують граматичні категорії.

Граматичні категорії

У мовознавстві ще немає єдиного загальноприйня­того трактування граматичної категорії. Одні вчені інтерпретують граматичну категорію дуже широко, від­носячи до неї всі групи граматичних одноманітностей, однаковостей. Так, О. О. Потебня категоріями називав іменник, дієслово, час, число, особу, орудний відмінок. Чеський мовознавець Мілош Докуліл граматичними категоріями називає іменник, істоту, підмет, підрядне

Граматична система мови

239

речення тощо. Мабуть, тут словосполучення граматич­на категорія не претендує на термін, як не претенду­ють на терміни у деяких працях поняття рівня, струк­тури, системи і поля. Однак є випадки широкого трактування граматичної категорії і в термінологіч­ному значенні. Так, зокрема, Б. М. Головін усі грама­тичні категорії класифікує на категорії слів, куди від­носить частини мови, категорії словесних форм (час, рід, відмінок, число і т. ін.), категорії словесних пози­цій (члени речення) і категорії словесних конструкцій (речення). Очевидно, таке широке застосування термі­на граматична категорія, де під ним розуміється будь-яка «єдність граматичного значення і формаль­них засобів його вираження» [Березин, Головин 1979: 180], не є коректним. Частина мови не є родовим по­няттям до часу, способу, відмінка тощо. Це явища різ­ного роду.

Інше трактування граматичної категорії запропо­нував Д. А. Штелінг. Граматичну категорію він виз­начає як «відношення, виражене в граматичній будові мови через протиставлення двох (і не більше) взаємо-виключних за значенням рядів (або груп) форм: це єдність взаємовиключних протилежностей» [Штелинг 1959: 56]. Таке тлумачення граматичної категорії на­буває все більшого поширення і нині, по суті, домінує в лінгвістиці.

Граматична категорія — система протиставлених одна одній грама­тичних величин, тобто граматичних форм з однорідним значенням.

Так, граматичними категоріями можна вважати категорії числа, виду, бо в межах категорії числа ви­діляють протиставлені граматичні значення однини і множини, а в межах категорії виду — значення доко-наності і недоконаності дії і кожне з цих значень має формальне вираження (закінчення однини і множи­ни, суфікси, що виражають недоконаність, та суфікси і префікси, які виражають доконаність): стіл — сто­ли, берег — береги, корова — корови, весна — весни; робити — зробити, стукати — стукнути. Отже, за цією теорією, поза протиставленням граматичні категорії не можуть існувати. Крім того, граматична категорія обов'язково повинна мати формальне вира-*кєння.

---

Щодо першої ознаки граматичної категорії (проти­ставлення) закономірно може виникнути запитання,

240

Теорія мови

як бути з категорією відмінка, яких у мовах буває не тільки два, а й чотири, шість, сім і навіть двадцять один, або як інтерпретувати число в тих мовах, де їх три (однина, двоїна, множина), чи час, який має також три форми (теперішній, минулий і майбутній) та інші подібні випадки. Саме це є головним аргументом про­тивників опозиційного трактування граматичної кате­горії. Однак відомо, що будь-яку кількість протистав­лених членів можна звести до двох (до бінарної прива-тивної опозиції), як, наприклад, прямий відмінок — непрямі відмінки, дійсний спосіб — недійсний спосіб, чоловічий рід — нечоловічий рід, перша особа — інші особи тощо.

Що ж стосується другої обов'язкової ознаки гра­матичної категорії — формального вираження, то во­на дуже важлива, бо саме наявність чи відсутність формального вираження є основним критерієм розріз­нення граматичних і поняттєвих категорій. Так, на­приклад, поняттєва категорія статі притаманна всім мовцям незалежно від того, якою мовою вони спілку­ються: усі розрізняють чоловічу і жіночу стать. Таке розрізнення спирається на позамовну дійсність, тому поняттєві категорії є інтернаціональними, універсаль­ними. На відміну від поняттєвої категорії статі грама­тична категорія роду є тільки в тих мовах, де вона має формальне вираження: слов'янських, балтійських, ро­манських, німецькій. Для її вираження перелічені мо­ви використовують спеціальні закінчення (укр. тато, мама, море) або артиклі (нім. йег, йіе, йаз і еіп, еіпе, еіп_у фр. Іе, Іа, і ип, ипе, італ. її, Іа і ип, ипа). Оскільки в англійській мові, фінно-угорських і тюркських мовах таких показників немає, то немає і категорії роду. Для германських і романських мов характерна граматична категорія означеності—неозначеності, яка формально виражається означеними і неозначеними артиклями. У слов'янських мовах, за винятком болгарської і маке­донської, значення означеності—неозначеності не має формального граматичного вираження, отже, й такої граматичної категорії тут немає. Поняттєва категорія означеності — неозначеності в цих мовах може бути виражена лексично (цей хлопець — якийсь хлопець). У слов'янських мовах, як уже зазначалося, існує грама­тична категорія виду дієслів, тоді як германським і романським мовам вона невластива, бо вони не мають формальних засобів її вираження; у разі потреби зна-

Граматична система мови

241

чення завершеності чи незавершеності дії тут переда­ється описово, лексично.

Узагалі мови світу розрізняють за кількістю і скла­дом граматичних категорій (крім вищеназваних зістав­лень, можна навести ще такі приклади, як категорія граматичного класу «людини» або «речі» в іберо-кав-казьких мовах, категорія ввічливості в японській і ко­рейській мовах та ін.); за кількістю протиставлених членів (в німецькій мові чотири відмінки, в англійсь­кій — два, в російській — шість, в українській — сім, у деяких дагестанських мовах — сорок; в українській, як і в інших слов'янських мовах, три граматичних ро­ди, у французькій — два); за тим, які частини мови мають ту чи іншу категорію (в ненецькій мові, наприк­лад, іменник має категорії особи і часу).

---

Граматичні категорії не є незмінними. У процесі сво­го історичного розвитку мова може втрачати чи набува­ти граматичні категорії або змінювати їхню структуру. Так, зокрема, великих змін зазнала видо-часова система слов'янських мов. Змінився в українській мові і кіль­кісний склад категорії числа (було три числа: однина, двоїна, множина) та категорії часу (було чотири форми минулого часу: аорист, імперфект, перфект, плюсквам­перфект, дві аналітичних і одна синтетична форма май­бутнього часу та проста форма теперішнього часу).

Усі граматичні категорії поділяють на морфоло­гічні і синтаксичні. До морфологічних категорій на­лежать категорії роду, числа, відмінка, виду, часу, спо­собу, особи. Межі застосування поняття граматичної категорії до синтаксису ще не зовсім визначені. Оче­видно, сюди можна віднести категорію комунікатив­ної спрямованості (розповідні, питальні, спонукальні речення), категорію активності й пасивності, категорію стверджувальності—заперечувальності та категорії синтаксичного часу і синтаксичного способу, які фор­мують парадигму речення.

Морфологічні категорії в свою чергу поділяються на класифікаційні і словозмінні. Класифікаційні ка­тегорії — це такі, в яких члени виступають як рубри­ки класифікації слів. Так, наприклад, категорія роду іменників і категорія виду дієслова є класифікаційни­ми, бо іменники не відмінюються, а класифікуються за родами (кожен іменник належить до певного роду), а дієслова належать до однієї з трьох рубрик — до діє­слів доконаного чи не доконаного виду або двовидових.

242

Теорія мови

Словозмінні — це граматичні категорії, яких слово може набувати залежно від партнера, з яким воно по­єднується в мовленнєвому ланцюжку. Наприклад, ка­тегорія роду прикметників. Прикметники не класифі­куються, а відмінюються за родами (кожен прикмет­ник у слов'янських мовах має форми всіх трьох родів; наприклад укр. великий, велика, велике). Класифікація граматичних категорій графічно має такий вигляд:

					Г	ра*	іатичн	і кат	егор	ії
		морф	оло	гічн	і					синтаї	ссичні
класифі	каї	цйні		сл	0]	ВОЗІ	УІІННІ

Граматичні категорії по-різному виявляються в мо­ві. Наприклад, такі категорії, як рід і відмінок, в укра­їнській мові виявляються синтаксично (реляційно), ка­тегорія виду і часу — несинтаксично (номінативно, референційно), а категорія числа або особи поєднує ознаки обох названих типів.

Крім граматичних категорій, які обов'язково ма­ють формальне вираження, в мові існують приховані категорії, вперше виявлені американським ученим Б. Уорфом.

---

Приховані категорії — семантичні та синтаксичні ознаки слів, які не мають морфологічного виявлення, але важливі для побудови висловлення, оскільки впливають на їх (слів) сполучуваність.

В українській мові як приховані можна трактувати категорії контрольованості/неконтрольованості, істо­ти/неістоти та ін. Так, дієслова зі значенням неконт-рольованості не можуть мати після себе обставин мети (не можна сказати *Випав град побити сад, *Куля ле­тить убити солдата), не можуть вживатися з іменни­ком у давальному відмінку з пасивним значенням (*Каменеві чудово летілось, *Воді грайливо теклось). Назви неістоти не вживаються в давальному відмінку зі значенням належності (*Купити скатертину сто­лу, *Дати обкладинку книжці).

Від граматичних категорій слід відрізняти лекси­ко-граматичні розряди (їх ще називають лексико-гра­матичними категоріями). Лексико-граматичні роз-

Граматична система мови

243

ряди — це граматично релевантні групи слів у межах певної частини мови, яким властиві такі риси:

1) наявність спільної семантичної ознаки (збірність, речовинність, статальність, зворотність та ін.);

2) необов'язковість формального показника (збірні іменники мають формальне вираження — суфікси -ство> -ат тощо, тоді як, скажімо, статальні дієслова такого формального показника не мають — бути, сиді­ти, лежати);

3) взаємодія з пов'язаними з ними граматичними ка­тегоріями. Так, зокрема, від зворотності дієслів зале­жить категорія стану, від перехідності/неперехіднос­ті — категорія активу/пасиву, від істоти/неістоти — ка­тегорії відмінка і роду, від особи/неособи — категорія роду, від назв власних і загальних — категорія числа;

4) необов'язковість протиставлення в межах лекси­ко-граматичного розряду рядів форм, тобто відсутність регулярних парадигм (наприклад, речовинні іменни­ки, збірні іменники тощо, які не мають ні внутрішніх, ні зовнішніх опозиційних рядів форм).

Отже, граматичні категорії важливі не тільки в зміс­товому, а й у структурному плані. Вони об'єднують сло­ва не лише в межах певної частини мови, а й поза цими межами, тобто слова різних частин мови (категорії ро­ду, числа, особи є спільними для іменників, займенни­ків і дієслів, категорії роду, числа і відмінка — для іменників, прикметників тощо). Це забезпечує струк­турну організацію всієї системи частин мови.

Морфологічний рівень

Граматична система мови складається з двох рів­нів — морфологічного і синтаксичного. Морфологіч­ний рівень — це система механізмів мови, яка забезпе­чує побудову словоформ та їх розуміння. Морфологія як наука вивчає структуру значеннєвих одиниць мови, які за протяжністю не перевищують синтагматичного слова, тобто словоформи. Спрямованість морфології на передачу значень саме некореневими морфемами від­різняє морфологію від лексикології, яка вивчає зна­чення коренів і цілих слів.

---

Традиційне членування граматики на морфологію, тобто граматику слова, і синтаксис, або граматику ре­чення, не є універсальним. Якщо в синтетичних мовах

244

Теорія мови

морфологія є дуже важливою, то в аналітичних мовах вона переходить на задній план, а в так званих «амор­фних» мовах її вартість нульова.

Морфема

Донині в науці немає єдиного погляду на основну одиницю морфологічного рівня. Одні вчені нею вва­жають морфему, інші — слово, ще інші — словофор­му. Б. М. Головін заперечує правомірність виділення як основної будь-якої з названих одиниць і вважає, що такою одиницею є граматична категорія [Березин, Головин 1979: 175]. З такою думкою важко погоди­тися хоч би тому, що всі мовні одиниці вичленовують-ся сегментно (фонема, слово, речення), а граматичну категорію так виділити неможливо. Проблематичним є віднесення до основної морфологічної одиниці і сло­ва, оскільки воно — основна одиниця лексико-семан-тичного рівня, а кожен рівень повинен мати свою оди­ницю. З тієї причини найбільш прийнятною є думка Г. Глісона, підтримана В. Скалічкою, О. О. Реформатсь­ким та багатьма іншими вченими, що основною одини­цею морфологічної системи мови є морфема.

Морфема — мінімальна двостороння одиниця мови, в якій за пев­ною фонетичною формою закріплений певний зміст і яка не поді­ляється на простіші одиниці того самого роду.

Деякі лінгвісти у визначенні морфеми вказують на характер значення, на здатність траплятися в різних оточеннях, а також стверджують, що це частина слова. Для введення до визначення таких уточнень немає під­став, бо, по-перше, морфеми можуть мати як лексичне (корені), так і лексико-граматичне (префікси і суфік­си) і чисто граматичне (флексії) значення; по-друге, є група морфем, що трапляються тільки в одному ото­ченні, наприклад рос. корінь бужен-, який вживаєть­ся лише в поєднанні з суфіксом -ин- {буженина) чи укр. суфікс -ад'-, що фіксується лише в слові попадя; по-третє, морфеми не завжди є частиною слова (незмі­нювані іменники, артиклі, прийменники тощо).

Морфема — результат так званого першого лінгвіс­тичного членування (вираз А. Мартіне), тобто членуван­ня мовленнєвого ланцюжка на двосторонні одиниці. Друге лінгвістичне членування — це сегментація тексту на склади. У синтетичних мовах морфема і склад не

Граматична система мови

245

збігаються, а в кореневих — збігаються (для кореневих мов у мовознавстві використовується й специфічний термін силабоморфема, або морфосилабема).

Морфема як мовна одиниця — це абстрактний інва­ріант, який реалізується в мовленні у вигляді варіан­тів—морфів. Скажімо, в словах писати, пишу, письмо і рука, ручка, руці одна морфема виступає в трьох мор­фах — пис, пиш, пис' ірук,руч,руц\ Графічно ці морфе­ми можуть бути позначені так:

с к

пи ш , ру ч . с ц

Про абстрактність морфеми свідчить також наяв­ність нульових морфем.

---

Смотрите также файлы

• Історія України самостійна 2013.doc

• Історія України самостійна 2011.doc

• Загальне мовознавство, курс 5.doc

• Омонiми.Мовознавство.doc

• 18. Синонімія. Мовознавство.doc