ВУЗ: Не указан
Категория: Не указан
Дисциплина: Не указана
Добавлен: 26.11.2019
Просмотров: 541
Скачиваний: 1
У досить лаконічній формі призначення конституції та її предмет були сформульовані в п. 16 французької Декларації прав людини і громадянина 1789 p.: «Будь-яке суспільство, в якому не забезпечено користування правами і не проведено поділу влади, не має Конституції»1. Це положення Декларації і сьогодні може слугувати найкращим критерієм відмежування конституцій від «псев-доконституцій» - документів, які нічого спільного з конституцією, крім назви, не мають.
Історія світового конституційного розвитку охоплює чотири основні етапи:
Перший етап (XVII-XVIII ст. - перша світова війна) - це період утвердження буржуазного суспільства в країнах Європи та Америки
і початок становлення конституційного ладу. Цей етап характеризується двома важливими моментами:
- по-перше, відбувається процес формування англійської конституції, першою цеглиною якої вважається ще підписана Іоанном Безземельним Велика хартія вільностей (Magna Charta) - 1215 p. Так, важливими складовими англійської конституції стали Habeas Corpus Act (Акт для кращого забезпечення свободи підданих і для попередження ув'язнення за морями - 1679 p.), Білль про права -1689 p., Акт про престолонаслідування - 1701 р. тощо;
- по-друге, тоді з'явились і перші формально-юридичні конституції: США- 1787 p., Франції- 1791, 1792 pp., Польщі - 1791 р. Вони стали моделлю для конституцій інших держав: американська - для конституцій країн Латинської Америки (першу з них було прийнято у Венесуелі вже 1811 p.), а французька - для конституцій європейських країн. Англійська конституція мала значний вплив на зміст конституцій перших домініонів Великої Британії: Канади 1867 p., Австралії 1900 p., Південно-Африканського Союзу 1909 р.
На першому етапі конституційний процес практично зосереджувався лише в країнах Європи та Америки. В Азії перші конституції з'явилися в Японії (1889 p.), Китаї (1912 р.) та Ірані (1906 p.). Конституції того етапу позначені тим, що вони закріплювали організацію державної влади за принципом поділу влади у двох його варіантах: «жорсткий» поділ влади (американська модель) і «гнучкий» поділ влади (континентальна модель) та визначили взаємовідносини особи з державою згідно з концепцією природних прав людини, що передбачало закріплення в конституції лише громадянських і політичних прав.
Другий етап конституційного розвитку (період між початком першої та другою світовими війнами) характеризується різкою активізацією конституційної правотворчості як у країнах зі сталими конституційними традиціями, що було пов'язане з демократизацією державно-політичних режимів (наприклад, Німеччина), так і в країнах, які або не мали раніше своїх конституцій (наприклад, Ефіопія), або ж утворилися внаслідок розвалу Російської імперії та Австро-Угорської монархії (наприклад, Латвія, Чехо-Словаччина, Естонія).
Другому етапу також притаманне певне розширення предмета конституційного регулювання за рахунок питань політичного і соціально-економічного розвитку. Зокрема, до Веймарської конституції Німеччини 1919 р. було введено такі розділи, як «суспільне
життя», «господарське життя», «освіта і школа». В Конституції Югославії 1921 р. передбачалося право держави втручатися в економічні відносини громадян, Конституція Ірландії 1937 р. встановлювала принципи зовнішньої політики держави. Розширення предмета регулювання було характерним також і для конституцій Мексики (1917 p.), Іспанії (1931р.), Чехо-Словаччини (1920 р.) тощо.
На основі повного відходу від загальновизнаних моделей (американської та континентальної) конституцій розроблялися «соціалістичні конституції», зокрема конституції РСФСР (1918 p.), УРСР (1919 p.), СРСР (1936 p.), Монголії (1940 p.), Угорщини (1919 р.) тощо. Закріплені цими конституціями принципи організації державної
влади, правового становища особи, її взаємовідносин із державою суттєво відрізнялися від принципів, розроблених практикою світового конституційного розвитку. Так, фактично було знівельовано принцип народного суверенітету, відкинуто принцип поділу влади, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму. Натомість на конституційному рівні закріплювалися належність влади трудящим, керівна роль компартії, панування соціалістичної власності, підпорядкованість особи міфічним інтересам суспільства та держави, право на виявлення яких брали на себе керівники компартії тощо. Одночасно соціалістичні конституції, хоч і формально, але дещо розширювали обсяг конституційних прав людини за рахунок деяких соціально-економічних прав.
Третій етап конституційного розвитку (1945 p.- кінець 80-х років XX ст.) пов'язаний з тим, що конституційний процес набув загальносвітового характеру, до нього долучилися практично всі держави світу. Цей етап характеризувався використанням різних конституційних моделей: ліберальної (західної), яка .склалася на першому та другому етапах; соціалістичної (псевдоконституцій-ної); а також «нової», втіленої в конституціях країн, що розвиваються.
Своєю чергою, ці моделі набули в окремих країнах суттєвих особливостей. Зокрема, для «другої хвилі» ліберальних (західних) конституцій - конституцій держав, де було ліквідовано тоталітарні режими (ФРН, Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Японія), а також конституції Франції - було характерним значне розширення предмета конституційного регулювання. Ці конституції, по-перше, значно розширили сферу державної діяльності, посиливши одночасно її відповідальність перед суспільством і людиною, по-друге, підвищили ступінь правового захисту прав і свобод людини.
Четвертий етап конституційного розвитку почався від кінця 80-х років XX ст. і пов'язаний з ліквідацією тоталітарних і авторитарних режимів у соціалістичних країнах та країнах, що розвиваються. Так, за період 1989-1995 pp. було прийнято близько 100 нових конституцій. За цей час фактично припинила існування соціалістична модель конституції. Нові конституції, прийняті в пострадянських країнах, близькі до ліберальної (західної) моделі. Суттєво трансформувались у напрямку до цієї моделі й конституції країн, що розвиваються.
Зміст конституції. Зміст конкретної конституції визначають різні чинники - час прийняття, юридичні та релігійні традиції, загальний рівень правової культури суспільства, географічні та демографічні фактори тощо. Водночас аналіз існуючих конституцій дозволяє виділити норми та інститути, що є обов'язковими елементами будь-якої конституції, а відсутність хоча б одного з них свідчить про їх незавершеність. До них можна віднести:
1. Найважливіші принципи організації державної влади - народний суверенітет, поділ влади, верховенство права, державний суверенітет, гуманізм.
2. Основи правового статусу людини і громадянина - принципи правового статусу людини і громадянина (свободи, рівності у правах і гідності, гарантованості прав і свобод людини тощо), основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина та їх гарантії.
3. Організація, структура і компетенція вищих органів державної влади - інститути парламентаризму, глави держави, уряду, вищої судової влади.
4. Основи правового регулювання в державі - ієрархія правових актів, сфери законодавчого регулювання, співвідношення юридичної сили міжнародних договорів та актів національного законодавства.
5. Основи правового положення адміністративно-територіальних одиниць (статус суб'єктів федерації).
Звичайно конституції за своїм змістом не вичерпуються зазначеними обов'язковими блоками, вони також можуть установлювати основи зовнішньої політики держави, основи економічної, екологічної та соціальної політики, основи взаємовідносин держави з окремими інститутами громадянського суспільства (наприклад, церквою) тощо.
Функції конституції - це основні напрямки її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції. Основні з них:
- юридична функція, пов'язана з тим, що конституція є основним джерелом права, вона має найвищу юридичну силу (формально-юридична конституція), є базою чинного законодавства і визначає всю систему правового регулювання в суспільстві;
- політична функція полягає в тім, що конституція встановлює основи організації публічної влади, визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної системи суспільства;
- ідеологічна функція полягає у виховній ролі конституції, яка встановлює взаємовідносини держави з людиною, інститутами громадянського суспільства на основі їх взаємної відповідальності. У конституції держави чітко формулюються ті духовні цінності, на які вона орієнтована - свобода людини, непорушність прав і свобод людини і громадянина, демократія тощо.
У деяких джерелах до найважливіших функцій конституції також відносять: закріплення контінуїтету, тобто неперервності, спадкоємності державної влади; протидія лівому і правому радикалізму; протидія територіальному розпадові держави .
Дія конституції. Під дією конституції розуміють її впорядко-вувальний вплив на суспільні відносини. Аналіз дії конституції передбачає визначення часових і просторових меж, кола осіб, на яких поширюються положення конституції, а також механізмів такої. Тобто, мова йде про дію конституції в часі, у просторі та по колу осіб.
Дія конституції в часі визначається початком і припиненням її дії. Конституція починає діяти від моменту набуття нею чинності, і цей момент зазначається в самому тексті конституції або в окремому законі. Наприклад, Конституція України 1996 р. згідно з її ст. 160 набула чинності від дня її прийняття. При цьому стають правочинними всі положення конституції одночасно або ж у перехідних положеннях конституції передбачається пізніший строк дієвості окремих її положень. Так, у перехідних положеннях Конституції України визначено особливий порядок введення в дію положень Конституції, що визначають грошову одиницю України (після введення національної грошової одиниці - гривні), порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину (протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією) тощо.
Момент припинення дії конституції залежить від того, є вона тимчасовою чи постійною. Тимчасові конституції приймаються на встановлений в цій конституції строк або діють до настання визначених конституцією подій (наприклад, до прийняття постійної конституції). Постійні конституції не містять будь-яких вказівок про строк своєуцї, тобто приймаються на необмежений строк.
Дія конерпґтуції в просторі характеризується тим, що її положення поширюються на всю територію держави, а зі зміною території держави одночасно змінюється і сфера просторової дії конституції.
Дія конституції за кругом осіб характеризується тим, що її положення поширюються на всіх суб'єктів права, що перебувають на території країни. Що стосується громадян, а також своїх юридичних осіб, установ та організацій, то дія конституції поширюється на них також і у випадках перебування за кордоном.
Механізм дії конституції містить виникнення прав, свобод, обов'язків і правовідносин. Механізм дії окремих положень конституції - тих, що містять загальнорегулятивні норми, що встановлюють лише загальні рамки відповідних правовідносин,- характеризується суттєвими особливостями. Вони пов'язані з тим, що конституційні норми виступають лише передумовою відповідних правовідносин, а конкретні права та обов'язки виникають згідно з приписами норм чинного законодавства, які конкретизують і деталізують положення конституційних норм. Конституція України містить положення щодо прямої дії її норм (ст. 8). Це передбачає, що норми Конституції України безпосередньо породжують права та обов'язки, але їх конкретизація в чинному законодавстві сприяє підвищенню ефективності реалізації конституційних положень.
Порядок прийняття конституції залежить від того, хто здійснює установчу владу. Після прийняття конституція легалізується, тобто стає законним документом, який має найвищу юридичну силу. В літературі виділяють три основні способи прийняття конституції: виборцями шляхом референдуму, представницьким органом та главою держави або главою виконавчої влади1.
Референдум забезпечує найвищу ступінь легітимності конституції та може застосовуватися як завершальна стадія конституційного процесу, коли на всенародне затвердження виноситься конституція, попередньо схвалена представницьким органом (конституції багатьох штатів США, Бенін, Конго, Іспанія, Румунія, Польща та ін.). У деяких країнах конституції приймалися шляхом референдуму та без участі в її розробленні будь-якого представницького органу (конституції Франції, 1958 p.; Казахстану, 1995 p.; Росії, 1993 p.).
До представницьких органів, які можуть наділятися установчою владою (за дорученням народу), належать установчі збори (конституційні асамблеї, конституційні конвенти тощо), парламент, надпарламентські установи.
1. Установчі збори - це представницький орган, що обирається спеціально з метою розроблення і прийняття конституції. Вперше установчі збори (Філадельфійський конвент) було скликано у США 1787 p.; вони складалися з 74 делегатів і працювали чотири місяці. Установчими зборами приймалися, наприклад, конституції Тунісу (1956 р.), Намібії (1990 p.), Болгарії (1991 p.). Установчі збори в різних країнах мали різний спосіб формування та наділялися різним об'ємом компетенції. Так, за способом формування виділяють дві групи установчих зборів:
а) сформовані шляхом загальних і прямих виборів;
б) збори, частина делегатів яких обирається шляхом прямих або непрямих виборів, а інша частина призначається.
За обсягом компетенції установчі збори поділяються на:
а) суверенні, які наділяються правом розробляти і приймати конституцію (США, 1787 p.; Індія,' 1950 p.; Італія, 1947 p.; Португалія, 1976 p.);
б) несуверенні, які розробляють і приймають проект конституції, а для затвердження вона виноситься на референдум або передається іншому органові (наприклад, конституції Кувейту, 1962 p.; Гани, 1979 p.; Туреччини, 1982 p.). Власне, такі органи виконують роль консультативних установчих зборів. Залежно від призначення установчі збори поділяються на: а) установчі збори з обмеженими повноваженнями - представницькі органи, для яких розроблення (розроблення і прийняття)
конституції є єдиною функцією, після здійснення якої вони розпускаються (наприклад, США, 1787 p.);
б) установчі збори з необмеженою компетенцією - представницькі органи, які одночасно з установчою владою здійснюють повноваження парламенту (Франція, 1946 p.; Італія, 1947 p.; Бразилія, 1988 p.).
2. У багатьох країнах світу, зокрема і в Україні, конституції приймалися парламентами. При цьому застосовуються два способи: