ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 7301
Скачиваний: 3
2. Якщо спадкоємцями є малолітні, неповнолітні, недієздатні особи або особи, цивільна
дієздатність яких обмежена, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки
(усиновлювачі), опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування.
3. За вимогою осіб, визначених частинами першою і другою цієї статті, виконавець заповіту
повинен звітувати про дії, які були ним вчинені щодо виконання заповіту.
4. Після виконання заповіту виконавець заповіту подає спадкоємцям або їхнім законним
представникам звіт про виконання своїх повноважень.
Стаття 1293. Право на оскарження дій виконавця заповіту
1. Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право
оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають цьому Кодексу, іншим
законам, порушують інтереси спадкоємців.
2. До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна
давність в один рік.
Стаття 1294. Строк чинності повноважень виконавця заповіту
1. Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця,
яка виражена у заповіті.
2. Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття
спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами.
3. Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути нотаріусові
документ, який був йому виданий (частина третя статті 1290 цього Кодексу).
4. У разі неповернення виконавцем заповіту документа, який засвідчував його
повноваження, спадкоємці мають право витребувати документ, а також вимагати
відшкодування завданих їм збитків.
Стаття 1295. Право виконавця заповіту на відмову від здійснення своїх повноважень
1. Виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначено, має право
відмовитися від здійснення своїх повноважень.
2. Виконавець заповіту зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб,
щодо яких він повинен був вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень.
3. Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі
необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків
спадкоємцям.
4. Виконавець заповіту відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у
зв'язку з невиконанням вимог, встановлених у частинах другій та третій цієї статті.
Глава 89
ОФОРМЛЕННЯ ПРАВА НА СПАДЩИНУ
Стаття 1296. Право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину
1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на
спадщину.
2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину
видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
3. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на
спадщину.
Стаття 1297. Обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на
нерухоме майно
1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний
звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину
видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Стаття 1298. Строк видачі свідоцтва про право на спадщину
1. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести
місяців з часу відкриття спадщини.
2. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача
свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися
лише після народження дитини.
Положення абзацу першого цієї частини застосовується також щодо дитини, зачатої за
життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом.
3. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл
на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано
обставинами, які мають істотне значення.
{Статтю 1299 виключено на підставі Закону № 402-VII від 04.07.2013}
Стаття 1300. Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину
1. За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття
спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.
2. На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до
свідоцтва про право на спадщину.
3. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає
спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
Стаття 1301. Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину
1. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде
встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших
випадках, встановлених законом.
Глава 90
СПАДКОВИЙ ДОГОВІР
Стаття 1302. Поняття спадкового договору
1. За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати
розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на
майно відчужувача.
Стаття 1303. Сторони у спадковому договорі
1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша
особа.
2. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.
Стаття 1304. Форма спадкового договору
1. Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню,
а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом
Міністрів України.
{Частина перша статті 1304 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2527-VI від
Стаття 1305. Обов'язки набувача у спадковому договорі
1. Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового
або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Стаття 1306. Особливості спадкового договору з участю подружжя
1. Предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві
спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя.
2. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя
спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до
набувача за договором.
Стаття 1307. Забезпечення виконання спадкового договору
1. На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір,
накладає заборону відчуження.
2. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є
нікчемним.
3. Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням
спадкового договору після його смерті.
У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює
нотаріус за місцем відкриття спадщини.
Стаття 1308. Розірвання спадкового договору
1. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання
набувачем його розпоряджень.
2. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості
виконання ним розпоряджень відчужувача.
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.
2. Визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року:
Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, із змінами, внесеними до нього;
Закон Української РСР "Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР" (Відомості
Верховної Ради УРСР, 1963 р., № 30, ст. 463);
статті 2-7, 12, 13, 16 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 9 грудня 1963 року
"Про порядок введення в дію Цивільного і Цивільного процесуального кодексів Української
РСР" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1963 р., № 51, ст. 731; 1985 р., № 23, ст. 542; Відомості
Верховної Ради України, 1993 р., № 3, ст. 15).
3. Кабінету Міністрів України до 1 квітня 2003 року підготувати та подати на розгляд
Верховної Ради України:
перелік законодавчих актів (їх окремих положень), які мають бути визнані такими, що
втратили чинність, та перелік законодавчих актів, до яких слід внести зміни, у зв'язку з
набранням чинності цим Кодексом;
проект закону про міжнародне приватне право та проекти інших законів, необхідність
прийняття яких випливає із цього Кодексу.
4. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після
набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України,
положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або
продовжують існувати після набрання ним чинності.
5. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини,
яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Правила статті 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються
також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не
менше одного року.
6. Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів,
строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання
чинності цим Кодексом.
7. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування
наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня
2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів
законодавством, що діяло раніше.
8. Правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються
також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим
Кодексом.
9. До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання
чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав,
порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх
укладення.
10. Правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору
застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання
чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була
встановлена інша відповідальність за такі порушення.
11. Судові провадження у справах про припинення права власності на підставах, що не
встановлені Цивільним кодексом України або іншим законом, підлягають припиненню.
Ухвалені, але не виконані судові рішення у таких справах примусовому виконанню не
підлягають.
Президент України
Л.КУЧМА
м. Київ
16 січня 2003 року
№ 435-IV