ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 10781
Скачиваний: 34
Слово —- основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми ознаками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлень.
СловозмГна —творення граматичних форм одного й того самого слова.
СловозмГнні граматичні категорії— категорії, яких слово може набувати залежно від іншого слова, з яким воно поєднується у мовленнєвому ланцюжку.
Словосполучення —два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.
СловотвГр — 1) творення похідних слів за дериваційними правилами і словотвірними типами. Синоніми: словотворення, деривація; 2) розділ мовознавства (традиційно — граматики), що вивчає будову і творення похідних слів. Синонім: дериватолбгія.
СловотвГрна модель —див. СловотвГрнийтип.
СловотвГрна мотивація — семантична і формальна зумовленість значення похідного слова значеннями його складників; семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.
СловотвГрна похГдність — семантична вивідність властивостей похідного слова з властивостей вихідних одиниць.
СловотвГрне гніздо — сукупність слів, упорядкованих відношеннями похідності і об'єднаних спільним коренем.
438
Короткий термінологічний словник
Словотвірне значення — узагальнене категоріальне значення слів певної словотвірної структури, що встановлюється на основі семантичного співвідношення похідних слів та їхніх твірних і виражається за допомогою словотвірного форманта. Синонім: деривацГйне значення.
СловотвГрний ланцюжок— комплексна одиниця словотвірного гнізда, що об'єднує ряд споріднених слів, які перебувають у відношеннях послідовної похідності і взаємозалежності.
СловотвГрний проміжний рГвень — рівень мови, проміжний між морфологічним і лексико-семантичним.
СловотвГрний тип — формально-семантична схема побудови похідних слів, яка характеризується спільністю трьох ознак: частини мови, форманта, словотвірного значення. Синонім: словотвГрна моде'ль.
Словотворення —див. СловотвГр 1.
Словоформа — граматична форма того самого слова, його граматичний різновид, який виявляє лексичну тотожність з іншими співвідносними словоформами цього слова і протиставляється їм за своїми граматичними значеннями.
Соціальний символГзм — один із виявів взаємозв'язку між соціальною структурою суспільства і його культурою; регуляція соціальних стосунків за допомогою культурних, в т. ч. мовних, засобів.
Соціолінгвістика (лат. зосіеіаз — спільність і лінгвістика) — мовознавча наука, яка вивчає соціальну природу мови, її суспільні функції, взаємодію мови і суспільства.
Соціолінгвістичні методи — методи, які ґрунтуються на синтезі лінгвістичних і соціологічних процедур.
Соціологічний напрям — сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які трактують мову передусім як соціальне явище.
Споріднені мови — мови, які походять від спільної прамови.
Спосіб словотворення — прийом зміни твірного слова або словосполучення (його морфемної будови, звукового складу, лексичного значення), внаслідок чого утворюється нова похідна одиниця.
Стадіальність —див. Теорія стадіальності.
Стан — граматична категорія дієслова, якою передається взаємовідношення суб'єкта й об'єкта в процесі виконання дії.
Статистичні методи — сукупність операцій та обчислень, використовуваних математичною статистикою для аналізу великих масивів даних, що підлягають дії значної кількості факторів, які неможливо індивідуалізувати.
Статистичні універсалі! — універсалії, які позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови. Синонім: фреквенталії.
Стилостатйстика — галузь стилістики, що досліджує авторські та функціональні стилі і жанри статистичними методами. Синонім: статистична стилГстика.
Структура мови — спосіб організації мовної системи, її внутрішня будова.
СтруктуралГзм — мовознавчий напрям, який розглядає мову як чітко структуровану знакову систему і прагне до суворого (наближеного до математичних наук) формального її опису.
Структурна схема речення — абстрактний зразок речення, до складу якого входить мінімум компонентів, необхідних для його побудови.
Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.
Структурний синтаксис —див. Дистрибутивний синтаксис.
Короткий термінологічний словник
439
Суб'єкт (лат. зуЬ]есіит — підкладене) — формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідомляється у реченні; підмет.
Субзнаковий рГвень мови (лат. зиЬ — під) — рівень мовних одиниць, які не є знаками, а лише складниками знаків.
Субкбд (лат. зиЬ — під і код) — підвид коду, різновид коду.
Субстрат (лат. зиЬ — під і зігаіит — шар, пласт) — мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди витісненої місцевої мови.
Суперзнаковий рГвень мови (лат. зирег— над) — рівень мовних одиниць, що складаються зі знаків; надзнаковий рівень.
Суперстрат (лат. зирег— над і зігаїит — шар, пласт) — мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців, асимільованих корінним населенням.
Сценарій (італ. зсепагіо, від лат. зсаепа — сцена) — різновид структури репрезентації, який виробляється внаслідок інтерпретації тексту, коли ключові слова й ідеї тексту створюють тематичні («сценарні») структури, що вилучаються з пам'яті на основі стандартних, стереотипних значень, приписуваних термінальним елементам.
Табу (франц. ІаЬои, від полінезійського іари — заборонений, священний) — заборона на вживання певних слів, що зумовлюється містично-забобонними, соціально-політичними, культурними та морально-етичними чинниками.
Тезаурус (грец. іЬезаигоз — скарб, скарбниця) — див. ІдеографГ-чні словники.
Тема висловлення (грец. Ііїета — те, що покладено в основу) — компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідомлення — те, про що стверджується у реченні (дане, відоме).
Тематичні словники —див. Ідеографічні словники.
Теорія ієрархії мовних рГвнів — теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираженння спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого р[вня.
Теорія ізоморфГзму (грец. /'505 — рівний, однаковий і тогрГіе — вид, форма) —-теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє застосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.
Теорія інформації— наука, яка вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення й обчислення інформації. Синонім: інформатика.
Теорія ймовГрностей — математична наука, що вивчає способи обчислення ймовірностей одних випадкових подій за ймовірностями інших подій.
Теорія (концентричних) хвиль —теорія німецького мовознавця Йо-ганеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну.
Теорія мінімального зусилля —див. Закон мовної економії.
Теорія множин — розділ математики, в якому вивчаються загальні властивості множин (сукупностей яких-небудь об'єктів).
Теорія моногенезу (грец. глбпо5 — один і §епезіз — народження, походження) — вчення про походження людської мови з одного джерела.
Теорія номінації (лат. потіпаііо — називання, найменування) — розділ мовознавства, що вивчає загальні закономірності утворення мо-
440
Короткий термінологічний словник
вних одиниць, взаємодію мислення, мови і дійсності в цих процесах, ролі людського чинника у виборі ознак найменування, мовну техніку найменування тощо.
Теорія родовідного дерева — теорія німецького мовознавця Авгус-та Шлейхера про походження індоєвропейських мов від однієї прамови.
Теорія стадіальності — інтерпретація історичного розвитку мов як зміни стадій (станів), що мають універсальний характер.
Типологічне мовознавство (грец. іуроз — відбиток, форма, зразок і Іо£оз — слово, вчення) — розділ мовознавства, що досліджує принципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія.
Типологічний метод — див. Зіставнйй метод.
Тон (грец. іопоз — напруження)— наділене значеннєвістю контрастне варіювання висотно-мелодичних голосових характеристик при виголошенні мовних одиниць.
ТопологГчна семантика — напрям у когнітивній лінгвістиці, який вивчає відношення міжркремими значеннями слова. Див. ТопологГчна схема.
ТопологГчна схема (грец. Іороз — місце і І6§оз — слово, вчення) — схема, яка показує зв'язки між значеннями полісемічного слова.
Топонім (грец. Іороз — місце і бпута — ім'я, назва) — власна назва будь-якого географічного об'єкта.
ТранспозицГйне значення — найзагальніше словотвірне значення, пов'язане з набуттям утвореним словом значення тієї частини мови, в яку воно транспонувалося (значення предметності, процесуаль-ності, ознаковості тощо).
Транспозиція (лат. ігапзрозШо — перестановка) — використання однієї мовної форми у функції іншої форми (перехід слова з однієї частини мови в іншу тощо).
ТрансформацГйна граматика —див. Генеративна лінгвГстика.
ТрансформацГйний аналіз — експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій.
Трансформація (лат. ігапзіогтаїіо — перетворення) — закономірна зміна основної моделі (ядерної структури), що призводить до створення вторинної мовної структури.
Узгодження — тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові.
Узус (лат. изиз— користування, вживання, звичай) — загальноприйняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання.
Універсальні граматики — граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, граматики, спільні для всіх мов.
Унілатеральна теорія знака (лат. ипиз — один і Іаіиз — сторона) — теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вираження (значення перебуває поза знаком).
УсГчення — утворення нових слів шляхом скорочення {кілограм — кіло).
Фатйчна функція мови (грец. рґіаіоз — говорити, оповідати, вести пусті розмови) — функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту.
Короткий термінологічний словник
441
Фігура—фон —терміни гештальтпсихології, які використовуються в когнітивніи лінгвістиці й означають когнітивну та психічну структуру (гештальт), що характеризує людське сприйняття й інтерпретацію дійсності і не зводиться до сукупності її частин. Частина диференційованого поля, яка інваріантно виділяється чітко відмінним способом — фігура, все інше — фон, основа фігури.
Філологія (грец. рЬіІоІо£іа, від рл/7ео — любити і Іб£оз — слово) — загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру народу переважно через дослідження писемних текстів.
Флексія (лат. г7ех/о — згинання, відхилення)— змінний афікс наприкінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.
Флективні мови — мови, в яких провідну роль у вираженні граматичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузГйні мови.
Фон — див. Фігура.
Фонема (грец. рГіопета — звук, голос) — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів.
Фонетичний символГзм —див. ЗвукосимволГзм.
Фонетичні закони — закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звуковГ закони.
Фонологічна система — сукупність фонем певної мови в їхніх взаємозв'язках.
Фонологічні опозиції — лінгвально суттєві протиставлення (відмінності) двох чи більше фонем, за якими ці фонеми розрізняються і які служать для смислорозрізнення.
Фонологія (грец. рлбле — звук і Іб£оз — слово, вчення) — розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови слова.
Фонотактика (грец. рлбле — звук і іахіз — розташування, розміщення) — сполучуваність фонем.
Формально-структурний синтаксис —див. Структурний синтаксис.
Фразеологізм — відтворювана одиниця мови з двох чи більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.
Фразеологічний промГжний рівень мови — рівень мови, який перебуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів.
Фразеологічні вирази — стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються зі слів із вільним значенням.
Фразеолопчні єдності — семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.
Фразеолопчні зрощення — семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.
Фразеолопчні сполучення — звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.
Фразеологія (грец. рґігазіз — вираз і Іб&оз — слово) — 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.
Фрейм (англ. іїате — каркас, остов; будова, структура, система; рамка; окремий кадр фільму) — структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на такому самому ситуативному шаблоні.
442
Короткий термінологічний словник
Фреквенталії (лат. їґеуиепз, род. відм. іїециепііз — частий, численний) —див. Статистичні універсали.
ФузГйні мови (лат. їизіо — плавлення) —див. Флективні мови.
Функції мови (лат. ґипсіїо — виконання, здійснення) — призначення, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.
Функціоналізм —див. Функціональна лінгвГстика.
Функціональна лінгвГстика — сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: функціоналізм.
Функціональний синтаксис — 1) синтаксис, об'єктом вивчення якого є функції синтаксичних засобів у побудові зв'язного мовлення; 2) синтаксис, який використовує в дослідженні функціональний підхід (підхід від функції до засобів її вираження).