ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 25.11.2019
Просмотров: 10770
Скачиваний: 34
Парадигматика — один із двох системних аспектів у вивченні мови, що розглядає мовні одиниці як сукупності структурних елементів, об'єднуваних у пам'яті мовців і пов'язаних відношенням протиставлення.
Парадигматичні відношення — відношення вибору, асоціації, що ґрунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначуваних одиниць мови.
Паракінесика (грец. рага — біля, коло, поряд і кіпеіїкоз — той, що рухає) — жести і міміка як засоби спілкування.
Короткий термінологічний словник
433
ПаралінгвГстика (грец. рага — біля, коло, поряд і лінгвістика) — 1) сукупність невербальних засобів спілкування; 2) розділ мовознавства, який вивчає ці засоби.
Переповіднйй спосіб — спосіб, який позначає неочевидну дію (інформацію з чужих уст) і може виражати відтінок недовір'я, сумніву, здивування. Синонім: коментатйв.
Перлокуція (лат. рег — префікс, що означає посилення, завершення, дію, спрямовану на щось, крізь щось, і англ. Іосиііоп — мовний зворот, вислів) — вплив мовлення на свідомість та поведінку адресата.
Перформатйв (лат. регїогто —дію) — висловлення, еквівалентне дії, вчинку.
Перформатйвна функція — функція мовлення, яка полягає у виконанні перформативного акту, тобто такого, який рівнозначний здійсненню дії. Див. Перформатйв.
Перцептйвна функція фонем (лат. регсерііо — сприймання, пізнавання) — розпізнавальна функція.
ПГджини (від спотвореного англ. Ьиз/лезз — справа) — змішані мови зі спрощеною структурою, які використовуються як засіб міжетнічного спілкування.
Пізнавальна функція мови —див. Гносеологічна функція мови.
Побутовий контекст — див. Ситуативний контекст.
Поверхнева структура — спосіб конкретного опису синтаксичної побудови кожного окремого речення з його глибинних структур. Див. Глибинна структура.
Поетична функція мови —див. Естетична функція мови.
ПолісемГя (грец. роїузетоз — багатозначний) — наявність різних лексичних значень в одному й тому самому слові.
Полісинтетичні мови (грец. роїуз — багато і зулМіез/з — поєднання) — мови, в яких різні частини висловлення у вигляді аморфних слів-основ (коренів) об'єднані в єдині складні комплекси, сукупність яких оформляється службовими елементами. Синонім: інкорпоруючі мови.
Поняттєві категорії— загальні смислові компоненти, властиві не окремим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів, що виражаються в мові різноманітними засобами (прямо чи непрямо, явно чи приховано, лексично, морфологічно або синтаксично).
Поняття — форма мислення, в якій відбиваються загальні істотні властивості предметів і явищ об'єктивної дійсності, загальні взаємозв'язки між ними у вигляді цілісної системи ознак.
Порівняльно-історйчне мовознавство— лінгвістичний напрям, який досліджує мови для встановлення їхньої спорідненості та вивчення історичного розвитку споріднених мов.
Порівняльно-історйчний метод -1- сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. Синоніми: компаративний метод, лінгвогенетйчний метод.
Порбджувальна лінгвГстика —див. ГенеративГзм.
ПотенцГйна сема — сема, яка не характеризує позначені словом предмет чи поняття, але може виявлятися у певних ситуаціях. Синонім: ймовірнісна сема.
Прагматика (грец. рга£таіік6з — дійовий, чинний) — сфера досліджень у семіотиці й мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні; розділ мовознавства, який вивчає комплекс проблем, що стосується мовця, адресата, їх взаємодії в комунікації.
434
Короткий термінологічний словник
Прагматична функція мови — функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого.
Прагматичний синтаксис — синтаксис, предметом якого є комплекс проблем, пов'язаних з мовцем і адресатом, їх взаємодією у процесі комунікації.
Прамо'ва—мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов.
Прафбрма — вихідна для пізніших утворень мовна форма, реконструйована на основі закономірних відповідників у споріднених мовах. Синонім: архетйп.
Предикат (лат. ргаебісаіит — сказане) — конститутивний елемент судження, тобто те, що говориться (стверджується або заперечується) про суб'єкт.
Предикатйви (лат. ргаесіісаііуиз — стверджувальний, категоричний) —див. Категорія стану.
Предикативність — комплексна синтаксична категорія, яка виражає відношення повідомлюваного до дійсності і формує речення як комунікативну одиницю.
Пресупозйція (лат. ргае — попереду і зиррозіііо — припущення, презумпція) — компонент смислу речення, який повинен бути істинним для того, щоб речення не сприймалось як семантично аномальне або недоречне в даному контексті.
Приватйвні опозиції фонем — опозиції, в яких один елемент має якусь ознаку, а інший и не має.
Прийом відносної хронології — прийом порівняльно-історичного методу, який полягає у встановленні послідовності появи в часі мовних явищ (яке з них виникло раніше, а яке пізніше).
Прийом внутрішньої реконструкції — прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм шляхом порівняння мовних одиниць всередині однієї мови.
Прийом зовнішньої реконструкції — прийом порівняльно-історичного мовознавства відтворення незасвідчених мовних форм на основі порівняння відповідних одиниць споріднених мов.
Прийом «слів і речей» — прийом дослідження лексики, за якого історію слова вивчають разом з історією позначуваної словом речі.
Прийом тематичних груп — прийом дослідження лексики, за якого слово вивчають у зв'язку з іншими словами, пов'язаними з ним спільною темою.
Прийоми внутрішньої інтерпретації — способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків.
Прийоми зовнішньої інтерпретації — способи вивчення мовних явищ за зв'язком з позамовними (соціологічними, логіко-психологіч-ними та ін.) явищами.
Прийоми міжрГвневої інтерпретації — способи дослідження мовних явищ, які полягають у тому, що одиниці одного рівня використовують як засіб лінгвістичного аналізу одиниць іншого рівня.
Прикладне мовознавство — напрям у мовознавстві, який опрацьовує методи вирішення практичних завдань, пов'язаних із використанням мови.
Прилягання — тип синтаксичного зв'язку між словами, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно.
Принцип конгеніальності (лат. соп — префікс, що означає об'єднання, спільність, сумісність, і §епіиз — дух) — принцип гармонізації творчих можливостей автора і читача.
Короткий термінологічний словник
43Ь
Приховані категорії — семантичні й синтаксичні ознаки слів чи словосполучень, які не мають явного морфологічного вираження, але є суттєвими для побудови й розуміння висловлення, зокрема тому, що вони впливають на сполучуваність слів.
Пропозиція (лат. ргорозіііо — основне положення) — семантичний інваріант, спільний для всіх членів модальної й комунікативної парадигм речень.
ПропорцГйні опозиції фонем — опозиції, в яких відмінність між фонемами така сама, як і в іншій опозиції.
Просодія (грец. ргозобіа — приспів, наголос) — надсегментні особливості мовлення: висота тону, часокількість, сила голосу; наголошення.
ПрбстГ універсалі! — див. Елементарні універсали.
Просторова лінгвістика — див. Ареальна лінгвГстика.
Протеза (грец. ргбіїіезіз — додання, приєднання) — поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.
Прототип (англ. ргоіоіуре, від грец. ргоШуроп — прообраз) — 1) одиниця, яка виявляє найбільшою мірою властивості, спільні з іншими одиницями даної групи; 2) одиниця, яка реалізує спільні для групи властивості без домішки інших властивостей.
ПсихолінгвГстика (грец. рзусіїе — душа і лінгвістика) — галузь мовознавства, яка вивчає процеси породження і сприймання мовлення в їх співвідношенні з системою мови.
Психолінгвістичні методи — методи дослідження мовних явищ, які полягають в обробці й аналізі мовних фактів, отриманих від інформантів у результаті спеціально організованих експериментів.
Психолопзм — див. Психолоп чний напрям у мовознавстві.
Психолопчний напрям у мовознавстві — сукупність течій, шкіл і окремих концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини або народу. Синонім: психолопзм.
Редеривація (лат. ге — префікс, що означає зворотну або повторну дію, і дериваціяі— див. Зворотне словотворення.
Рема (грец. гґііта — сказане) — компонент актуального членування речення, те, що стверджується або запитується про вихідний пункт повідомлення — тему і створює предикативність, закінчене вираження думки.
Репрезентативна функція (лат. гергезепіаііо — наочне зображення) — див. Номінативна функція.
Референт (англ. геїег — співвідносити, посилатися; лат. геїегепз — той, що відносить) — об'єкт позамовної дійсності, який має на увазі мовець, коли вимовляє певний мовленнєвий відрізок.
Референтна функція — див. Номінативна функція.
Речення — основна синтаксична одиниця, яка являє собою інтонаційно оформлене смислове і граматичне ціле, що формує і виражає окрему відносно закінчену думку й відношення її змісту до дійсності.
РГвні мови — складові частини структури мови (яруси), кожна з яких характеризується сукупністю відносно однорідних одиниць і набором правил, що регулюють їх використання і групування в різні класи й підкласи, і знаходиться в ієрархічних відношеннях щодо інших (фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний рівні).
Рід — граматична категорія, яка властива різним частинам мови і полягає в розподілі слів за двома чи трьома класами, традиційно співвіднесеними з ознаками статі або їх відсутністю.
4с$Ь
Короткий термінологічний словник
Сема (грец. зіта — знак) — мінімальна, гранична одиниця плану змісту. Синоніми: компонент значення, семантичний множник, маркер.
Семантика (франц. зетапґщие — наука про зміст, від грец. зе тапіікбз — який має значення, означає) — 1) план змісту в мові; 2) значення мовної одиниці; 3) розділ мовознавства, що вивчає план змісту в мові.
Семантичний диференціал — психолінгвістичний прийом (анкетування), який полягає у використанні комплексу пар семантичних дифе-ренційних ознак для характеристики одиниць мови (визначення відстані між значеннями слів, їх місця в лексико-семантичній системі, вивчення звукосимволізмутощо).
Семантичний множник — див. Сема.
Семіолбгія —див. Семіотика.
Семіотика (грец. зетеіоп — знак) — наукова дисципліна про різні системи знаків, які використовують для передачі інформації.
Сигніфікатйвна функція фонем (лат. зі£пііїсаге —давати знати, виявляти) — функція розрізнювати значення слів і морфем.
Силабема (грец. зуІІаЬе — склад) — див. Морфосилабема.
Силабоморфема — див. Морфосилабема.
Сильна позиція фонем — позиція, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.
Символіка звука —див. ЗвукосимволГзм.
СингармонГзм (грец. зуп — разом і Кагтопіа — співзвучність) — характерний здебільшого для тюркських мов фонетичний процес уподібнення (асиміляції) наступних голосних звуків афіксів попереднім голосним звукам кореня.
Синкретизм (грец. зупкгеіїкоз — з'єднання) — формальне нерозрізнення, злиття в одній формі різнорідних мовних елементів.
Синоніми (грец. зупбпітоз— однойменний)— слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються.
Синтагматика (грец. зупіа§та, буквально — разом побудоване; поєднання, зв'язок) — один із двох системних аспектів у вивченні мови, який розглядає відношення між послідовно розташованими одиницями за їхнього безпосереднього поєднання в реальному потоці мовлення або в тексті, тобто сполучуваність мовних одиниць.
Синтагматичний синтаксис — розділ синтаксису, який вивчає синтаксичну валентність слова, способи її реалізації і виражені нею відношення.
Синтагматичні відношення — відношення одиниць, розташованих лінійно; здатність мовних одиниць поєднуватися.
Синтаксема— мінімальна семантико-синтаксична одиниця, яка виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень і позначає відповідні явища дійсності; словоформа, яка бере участь в організації речення.
Синтаксис (грец. зупіахіз — побудова, порядок) — 1) граматична будова речень та словосполучень, правила їх творення і функціонування; 2) розділ граматики, який вивчає речення і словосполучення.
Синтаксична типологія мов —типологія, яка ґрунтується на відношеннях суб'єкта, дії й об'єкта у реченні.
Синтактика — один із аспектів дослідження мови, за якого виділяються відношення між одиницями мови.
Синтетйзм (грец. зупіііезіз — поєднання)—типологічна ознака мовної структури, що виявляється в об'єднанні в межах одного слова кількох морфем (лексичних, словотвірних, словозмінних).
Короткий термінологічний словник
437
Синтетичні мови (грец. зупіґіезіз — поєднання) — мови, в яких граматичне значення синтезується з лексичним у межах слова (граматичне значення виражається за допомогою флексій, формотворчих афіксів, чергування звуків і суплетивізму).
СинхронГчне мовознавство — мовознавство, яке вивчає мову в синхронії (див. СинхронГя).
СинхронГчний словотвГр — словотвір, який вивчає систему словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і структуру слів, яка визначається її синхронними мотиваційними відношеннями з іншими словами.
СинхронГя (грец. зупсіїгопоз — одночасний) — 1) стан мови на певний момент (період) її розвитку; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника).
Сирконстанти (франц. сігсотзіапсе, від лат. сігситзіапііа — обставини, умови) — вільні, не зумовлені валентними властивостями поширювачі слова (обставини часу, місця, способу дії тощо).
Система мови (грец. зузіета — ціле, що складається з частин; поєднання) — множинність елементів будь-якої природної мови, які перебувають у відношеннях і зв'язках один з одним і утворюють певну єдність і цілісність.
Системний контекст — контекст, за якого сполучуваність слова зумовлена його індивідуальним значенням.
Ситуативний контекст — контекст, зумовлений певною ситуацією. Синонім: побутовий контекст.
Склад — звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря; мінімальна одиниця мовленнєвого потоку, яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків.
СкладнГ універсали — див. ІмплікацГйні універсали.
Слабка позиція фонем — позиція, в якій протиставлення фонем є неповним або зовсім зникає.